Глобальні закономірності та їх роль у методології

Сучасні економічні теорії

Методологія сучасної економічної науки, в тому числі еволюційної, а також усіх суспільних наук не лише не обмежується методами і способами пізнання економіки, а й спирається на закономірності цивілізаційного прогресу, глибокий взаємозв'язок глобальних і національних процесів економічного і соціального розвитку. Це пов'язано не тільки з високим рівнем інтернаціоналізації і глобалізації економіки, а й перш за все з переходом людства до вищої економічної формації, за висловом К. Маркса, від "царства необхідності" до "царства свободи". Якісно нова стадія цивілізаційного прогресу докорінно відрізняється від індустріального суспільства, що вимагає глибокого теоретико-методологічного осмислення кардинальних змін у розвитку людської цивілізації та їх значення для подальшого розвитку методології економічної теорії. Як відомо, протягом більш як півтора століття в основі економічної теорії, як і всього суспільствознавства, лежав формаційний світоглядний підхід, згідно з яким кожна система виробничих відносин визначала тип виробництва і суспільства, тобто суспільно-економічну формацію, а історія людства виступала як об'єктивно зумовлений процес переходу від нижчої формації до вищої.

Кожна формація була єдністю класів з їх протилежним становищем у суспільстві: рабовласники і раби; феодали і селяни-кріпаки; буржуазія і пролетаріат. Протилежність інтересів цих класів зумовлювала те, що класова боротьба була рушійною силою розвитку суспільства, а соціальні революції - об'єктивно необхідною формою розв'язання класових суперечностей. Низька ефективність рабської праці та повстання рабів знищили повну особисту залежність їх від рабовласників і зумовили перехід суспільства до феодального ладу, за якого селянин-кріпак мав можливість частину робочого тижня працювати на своїй землі, на себе. Тому на відміну від раба кріпак був зацікавлений у результатах праці на себе. Буржуазні революції покінчили з особистою залежністю людини, створили юридично вільну особу. Це був великий крок у розвитку людини. Але оскільки робітники були позбавлені засобів виробництва, які монополізували капіталісти, то це змушувало їх найматися до капіталістів" тобто юридична свобода поєднувалася з глибокою економічною залежністю.

Щоб змінити становище людини в суспільстві, потрібні були соціальні революції. Зміна виробничих відносин, насамперед відносин власності, змінювала самих людей, їх місце і роль у виробництві та суспільному житті.

Отже, формаційний підхід, в основі якого лежали виробничі відносини з відповідними формами власності на засоби виробництва, класова структура суспільства відображали специфічний характер розвитку і специфічні суспільні способи його здійснення. Цілком слушно, що й економічна теорія, яка базувалася на формаційному світоглядному принципі, відображала і реалізовувала в системі категорій і законів ці корінні риси цивілізаційного прогресу.

Ситуація докорінно змінюється, коли людство переходить на якісно нову, інформаційну (постіндустріальну) стадію суспільного розвитку. Якщо для індустріального суспільства характерне панування матеріального виробництва, що визначало існування робітничого класу, пролетаріату як головної суспільної сили, то в інформаційному суспільстві домінує сфера послуг. Суспільство досягає такого науково-технологічного рівня виробництва (1/4 або 7Б загальної зайнятості), який забезпечує створення маси продукції, достатньої для задоволення матеріальних потреб суспільства. А основна маса зайнятих зосереджена у галузях сфери послуг (освіта, охорона здоров'я, культура і т. ін.), до яких належать учителі, лікарі, науковці та представники безлічі інших професій з обслуговування населення. Панівним у суспільстві стає так званий середній клас, тобто не буржуа, не капіталісти, але й не пролетаріат, робітничий клас. Інакше кажучи, класова природа суспільства, яка тисячоліттями визначала характер суспільно-економічного розвитку, підривається, а разом з тим втрачає свою визначальну роль формаційний підхід.

У новому інформаційному (постіндустріальному) суспільстві перетворення інформації і знань у головний і визначальний фактор соціально-економічного розвитку означає, що саме людина є носієм знань і силою, яка застосовує і використовує знання. Якісно нова роль людини набула втілення й у такій категорії, як людський капітал. Усе це докорінно змінює і рушійні сили, і характер соціально-економічного розвитку. Для розвитку суспільства вже потрібна не стільки класова боротьба, скільки створення для кожної людини сприятливих умов для оволодіння знаннями, для заможного і культурного життя. Отже, людина стає не лише метою і критерієм, а й джерелом соціально-економічного прогресу, її розвиток стає самоціллю, оскільки примноження її розумових і фізичних здібностей є необхідною умовою збагачення суспільства. Інакше кажучи, рушійною силою розвитку економіки і суспільства є всебічний розвиток людини.

Отже, якщо протягом століть революції змінювали тип суспільства і забезпечували нові умови розвитку людини, її життя і діяльності, то в сучасних умовах розвиток людини, її розумових і фізичних здібностей є необхідною умовою нарощування людського капіталу, розвитку всього суспільства. На вищій стадії цивілізаційного прогресу істотно змінюється характер розвитку людського суспільства, оскільки в його основі є не класові інтереси, а цивілізаційні, загальнолюдські цінності, не соціальні революції визначають розвиток людини, а навпаки, розвиток людини визначає розвиток суспільства.

Таким чином, кардинальні зміни, зумовлені переходом на нову стадію цивілізаційного прогресу, потребують істотних змін у методології економічної теорії. Складність цього завдання полягає в тому, що Україна залишається на індустріальній стадії, тому висновки і пропозиції мають будуватися на основі діалектичного принципу взаємодії загального й особливого, загальносвітових закономірностей та особливостей соціально-економічного розвитку нашої країни.

Це означає, що економічна теорія все більшою мірою спирається на цивілізаційний світоглядний принцип, на загальнолюдські цінності. Але це зовсім не означає, що слід відкинути формаційний підхід. Навпаки, відомі соціально-економічні формації - рабовласництво, феодалізм і капіталізм, їхній класовий характер-це реальність, яку заперечити просто неможливо. Більше того, в сучасному світі ще настільки поширені відносини, властиві цим способам виробництва, що без них не можна ні розкрити становище людей, ні визначити шляхи виходу з цього становища. Згідно з законом діалектики заперечення заперечення, економічна теорія, дедалі ширше спираючись на цивілізаційній підхід, використовує й усе те позитивне, що притаманне формаційному принципу, що дає змогу грунтовніше проаналізувати процеси соціально-економічного розвитку тих чи інших частин світу. Наприклад, ми встановили, що певна країна чи якийсь її регіон є технологічно відсталим, але які там існують відносини - феодальні чи напівфеодальні, капіталістичні чи докапіталістичні - можна дізнатися на основі формаційного підходу.

Перехід на нову стадію цивілізації пов'язаний із глибокими змінами місця та ролі людини й у виробництві, й у суспільстві. Це виявляється у багатьох параметрах: збільшенні частки заробітної плати в національних ВВП, переважанні частки людського капіталу в національному багатстві розвинутих країн, зростанні ролі сфери послуг, яка забезпечує всебічний розвиток людини. І, нарешті, перетворення людини в самоціль розвитку суспільства, у критерій і головний фактор його зростання та вдосконалення означає, що старі підходи до ролі людини як одного з факторів виробництва прийшли в суперечність із реаліями життя, що економічна теорія має повно і послідовно розкрити роль і місце людини в економіці знань через систему нових категорій: інтелектуальна праця, інтелектуальний продукт, інтелектуальна власність, інтелектуальний капітал.

Нове становище людини у суспільстві означає досягнення людством такого ступеня прогресу, коли завершується передісторія людства і розпочинається дійсно людська історія, коли люди не тільки пізнають закони їхнього власного буття, а й змінюється характер дії економічних законів, які втрачають характер стихійної сили, що панує над людьми, і починають свідомо ними використовуватися. Люди тепер передбачають соціально-економічні наслідки здійснюваних ними дій. Отже, люди починають свідомо творити своє майбутнє стають свідомими творцями свого суспільного буття. Свідоме планування і проектування людством свого майбутнього дає змогу домагатися запланованих результатів у соціально-економічному розвитку. Еволюційна парадигма економічної теорії із засобів пізнання економічних систем і способів виробництва, які змінюють один одного, перетворюється у засіб творення нового життя. Вона стає методологічною основою проектування і планування досягнення науково обґрунтованих технологічних та економічних параметрів, які забезпечують реалізацію бажаних, тобто запланованих, результатів, зумовлюють вихід суспільства та його економіки на якісно нові рубежі на шляху переходу від "царства необхідності" до "царства свободи".

Отже, перехід людства на нову стадію цивілізації, докорінна зміна місця і ролі людини в новому суспільстві не заперечує природно-історичного характеру розвитку суспільства, не відміняє об'єктивного характеру економічних законів. Навпаки, ці корінні риси соціально-економічного розвитку виявляються з неменшою силою, ніж раніше. Але істотно змінюється людина, вона досягає такого ступеня пізнання законів свого власного буття, коли може планувати і проектувати свої дії, досягнення певних бажаних результатів, коли її дії збігаються з передбачуваними соціально-економічними наслідками.

Досягнення такого ступеня єдності пізнання і свідомого використання економічних законів, з одного боку, і передбачуваних соціально-економічних наслідків своєї активної діяльності, з іншого, і є початком дійсно людської історії, коли людина стає свідомим творцем свого життя. У цьому виявляється зростання цілеспрямованого впливу людини на розвиток соціально-економічних процесів, її ролі та відповідальності за протікання цих процесів, за прискорення розвитку суспільства та його економіки.

Новій стадії цивілізаційного прогресу притаманний зовсім новий характер розвитку економіки і суспільства. За цих умов радикальні, насильницькі за своєю природою методи не відповідають нагальним потребам розвитку суспільства, суперечать йому, можуть викликати і викликають негативні наслідки. Звідси стає зрозумілим, що всі методи ринкових перетворень, які базуються на радикальних, "революційних" способах їх здійснення, насамперед "шокова терапія", не відповідають сучасному характеру суспільно-економічного розвитку. Вони не дали, та й не могли дати, позитивних наслідків, вони обов'язково пов'язані з великими втратами. І навпаки, ті методи ринкових трансформацій, які найбільшою мірою реалізують еволюційний характер змін, забезпечили позитивні результати. Отже, сучасна стадія цивілізації зумовила еволюцію як найбільш адекватний тип суспільно-економічного прогресу, коли поступове нарощування людського капіталу дає незрівнянно кращі результати, ніж будь-які "революційні", радикальні методи. Все це визначило, що замість економічних теорій, які базуються на класових революційних методах суспільно-економічного розвитку, все ширше утверджується еволюційна економічна теорія, тобто наука, яка відображає характер сучасного суспільно-економічного розвитку.

Значною методологічною проблемою стало визначення природи і механізму функціонування та розвитку сучасної економіки. Як не прикро, але саме тут виявилися згубні помилки. Справа в тому, що майже до кінця XIX ст. існував капіталізм вільної конкуренції, тобто ринкова економіка у повному розумінні цього слова. її регулювання здійснювалося притаманним їй ринковим механізмом. Але з переростанням капіталізму вільної конкуренції у державно-монополістичний капіталізм змінюється і природа економіки, і механізм її функціонування і розвитку. Поряд зі звичайними, давно відомими товаровиробниками виникають нові суб'єкти господарювання - монополії і, хоч поки що незначною мірою, держава. Найпотужніша економічна криза 1929-1933 рр. наочно показала неспроможність ринкового саморегулювання економіки, висунула об'єктивну потребу втручання держави в економіку, доповнення ринкового механізму державним регулюванням економіки. Дж.М. Кейнс не лише науково обґрунтував економічну роль держави, а й розробив механізм державного регулювання економіки через сукупний попит, зайнятість, відсоток і гроші. "Новий курс" у політиці висунув, обґрунтував і здійснив Ф.Д. Рузвельт. Згідно з ним держава взяла на себе регулювання важливих економічних і соціальних процесів. Теорія Кейнса і вдалий досвід "нового курсу" зумовили поряд із ринковим механізмом швидке зростання економічної ролі держави, що набуло втілення у збільшенні масштабів державного сектору в економіці, а отже, обсягів державної власності. Проте, як це нерідко буває, позитивний процес розширення економічної ролі держави виявився протилежним. Адже нечуване зростання державного сектору звужує дійовість держави, її вплив на економічний розвиток, збільшення податків і надмірні невиробничі витрати бюджету, - все це гальмує розвиток виробництва, ускладнює економічні та соціальні процеси.

Представники монетаристського напряму економічної теорії розкрили помилковість однобічного і необмеженого зростання економічної ролі держави, негативні наслідки цього процесу. Вони обґрунтували необхідність об'єктивно зумовленого співвідношення ринкового і державного регулювання економіки. Для цього необхідно було шляхом приватизації зменшити державну власність і державний сектор економіки, забезпечити швидке зростання малого і середнього бізнесу, щоб розширити ринково-конкурентне середовище, посилити конкуренцію та її вплив на розвиток економіки, піднести дієвість ринкового механізму, забезпечити його оптимальне співвідношення з державним регулюванням економіки. Досвід показав, що "тетче-ризм" і "рейганоміка" як специфічні форми здійснення монетаристської економічної політики переконливо довели її ефективність. Вона відкрила нові можливості для економічного і соціального розвитку.

Історія показала, що ринкова економіка, яка саморегулюється властивим їй ринковим механізмом, залишилась у минулому, що сучасна економіка за своєю природою є змішаною. Замість індивідуальної приватної власності, яка панувала за ринкової економіки вільної конкуренції, для змішаної економіки характерний плюралізм форм власності (державна, індивідуальна, корпоративна і т. ін.). Механізм функціонування і розвитку, який мав вигляд ринкового механізму, у змішаній економіці утворюється єдністю ринкового механізму і державного регулювання.

Всупереч об'єктивній логіці історико-економічного процесу, і тому, що сучасна економіка є змішаною, в Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, трансформаційні процеси було зведено до ринкових реформ, до формування ринкового механізму. Водночас ігнорувалась економічна роль держави, все робилося, аби вивести державу з економіки. Це була глибока методологічна помилка. Зменшення ролі держави в економіці і тим більше - виведення ЇЇ з економіки в умовах, коли ще не створена повною мірою ринкова економіка, коли ще не на повну силу працює ринковий механізм, неминуче посилює кризу економіки, породжує хаос в економічному житті, руйнує її. Саме так трапилося в Україні. Досвід ще раз показав, що ігнорування об'єктивної природи економіки, її змішаного характеру, неминуче зумовлює однобічний характер і ринкових перетворень, і формування механізму функціонування і розвитку економіки.

Змішана економіка як об'єктивна категорія зумовлена не лише багатоманітністю форм власності, а й самим характером продуктивних сил. Поряд із матеріальним виробництвом швидко зростає сфера послуг, тобто освіта, наука (фундаментальна), екологія і т. ін., які не можуть регулюватися ринком, конкуренцією. Вони потребують державного регулювання, його органічного поєднання з ринковим механізмом. Отже, як продуктивні сили представлені двома типами виробництва, а виробничі відносини - плюралізмом форм власності, ринковими і неринковими відносинами, так само і механізм функціонування і розвитку економіки є органічним поєднанням ринкового механізму з державним регулюванням. Якщо ринковий механізм базується на законі вартості, відносинах еквівалентності, то держава поряд із вартісними широко використовує неринкові механізми соціального забезпечення населення (безплатна освіта, охорона здоров'я, різного роду соціальна допомога і т. ін.). Аналіз показує, що в міру розвитку економіки і суспільства значення неринкових форм і методів у діяльності держави не зменшується, а зростає. Особливо це пов'язано з розвитком сфери послуг і перетворенням її на панівну форму суспільного господарства, інтелектуалізацією праці та розвитком її творчого характеру. Інакше кажучи, за всього розширення ринкових відносин відбувається швидке зростання і неринкових. Це набуває втілення у все більш широкому використанні індикативного планування, що є не чим іншим, як свідомим регулюванням економіки.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глобальні закономірності та їх роль у методології“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Частина І. Становлення еволюційної парадигми економічної теорії

  • Й. Шумпетер - засновник еволюційної економічної теорії

  • Розділ 2. Методологічні основи еволюційної економічної теорії

  • Глобальні закономірності та їх роль у методології
  • Методологічні проблеми створення нового суспільства

  • Внутрішній механізм формування суспільства

  • Реальний шлях руху до нового суспільства

  • Розділ 3. Людина в системі еволюційної економічної теорії

  • Категорія "людський капітал": сутність та історичне місце

  • Перехід від людини економічної (homo economicus) до людини творчої (homo creator)

  • Розділ 4. Науково-технологічна сфера,сутність, структура, закономірності розвитку

  • Інформація і знання як якісно новий фактор виробництва

  • Інформатизація та інноваційний тип розвитку економіки

  • Технологічні уклади: сутність та особливості розвитку

  • Технологічний спосіб виробництва: сутність і роль у суспільно-економічному розвитку

  • Розділ 5. Механізм функціонування і розвитку еволюційної економіки

  • Основні напрями формування еволюційного господарського механізму

  • Формування національної інноваційної системи

  • А. Виробництво товарів і послуг

  • Б. Виробництво знань і технологій

  • Частина II. Основні напрями та проблеми розвитку новітніх економічних теорій

  • Еволюція теорії глобального монетаризму

  • Розділ 7. Теорія трансформації економіки і суспільства

  • Особливості трансформації економіки Китаю

  • Теоретичні основи трансформації економіки України у світове господарство

  • Розділ 8. Сучасний монетаризм

  • Сучасні монетаристські підходи до проблеми ролі держави в економіці

  • Критичний аналіз заходів монетаристської політики

  • Розділ 9. Теорії визначення і вибору економічної політики

  • Економічні теорії громадянського суспільства

  • Теорія суспільного вибору та політичних інститутів

  • Теорія політичної ренти

  • Загальна економіко-політична рівновага і хабарництво

  • Розділ 10. Теорія неоінституціоналізму

  • "Інституціональні пастки" трансформаційного періоду

  • Теорія участі працівника в управлінні та прибутках

  • Розділ 11.Теорія трансакційних витрат

  • Трансакційна теорія фірми і бюрократичних структур бізнесу

  • Ресурсно орієнтований підхід у теорії фірм

  • Розділ 12. Теорії економіки "третього світу"

  • Концепція "самопідтримуваного зростання" та великого поштовху

  • Латиноамериканські концепції периферійного розвитку

  • Концепція самозабезпечення та колективної опори на власні сили азіатської та африканської економічної думки

  • Розділ 13. Альтернативні теорії сучасного економічного розвитку

  • Ісламістські фундаменталістські та реформістські доктрини економічного розвитку

  • Індуїзм як підвалини специфіки економічної думки Індії

  • Феномен економічної теорії Японії

  • Частина III. Злети і падіння альтернативних макроекономічних теорій (50-90-ті роки ХХ ст.)

  • Стандартні макроекономічні теорії

  • Розділ 15. Неокласичний синтез - основа сучасних економічних теорій

  • Здобутки неокласики

  • Розробка предмета економічної теорії

  • Неокласика і нова інституціональна економічна теорія: взаємний розвиток та взаємодія

  • Еволюція, наукова революція, теоретико-методологічний синтез

  • Розділ 16. Альтернативні напрями сучасної макроекономічної теорії

  • Відмінності між теоріями ортодоксального кейнсіанства й ортодоксального монетаризму

  • Нова класична школа

  • Посткейнсіанство

  • Критика теорії раціональних очікувань

  • Нове кейнсіанство

  • Розділ 17. Сучасні теорії постіндустріального (інформаційного) суспільства

  • Відмінності основних підходів до трактування постіндустріального та інформаційного суспільства

  • Конвергенція марксистської та постіндустріалістської теорій

  • Системні ринкові перетворення і постіндустріалізм

  • Розділ 18. Сучасні економічні теорії розподілу багатства і доходів

  • Розділ 19. Сучасні економічні теорії: єдність і багатогранність

  • Економічний мейнстрим: за і проти

  • Рекомендована література