А. Виробництво товарів і послуг

Сучасні економічні теорії

Кінцевою метою національної інноваційної системи є піднесення науково-технологічного рівня виробництва. Можна досягати великих успіхів у наукових пошуках, але якщо вони не втілюються у виробництві, якщо не зростає його техніко-технологічний рівень, то можливості, які відкриває наука, не реалізуються. Розвинуті країни, забезпечивши швидке становлення і розвиток ШС, домоглися успішного використання здобутків науково-технічної революції, значного піднесення науково-технологічного рівня економіки та її ефективності, переходу на нову стадію цивілізаційного прогресу. Вони визначили шляхи і методи техніко-економічного вдосконалення виробництва. Тому їхній досвід лежить в основі становлення технологічних пріоритетів інноваційного розвитку економіки України. Але це не може бути механічним перенесенням їхнього досвіду на наші умови. Рівень розвитку та структура економіки України вимагають органічного поєднання високих індустріальних технологій із широким, і справді пріоритетним, використанням інформаційно-комунікаційних технологій. Як раніше було показано, в Україні панівними є Ш і IV технологічні уклади. На підприємства цих укладів припадає до 95 % промислової продукції, що виробляється, водночас на V технологічний уклад припадає приблизно 4,5 %. Така технологічна структура нашої економіки не відповідає потребам зростання економіки України. Технологічна відсталість зумовлює її низьку ефективність, а отже, різко обмежує можливості і нагромадження, і споживання. У структурі експорту України частка інноваційної, високотехнологічної, наукомісткої продукції становить 0,1 %. Це на порядок менше, ніж у Польщі, та на кілька порядків менше, ніж у ФРН26.

Ситуація ускладнюється й тим, що за роки тривалої і тяжкої економічної кризи такі передові галузі економіки, як електронна та радіопромисловість, були зруйновані, що призвело до різкого погіршення структури економіки. В Україні на сировинну продукцію припадає 67,8 %, інвестиційну -12,9, товари широкого вжитку - 18, товари тривалого користування - 1,3 %27. Нераціональна структура економіки набуває втілення й у недостатньому розвитку машинобудування, яке є джерелом нової техніки і технології, основою технічного переозброєння економіки, зростання її ефективності. Досвід розвинутих країн показує, що розвинуте машинобудування істотно впливає на структуру економіки і визначає її сучасний рівень. Так, у структурі обробної промисловості частка машинобудування становить: у Швеції - 39 %, Італії - 26, Нідерландах - 25, Фінляндії - 24, Угорщині - 26, а в Україні лише 13,6 %28.

Глибокий спад виробництва у машинобудуванні зумовив те, що основні фонди фактично не оновлювалися, виробничий апарат зношувався і застарівав. Середній фактичний строк служби активної частини фондів ще на початок 2001 р. дорівнював 18,7 року29, що значно перевищує економічно доцільні строки експлуатації. В такому становищі тільки завдяки інноваціям можна здійснити технологічну і структурну модернізацію економіки, забезпечити зростання її ефективності й тим самим створити незмірно кращі умови життя і праці людей.

Аналіз показує, що в нашій економіці відбувається інноваційна діяльність (табл. 5.1)30.

Як видно з таблиці, впровадження нових прогресивних технологічних процесів під час економічної кризи різко знизилося, але з початком економічного зростання відбувається, хоч і дуже повільне, збільшення. Така сама ситуація з упровадженням маловідходних, ресурсозберігаючих і безвідходних технологій. Інакші справи з освоєнням виробництва нових видів інноваційної продукції: і спад на цьому напрямі був меншим, і головне, - відбувалося зростання виробництва цих видів продукції. Ще гірші справи з виробництвом нових видів техніки. Як і у випадку з технологіями, відбувся спад їх виробництва, а в період економічного зростання збільшується освоєння нових видів інноваційної продукції, хоча цей процес нестійкий, про що свідчить зменшення порівняно з попереднім роком (у 2001 та 2002 рр.) освоєння виробництва нових видів техніки. Слід додати, що інноваційну діяльність провадила порівняно обмежена кількість підприємств: у 2001 р. - 1491, 2002 р. - 1503, у 2003 р. - 1506 і у 2004 р. - 1120. Тому національна інноваційна система має бути спрямована на подолання нашого відставання у галузі використання НТП, на прискорення розробки і впровадження досягнень науки і техніки у виробництво.

Для цього необхідно створити інноваційну інфраструктуру, яка має прискорити зростання високотехнологічного виробництва, ефективне використання інтелектуальної власності. В Україні вже працюють такі основні елементи інноваційної інфраструктури, як технопарки, бізнес-інкубатори, інноваційні центри. Але їх кількість і роль у технологічному зростанні економіки недостатні. Так, в Україні всього 8 технопарків, які випускають 11 % інноваційної продукції країни31.

Дуже важливо підвищити роль регіональних органів. Тим більше, що є великі відмінності між регіонами України у використанні інноваційних форм. Так, у Києві та Київській області діють 12 бізнес-інкубаторів, а в Одеській області - 9.18 із 27 регіонів мають по 1-2 бізнес-інкубатори. З 255 інноваційних фондів 175 працюють у Києві. Всі 7 венчурних фондів, які діють на сьогодні, розміщено в Києві. 6 із 8 технопарків належать до одного регіону - Києва82. Ці дані свідчать про широкі можливості піднесення ролі регіонів у розвитку інноваційної інфраструктури, у використанні сучасних ефективних форм прискорення науково-технічного прогресу та його втілення у виробництво.

Величезну, неоціненну роль в інноваційному процесі відіграє венчурний капітал. Як правило, це функція малого бізнесу, коли за порівняно невеликого фінансування здійснюються серйозні інноваційні проекти. Проте, ні держава, ні особливо вітчизняний великий капітал не усвідомили, які вигоди має фінансування венчурних інвестицій. До того ж даються взнаки прогалини законодавства, коли не визначено ні правове поле, ні гарантії функціонування венчурного капіталу, перш за все наявна недостатня кількість установ, які здатні на професійну науково-технічну і комерційну експертизу венчурних проектів, не здійснюється страхування інвестицій в інноваційну діяльність і т. ін. І, напевно, головне те, що рівень знань про венчурний капітал, про його ризики і вигоди, про його роль у техніко-економічному прогресі аж ніяк не відповідає процесам становлення ринкової економіки. До цього ще можна додати недосконалість податкового законодавства та законодавства про банкрутство, нестачу кваліфікованих фахівців з управління інноваційними проектами. І хоча венчурний капітал у нас досить обмежений, проте й він не спрямований на освоєння і запровадження високої технології. Кошти чотирьох із семи венчурних фондів спрямовуються на реалізацію традиційних інвестиційних проектів; три інших вкладають кошти у розвиток технологій індустріальних технологічних укладів; жоден із венчурних фондів не інвестує в розвиток технологій вищого технологічного укладу (біотехнологій, оптичної електроніки, комп'ютерів, телекомунікацій та ін.)88.

Реалізація Національної інноваційної системи пов'язана з розвитком фінансово-кредитної системи, яка має забезпечити фінансування та кредитування здійснення інноваційних проектів. Йдеться про нагромадження капіталу, яке формується з національних заощаджень, інвестицій державного бюджету, грошових заощаджень населення, облігацій, акцій та інших цінних паперів. Саме нагромадження капіталу, оптимальне його поєднання зі споживанням є джерелом розширеного відтворення, розгортання інноваційної діяльності.

Аналіз показує, що в Україні валове внутрішнє нагромадження у 2000 р. становило 23 % ВВП, у 2002 р. - 24 %. Ця норма нагромадження все ще нижча за ту, що була у 1990 р. - 26 %. 1 це тоді, коли Росія перевищила рівень 1990 р. і у 2000 р. норма нагромадження становила 38 %, а у 2002 р. дещо знизилась -32 %. Вражає Китай, де норма нагромадження дуже висока І зростає: у 1990 р. - 38 %, у 2000 р. - 40, у 2002 р. - 43 %м. Звичайно, для України така норма і неможлива, і недоцільна, але й та, що реально існує, не може влаштовувати. За оцінками деяких дослідників, за наявних умов в Україні інноваційна модель є реальною за норми нагромадження 25-ЗО %

За загальною нормою нагромадження дуже важливо бачити структуру його використання (табл. 5.2).

З таблиці видно, що загальний обсяг витрат на інновації у промисловості зростає, в тому числі на дослідження і розробки, придбання нових технологій, а також на придбання машин, обладнання, установок, інших основних засобів та капітальних витрат, пов'язаних із впровадженням інновацій.

У 2003 р. джерела фінансування інноваційної діяльності були такі: власні кошти підприємств - 70,3 %, державний бюджет - 3, місцеві бюджети - 0,1, кредит --18, вітчизняні

інвестори - 3,7, іноземні інвестори - 4,2, інші - 0,7 %87. Серед позитивних тенденцій, насамперед слід назвати зростання ролі банківського кредиту. У 1999 р. на його частку припадало 6,1 % загальної суми капіталовкладень, а у 2003 р. вона досягла 18 %, тобто майже 7б їхнього обсягу. Другим важливим моментом є зростання ролі вітчизняних інвесторів. Водночас, на жаль, відбулося падіння частки іноземних інвестицій. У 1999 р. вони становили відповідно 0,6 і 7,6 %, а у 2003 р. - 3,7 і 4,2 %38. Як видно, частка вітчизняних інвесторів зросла більш як у 6 разів, що свідчить про зростання ролі національного капіталу. Разом з тим привертає увагу процес зниження частки власних коштів підприємств і організацій, падіння частки державного бюджету в інвестиціях. У 1999 р. на державний бюджет припадало 10,1 % коштів на інноваційну діяльність, а у 2003 р. - лише 3 %, тобто втричі менше. І навряд чи можна визнати нормальним те, що частка місцевих бюджетів в інвестиціях просто мізерна. Постає питання: як можуть відбуватися процеси падіння частки власних коштів підприємств, державного бюджету в капіталовкладеннях за умов економічного зростання? Очевидно, для відповіді на нього слід проаналізувати саме економічне зростання. А такий аналіз показує, що високі темпи зростання обсягів виробництва супроводжуються зниженням рентабельності підприємств промисловості. Інакше кажучи, економічне зростання має кількісний характер, оскільки якісні показники знижуються (табл. 5.3).

Як видно із таблиці, рентабельність підприємств, яка у 1999 р. становила 9,1 %, у 2002 р. упала до 2,6 %, тобто втричі, але в наступні роки підвищилась і в 2004 р. становила 4,7 %, що майже вдвічі нижче від рівня 1999 р. Оскільки зменшується рентабельність, то зменшується прибуток, частина якого йде на інвестиції, на нагромадження. Саме прибуток забезпечує підприємствам основну частку їхніх інвестицій, а отже, визначає можли-

Таблиця 5.3. Особливості динаміки показників промисловості та сучасному етапі89

ПоказникРік
199920002001200220032004
Темпи економічного зростання, %-5,99,25,29,612,1
Рентабельність підприємств промисловості, %9,14,83,72,63,34,7
Податки (за винятком субсидій на виробництво та імпорт), % ВВП17,616,813,412,211,311,4
Власні кошти підприємств - інвестиції у загальному їх обсязі, %70,568,666,865,861,461,7
Частка підприємств, які здійснювали інновації у технології, %27,027,927,926,123,542,5
У тому числі: в ресурсозбереженні, %11,811,511,510,610,020,5

вості вдосконалення ними виробництва. Якщо у 1999 р. власні кошти становили 70,5 %, то у 2003 р. - 70,3 %, що неминуче звужує можливості інноваційної діяльності підприємств. Саме тому частка підприємств, які здійснювали інновації в технології, знизилась із 27 % у 1999 р. до 23,5 % у 2002 р., у тому числі в ресурсозбереженні з 4,8 до 10 %. Слід зазначити, що у 2004 р. відбувся стрибок, удвічі збільшилась частка підприємств, які здійснювали інновації в технології взагалі, й ресурсозберігаючих зокрема. На жаль, цей "стрибок" обмежився одним роком. Тому варто визнати, що зниження якісних показників, перш за все рентабельності, суперечить високим темпам економічного зростання. Здавалося, що високі темпи економічного зростання мали б виявитись і в збільшенні джерел фінансування інвестицій, і в зростанні кількості підприємств, які займаються інноваційною діяльністю. І якщо цього не відбувалося протягом кількох років і, більше того, якщо за умов економічного зростання навіть зменшується кількість підприємств, що займаються інноваційною діяльністю, то це свідчить про надзвичайно серйозні проблеми в економіці. Застарілі основні фонди, переважання сировинних галузей, екстенсивний тип розвитку зумовлюють високу затратність економіки і низьку її ефективність. Недостатня ефективність економіки зумовила й інші негативні процеси. Так, податки як основне джерело бюджету, взяті у відношенні до ВВП, у цей самий період зменшились із 17,6 до 13,6 %, дуже різко знизився податок на прибуток підприємств, дещо зменшилися податкові надходження до місцевих бюджетів. Це стало причиною значного зниження ролі бюджету країни в інвестиційно-інноваційному процесі.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „А. Виробництво товарів і послуг“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Частина І. Становлення еволюційної парадигми економічної теорії

  • Й. Шумпетер - засновник еволюційної економічної теорії

  • Розділ 2. Методологічні основи еволюційної економічної теорії

  • Глобальні закономірності та їх роль у методології

  • Методологічні проблеми створення нового суспільства

  • Внутрішній механізм формування суспільства

  • Реальний шлях руху до нового суспільства

  • Розділ 3. Людина в системі еволюційної економічної теорії

  • Категорія "людський капітал": сутність та історичне місце

  • Перехід від людини економічної (homo economicus) до людини творчої (homo creator)

  • Розділ 4. Науково-технологічна сфера,сутність, структура, закономірності розвитку

  • Інформація і знання як якісно новий фактор виробництва

  • Інформатизація та інноваційний тип розвитку економіки

  • Технологічні уклади: сутність та особливості розвитку

  • Технологічний спосіб виробництва: сутність і роль у суспільно-економічному розвитку

  • Розділ 5. Механізм функціонування і розвитку еволюційної економіки

  • Основні напрями формування еволюційного господарського механізму

  • Формування національної інноваційної системи

  • А. Виробництво товарів і послуг
  • Б. Виробництво знань і технологій

  • Частина II. Основні напрями та проблеми розвитку новітніх економічних теорій

  • Еволюція теорії глобального монетаризму

  • Розділ 7. Теорія трансформації економіки і суспільства

  • Особливості трансформації економіки Китаю

  • Теоретичні основи трансформації економіки України у світове господарство

  • Розділ 8. Сучасний монетаризм

  • Сучасні монетаристські підходи до проблеми ролі держави в економіці

  • Критичний аналіз заходів монетаристської політики

  • Розділ 9. Теорії визначення і вибору економічної політики

  • Економічні теорії громадянського суспільства

  • Теорія суспільного вибору та політичних інститутів

  • Теорія політичної ренти

  • Загальна економіко-політична рівновага і хабарництво

  • Розділ 10. Теорія неоінституціоналізму

  • "Інституціональні пастки" трансформаційного періоду

  • Теорія участі працівника в управлінні та прибутках

  • Розділ 11.Теорія трансакційних витрат

  • Трансакційна теорія фірми і бюрократичних структур бізнесу

  • Ресурсно орієнтований підхід у теорії фірм

  • Розділ 12. Теорії економіки "третього світу"

  • Концепція "самопідтримуваного зростання" та великого поштовху

  • Латиноамериканські концепції периферійного розвитку

  • Концепція самозабезпечення та колективної опори на власні сили азіатської та африканської економічної думки

  • Розділ 13. Альтернативні теорії сучасного економічного розвитку

  • Ісламістські фундаменталістські та реформістські доктрини економічного розвитку

  • Індуїзм як підвалини специфіки економічної думки Індії

  • Феномен економічної теорії Японії

  • Частина III. Злети і падіння альтернативних макроекономічних теорій (50-90-ті роки ХХ ст.)

  • Стандартні макроекономічні теорії

  • Розділ 15. Неокласичний синтез - основа сучасних економічних теорій

  • Здобутки неокласики

  • Розробка предмета економічної теорії

  • Неокласика і нова інституціональна економічна теорія: взаємний розвиток та взаємодія

  • Еволюція, наукова революція, теоретико-методологічний синтез

  • Розділ 16. Альтернативні напрями сучасної макроекономічної теорії

  • Відмінності між теоріями ортодоксального кейнсіанства й ортодоксального монетаризму

  • Нова класична школа

  • Посткейнсіанство

  • Критика теорії раціональних очікувань

  • Нове кейнсіанство

  • Розділ 17. Сучасні теорії постіндустріального (інформаційного) суспільства

  • Відмінності основних підходів до трактування постіндустріального та інформаційного суспільства

  • Конвергенція марксистської та постіндустріалістської теорій

  • Системні ринкові перетворення і постіндустріалізм

  • Розділ 18. Сучасні економічні теорії розподілу багатства і доходів

  • Розділ 19. Сучасні економічні теорії: єдність і багатогранність

  • Економічний мейнстрим: за і проти

  • Рекомендована література