Критичний аналіз заходів монетаристської політики

Сучасні економічні теорії

У противників і критиків ринкових зрушень будь-які перетворення пов'язані зі словом "лібералізація", викликають опір, а саме слово набуває негативного значення. Головною причиною цього в сучасних умовах, на думку критиків, є те, що ринкове господарство ефективно не функціонує ні у відносинах між Північчю і Півднем, ні у самих країнах, що розвиваються. Власне, це можна почути і від економістів України. Основними їх аргументами у відстоюванні власної позиції є: 1) протекціонізм в індустріальних країнах стосовно країн, що розвиваються; 2) негативні соціальні наслідки прийнятих програм структурної перебудови і їхній вплив у подальшому на "Вашингтонський консенсус", від якого слід відмовитися; 3) постійні міжнародні фінансові кризи, які пов'язують із лібералізацією міжнародного руху капіталів.

Критики "Вашингтонського консенсусу" спираються на факти "провалів" ринку в країнах, що розвиваються. До основних недоліків ринкового господарства відносять насамперед його неспроможність боротися з бідністю, певне поглиблення нерівномірності розподілу доходів між окремими групами населення, збільшення розриву між верхівкою, яка збагачується, і незаможною більшістю. Доктрина "Вашингтонського консенсусу", на думку Р. Кучукова й А. Савки, "мала на меті забезпечення не економічного зростання, а позицій міжнародного фінансового і торговельного капіталу, зацікавленого в установленні контролю над ринками країн, які проводили реформи"120. Не менш критично висловлюються й окремі українські економісти. "Монетаризм через міжнародні фінансові організації став використовуватися як метод придушення й утримання у стані відсталості "периферійних" економік шляхом нав'язування їм відповідного набору економічних рецептів", - відмічають В. Найдьонові А. Сменковський121.

З погляду ринкового господарства, мета якого - вільна торгівля, критику протекціонізму розвинутих індустріальних країн можна визнати обґрунтованою. Проте серед критиків Вашингтонського консенсусу спостерігається однобокість вимог до розвинутих країн і зовсім не порушується питання про відмову від протекціонізму країн, які розвиваються. Тим часом протекціонізм, який практикують ці країни, можна віднести до неспроможності політики їхніх урядів, далекої від лібералізму, але тільки не до самого ринкового господарства. На думку Дж. Ледьярда, "неспроможність ринку, тобто неефективна ринкова алокація ресурсів, може мати місце в тому випадку, якщо набір ринків неповний, поведінка суб'єктів неконкурентна або відсутня ринкова рівновага"'22. Багато з пропонованих рецептів критиків "Вашингтонського консенсусу" справді можна віднести до справедливих, націлених на виправлення неспроможності ринку, зокрема: використання податків і субсидій, перерозподіл прав власності й прийняття спеціальних правил ціноутворення. Вони є інструментами, спрямованими на створення ринків, яких не було в минулому. Але слід пам'ятати: корисними вони можуть бути, якщо сприятимуть поглибленню ринку, а не зменшенню його глибини, що призведе до недієздатності, викликаної монополістичною поведінкою. У такому разі неспроможність ринку має фундаментальний характер. Прикладом можуть слугувати випадки природної монополії, негативного зовнішнього ефекту, суспільних благ і монополії на інформацію. Щоб досягти ефективної алокації ресурсів за наявності цих фундаментальних видів неспроможності ринку, потрібно змиритися з тим, що суб'єкти керуються власними інтересами, і використати неринкові варіанти вирішення проблеми. Л. Гуревич називає такий напрям дослідження "теорією механізму стимулювання"123.

Щодо криз, то серед економістів, у тому числі прихильників монетаризму, склався досить стійкий консенсус стосовно того, що лібералізацію міжнародного руху капіталу в країнах, що розвиваються, потрібно дуже ретельно готувати. У багатьох постсоціалістичних країнах, зокрема в Україні, лібералізація відбувалася до того, як утворилися достатні передумови. Насамперед ідеться про розвиток власного фінансового сектору, наявність якого, як вказує Дж. Тобін, "додає "ринки", які без них (фінансових посередників. -Авт.) просто не могли б існувати"124.

Навряд чи можна віднести до провалів ринку і неправильне планування під час лібералізації міжнародного руху капіталу - це типовий провал політики. Проблема і полягає в тому, що функціонування ринків за правильних регулятивних рамкових умов призводить до політично неприйнятних результатів. Тому більшість економістів усе-таки вважає, що дерегулювання завжди поліпшує результати економічної діяльності.

Нагадаємо, що лібералізм - це теорія і практика реформ, яка надихає світ уже протягом двох століть. Витоки його сягають Англійської буржуазної революції ХVП ст., згодом він поширився в багатьох країнах на зорі американської і французької революцій ХVIІ ст. і домінував майже весь період XIX ст., зазнаючи серйозних змін. Одні вважають, що лібералізм поступився місцем соціалізму і дозволив соціалістичним ідеям себе видозмінити. Інші вважають соціальні перетворення другої половини XIX і XX ст. досягненням нового лібералізму. Нині інтерес до лібералізму знову відроджується. Таким чином, слід розрізняти класичний лібералізм і неолібералізм.

Центральна ідея класичного лібералізму - свобода в рамках закону. Необхідно дозволити людям дбати про власні інтереси й цілі, обмеживши їхню свободу лише правилами, що не дозволяють обмежувати свободу інших. Назвемо тільки три імені, які поклали початок класичному лібералізму - Дж. Локк, Д. Юм і А. Сміт. їхні ідеї були запозичені Ш.Л. Монтеск'є та І. Кантом. Це дало підставу Ф. фон Хайєку розрізняти британський "еволюційний" і континентальний "конструктивістський" лібералізм. Проте обидва різновиди ґрунтуються на правилах "розширеного порядку", які виникли спонтанно і перетворилися на регулятор людської поведінки в суспільстві й стосуються

"чесності, договорів, приватної власності, конкуренції, прибутку і приватного життя"125. У XIX ст. лібералізм став основою реформаторського руху і визначав розвиток Європи і Північної Америки, починаючи з 80-х років XVII ст. і аж до 40-х років XIX ст.

Лібералізм вплинув і на економічну думку. Він втілився в ідеї встановлення тільки правил гри, а все решта - приватні інтереси, можуть виявлятись як завгодно, що і створює всі необхідні умови для ринку. Лібералізм і ринковий капіталізм нероздільні, як би не намагалися сучасні критики їх розділити. А ринок, і цю думка завоювала найбільше прихильників, насправді не є нейтральним, він сприяє одним гравцям за рахунок інших. К. Маркс одним із перших вказав на таку ціну ринку, але на неї вказували не тільки антиліберали, а й прихильники лібералізму, наприклад, Дж.С. Мілль.

У другій половні XIX - першій половині XX ст. лібералізм як домінуючу силу змінив соціалізм. За висловом Ю. Хабермаса, лібералізм "помер дивною смертю": "він перестав бути рушійною силою реформ і перетворився на опору інтересів панівного класу"126. Дж. М. Кейнс і В. Беверідж, які вважали себе лібералами, розвинули ідеї, що передбачали обмеження стихії ринку. В історії економічної думки перший із них залишився як автор концепції економічної політики і цілеспрямованих заходів, які вживаються державою з метою регулювання економіки, а другий зробив значний внесок у створення системи соціальних виплат, через які держава перерозподіляє засоби між своїми членами задля суспільного інтересу. їхні ідеї були спрямовані на підтримку заходів, що передбачали не обмеження, а посилення ролі держави, тобто їхній лібералізм був кроком уперед, оскільки ставилося питання не вимог формальної рівності, а змістовності соціального лібералізму. Це стало поштовхом до дискусії про цінності, покладені в основу ліберальних ідей. Класичне вираження таких дискусій - праці Ф. Хайєка "Дорога до рабства"127 і К. Поппера "Відкрите суспільство і його

вороги"128. Найважливішою заслугою Поппера можна вважати те, що він розробив епістемологію лібералізму - невизначеність сучасного світу вимагає різних варіантів відповідей і в кожний момент часу, а особливо з його плином. Політика як пізнання йде шляхом спроб та помилок, що абсолютно може бути застосоване й до економіки.

Як розвиток ідей соціального лібералізму в 50-х роках XX ст. для Німеччини був придуманий термін "соціальне ринкове господарство", чверть століття "економічного дива" насправді була епохою тріумфу соціал-демократичних ідей. У більшості країн світу економічне зростання супроводжувалося посиленням ролі держави і розширенням її соціальних функцій. Державні витрати у західноєвропейських країнах становили до 50 % ВВП120. Виплати набули не меншої ваги, ніж досягнення, а суспільна злагода стала означати більше, ніж конкуренція чи конфлікти.

Це був дійсно успішний період, незважаючи на окремі труднощі. Проте вже у 70-х роках ідеї Дж.М. Кейнса і В. Беверіджа було поставлено під сумнів. Ні стагфляція 70-х років, ні сплеск безробіття у 80-х уже не піддавалися державному регулюванню. "Соціальна держава, - зазначає Р. Дарендорф, - вийшла з-під контролю, фінансувати її ставало все важче і важче, а бюрократизація лишила її залишків привабливості. Звучали вимоги про зміну курсу"130. Одним із напрямів, який запропонував альтернативу, був монетаризм. Ми не будемо сперечатися про окремі його недоліки, але наголосимо, що саме завдяки новим його елементам у теорії лібералізму відбувся поворот до первісних ідеалів: ідеї пріоритетності суспільства перед державою, ринку - перед плануванням і регулюванням, прав людини - перед могутністю влади і колективу.

У цьому ж руслі можна сказати і про "Вашингтонський консенсус", який був задуманий як ліберальний посібник для технократів від політиків. Як набір рекомендацій він спирається на уявлення про автономно діючий уряд, що використовує "вікна можливостей", які відкриваються. Надзвичайно ефективно їх використали країни Центральної Європи, що асоціюється перш за все з ефективною реалізацією програм приватизації і макро-економічною стабілізацією. Практично провалом вони стали для більшості країн СНД, не кажучи вже про країни Тропічної Африки, де здійснення базових рекомендацій або не було доведено до кінця, або не привело до відновлення економічного зростання. Однією з найважливіших причин, на нашу думку, стало те, що національні уряди не надали значення формуванню формальних і неформальних інститутів, які мали забезпечити виконання принципів "Вашингтонського консенсусу" з урахуванням національних інтересів. Нагадаємо, що до формальних інститутів відносять закони, писані правила, а до неформальних - звичаї, неписані норми і загальноприйняті умови18*.

У період активних перетворень у більшості країн СНД провідну роль у виконанні вказаних принципів, на нашу думку, відіграли саме неформальні інститути, що пояснює труднощі з пошуками рівноцінної заміни учасникам угод на мікрорівні. Візьмемо той самий бартер. В успадкованій від радянських часів структурі економіки кожне підприємство не мало особливих альтернатив щодо вибору постачальників і покупців. Після скасування директивного планування підприємства, які були в середині виробничого ланцюга, перетворилися на заручників тих, які знаходились ближче до споживача182. Ціну на вироблений ними продукт, враховуючи безвихідність ситуації, покупець потенційно міг знизити навіть нижче за собівартість. За таких умов перехід на бартерні розрахунки дав змогу обмежити опортунізм покупця при збереженні попередніх виробничих зв'язків.

Досліджуючи цей феномен (відсутність формальних інститутів. -Авт.) у постсоціалістичних країнах, французький економіст У. Андрефф підкреслив, що "напевно, саме тому в основі "пост-Вашингтонського консенсусу", який відображає зміщення акцентів при реалізації другої хвилі реформ у постсоціалістичних країнах із врахуванням "пасток", що виникли на їх першому етапі, лежить розуміння пріоритетності у формальних інститутах. Зокрема наголос робиться на створення сприятливого інвестиційного клімату, забезпечення гарантій приватної власності, зміцнення структури корпоративного управління, розвиток приватних і суспільних структур, зростання ефективності роботи податкових органів"138. Справді, якщо глибоко проаналізувати перебіг реформ у більшості країн СНД, зокрема й в Україні, то побачимо: якщо реформи першої хвилі мали телеологічний характер, тобто були спрямовані на безпосереднє копіювання абстрактних моделей, на немовби раніше відомий результат - цілком конкурентний ринок, то реформи другої хвилі зумовлюють досягнення цього результату за допомогою зміни формальних інститутів.

Проте повернемося до програми структурної перебудови, яка з легкої руки вже ввійшла в історію Вільямсона як "Вашингтонський консенсус"134. Він охоплює 10 таких принципів:

• 1. Дотримання бюджетної дисципліни (зведення бюджетного дефіциту до мінімуму, ніякого фінансування бюджетних зобов'язань за допомогою друкарського станка).

• 2. Зміни пріоритетів державних витрат (відмова від практики субсидування, у тому числі неспроможних державних підприємств, на користь збільшення асигнувань на боротьбу з бідністю за допомогою програм фінансування освіти і медицини).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Критичний аналіз заходів монетаристської політики“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Частина І. Становлення еволюційної парадигми економічної теорії

  • Й. Шумпетер - засновник еволюційної економічної теорії

  • Розділ 2. Методологічні основи еволюційної економічної теорії

  • Глобальні закономірності та їх роль у методології

  • Методологічні проблеми створення нового суспільства

  • Внутрішній механізм формування суспільства

  • Реальний шлях руху до нового суспільства

  • Розділ 3. Людина в системі еволюційної економічної теорії

  • Категорія "людський капітал": сутність та історичне місце

  • Перехід від людини економічної (homo economicus) до людини творчої (homo creator)

  • Розділ 4. Науково-технологічна сфера,сутність, структура, закономірності розвитку

  • Інформація і знання як якісно новий фактор виробництва

  • Інформатизація та інноваційний тип розвитку економіки

  • Технологічні уклади: сутність та особливості розвитку

  • Технологічний спосіб виробництва: сутність і роль у суспільно-економічному розвитку

  • Розділ 5. Механізм функціонування і розвитку еволюційної економіки

  • Основні напрями формування еволюційного господарського механізму

  • Формування національної інноваційної системи

  • А. Виробництво товарів і послуг

  • Б. Виробництво знань і технологій

  • Частина II. Основні напрями та проблеми розвитку новітніх економічних теорій

  • Еволюція теорії глобального монетаризму

  • Розділ 7. Теорія трансформації економіки і суспільства

  • Особливості трансформації економіки Китаю

  • Теоретичні основи трансформації економіки України у світове господарство

  • Розділ 8. Сучасний монетаризм

  • Сучасні монетаристські підходи до проблеми ролі держави в економіці

  • Критичний аналіз заходів монетаристської політики
  • Розділ 9. Теорії визначення і вибору економічної політики

  • Економічні теорії громадянського суспільства

  • Теорія суспільного вибору та політичних інститутів

  • Теорія політичної ренти

  • Загальна економіко-політична рівновага і хабарництво

  • Розділ 10. Теорія неоінституціоналізму

  • "Інституціональні пастки" трансформаційного періоду

  • Теорія участі працівника в управлінні та прибутках

  • Розділ 11.Теорія трансакційних витрат

  • Трансакційна теорія фірми і бюрократичних структур бізнесу

  • Ресурсно орієнтований підхід у теорії фірм

  • Розділ 12. Теорії економіки "третього світу"

  • Концепція "самопідтримуваного зростання" та великого поштовху

  • Латиноамериканські концепції периферійного розвитку

  • Концепція самозабезпечення та колективної опори на власні сили азіатської та африканської економічної думки

  • Розділ 13. Альтернативні теорії сучасного економічного розвитку

  • Ісламістські фундаменталістські та реформістські доктрини економічного розвитку

  • Індуїзм як підвалини специфіки економічної думки Індії

  • Феномен економічної теорії Японії

  • Частина III. Злети і падіння альтернативних макроекономічних теорій (50-90-ті роки ХХ ст.)

  • Стандартні макроекономічні теорії

  • Розділ 15. Неокласичний синтез - основа сучасних економічних теорій

  • Здобутки неокласики

  • Розробка предмета економічної теорії

  • Неокласика і нова інституціональна економічна теорія: взаємний розвиток та взаємодія

  • Еволюція, наукова революція, теоретико-методологічний синтез

  • Розділ 16. Альтернативні напрями сучасної макроекономічної теорії

  • Відмінності між теоріями ортодоксального кейнсіанства й ортодоксального монетаризму

  • Нова класична школа

  • Посткейнсіанство

  • Критика теорії раціональних очікувань

  • Нове кейнсіанство

  • Розділ 17. Сучасні теорії постіндустріального (інформаційного) суспільства

  • Відмінності основних підходів до трактування постіндустріального та інформаційного суспільства

  • Конвергенція марксистської та постіндустріалістської теорій

  • Системні ринкові перетворення і постіндустріалізм

  • Розділ 18. Сучасні економічні теорії розподілу багатства і доходів

  • Розділ 19. Сучасні економічні теорії: єдність і багатогранність

  • Економічний мейнстрим: за і проти

  • Рекомендована література