Інституціональні основи теорії економіки "третього світу"
Найбільший вплив на розвиток "третього світу" справили ідеї М. Вебера ("Протестантська етика і дух капіталізму" та "Три чистих типи легітимного правління" (1956, укр. пер. 2000)). Генезис ринкового господарства М. Вебер прямо пов'язував зі специфікою європейської цивілізації, з унікальністю протестантської ментальності, гостро поставивши питання про неможливість швидкої капіталістичної модернізації через традиціоналізм життя на Сході. Класифікація основних ("ідеальних") типів правління показала, що вони базуються на різних основах: раціонально-легальний - на законодавчо оформленому раціональному праві; традиційний - на нормах, що історично склалися; харизматичний - на вірності особі лідера, вірі в його унікальні здібності (героїчність, силу духу, талант промовця). Аналіз цих типів держав розкрив не тільки їх принципову відмінність, а й обґрунтував необхідність більш адекватного цивілізаційного підходу до афро-азіатського світу, ніж це було в дуалістичних моделях, які спрощено протиставляли традиційне сучасному.
Розвиваючи ці ідеї, Дж. Тойнбі ("Дослідження історії" (1961))1 акцентує увагу на впливі релігійних факторів на соціально-економічний та політичний розвиток народів. Рушійною силою автор вважає творче мислення, спроможне повести суспільство у новому напрямі. На думку Дж. Тойнбі, занепад цивілізації є результатом нестачі організаційних здібностей у творчої меншості, внаслідок чого суспільство втрачає соціальну єдність і розпадається на три частини: 1) панівна меншість, яка створює універсальну державу; 2) внутрішній пролетаріат, погляди якого відображаються в універсальній релігії та церкві; 3) зовнішній пролетаріат, який об'єднаний у варварські військові угруповання. Друга і третя група об'єднують, на думку Дж. Тойнбі, прошарки, які живуть у суспільстві, але до нього не належать. Ці сили у кінцевому підсумку руйнують цивілізацію й одночасно готують умови для виникнення нової цивілізації.
К. Віттфогель головним показником провідної ролі держави називає деспотизм ("Східний деспотизм. Порівняльне вивчення тоталітарної влади" (1957))2. Держава спирається на бюрократичний апарат і придушує розвиток приватновласницьких тенденцій. Багатство панівного класу в цьому суспільстві визначається не власністю на засоби виробництва, а місцем в ієрархічній системі держави. Природні умови та зовнішні фактори, на його думку, визначають форму держави, а вона у свою чергу - тип соціальної стратифікації. К. Поланьї виокремлює три типи інституціоналізації: реципрокність, або взаємний обмін на натуральній основі; редистрибуцію як розвинуту систему перерозподілу; обмін, який лежить в основі ринкової економіки ("Економіка як інституціоналізований процес" (1957)/. Спираючись на загальну теорію систем, Т. Парсонс і Н. Смелзер обґрунтували необхідність подальших зрушень від економіки до соціології як цілісної теорії, спроможної адекватно пояснити зміни, що відбуваються ("Економіка і суспільство. Дослідження інтеграції економічної і соціальної теорії" (1965))4.
Таким чином, у 60-70-х роках центр досліджень, на відміну від попередніх десятиріч, перемістився у сферу соціології. Саме значний прогрес у соціології (а головне, інтенсивне освоєння її досягнень) визначив той загальний фон, на базі якого у 70- 80-ті роки ідеї інституціоналізму набули великого поширення в країнах "третього світу".
Найвагомішою працею в цей період, яка справила помітний вплив на соціально-економічну думку країн, що розвиваються, була тритомна монографія Г. Мюрдаля "Азіатська драма: дослідження бідності народів" (1968)5. У ній автор підкреслив глибокі відмінності у дослідженнях вчених, які займались проблемами "третього світу", і класиків буржуазної політекономії, які вивчали економіку народів, що стали першими на шлях капіталістичного розвитку. Об'єктом аналізу було вибрано країни Південної і Південно-Східної Азії (перш за все - Індію, Пакистан, Цейлон, Бірму, Таїланд, Індонезію, Філіппіни, Малайську Федерацію, Камбоджу, Лаос, Південний В'єтнам).
Концепція "драми" відобразила як об'єктивний розвиток країн, що звільнились від колоніальної залежності, так і суб'єктивне усвідомлення проблем, що виникли перед їх народами. Відсталість сприймалась як драма, центральними фігурами якої стали "самі народи Південної Азії, перш за все, інтелігенція"6. Саме остання першою усвідомила глибину розриву між західним і східним суспільством та свою прогресивну місію виробити стратегію і тактику вирішення складних практичних проблем з урахуванням культурної спадщини, національних традицій, на яких була вихована і носієм яких є.
Г. Мюрдаль вказав на неможливість перенести реалії розвинутого суспільства у слаборозвинуте, слабку ефективність проведення політики індустріалізації в цих країнах. Звідси критика основних категорій теорії зростання: техніки як вирішального фактора подолання слаборозвинутості; ринку як автоматичного регулятора економічного розвитку; планування як засобу вирішення соціальних завдань. На практиці ці фактори сприяють поглибленню технологічної залежності, дезінтеграції економіки, зростанню корупції і державного бюрократизму.
Планування в цих країнах не сприяло зменшенню економічної нерівності та послабленню концентрації економічної влади, а, як показав Г. Мюрдаль, веде до посилення монополізації виробництва7. Він виокремив два види оперативного регулювання приватного сектору: дискреційний - за рішенням чиновника, наділеного владою; недискреційний - автоматичний, відповідно до встановлених правил. У країнах Південної Азії переважає перший вид; це змушує підприємця "прокладати" собі дорогу через підкупи, знайомства, що навряд чи є стимулом для підвищення продуктивності й удосконалення виробничого процесу8.
Слаборозвинутість країн, на думку Г. Мюрдаля, пояснюється не дефіцитом іноземного капіталу, а недовикористанням трудових ресурсів. Люди, не зацікавлені у своїй роботі, працюють погано і мало; у більшості країн спостерігається недбале ставлення до простої фізичної праці, у чому винна перш за все система традиційних "азіатських цінностей". Для радикальних змін були сприятливі умови в період проголошення незалежності, тепер докорінні реформи неможливі, оскільки в них не зацікавлена верхівка сільського населення, що за роки незалежності закріпилася в органах влади. Трагедія в тому, що свідомість селян у цих країнах виявилася зовсім непідготовленою до реформ, і перш за все до націоналізації землі. Потрібні згуртовані соціальні сили, здатні забезпечити реальне збільшення трудових внесків незайнятої або слабовикористовуваної робочої сили, оскільки в країнах Азії зберігається прямий зв'язок між рівнем життя та продуктивністю.
Вчений особливо пропагує такі методи, застосування яких не призводить до зростання дефіциту інших факторів виробництва8. Фактично його концепція стала теоретичним обґрунтуванням дій найрадикальнішої частини дрібної буржуазії. Під впливом його ідей була розроблена стратегія задоволення основних потреб, рекомендована експертами 00Н країнам "третього світу", а Г. Мюрдалю в 1974 р. присуджено Нобелівську премію за аналіз взаємозалежності економічних, соціальних і структурних явищ.
На першочерговість інституціональних змін вказував і лауреат Нобелівської премії Теодор Шульц ("Перетворення традиційного сільського господарства" (1964), "Капіталовкладення в людський капітал: роль освіти і наукових досліджень" (1971)). Під інституціональними автор розумів правила поведінки, до яких належать і кредитно-грошові відносини, організаційні структури, що виникли на основі контрактів, кооперації і т. ін., і права власності, включаючи трудове законодавство та форми людського капіталу, а також матеріально-технічну інфраструктуру10. Обґрунтовуючи важливу роль аграрної технології як основного фактора зростання врожайності та підвищення ефективності господарства, Т. Шульц пов'язує її рівень з наявністю інформаціїу фермера. У подальшому ця ідея набула розвитку в понятті "людський капітал". Саме внесок в останній, підвищення цінності людської праці стає найважливішим, на його думку, фактором перетворення економіки, модернізації економічних і юридичних інститутів.
Роботи інституціоналістів відіграли велику роль у переосмисленні не тільки внутрішніх, а й зовнішніх факторів розвитку країн "третього світу". Економічний процес трактується ними не як стійка рівновага, що автоматично настає (яка досягається через ринок), а як виникнення і посилення асиметричної взаємозалежності між різними (у тому числі зовнішніми) факторами. Ідею посилення асиметричної взаємозалежності підхопили і своєрідно виклали радикали. Провали швидких економічних перетворень у цих країнах примусили звернути увагу не тільки на внутрішні проблеми периферійної економіки, а й сприяли пошуку зовнішніх причин невдачі. У центрі уваги вчені (Р. Пребіш, С. Фуртадо та ін.) поставили проблему антагонізму відносин між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. В основі цього конфлікту, на думку авторів, є невигідне становище країн "третього світу" у системі міжнародного поділу праці, що виявилось у гірших умовах торгівлі, зростаючих фінансових боргах, виїзді спеціалістів і т. ін. Стратегія імпортозамінної індустріалізації загострила ці процеси, що спричинило подальшу радикалізацію економічної думки (Б. Еммануель, П. Баран, Ш. Беттельхейм, О. Браун, А. Франк, І. Валлерстайн та ін.). Основою дискусії про нееквівалентний обмін стала праця А. Еммануеля "Нееквівалентний обмін: Нариси про антагонізми в міжнародних економічних відносинах" (1969)11. Автор намагається довести, що добробут західної цивілізації є переважно присвоєнням результатів праці народів капіталістичної периферії. Саме це і визначило головний предмет його дослідження - механізм вилучення і присвоєння продукту, який створено в країнах "третього світу".
На відміну від Р. Пребіша, який намагався довести нееквівалентний характер обміну країн Латинської Америки із розвинутими країнами Заходу на статистичному матеріалі, А Еммануель висуває на перший план якісні критерії - умови виробництва, ціни на готову продукцію. Це дало йому змогу зробити висновок про перерозподіл додаткової вартості, створеної в "третьому світі", на користь розвинутих країн. Порівнюючи ринки факторів виробництва капіталу і праці, автор доходить висновку про більшу розвинутість характеру ринку капіталів, що виражається у вільному міжнародному русі капіталів і вирівнюванні загальної норми прибутку. Для вільного ж руху праці є різні інституціональні бар'єри, що заважають вирівнюванню ставок заробітної плати. За підрахунками А. Еммануеля, середня заробітна плата у відсталих країнах у ЗО разів нижча, ніж у розвинутих; поправка на відмінність в інтенсивності праці скорочує цей розрив до 15 разів. Нижча заробітна плата стає, на думку А. Еммануеля, джерелом нееквівалентного обміну і збагачення країн Заходу12.
У полі зору критиків була надмірна ідеалізація ринкового механізму, який розглядався як досконала конкуренція капіталів. С.Амін звернув увагу на роль монополій у нееквівалентному обміні, показав, що його пропозиції істотною мірою ви значаються рухом капіталів13. Справді, у сучасних умовах навряд чи можна розглядати міжнародну торгівлю, не враховуючи діяльність ТНК, наївно припускаючи, що на світовому ринку відбувається повне вирівнювання прибутку. На думку А. Мі-шеля, слід детальніше показати відмінності у продуктивності праці та вартості заміщення робочої сили в центрі й на периферії, а також врахувати фактор сегментації цього ринку як у розвинутих країнах, так і в країнах, що розвиваються, ("Світовий капіталізм" (1976))14. Тому конкретизація концепції А. Еммануеля була пов'язана з розробкою теорії ТНК і деталізацією аналізу робочої сили. А. Мішель у вказаній праці також поставив питання про нерозривний зв'язок між технологією, яка застосовується, і якістю робочої сили, що її обслуговує, тобто між ринком капіталу і праці. ТНК, пересаджуючи в країни "третього світу" нові технології, не тільки створюють, а й певною мірою долають розрив міжнародного економічного простору. Стимулом переливання капіталу є низька заробітна плата як основа високої норми прибутку. Водночас діяльність ТНК скорочує цей розрив, але загострює проблему зайнятості, впроваджуючи капіталомісткі технології. Заперечує гіпотезу А. Еммануеля про однорідність праці в розвинутих країнах і країнах, що розвиваються, і Ф. Айдало ("Просторова динаміка і нееквівалентний розвиток" (1976)), підкреслюючи, що причина неоднорідності полягає у різниці витрат на відтворення трудових ресурсів. Зокрема, він вказує на роль навчання, кваліфікації і способу життя населення різних регіонів16. Проте міграція робочої сили і діяльність ТНК, хоч і не долають цей розрив, але значно його скорочують.
Отже, відзначаючи важливу роль західних вчених у формуванні теорій економічного розвитку, їх намагання використати для аналізу економіки слаборозвинутих країн категорійний апарат, вироблений на матеріалі розвинутих країн, можна впевнитись в актуальності дальшого розвитку неокейнсіанської, неокласичної та інститудіональної доктрин. Безсумнівним досягненням цих теорій стало намагання пов'язати якісний аналіз із кількісним, виробити практичні рекомендації щодо здійснення народногосподарського планування, проведення прискореної індустріалізації, ефективного використання власних і залучених з-за кордону фінансових засобів. Розчарування в теорії і рецептах, пропонованих неокейнсіанцями, неокласиками, інституціоналістами і радикалами, посилюється у 80-ті роки. Проте саме вони створили передумови для виникнення і розвитку економічних теорій, сформульованих представниками самих країн "третього світу": теорії "периферійної економіки", "залежного розвитку", "опори на власні сили", "нового міжнародного порядку" та ін., що відіграли важливу роль у становленні самосвідомості та еволюції наукової думки слаборозвинутих країн.
Основні терміни і поняття
Соціальна єдність, релігійний фактор, деспотизм, "третій світ", соціальна стратифікація, східне суспільство, національні традиції, економічна нерівність, націоналізація землі, соціальні сили, фактор розвитку, міжнародний поділ праці.
Концепція "самопідтримуваного зростання" та великого поштовху
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 12. Теорії економіки "третього світу"“ на сторінці 1. Приємного читання.
