Дослідники економічного чи господарського механізму завжди приділяли значну увагу механізму функціонування і розвитку1 економіки, оскільки це найбільш рухлива і гнучка складова економічної системи. Змінюючи та вдосконалюючи господарський механізм держава порівняно швидко реалізує назрілі потреби розвитку господарства, підвищення його ефективності, а отже, розв'язання складних соціально-економічних проблем. Ось чому в еволюційній економічній теорії вчення про господарський механізм посідає одне з ключових місць.
Теоретико-методологічні основи механізму функціонування і розвитку економіки
Господарський механізм - це не щось штучне, випадкове, це органічна складова економічної системи. Іноді його зводять до сукупності організаційно-економічних відносин. Справді вони становлять важливий елемент змісту цієї категорії, проте не вичерпують її. Адже за такого підходу осторонь системи господарювання залишаються такі корінні відносини і категорії, як власність, відносини розподілу, взаємного обміну діяльністю, які в сукупності становлять соціально-економічні відносини, без яких не можна зрозуміти ні природи господарського механізму, ні тенденцій його розвитку. Господарський механізм - це функціональний аспект виробничих відносин. Оскільки розрізняють капітал-власність і капітал-функцію, ми не тільки можемо, а й маємо розрізняти змістовний і функціональний аспекти виробничих відносин. Саме функціональний аспект виробничих відносин є об'єктивною основою, а отже, і визначає природу господарського механізму, характер його функціонування і розвитку.
Цей висновок знаходить історичне підтвердження у взаємозалежності розвитку суспільного виробництва і притаманних йому виробничих відносин, з одного боку, і господарського механізму - з другого. Так, в епоху вільної конкуренції механізм функціонування і розвитку економіки виступав у формі ринкового механізму, коли попит і пропозиція, ринкове ціноутворення і конкуренція у своїй взаємодії забезпечували саморегулювання економіки та її зростання.
Сутність ринку полягає в нічим не обмеженій свободі приватної ініціативи та ділових відносин, що зумовлює формування механізму вільної конкуренції, який регулює ринок. Саме це мав на увазі А. Сміт, коли говорив про "невидиму руку", яка управляє ринком. "Дбаючи про свої власні інтереси, він (індивід) часто більш дійово служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається зробити це"2. Розумінню ринку
А. Смітом властиві: вільний вхід у ринок продавців і покупців і такий самий вільний вихід із нього, конкурентна участь на ринку багатьох фірм, продавців і покупців, неможливість нав'язування цін, які складаються на ринку під впливом попиту і пропозиції. Все це визначає можливість ринку до саморегулювання економіки. За таких умов вважалося, що будь-яке втручання у природне протікання економічних процесів не лише не потрібне, а й навіть шкідливе.
Ситуація докорінно змінилася, коли наприкінці XIX ст. капіталізм вільної конкуренції перетворився на корпоративний, монополістичний, що змінило структуру власності та її роль в економіці. Дрібні й середні підприємства, що перебувають, як правило, в індивідуальній власності або партнерській власності двох і більше осіб, становлять у США 80 % кількості всіх підприємств, але на їхню частку припадає 13 % ділового обороту. Водночас на частку 20 % потужних корпорацій припадає 88 % ділового обороту3. Як видно, за величезного поширення малого і середнього бізнесу визначальна роль у розвитку економіки належить великому бізнесу. Нова структура суб'єктів ринку зумовлює істотні зміни й у ринковому механізмі. Замість досконалої конкуренції, яка панувала на попередніх етапах, великі монополії, які панують на ринку, визначають умови його функціонування у власних інтересах. Обмежена кількість їх дає змогу ділити сфери впливу і диктувати ціни на свою продукцію, тобто відбувається монополізація ринку. Відповідно, конкуренція перестає бути досконалою і загальною. Ціни істотною мірою визначаються не попитом і пропозицією, а силою панівних корпорацій. За механізмами ціноутворення ринок поділяється на два сектори. Основним сектором стає монополізований ринок, де ціни визначаються витратами виробництва і необхідною рентабельністю. "Зміни цін готових товарів визначаються витратами, - пише М. Калецький, - водночас ціни на сировину, включаючи основні продукти харчування, визначаються попитом"4. Другий сектор ринку відносно обмежений і представлений такими галузями, як сільське господарство та добувна промисловість, де зберігається вільне ціноутворення.
"Велика депресія" 1929-1933 рр. докорінно змінила ситуацію. Вона показала, що постулат економічної теорії про невтручання держави в економіку, який панував більше століття, не відповідає новим умовам економічного і соціального розвитку. Дж.М. Кейнс обґрунтував необхідність державного регулювання економіки. Він показав, що саме держава має забезпечити зростання сукупного попиту, повну зайнятість і стабільність капіталу, умови конкуренції, але не шляхом зниження заробітної плати, як вважалося раніше, а навпаки, її підвищенням, збільшенням інвестицій, установленням низького відсотка на довгострокову перспективу та збільшенням бюджетних витрат. Отже, ринковий механізм, який забезпечував саморегулювання економіки, було доповнено механізмом державного регулювання, яке, за визначенням П. Самуельсона, забезпечує стабільність, справедливість та ефективність.
Першою спробою державного регулювання економічного і соціального розвитку був "новий курс" Ф. Рузвельта, побудований на використанні ролі держави для істотної зміни становища людини на виробництві й у суспільстві. З цією метою було встановлено мінімальну заробітну плату та максимальний робочий тиждень, право робітників на колективний договір та організацію профспілок. Свавілля підприємців в оплаті праці поступово переходило на сталі умови відтворення робочої сили, які поєднували справедливу оплату праці з широким соціальним забезпеченням (допомога у зв'язку з безробіттям, забезпечення непрацездатних і т. ін.).
Протягом кількох післявоєнних десятиліть кейнсіанська концепція поєднання ринкового механізму із системою державного регулювання відіграла велику роль у піднесенні економіки і добробуту населення розвинутих країн. Але нарощування державної власності, присутності держави в економіці, перехід нею певних меж призвели до посилення негативних процесів, що набуло втілення у підриві конкуренції, обмеженні підприємницької діяльності, зростанні бюрократизму, надмірних витратах бюджету на утримання державного апарату, збільшенні податків і державного боргу. Все це призвело до стримування розвитку виробництва, збільшення безробіття, погіршення соціальної ситуації.
Монетаристи піддали гострій критиці кейнсіанство, обґрунтували нову "неоконсервативну" доктрину, яка була спрямована на зменшення державної власності шляхом приватизації державного майна, на швидке зростання малого і середнього бізнесу, обмеження державного регулювання економіки і т. ін. Це забезпечило розширення ринково-конкурентного середовища, піднесення ролі ринку і конкуренції в розвитку економіки. Отже, було покладено край однобічному збільшенню економічної ролі держави, сама практика допомогла встановленню оптимального співвідношення між ринковим і державним регулюванням економіки, які доповнюють одне одного і створюють сприятливі умови для економічного і соціального зростання. Таким чином, історичний розвиток привів до переростання ринкової економіки у змішану, де замість однієї індивідуальної приватної власності утверджується плюралізм форм власності. Відповідно, ринковий механізм переріс у складнішу форму, адекватну змішаній економіці: єдність ринкового механізму і державного регулювання. Ринок і держава стали його суттєвими складовими, а вдосконалення такого механізму стало здійснюватися встановленням об'єктивно обумовленого співвідношення між ринковим механізмом і державним регулюванням.
Отже, господарський механізм-це спосіб організації й управління виробництвом із властивими йому формами, методами і засобами, які реалізують соціально-економічні, організаційно-економічні та науково-технологічні принципи і відносини в інтересах задоволення потреб як кожного суб'єкта господарювання, так і суспільства в цілому. Вибір форм, методів і засобів організації, функціонування та управління виробництвом здійснюється не свавільно, а відповідно до потреб економіки і суспільства, об'єктивних тенденцій розвитку виробництва.
Якість механізму господарювання та управління, зокрема ступінь його досконалості та дійовості, залежить не тільки від об'єктивних факторів (ступінь зрілості соціально-економічних відносин), а й значною мірою від наукової обґрунтованості економічної політики держави, рівня професійної підготовки господарських, науково-технічних і управлінських кадрів, від їхньої здатності виявляти й об'єктивно оцінювати найбільш істотні зв'язки і тенденції розвитку економіки, спрямовувати і стимулювати працівників до оволодіння досягненнями науки і техніки, вдосконалення організації виробництва і праці, підвищення ефективності виробництва і продуктивності праці. Механізм господарювання та управління має реалізувати індивідуальні й колективні інтереси, забезпечити виробництво продукції, що відповідає суспільному попиту, досягти збільшення кількості і поліпшення якості продукції за мінімальних затрат ресурсів. Реалізації цього завдання слугує великий арсенал методів управління, за допомогою яких здійснюється вплив на суб'єктів господарювання. Як показує досвід, ці методи можуть мати формальний або неформальний, тобто реальний, вплив. Уся складність управління і господарювання полягає в тому, щоб утверджувався неформальний, реальний стиль управління, спрямований на досягнення реальних економічних результатів і кількісних, і якісних, щоб у процесі управління використовувалися насамперед економічні, тобто ринкові, методи. Але разом із тим важливо застосовувати організаційні, в тому числі адміністративні методи. З розвитком людини і суспільства підвищується роль соціально-психологічних методів управління. Глибокий аналіз методів управління, їхньої відповідності змінам в економіці, й удосконалення на цій основі системи господарювання та управління є необхідною умовою ефективності господарської діяльності, досягнення високих результатів.
Цілком зрозуміло, що в умовах ринкової економіки провідна роль належить економічним методам управління, оскільки саме вони реалізують економічні (матеріальні) інтереси. Комерційний розрахунок, інвестиції, їх утворення і використання, інновації та їхнє впровадження у виробництво, регулювання системи амортизаційних відрахувань, система матеріального стимулювання, розподілу і використання прибутку, ціноутворення, кредитування, матеріальні санкції - весь цей широкий комплекс економічних методів дає можливість створити гнучку й ефективну систему господарювання та управління.
Соціально-психологічні методи управління через соціальні й психологічні відносини між людьми впливають на формування трудових колективів, з урахуванням здібностей людей, темпераменту, рис характеру, і тим самим сприяють створенню сприятливих умов для успішної спільної діяльності, встановлення і розвитку норм соціальної поведінки. Це зміцнює трудовий колектив, розвиває почуття відповідальності. Соціальне регулювання і стимулювання спрямовані на реалізацію взаємопов'язаних соціальних інтересів, створення стану соціально-психологічної зацікавленості у виконанні певних робіт чи в досягненні певної мети, результатів. Особливо важливим є стимулювання підвищення загальноосвітнього рівня культурного зростання, підвищення кваліфікації, розвиток творчої праці, морального та естетичного зростання людини. Все це створює сприятливу соціально-психологічну атмосферу, активно впливає на підвищення продуктивності праці та ефективності виробництва.
Здавалося, що всі ці процеси відомі і перехід від командної до змішаної економіки, яка давно утвердилася в розвинутих країнах, мав би відбутися більш-менш нормально. Труднощі були пов'язані з тим, що історія знала перехід країн від аграрної до індустріальної, від натуральної до ринкової економіки. Постсоціалістичні країни йшли навпаки - від центрально-планової економіки із загальнодержавним рівнем усуспільнення до ринкової, що базується головним чином на приватній формі власності. Теорії ринкової трансформації стосовно цих специфічних умов не було, що також ускладнювало здійснення цих перетворень. У результаті ця трансформація набула настільки руйнівного характеру, що Україна, яка мала значний науково-технічний, виробничий та інтелектуальний потенціал, опинилася фактично серед відсталих країн із переважно сировинною економікою. Однією з головних причин цих негативних наслідків є неправильне розуміння ролі держави та логіки її змін. Перш за все в основу радикальних економічних реформ було покладено ринковий фундаменталізм, перехід до ринкової економіки, тоді коли у світовій економічній теорії сучасна економіка трактувалась як змішана, тобто поряд із ринком в економіці велику роль відігравала держава. Чомусь цей аспект сучасної економіки було проігноровано, і все звелося до ринкових перетворень, до утвердження ринкової економіки. Це не відповідало реальному стану сучасної економіки, механізм функціонування якої органічно поєднує ринкове і державне регулювання. Неправильне, однобічне розуміння сучасної економіки зумовило другу помилку в політиці ринкових перетворень, а саме: виведення держави з економіки, відмова або невиправдане приниження ролі держави в сучасній економіці. Логіка тут, очевидно, була така: оскільки загальнодержавна власність становила 92 % засобів виробництва, то, мовляв, чим скоріше державу звільнити від такої грандіозної власності, тим ближче буде країна до ринкової економіки. Досвід незаперечно довів, що зменшення державної власності не можна ототожнювати зі зменшенням її економічної ролі. Справа в тому, що зменшення ролі держави в економіці за умови, коли ще не створено ринку і не працює ринковий механізм, могло тільки погіршити ситуацію. Саме так трапилося в Україні. Нерегульованість посилила руйнівні процеси, швидке розгортання і поглиблення кризи. Якби реформатори виходили з того, що сучасна економіка - змішана, базується на взаємодії ринкового і державного регулювання, якби ставилося завдання побудови саме такої економіки, то тоді був би неминучим підхід, породжений сучасною змішаною економікою: оптимальне поєднання становлення ринкової економіки і відповідного державного регулювання. З одного боку, це зменшення державної власності, з іншого - збереження високої регулюючої ролі держави. А в міру того, як ринкова економіка набирала б силу, ринковий механізм міг би посилювати свій регулюючий вплив, а держава - зменшувати свою регулюючу роль, усе ширше впроваджуючи ринкові, тобто економічні, а не адміністративні методи. На превеликий жаль, не вистачило розуміння цих складних, діалектичних процесів, що разом із загальним низьким рівнем управління економікою призвело до тієї страшної ціни, яку заплатив народ за недостатню компетентність і непрофесіоналізм влади.
Як уже було показано, для сучасної економіки характерні істотні зміни у структурі суб'єктів ринку, що зумовлює поєднання ринкового механізму з державним і корпоративним регулюванням. Необхідність доповнення ринкового механізму зумовлена двома обставинами. По-перше, "є такі важливі для сучасного суспільства сфери, як освіта, фундаментальна наука, захист навколишнього середовища та інші, до яких значною мірою неприйнятне вимірювання ефективності прибутком. "Невидима" рука виявляється безсильною у визначенні їхньої значущості для суспільства"5. По-друге, оскільки сучасна економіка "виступає як змішана - і за формою власності, і за організацією підприємницької діяльності - її слід доповнити положенням про те, що відповідний механізм господарювання є не суто ринковим, суто конкурентним, а змішаним. Адже коли ринок не є універсальним, то мають бути й інші засоби впливу на економіку, які долають обмеженість ринкового механізму"6. Тут постає роль держави у ринковій економіці. Довгий час вважалось, що державне регулювання, як висловився один із вчених, "органічно вписується у ринкові принципи поведінки"7. Інші науковці бачать у державному регулюванні й неринкові форми, відносини і методи. Вони виступають проти зведення всієї економіки до ринку, ринкових відносин, оскільки держава виконує ті функції, які ринок виконати не може, і, до речі, у тих галузях, які найважливіші для переходу людства до нової якості розвитку (освіта, фундаментальна наука, екологія, глобальні проблеми, розвиток людських якостей), які становлять постринкові відносини, а економічна діяльність держави є "однією з перехідних форм, яка включає зародки постринкових відносин, а саме - свідомого, безпосередньо суспільного... способу координації, регулювання пропорцій, розподілу (алокації) ресурсів"8. Інакше кажучи, підкреслюють деякі вчені, економічна діяльність держави - це не втручання зовнішніх політичних сил в економіку, а народження нового суб'єкта нових (неринкових за своєю природою, постринкових, які компенсують "провали" ринку) економічних відносин. Це набуває втілення у регулюванні державою пропорцій відтворення: прямими методами (державне замовлення, інвестиції, закупівлі, розвиток ВПК, фундаментальної науки, аерокосмічних досліджень) й опосередкованими методами (податкові, митні, кредитні відносини і нормативи і т. ін.)- Держава регулює і контролює якість продукції харчування, безпеку побутової техніки, реалізує антимонопольне законодавство. Особливу сферу відносин у ринковій економіці становлять державна власність і державний сектор економіки. Інакше кажучи, держава може і виступати в ролі самостійного підприємця, і здійснювати в ролі представника нації неринкові функції свідомого регулювання економічних відносин, у тому числі охорони інтелектуальної власності й прав власності взагалі, зокрема культурних цінностей, регулювання прав власності на землю, надра, підтримки малого бізнесу. Величезна роль держави у свідомому регулювання трудових відносин, в тому числі відносин праці і капіталу, зайнятості та боротьби з безробіттям через інвестиції, структурні зміни і стимулювання зайнятості. Держава використовує неринкові механізми розподілу і перерозподілу для соціального забезпечення населення, починаючи від безплатної середньої освіти і закінчуючи різного роду допомогами і виплатами. Держава здійснює й економічну, і фінансово-бюджетну, і грошово-кредитну політику, які забезпечують мак-роекономічну динаміку, розширене відтворення суспільного виробництва. Отже, сучасна держава порівняно з традиційними "її функціями із захисту прав власності та підтримання умов функціонування ринку виходить далеко за межі ринкових відносин, її діяльність пов'язана з цілим комплексом неринкових відносин, які реалізуються через її економічні функції. Одночасно швидко розвиваються і неринкові відносини, які не пов'язані з економічною діяльністю держави. Це - розвиток творчої праці та зростання вільного часу, який заповнюється позитивним змістом, що розвиває людину, забезпечує її всебічний розвиток. А. Бузгалін та А. Колганов бачать багато в чому "паростки саме постринкових і посткапіталістичних відносин"9, їм належить майбутнє.
Інші науковці бачать інші форми неринкових відносин. Це перш за все внутрішньофірмовий обіг капіталу і продукції, які "хоч і спираються на стан ринку і конкуренції в країні і світі, все ж мають "індивідуалізований" характер"10. Це обмежує сферу ринкового і конкурентного середовища на рівні великих корпорацій, призводить до того, що діяльність великих компаній визначається як законами ринку, так і системою державного і внутрішньофірмового індикативного планування і регулювання. Як відомо, у цілому ряді розвинутих країн (Японія, Австрія, Франція) уже тривалий час діє система індикативного планування як на рівні корпорацій, так і держави. Дж. Гелбрейт говорив навіть про "плановий капіталізм", за якого "ринкові відносини модифікуються шляхом певного планування"11. Адже саме планування дає змогу зменшити невизначеність майбутнього, передбачення ризиків та методів їх подолання. Замість ринку і цін, які визначають виробництво і реалізацію продукції, планування прямо визначає ці параметри економіки корпорацій.
На державному рівні планування, тобто свідоме регулювання економіки, може доповнювати або й замінювати ринковий механізм. "Щоб вивести країну з жорсткої економічної кризи, - пише А. Пороховський, - президент Рузвельт у 1933 р. перестав сподіватися на гру ринкових сил і застосував державну владу в ключових сферах господарського життя"12. Після цього в розвитку багатьох країн використовувався вплив державної влади, щоб шляхом свідомого регулювання розв'язувати складні проблеми соціально-економічного розвитку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 5. Механізм функціонування і розвитку еволюційної економіки“ на сторінці 1. Приємного читання.
