Сучасне економічне поле, на якому здійснюється реалізація основних ідей різноманітних економічних моделей, надто широке - від опори на розвиток індивідуалізму (визнання пріоритетів особистісних інтересів), основи західного суспільства, до колективізму (пріоритету групових інтересів над індивідуальними), які характерні для традиційного східного суспільства. У період трансформаційного розвитку, властивого більшості країн світу, є велика кількість проміжних варіантів за практичної відсутності "крайнощів".
Індія одна з тих країн, для якої характерним є середній шлях розвитку, достатньо далекий як від суто колективістського, так і від індивідуалістського векторів (подібний вектор розвитку характерний - для кожного по-своєму - для українського та японського шляхів розвитку). Разом з тим за всіх суттєвих відмінностей від західної моделі громадянського суспільства саме визначена наближеність до неї дала змогу Індії, порівняно з іншими країнами Півдня, створити економічну систему, яка найбільше відповідає західним параметрам.
У цьому становленні важливу роль відіграла і сучасна індійська економічна думка, популярними напрямами якої є: "концепція оптимального компромісу" (Р. Хазарі, А. Кхусро, В. Pao), "концепція децентралізованої економіки" (Д. Субраманіама Свамі), "концепція державного капіталізму" (Д. Гадчіл, Р. Датт) і "концепція вільного підприємництва" (М. Масані, Дж.Р. Тата, В. Шенон).
Основою формування сучасних економічних концепцій є індуїзм (це значно ширше поняття, ніж релігія), в якому мирно співіснують найрізноманітніші риси, що інколи становлять крайні протилежності. Разом з тим триварна - вчення про три цілі життя (дхарма, карма й артха) - чітко відображає три найголовніші сфери людського існування. Першими двома з них є дхарма - те, на чому тримається світ і суспільство (закон, обов'язок, традиції, сукупність встановлених правил) й артха - "користь","вигода", які пов'язані із суспільним життям та покладені в основу розвитку сучасної індійської економічної думки34.
Зазначені релігійно-політичні передумови індійської модернізації доповнюються їх глибокою амбівалентністю.
• 1. Наявність місцевого торговельного капіталу, який ґрунтується на кастових зв'язках, полегшує процес проникнення в Індію капіталізму і становлення на субконтиненті сучасної буржуазії та інших сучасних суспільних класів. Проте весь цей новий соціально-економічний зміст поєднаний з традиційними патронатно-клієнтськими і посередницькими формами розпорядження владою, власністю і процесами розподілу і перерозподілу матеріальних і статусних благ (за всієї жорсткості регламентації різних аспектів життя кастова структура індійського суспільства характеризувалася достатньою гнучкістю, що давало їй змогу реагувати на нові види господарської діяльності, культурні нововведення, політичні зміни, вторгнення іновірців)36.
• 2. Наявність традиційного прошарку громадян мусульман і брахманів-керівників дало Індії можливість виростити сучасну інтелектуальну еліту, хоча й з характерними для неї рисами корпоративної замкненості, снобізму, залежності від можновладців.
• 3. Релігійний досвід бхакті (екстатичного і суто особистісного або колективного поклоніння Єдиному Світопорядку) в особі того чи іншого конкурентного бога (ледь не в кожному регіоні своя священна річка Ганга (Ганг) і своє святе місто Варанасі (Бека-рес), особливо шанобливі міфи і культ богів та боговтілень), дав мільйонам індійців внутрішню силу пристосування до тягот модернізації. Але зворотним боком цього емоційного пристосування виявились колективні пристрасті ксенофобії і групівщини. Пристрасті відігравали і відіграють сумну роль в індійсько-мусульманських, а з кінця XX ст., разом зі зростанням впливу ко-муніалізму, в індусько-християнських відносинах36.
Що ж до основного конституційного принципу індійського суспільства, то, спираючись на праці М. Шрінівіса, Раджні Кот-харі, Д. Мандельбаума, А. Куценкова та ін ., його можна було б визначити як послідовний групоцентризм або навіть "джаті"-центризм. Разом з тим, будучи плоть від плоті Сходу, індійська цивілізація виробила в собі ті передумови внутрішньої динаміки, які певною мірою зближують її із західними параметрами глобального цивілізаційного розвитку. В умовах низького рівня соціально-економічного розвитку в Індії не змогли б прижитися елементи західної демократії, якби вони не були закладені в ци-вілізаційній моделі. Виділимо найважливіші з них.
• o Свідома здібність до "просвітництва", яка тисячоліттями культивується в лоні індійської цивілізації (у крайньому разі серед її "ритуальночистих" каст), - здібність, яка передається нині новим середнім прошаркам і частково навіть численним групам серед соціальних і ритуальних низів.
• o Подолання у свідомості індійської еліти комплексу цивілізаційної й етнічної вищості: таким був нелегкий досвід від часів британського "Радж" (система британського колоніального володіння за індійською термінологією). Спочатку британський "Радж" сприймався індійцями як правонаступник ісламської династії Великих Моголів, номінальна влада яких була ліквідована лише в середині XIX ст. Проте це правонаступниц-тво забезпечило англійцям традицію опори на місцевий нобілітет, і особливо на брахманські освічені еліти, ті самі, з яких пізніше сформувалися ранні кадри "тубільної" управлінської університетської і наукової інтелігенції в особі представників вільних професій. Тобто британські методи сприяли поступовому визріванню індійської політичної еліти, яка звикла до демократичних правил і норм. Саме з них вийшли найвидатніші модернізатори індуїзму і діячі руху за визволення. Завдяки їм нині індійці розуміють і з готовністю сприймають необхідність адаптації різних типів світового досвіду до своїх умов. Л. Алаєв цей процес пов'язує ще з більш раннім періодом - натиском на Індію цивілізацій ісламу (XII ст.)87.
• o Становлення посередницьких груп в економіці, управлінні та політиці і, таким чином, передумов культури демократичного консенсусу. Навички компромісу вироблялися століттями. Відкрита для багатьох етнодемографічних (у країні тільки до індоарійської групи належить дев'ять народів, чисельність кожного з яких більше 10 млн осіб, до дравідійської групи (тобто расово відмінної) - чотири подібні за чисельністю народи, а ще є австро-індійська і сино-тібетська сім'ї, чисельність кожної з яких дорівнює населенню середньої європейської держави), лінгвістичних, культурних і релігійних (індуїзм, іслам, християнство) потоків, Індія з найдавніших часів вимушена була приймати й співвідносити ці потоки, упорядковувати процеси їх взаємного нашарування, взаємодії, ієрархізації - "плюралізм усього"88.
• o Методи і практика ненасильницьких політичних дій, які склалися у рамках національно-визвольного руху наприкінці XIX ст. - у першій половині XX ст.39
• o Завдяки названим факторам політична еліта країни, в більшості вестернізована в колоніальний період і належна до вищого кастового прошарку - брахманів, після завоювання незалежності змогла сформувати інститут національної згоди (консенсус), який дає змогу відносно м'яко вирішувати основні політичні й економічні проблеми.
Індійському суспільству більшою мірою (наприклад, ніж в Україні) вдалося прийти до єдності поглядів на головні внутрішньо- й зовнішньополітичні макропроблеми. Національна згода в Індії - не тільки звід правил політичного спілкування, а й невід'ємна частина національної традиції і культури. Сучасна індійська політична традиція спирається на необхідність "соціальної самосвідомості" для всіх громадян суспільства.
Сам процес соціалізації особистості відбувається в тій системі магічного Світопорядку. З дитячих років людина осягає силу й ефективність внутрішньокастової солідарності, силу й ефективність внутрішньо- і міжкастових ієрархічних ранжирів. Тому К. Кокер, аналізуючи своєрідність індійської цивілізації, зазначає, що в Індії можуть суттєво змінюватися соціально-економічні умови і пов'язані з цими умовами риси менталітету. Але основи людських екзистенцій і свідомості, які виростають із вікових глибин індуїстського космосу, були і залишаються відносно стабільними40.
Зрозуміло, що не слід ідеалізувати сформовану в Індії продуктивну модель національної згоди, оскільки цей принцип не настільки життєвий серед мусульманської общини Індії, яка становить величезний пласт суспільства. У її середовищі вкрай слабко реалізуються основні норми компромісу. Мусульманські верхи, напевно, недостатньо залучені до політичної еліти.
Крім цивілізаційної єдності й навіть певного зростання пан-індійських почуттів, реальному розвиткові регіонального сепаратизму перешкоджають також посилення тенденцій втягування усіх регіонів у загальнонаціональний поділ праці, що посилюються, створення вагомого багатонаціонального прошарку підприємців, які проводять операції по всій країні, а також величезного прошарку державних службовців, які зацікавлені у збереженні єдності країни, безкомпромісне застосування силових структур у випадку підтримки сепаратистів зовнішніми силами41.
Але, так чи інакше, останні роки XX - початок XXI ст. продемонстрували зростання показників не тільки економічного і соціального розвитку (включаючи досить високу групову соціальну мобільність, пов'язану з навичками самореалізації населення, а також міжкастових блоків і угод), а й високі показники політизації населення.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Індуїзм як підвалини специфіки економічної думки Індії“ на сторінці 1. Приємного читання.
