Однією з найскладніших проблем дослідження та викладання економічної теорії була і залишається проблема пошуку та розкриття закономірностей її розвитку. Після виходу в світ книги відомого американського науковця Т. Куна "Структура наукових революцій" (1962), а згодом у 70-х роках XX ст. І кількох робіт І, Лакатоша модним стає писати про парад игмлл ьний розвиток економічної науки* конкуруючі науково-дослідні програми. Щодо дискусій про парадигмальний розвиток, наукові революції тощо* то для вітчизняних учених питання стало актуальним лише у 90-ті роки XX ст. Поштовх для його осмислення задали не внутрішні (ендогенні) чинники розвитку економічної науки, а зовнішні стосовно неї - розвал соціально-економічної системи соціалізму, ринкова трансформація економіки. У цьому легко переконатися, наприклад, на основі вивчення змісту п'ятого і шостого томів "Всесвітньої Історії економічної думки", виданої в 90-х роках у Росії.
У дискусіях про парадигмальний розвиток науки можна виокремити два розуміння парадигми: 1) як методологічної технології; 2) як методології у широкому розумінні.
Аналіз становлення і розвитку економічних теорій, шкіл та напрямів економічної науки приводить до висновку: цей процес, як і становище сучасної економічної теорії, мав і має носити не одно-, а багатопарадигмальний характер. Він характеризується пануванням економічного мейнстриму, гетеродоксією, альтернативністю, плюралізмом, багаторівневістю об'єкта і предмета вивчення. Водночас із багатопарадигмальністю розвиток економічної теорії (у проміжках між науковими революціями) має еволюційний характер.
Поєднання еволюції і революцій, багатопарадигмальність і альтернативність розвитку дають змогу розглядати процеси розвитку економічної теорії, економічної історії та історії економічної думки у складній суперечливій єдності.
Одним із актуальних питань подальшого розвитку економічної теорії залишається проблема усвідомлення і чіткого відображення структури сучасної наукової думки, а у зв'язку з цим - єдності та відмінності широкого спектра її шкіл та напрямів. Необхідно привернути увагу до однорідності та єдності підходів представників сучасних економічних теорій до аналізу економічних явищ та процесів, їх ядра, критеріїв належності до того чи іншого напряму. З використанням досягнень вітчизняних і зарубіжних дослідників, що узагальнюють окремі напрями розвитку сучасної економічної науки, необхідно розкрити структуру сучасних західних економічних теорій, показати визначальні чинники, що зумовлюють її стан і подальший розвиток.
Розгляд економічної теорії в історичній панорамі - в координатах простору та часу - підводить до висновку про її становлення і розвиток як боротьби "ортодоксії" та "єресі". Такий висновок стосується як донаукового, так і наукового періодів розвитку економічної думки.
Боротьба "ортодоксії*" та "єресі" відбувається постійно, але своєрідно в межах тривалих періодів. В економічній літературі їх пов'язують із науковими революціями (зміною парадигм) Т. Куна, класичними ситуаціями Й. Шумпетера, конкуруючими науково-дослідними програмами І. Лакатоша, зміною класики "вульгарною буржуазною політекономією", а останньої - економічною теорією К. Маркса тощо.
У період панування класичної політичної економії (остання третина XVIII - 60-ті роки XIX ст.) зіткнення "ортодоксії" і "єресі" також мало місце.
Відома праця А. Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776), з якою пов'язується становлення класичної політекономії, була викликом меркантилізму і своєрідною реакцією на французьку фізіократію. Німецька історична школа виникла у 40-х роках XIX ст. переважно як протест проти англійської класичної політичної економії. Опозиційною течією не лише до панівної економічної теорії, а й до панівного суспільного ладу був марксизм.
Елемент "єресі" при загальній оцінці розвитку економічної теорії "класичного періоду" міститься у зауваженні Й.А. Шумпетера (1883-1950): "Ми все ще недооцінюємо досмітівські досягнення в економічній науці та, як і раніше, переоцінюємо досягнення "класиків".
На фоні цієї боротьби відбувався швидкий процес професіоналізації: економічна наука зробила заявку на певну галузь досліджень, вона стала спеціальністю, користувалася певними методами; її результати стали більш визначеними, й економісти, хоч економічна наука і становила лише частину їх діяльності, визнавали один одного і були визнані публікою більшою мірою, ніж раніше. Були засновані нові політекономічні товариства, нові журнали; вийшли у світ нові словники і бібліографічні довідники. Розпочалося дуже активне вивчення історії економічної науки. З'явилося багато підручників. Однак викладання було абсолютно неадекватним. Навіть у таких країнах, як Італія, Іспанія і Шотландія, де вже передбачалося регулярне читання лекцій з економіки, вони були доповненням до інших дисциплін, наприклад, права чи філософії, і не становили самостійного курсу економічної науки як такої.
На перший погляд може здатися парадоксальним, але стан викладання політичної економії в університетах Росії та України в цей період був набагато кращим. Принаймні вже з 1803 р. політична економія викладалась як самостійна наукова дисципліна професійними економістами.
Національний момент відігравав суттєву роль у прогресивному розвитку економічної теорії. Як зазначав Й.А . Шумпетер,
Англія легко вийшла на перше місце за рівнем досягнень у той період. "Дійсно, це був специфічно англійський період в історії нашої науки", - справедливо констатував Й.А. Шумпетер. Однак на противагу методології економічного вчення К. Маркса, в якій вирішальне значення для розвитку економічної теорії надається економічному чиннику - ступеню розвитку національної економіки тієї чи іншої країни, стану базису як сукупності виробничих відносин певного суспільства тощо, Шумпетер вважав, що безспірний авторитет, яким користувалися тоді англійські економісти, лише частково пояснювався віддзеркаленим світлом економічних успіхів їх батьківщини. За австрійсько-американським ученим, цей успіх головним чином був зумовлений якістю праці, причому здійсненої не лише купкою маститих учених, а й багатьма здібними авторами, які не стояли у перших рядах, але зробили великий внесок у загальну справу.
Навряд чи можна повністю погодитись із думкою патріарха історії економічної теорії. Звичайно, не має абсолютної відповідності між станом соціально-економічного розвитку тієї чи іншої країни і ступенем та оригінальністю розробки в ній економічної теорії. Однак соціально-економічний чинник, на нашу думку, відіграє вирішальну роль у розвитку економічної науки. Немає серйозних підстав ототожнювати це положення тільки з марксизмом, хоч і беззаперечно, що К. Маркс справді надавав економічному чиннику винятково важливу роль.
Важливим (фактично переломним) періодом у розвитку економічної теорії, який ознаменувався суттєвим просуненням її вперед, була остання третина XIX ст. Для характеристики цього періоду Й. Шумпетер вживав два ключових, тісно пов'язаних між собою, поняття: наукова революція і класична ситуація. "Розходження з традицією (класиків політекономії. - Авт.) близько 1870 р., - підкреслював учений, - здавалися такими мислителям, чиї імена асоціюються з ними: згадані розходження здавалися цим людям більш сильними і важливими, ніж для історика, але це не дає підстав вважати їх цілком уявними. За згаданими "революціями" настали два десятиліття боротьби і більш чи менш гарячих дискусій. Останні у свою чергу породили (у 1890-х рр.) типову в нашому розумінні класичну ситуацію, властиві якій провідні роботи демонстрували па* нування монументальних форм І навіювали відчуття спокою". Проте відразу, як і у випадку з попередньою класичною ситуацією, Й. Шумпетер висловлював таку "єретичну" думку: "ми схильні недооцінювати ці досягнення такою ж мірою, якою ми переоцінюємо досягнення періоду від А. Сміта до Дж.Ст. Мілля".
До характерних ознак зазначеного періоду в галузі розвитку економічної науки належать: її швидка професіоналізація і "професоризація"; становлення професійної економічної освіти й удосконалення методів викладання; створення професійних асоціацій економістів; заснування нових економічних журналів тощо. До того ж економісти, зазначав Шумпетер, почали розвивати складніші технічні прийоми і витісняти ними простіші моделі "стариків", які будь-яка освічена людина могла конструювати без спеціальної підготовки. Природнім і неминучим результатом цього було зростання спеціалізації економічної науки і зниження її доступності для читаючої публіки.
Відбулася також зміна національної першості у розвитку загальної економічної теорії. Настав край перевазі Англії в економічних дослідженнях попереднього періоду. Набагато сильніше порівняно з попереднім часом виявилася тенденція до створення основоположних робіт, особливо оригінальних, представниками інших країн.
Але в якому розумінні була здійснена наукова революція?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 19. Сучасні економічні теорії: єдність і багатогранність“ на сторінці 1. Приємного читання.
