• перерозподіл доходів на користь економічних суб'єктів із більшою граничною схильністю до заощадження;
• інерційність номінальних витрат, яка у разі підвищення номінальних цін виливається у зменшення реальних витрат;
• зростання цін на імпортовані товари в національній валюті, яке не компенсується відповідним зростанням доходів економічних агентів98;
• підвищення цін на вітчизняні товари - аналоги імпортованої продукції (якщо конкуренція на внутрішньому ринку недостатньо висока, то у разі подорожчання імпорту ціни на продукцію вітчизняного виробництва теж підвищуватимуться, оскільки виробники захочуть скористатися сприятливими можливостями для нарощування прибутків)94.
Отже, стримувальний вплив девальвації на обсяги внутрішньої абсорбції значною мірою реалізується через зниження купівельної спроможності населення, що можна спостерігати сьогодні в Україні. Зростання цін у таких умовах примушує більшість населення коригувати витрати.
Сучасні дослідники цих процесів наголошують також на тому, що в середньостроковій перспективі нарощування валютних резервів призводить до "стискування" внутрішнього попиту і ВВП країни. За їхніми оцінками, звуження внутрішнього попиту має настільки потужний негативний вплив на випуск більшості галузей промисловості, що він перекриває всі позитивні моменти, зумовлені послабленням курсової позиції національної валюти96. Крім того, недооцінка національної валюти порушує нормальний перебіг розподільчих процесів,96 адже причиною субсидування експорту за рахунок додаткового оподаткування імпорту є девальвація. Занижений курс національної валюти, на думку В. Маневича, - це своєрідний механізм трансферту доходів (надання експортерам так званої "експортної премії" за рахунок доходів імпортерів). "Те, що вигідні умови для національного експорту породжуються виключно обмінним курсом і не завдають жодних збитків для решти економіки, є не більше ніж ілюзією - експортну премію виплачують експортерам покупці іноземної валюти на внутрішньому ринку"97.
Зниження курсу національної валюти, як доводять В. Волконський і А. Кузовкін, породжує диспаритет цін, а також диференціацію доходів між багатими і бідними країнами, внаслідок чого поглиблюються фінансові труднощі країн, які розвиваються, та посилюється їх кредитна залежність від індустріальних країн98. На думку відомого економіста В. Дорнбуша, є прямий взаємозв'язок між темпами девальвації та гостротою бюджетних проблем. Девальвація, яка проводиться для підвищення зовнішньої конкурентоспроможності вітчизняних товарів, одночасно підвищує вартість обслуговування зовнішнього боргу в національній валюті та посилює борговий тиск на державні фінанси99. Тому з погляду нормалізації розподільчих процесів монетарна політика держави, спрямована, на зниження експортної премії та рівномірний розподіл доходів між секторами економіки позбавить експортний сектор необгрунтованих переваг і сприятиме динамічнішому розвиткові галузей, орієнтованих на внутрішній ринок.
У доповіді Міжнародного валютного фонду "Огляд світової економіки за 2000 р." підкреслюється, що хоч в останній чверті XX ст. точилося багато розмов про бажання "урізати" державний сектор, у жодній із країн за межами колишнього "радянського блоку" частка державних витрат у ВВП не зменшилася у ступені, який хоча б орієнтовно нагадував збільшення цієї частки після Другої світової війни100. Доповідь також констатує факт: "Роль держави у створенні соціальної, матеріальної та інституціональної інфраструктури, що забезпечує ефективне функціонування ринків і продуктивне втручання держави для виправлення недосконалостей ринку, загальновизнана. Навпаки, роль держави у згладжуванні циклічних коливань має відносно недовгу історію й суперечливі оцінки"101.
Головним чинником збільшення частки держави у ВВП було зростання державних соціальних трансфертів. Як згадувалося вище, за прогнозами, у перспективі до 2015 р. у країнах Західної Європи та США їх зростання триватиме102. Так що ж відбудеться з державним регулюванням, чи девальвується воно, а якщо так, то в чому це виявиться? А можливо, правильніше говорити про еволюцію його форм і механізмів?
В економічній літературі є поняття "розміри держави". Під ними звичайно розуміють її відносні величини: частку зайнятих у державному секторі в загальній чисельності зайнятих; частку активів, що перебувають у державній власності, у всіх національних активах; частку продукції, виробленої на державних підприємствах, у сукупному обсязі виробництва; частку державних інвестицій у національних інвестиціях; частку державних витрат у ВВП (останній показник, очевидно, найчастіше використовується в економічній літературі). Набагато рідше термін "розміри держави" застосовують щодо абсолютних величин : абсолютної чисельності державних службовців (чисельності збройних сил), абсолютного розміру державних активів, абсолютної величини державних витрат тощо.
Питанням аналізу економічного впливу відносних розмірів держави присвячено багато наукових праць. Частина новітніх із них подана у статті А. Ілларіонова та Н. Пивоварова103. Звернемо увагу насамперед на неоднорідність економічної літератури з погляду її змісту, з цієї актуальної проблематики. Вона спричинена різними підходами до проблеми дослідників, які належать до різних шкіл і напрямів економічної думки. Найбільший внесок в осмислення означеної проблеми зробили американські економісти. "Мілтон Фрідмен навів низку аргументів на користь того, що велика роль держави зазвичай суперечить інтересам громадян. Роберт Нозі переконливо обґрунтував "мінімальну державу" і виступав проти самонавіяності сучасної державної влади. Дж. Б'юккенен і "конституціональні" економісти знову звернулися до ідеї суспільного договору і поставили вимогу різко обмежити сферу державного регулювання, у тому числі фіскальну систему"104. Ця тенденція розвитку економічної думки свідчить про подальше відродження лібералізму. Прихильники монетаризму вказують на від'ємну залежність темпів економічного зростання від розмірів держави для країн високого і середнього рівня розвитку.
Дещо по-іншому постає питання ролі держави в транзитивній економіці за умов глобалізації фінансової системи й усієї економіки. Є три погляди на сучасний стан та майбутнє національної держави. Серед принципових теоретико-методологічних і практичних питань теми, що досліджується в цьому розділі, можна видокремити два. Перше - співвідношення національної макроекономіки і геоекономіки, або глобальної економічної системи, до якої входить сукупність національних господарств. Друге - співвідношення ролі держави всередині національного господарства і на світових ринках106.
М. Голанський дотримується думки про необхідність "перетворення" національної економіки на мікроекономіку на світовому рівні у зв'язку з глобалізацією. "Жодна національна макроекономіка тепер не може знаходитися в системі СКГ (світового комплексу господарства. - Авт.) і бути сумісною з нею, - зазначає дослідник. - Вона не може незмінною ввійти в цю систему і відразу запрацювати там як мікроекономіка. Перед входженням у систему СКГ будь-яка національна макроекономіка має обов'язково перетворитися на якусь мікроекономіку, тобто має знищити власну макроекономічну суть і набути суті мікроекономічної"106.
Очевидно, судження про взаємодію національних господарств і геоекономіки в такому разі виходять за аналогії стосовно співвідношення мікро- і макроекономіки всередині національного господарства. Але й у цьому випадку не відбувається "знищення" ні мікро-, ні макроекономічної суті об'єктів та суб'єктів господарського процесу.
"Самознищення" національної економіки як макросистеми не відбувається в межах глобальної економіки, навіть якщо взяти до уваги довгострокову тенденцію до створення єдиного господарського механізму в планетарному масштабі. Проте є реальна проблема різних сфер і рівнів, на яких реалізується економічна роль держави.
Перша сфера - національні економіки; всередині кожної з них держава виконує свою роль на всіх рівнях: мікро-, мезо- та макроекономіки. Зрозуміло, що ця роль специфічна в умовах розвинутої (зрілої) ринкової економіки і в умовах переходу від планової до ринкової економіки. З огляду на це принципово важливо з'ясувати "розміри держави" саме в умовах перехідного періоду, у процесі ринкової трансформації. У теоретичному плані йдеться про необхідність аналізу й визначення кінцевих позицій руху від загального одержавл ення до оптимального державного господарства та стабілізації ринкового розвитку.
Друга сфера - регіональні об'єднання та відносини між ними. За даними ГАТТ/СОТ, у середині 90-х років XX ст. у світі налічувалося понад ЗО інтеграційних угруповань різного типу (зони вільної торгівлі, митні союзи, "спільні ринки", економічні союзи). До них належали як середньорозвинуті, так і могутні інтеграційні угруповання (Європейський Союз, НАФТА, АСЕАН та ін.), у межах яких переміщення фінансових та інвестиційних потоків було практично лібералізованим. Проблема регіональних об'єднань - це питання геоекономіки, її сучасної структури, тенденцій та закономірностей розвитку.
По-перше, всі зазначені сфери й рівні існування економіки, а отже, аналізу, найтісніше переплетені, а тому потребують не ізольованого, а "синтетичного" дослідження. По-друге, по суті, на кожному з рівнів дослідник має справу не з суто ринковими відносинами, а з відносинами змішаної економіки, що вже склалися (у розвинутих країнах) або формуються (у країнах із перехідною економікою) як у національному, так і світовому масштабах.
Прихильники змішаної економіки в усьому світі, посилаючись на значний історичний досвід її функціонування, підкреслюють, що одна з важливих ознак змішаності - поєднання державного й ринкового регулювання господарства. Для пом'якшення ринкового ефекту держава діє активно та різнопланово - для сприяння зростанню, усунення нерівності, охорони здоров'я людей та довкілля, гарантування безпеки, регулювання і стабілізації монетарних сил тощо.
Най проблемніші в цьому плані питання рівня відкритості. За даними Світового банку, темпи економічного розвитку у 80-90-х роках XX ст. були вищими у країнах із більшою лібералізацією операцій із капіталом107. Економетричні дослідження Д. Доллара й А. Крау, які ґрунтуються на порівняльному аналізі країн, показують, що зовнішньоторговельна відкритість - важлива зміна, яка визначає темпи зростання ВВП на душу населення. Причому зі ступенем відкритості економіки пов'язані не тільки відмінності між країнами в темпах зростання ВВП, а й зміна довгострокових тенденцій економічного зростання для окремих країн108. На думку М. Обстфельда і К. Рогоффа, фінансова відкритість господарства знижує нестабільність шляхом диверсифікації ринку. їх основне твердження полягає в тому, що коливання економічної активності в різних країнах не відбуваються абсолютно синхронно і тому торгівля міжнародними фінансовими активами, дохідність яких вимірюється залежно від кон'юнктури, дає змогу послабити зв'язок між обсягом споживання і рівнем ВВП109.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сучасні монетаристські підходи до проблеми ролі держави в економіці“ на сторінці 4. Приємного читання.
