Технологічний спосіб виробництва: сутність і роль у суспільно-економічному розвитку

Сучасні економічні теорії

Одним із корінних понять, які виражають сутнісні процеси в техніко-економічному розвитку, е технологічний спосіб виробництва. Це - техніко-технологічний комплекс, який становить основу економічного розвитку протягом певного і тривалого історичного періоду суспільно-економічного прогресу. Формування цього поняття відбувалося протягом довгого часу. Особливо цьому сприяло утвердження цивілізаційного підходу, який базується на провідній ролі продуктивних сил у розвитку суспільства, технологічній організації виробництва і суспільства в цілому. Досвід показав, що застосування категорії "суспільний спосіб виробництва" дало змогу домогтися значного прогресу на шляху пізнання розвитку суспільства. Виробничі відносини як форма розвитку продуктивних сил були тією принципово важливою рисою, яка дала можливість охарактеризувати і класифікувати систему способів виробництва, які наставали один за одним протягом людської історії: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний і капіталістичний. Вони, у свою чергу, визначили відповідні суспільно-економічні формації. Як видно, формаційний підхід, який панував до останнього часу, дав змогу розкрити природу суспільних способів виробництва, суспільних формацій, установити закономірні ступені у розвитку людської історії. Треба підкреслити, що вчення про суспільні способи виробництва і сьогодні залишаються важливою методологічною основою суспільствознавства. Разом із тим досвід сучасного соціально-економічного розвитку показує, що виробничі відносини як системоутворюючий елемент, що визначає природу способу виробництва і суспільної формації, не завжди відіграють ту роль, яка їм надавалася.

Утвердження цивілізаційного підходу остаточно подолало відрив техніко-технологічних процесів від економічних, перетворило техніко-економічні процеси на визначальний фактор суспільно-економічного прогресу.

Узагальнення світового досвіду привело до утворення низки понять, які ідентифікують науково-технічний прогрес як базовий елемент суспільно-економічного прогресу. Досвід показав, що не техніка, яка швидко змінюється, а технологія є усталенішою та охоплює не поодинокі явища, а широкі масиви певної техніки. В межах однієї технології може бути не лише різна техніка, а й техніка різних поколінь. Тому саме технологія стала вихідною для визначення ще більш загального й усталеного поняття, яким є технологічний спосіб виробництва. Кожна технологія як певна послідовність виробничих операцій, спрямована на досягнення технологічно значимого результату, тобто продукту праці, який має бути вироблений і виробляється завдяки саме цій технології. За всієї відмінності виробничих технологій серед них відокремлюється та з них, яка є найпоширенішою, базовою, оскільки вона відповідає суспільно нормальним умовам, і як правило, визначає технологічну природу всього виробництва, тобто панівний технологічний спосіб виробництва31. Технологія, технологічні процеси тісно пов'язані з соціально-економічними, взаємодіють між собою, що конкретизує поняття "суспільно необхідні умови виробництва" як основу утворення вартості, суспільний спосіб виробництва.

Суспільно нормальні умови виробництва - це та технологія, яка забезпечує панівні середні витрати виробництва при виготовленні певного продукту.

Запровадження нової технології забезпечує її власнику вищу ефективність, тобто ефективність, яка перевищує суспільно нормальну віддачу в межах національного господарства. В таких галузях, які займають певні позиції на світовому ринку, формування суспільно необхідних витрат, тобто вартості товару, має інтернаціональний характер. За цих умов нова техніка має забезпечити нижчі витрати виробництва порівняно із суспільно нормальними на світовому ринку. Адже в цьому випадку утворення вартості визначається не національними умовами виробництва, а інтернаціональними, тобто суспільно нормальними умовами виробництва, але вже не всередині країни, а у світовому співтоваристві, а саме на світовому ринку.

Отже, умовою успішного господарювання і на національному, і на інтернаціональному рівнях є впровадження нової техніки і технології, що дає змогу зменшити індивідуальні витрати до рівня, нижчого від суспільно необхідних, й отримати більший прибуток.

Перехід від одного технологічного способу виробництва до другого, вищого, здійснюється шляхом революційних змін у техніці та технології виробництва. Історія людської цивілізації знає три принципово різні технологічні способи виробництва: аграрний, індустріальний та інформаційний (постіндустріальний), оскільки їх основу становлять ці три типи технологій. На відміну від формаційного підходу, який спирається на виробничі відносини і дає можливість маніпулювати при визначенні конкретно-історичної сутності суспільства, цивілізаційний підхід базується на технології, технологічних способах виробництва. Якщо економіка країни переважно аграрна, то неможливо видати її за індустріальну, а якщо переважає індустріальна економіка, то неможливо її представити як інформаційну (постіндустріальну).

Надійність цього підходу полягає й у тому, що принципи технологічної організації суспільного виробництва застосовуються не лише до історичної періодизації розвитку суспільства, а доводяться до визначення конкретного рівня розвитку країни шляхом структуризації суспільного виробництва. Методологічною основою цього є секторний підхід, який конкретизує поняття технологічного способу виробництва.

Розроблений західними вченими цей принцип класифікації економіки забезпечує встановлення структури економіки кож-ної країни і співвідношення між ними. Американський економіст К. Кларк і французький суспільствознавець Ж. Фурастьє виокремили такі підрозділи (сектори) суспільного виробництва: первинний - сільське господарство, вторинний - промисловість, третинний - сфера послуг. Цей принцип розкриває не лише структурну організацію економіки країни, а й стадію цивілізаційного прогресу, на якій вона перебуває. Якщо панує первинний сектор - сільське господарство, то це означає, що країна перебуває на аграрній, тобто доіндустріальній, стадії. Панування промисловості відповідає індустріальній, а сфери послуг - постіндустріальній стадіям цивілізаційного прогресу.

Доіндустріальне суспільство (яке іноді називають аграрним) характеризується тим, що основною формою життєдіяльності є взаємодія людини з природою. Робоча сила була зайнята у сільському господарстві та гірничій справі. Виробництво базувалося на грубій м'язовій силі. І на людину, і на виробництво впливали сезонність, природні умови життя і праці (наявність води, родючість землі, умови видобутку корисних копалин), а також стихійні лиха (буревії, засухи, повені тощо). Як джерела енергії використовували природні явища сонце, вітер, воду. Слабкість людини перед силами природи визначала і ту обставину, що майже вся робоча сила була зайнята виробництвом предметів споживання, насамперед продовольства. Ремісники примітивним способом виготовляли поштучно і на замовлення різні речі, в тому числі перші засоби виробництва. Людина, по суті, не створювала, а пристосовувала речовину природи для задоволення власних потреб. Одночасно в цей період, із настанням залізного віку, створюються, хоч і примітивні, але такі засоби праці, які значно підносять продуктивність праці, що забезпечує створення надлишку над продуктами особистого споживання, тобто додаткового продукту. На цій основі розвиваються суспільства, побудовані на особистій залежності та експлуатації.

Індустріальна стадія суспільно-економічного розвитку виникає внаслідок промислової революції кінця XVIII - початку XIX ст. Вона зумовлює створення великого машинного виробництва, виробництво машин самими машинами. Новий технологічний спосіб виробництва поглиблює поділ праці, перетворює робітника на часткового робітника, оскільки він обслуговує машину, виконує лише окремі операції з виготовлення продукту.

Спеціалізація і кооперація виробництва сприяли прискоренню науково-технічного прогресу, зростанню масштабів виробництва. Все це забезпечило зростання продуктивності праці, прискорення розвитку продуктивних сил. Вихід машинного виробництва за національні межі зумовив інтернаціоналізацію господарського життя, створення і розвиток світового ринку. Поряд із вивезенням товарів швидко зростав експорт капіталу. На зміну особистій залежності, яка була характерна для доіндустріальної стадії, рабовласницького та феодального ладу, прийшла юридична свобода людини капіталістичного суспільства. Але суспільний поділ праці, приватна власність визначали, що ця свобода була формальною, оскільки робітник, позбавлений засобів виробництва, мусив найматися на роботу до капіталіста, у власності якого зосереджувалися засоби виробництва. І робітник, і дрібний підприємець до того ж залежали від ринку, від реалізації виробленої продукції. Це призвело до того, що відносини між людьми стали уречевленими, тобто набрали форми відносин між речами, а оскільки життя людей залежало не лише від виробництва, а й реалізації товарів, то неминуче склалася ситуація, коли речі стали панувати над людьми. Отже, для індустріальної стадії характерне панівне становище промисловості, причому оброблювальної промисловості, тобто вторинного сектору економіки.

Постіндустріальне суспільство виникає на основі науково-технічної революції. Вона забезпечує прискорений розвиток третинної сфери - сфери послуг, тобто науки, інформації, освіти, культури і т. ін., яка стає визначальною сферою економіки. Інформація, наука, знання стають основними джерелами зростання економіки та її ефективності. Новий технологічний спосіб виробництва зумовлює нову людину як вільну індивідуальність. Праця з необхідності все більше перетворюється на творчість, творчу діяльність.

Дуже чітко, на нашу думку, цей методологічний принцип викладає відомий дослідник цієї проблеми Т. Стоуньєр. "В аграрній економіці господарська діяльність була пов'язана переважно з виробництвом достатньої кількості продуктів харчування, а лімітуючим фактором звичайно була доступність доброї землі. В індустріальній економіці господарська діяльність була переважно виробництвом товарів, а лімітуючим фактором - частіше за все капітал. В інформаційній економіці господарська діяльність - це головним чином виробництво і застосування інформації з метою зробити всі інші форми виробництва ефективнішими і тим самим створити більше матеріального багатства. Лімітуючий фактор тут - наявне знання**82.

Отже, секторний принцип конкретизує і збагачує цивілізаційний метод, робить його чітким і надійним. Разом з тим і тут виникають проблеми, які не можна ігнорувати. Так, перетворення інформації і знань на головний фактор виробництва викликає певні невідповідності. Згідно з наявним трактуванням секторного принципу складалася ситуація, відповідно до якої цей фактор виробництва, будучи провідним і першорядним, відносили до третього сектору. Тому Д. Белл - один з основоположників теорії постіндустріального суспільства, розробив нову концепцію секторної теорії, виокремивши поряд із трьома секторами "четвертинний" і "п'ятеринний" Для цього він скоротив третій сектор, обмеживши його транспортними та комунальними послугами, торгівлю, фінанси, страхування й операції з нерухомістю відніс до "четвертинного** сектору, а до "п'ятеринного" включив охорону здоров'я, освіту, відпочинок і урядові установи. На нашу думку, спроба розділити третинний сектор на три сектори (третій, четвертий і п'ятий) не виправдана.

Практика економічного розвитку довела, що спроба віднести галузі, які виробляють інформацію та знання, до "четвертинного" і "п'ятеринного" секторів суперечить реальності. Адже це галузі, які постачають економіці найістотніші й найважливіші ресурси виробництва. І замість висунення їх уперед, вони, навпаки, відсуваються все далі, хоча насправді відіграють провідну роль. До того ж таке трактування секторного принципу не лише не поліпшує структуризації економіки, а певною мірою заплутує її*. Головним, на нашу думку, має бути те, що інформація і знання - це не лише якісно новий фактор виробництва. Вони є також і засобом удосконалення інших факторів виробництва на основі впровадження інформаційно-телекомунікаційних технологій. Тому, очевидно, зміна секторної структури інформаційного (постіндустріального) суспільства має полягати в тому, що до первинного сектору слід віднести сферу послуг, яка відображає першорядну роль науки, освіти, інформації, а складові матеріального виробництва - промисловість і сільське господарство - до вторинного і третинного секторів. Така побудова секторної моделі постіндустріальної економіки точніше відображає її зміст і закономірності розвитку.

Правильне розуміння і застосування секторного принципу дає змогу глибше і чіткіше трактувати процеси переходу від однієї стадії суспільного розвитку до наступної. Наприклад, перехід до постіндустріальної стадії пов'язаний із глибокими змінами в структурі економіки. Це означає не лише першочергове і переважне зростання сектору послуг, а й глибокі зміни в матеріальному виробництві у результаті поширення і використання інформаційно-телекомунікаційних та енергозберігаючих технологій. Це дало підставу деяким авторам говорити про начебто "деіндустріалізацію", яка, мовляв, є загальною тенденцією, властивою всім країнам, які переходять до постіндустріальної стадії. Виходить, що замість прогресу суспільства має місце регрес, адже країни втрачають начебто і те, що вони до-сягли на індустріальній стадії. Насправді, криза індустріальної технології, її нижча ефективність, шкідливий вплив на навколишнє середовище потребують перебудови окремих виробництв, більш широкого впровадження інформаційно-телекомунікаційних технологій і модернізації виробництва. Цілком зрозуміло, що це рух уперед, це - прогрес на шляху розвитку та вдосконалення виробництва.

Значення секторного підходу полягає й у тому, що він розкрив закономірності зміни співвідношення між секторами економіки під час переходу від аграрної до індустріальної, від індустріальної - до постіндустріальноі стадії. Отже, зміна співвідношення між секторами не означає заміни одного іншим. Це - зростання і піднесення науково-технологічного рівня всіх секторів. Характер переходу від індустріального до постіндустріального суспільства дуже добре сформулював один з основоположників теорії постіндустріалізму Д. Белл, який показав, що нове суспільство не заміщує індустріальне чи навіть аграрне суспільство, а дає новий аспект, у тому числі в галузі використання даних та інформації, які є необхідним компонентом суспільства, що ускладнюється. Таким чином, суспільство нічого не втрачає, а нарощує виробничий потенціал, переводить його на новий рівень розвитку. Ця закономірність виявилась і в процесі становлення індустріальної стадії. Як зазначалося, перехід до індустріального суспільства зовсім не заперечує існування сільського господарства і добувних галузей, які були панівними в доіндустріальному суспільстві. Так само перехід до постіндустріальної стадії не заперечує існування промисловості та сільського господарства. Тому в індустріальну епоху поряд із розвинутою обробною промисловістю існують сільське господарство і добувні галузі, але змінюються їх зміст і місце у системі суспільного виробництва. Розвинута індустрія перетворює сільське господарство і добувні галузі на основі впровадження машинної техніки, комплексної механізації та автоматизації виробництва. Це дає змогу різко підвищити продуктивність праці і зменшити зайнятість у цій сфері, а вивільнену робочу силу перевести в обробну промисловість. Застосування поряд із технікою агроекономічної науки дає можливість домогтися зростання продуктивності праці, збільшення обсягів виробництва і кращого задоволення суспільних потреб. Однак оскільки відбувається величезне зростання обробної промисловості, значно зростають обсяги виробництва і збільшується частка зайнятих, що неминуче навіть за збільшення обсягів виробництва, частка сільського господарства і добувних галузей зменшується, як і частка зайнятих у цій сфері.

При переході до постіндустріального суспільства, де панівною стає сфера послуг, зберігаються і промисловість, і сільське господарство. Але сфера послуг настільки зростає, що їй належить головна роль у зайнятості, та виробництві ВВП. А частка промисловості та сільського господарства зменшується й у чисельності зайнятих, й у виробництві ВВП, хоч обсяги виробництва матеріальної продукції можуть зростати. При цьому слід мати на увазі, що перехід на новий технологічний спосіб виробництва супроводжується глибокими структурними змінами у секторах виробництва. Щодо індустріального суспільства, то вся його історія - це виникнення нових галузей промисловості та їх швидке зростання. Разом із тим і сільське господарство не тільки перебудовується на основі машинного виробництва, а й посилюється суспільний поділ праці, створюється переробна (харчова) промисловість, розвивається велика інфраструктура, яка обслуговує сільське господарство. Разом із поділом праці відбуваються інтенсивні процеси інтеграції, утворюється цілісний агропромисловий комплекс.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Технологічний спосіб виробництва: сутність і роль у суспільно-економічному розвитку“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Частина І. Становлення еволюційної парадигми економічної теорії

  • Й. Шумпетер - засновник еволюційної економічної теорії

  • Розділ 2. Методологічні основи еволюційної економічної теорії

  • Глобальні закономірності та їх роль у методології

  • Методологічні проблеми створення нового суспільства

  • Внутрішній механізм формування суспільства

  • Реальний шлях руху до нового суспільства

  • Розділ 3. Людина в системі еволюційної економічної теорії

  • Категорія "людський капітал": сутність та історичне місце

  • Перехід від людини економічної (homo economicus) до людини творчої (homo creator)

  • Розділ 4. Науково-технологічна сфера,сутність, структура, закономірності розвитку

  • Інформація і знання як якісно новий фактор виробництва

  • Інформатизація та інноваційний тип розвитку економіки

  • Технологічні уклади: сутність та особливості розвитку

  • Технологічний спосіб виробництва: сутність і роль у суспільно-економічному розвитку
  • Розділ 5. Механізм функціонування і розвитку еволюційної економіки

  • Основні напрями формування еволюційного господарського механізму

  • Формування національної інноваційної системи

  • А. Виробництво товарів і послуг

  • Б. Виробництво знань і технологій

  • Частина II. Основні напрями та проблеми розвитку новітніх економічних теорій

  • Еволюція теорії глобального монетаризму

  • Розділ 7. Теорія трансформації економіки і суспільства

  • Особливості трансформації економіки Китаю

  • Теоретичні основи трансформації економіки України у світове господарство

  • Розділ 8. Сучасний монетаризм

  • Сучасні монетаристські підходи до проблеми ролі держави в економіці

  • Критичний аналіз заходів монетаристської політики

  • Розділ 9. Теорії визначення і вибору економічної політики

  • Економічні теорії громадянського суспільства

  • Теорія суспільного вибору та політичних інститутів

  • Теорія політичної ренти

  • Загальна економіко-політична рівновага і хабарництво

  • Розділ 10. Теорія неоінституціоналізму

  • "Інституціональні пастки" трансформаційного періоду

  • Теорія участі працівника в управлінні та прибутках

  • Розділ 11.Теорія трансакційних витрат

  • Трансакційна теорія фірми і бюрократичних структур бізнесу

  • Ресурсно орієнтований підхід у теорії фірм

  • Розділ 12. Теорії економіки "третього світу"

  • Концепція "самопідтримуваного зростання" та великого поштовху

  • Латиноамериканські концепції периферійного розвитку

  • Концепція самозабезпечення та колективної опори на власні сили азіатської та африканської економічної думки

  • Розділ 13. Альтернативні теорії сучасного економічного розвитку

  • Ісламістські фундаменталістські та реформістські доктрини економічного розвитку

  • Індуїзм як підвалини специфіки економічної думки Індії

  • Феномен економічної теорії Японії

  • Частина III. Злети і падіння альтернативних макроекономічних теорій (50-90-ті роки ХХ ст.)

  • Стандартні макроекономічні теорії

  • Розділ 15. Неокласичний синтез - основа сучасних економічних теорій

  • Здобутки неокласики

  • Розробка предмета економічної теорії

  • Неокласика і нова інституціональна економічна теорія: взаємний розвиток та взаємодія

  • Еволюція, наукова революція, теоретико-методологічний синтез

  • Розділ 16. Альтернативні напрями сучасної макроекономічної теорії

  • Відмінності між теоріями ортодоксального кейнсіанства й ортодоксального монетаризму

  • Нова класична школа

  • Посткейнсіанство

  • Критика теорії раціональних очікувань

  • Нове кейнсіанство

  • Розділ 17. Сучасні теорії постіндустріального (інформаційного) суспільства

  • Відмінності основних підходів до трактування постіндустріального та інформаційного суспільства

  • Конвергенція марксистської та постіндустріалістської теорій

  • Системні ринкові перетворення і постіндустріалізм

  • Розділ 18. Сучасні економічні теорії розподілу багатства і доходів

  • Розділ 19. Сучасні економічні теорії: єдність і багатогранність

  • Економічний мейнстрим: за і проти

  • Рекомендована література