Ісламістські фундаменталістські та реформістські доктрини економічного розвитку

Сучасні економічні теорії

Будь-яка цивілізація має "територіальну основу". І тільки ісламські цивілізації ґрунтуються не на території, а на релігії, оскільки ні у сфері історії, ні в політиці, ні в економіці та культурі неможливо віднайти об'єднавчий елемент для надто різних народів. Але іслам - це "більше, ніж релігія", це також спосіб життя, уніфіковане ставлення до людей, суспільства, світу, єдиний світогляд. Саме розуміння ісламу як основи життя і виміру всіх речей дає змогу говорити про існування цивілізації, яка по праву може бути названа ісламською. Вага її у світовій спільноті постійно зростає.

Ісламський світ далекий від однорідності й у сучасний період розвитку. Об'єднує його могутня тенденція до відродження й утвердження тих самих духовних початків і традиційних цінностей, які, власне, і становлять основу ісламської цивілізації. Можна говорити і про тенденції до реісламізації держави. Так, у зміненій у 1979 р. статті Конституції Єгипту зазначається: "Принципи ісламського права є основним джерелом законодавства". У Лівії у 1969 р. іслам було проголошено державною релігією. Конституційні зміни, які утверджують примат ісламської системи правління, були здійснені у Пакистані (1973), Ірані (1979), Судані (1986), Афганістані (1990) і Ємені (1991)1. Але теократія як така утвердилася лише в Ірані і - тимчасово - в Афганістані. У решті країн збереглися по суті секулярні системи, які незабаром показали свою неспроможність забезпечити добробут народу і держави, що й призвело до виникнення фундаменталізму, який визнав поверхову "урядову" реісламізацію абсолютно недостатньою і вимагає глибоких докорінних змін.

Отже, загальним у надто різноманітній картині суспільно-політичного устрою ісламських країн є могутня тенденція до відродження й утвердження тих самих духовних початків і традиційних цінностей, які становлять основу ісламської цивілізації. А причинами так званого ісламського відродження (піднесення, політизації, радикалізації т. ін.) є глибоке розчарування і фрустрація, яка випливає з того, що спільнота прихильників "єдиного вірного вчення опинилася у сучасному світі на узбіччі, переживає занепад, вимушена безсило дивитись, як "невірні" правлять долями людства і світом. Насамперед це стосується арабського світу, який втратив свою колишню славу і могутність. Нині серед учених у світі лише один відсоток мусульман. В одному Ірані більше вчених, ніж у всьому мусульманському світі, а валовий внутрішній продукт усіх арабських країн на кінець XX ст. був меншим (531 млрд дол.), ніж водній Іспанії (595,5 млрд дол.)2.

Формуванню й утвердженню різних варіантів концепції "ісламської альтернативи" сприяли зміни у розвитку всього арабського світу, де проживає близько 100 млн людей, у другій половині 70-х років XX ст. Араби утворюють компактну більшість у 20 державах Північної Африки, Близького і Середнього Сходу. Країни арабського світу неоднорідні. Серед типів політичного устрою переважають монархічні й авторитарно-республіканські форми правління. Панівна ідея можливої арабської єдності на основі арабського соціалізму через забезпечення свободи переміщення товарів, людей і капіталів між арабськими країнами за типом ЄС була підірвана змінами всього арабського світу. Неодноразове зростання цін на нафту, починаючи з 1973р., сприяло зростанню доходів країн - експортерів нафти (ОАБ, Саудівська Аравія, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати та ін.), що дало змогу їм створити соціальну і виробничу інфраструктуру, підвищити життєвий добробут усіх прошарків населення. В інших країнах, які не мали прибутку від експорту нафти, почалося зростання цін, дефіциту продовольства, різко зросла зовнішня заборгованість. Економічні зміни стали основою змін і політичної організації. Зберігаючи антиімперіалістичну та антикапіталістичну риторику, частина країн (Сирія,

Ірак і Туніс) стали відновлювати зв'язки із Заходом, інші (Судан і ОАЕ) відкрито проголосили прозахідний курс. Інтеграція арабської економіки у світове капіталістичне господарство викликала зворотну реакцію - боротьбу за незалежність розвитку арабського світу, що стало основою для формування різних варіантів "ісламської доктрини" економічного розвитку3.

Однією з причин такого розчарування було фіаско всіх без винятку форм управління, запозичених у "невірних", - починаючи від карикатурної демократії, яка імітувала західну модель, і закінчуючи насерівським баасистським державним соціалізмом. Це стало основою думки мусульманських активістів про те, що першопричиною всіх бід є відхід від принципів ісламу, а звідси висновку стосовно цих принципів: "Іслам - ось відповідь", ключ до вирішення усіх проблем. Так виник ісламський фундаменталізм, який став домінуючим у тій частиш спектра мусульманської думки, яка не вдоволена нинішнім станом справ і активно шукає шляхи подолання занепаду світу ісламу.

З цього приводу відомий американський спеціаліст з проблем ісламу Дж. Еспозіто у книзі "Ісламська загроза" (1992) писав, що "для ісламських політичних активістів іслам є тотальним всеохопним шляхом життя, як це стипулізується в Корані, Божому відкритті, відображається у прикладах Мухаммеда і втілюється у всеохопній природі шаріату. Відповідно для того, щоб вдихнути життя в мусульманські керівні установи і суспільство, необхідно знову утвердити ісламські закони, цю основу держави і суспільства, які мають керуватися ісламом і ґрунтуватися на соціальній справедливості... Сучасна національна держава розглядається як провальна... Слабкість і підлеглий стан мусульманських суспільств - це результат без-божжя мусульман, які зійшли убік від шляху, відкритого Богом, і які сприйняли замість цього світські, матеріалістичні ідеології і цінності Заходу і Сходу - капіталізм чи марксизм"4. Йдеться про мусульманський фундаменталізм.

Уже у другій половині 70-х років фундаменталістська альтернатива, в основу якої покладена ідея повернення до "Золотого віку" арабської історії, пов'язаного з діяльністю пророка Мухаммеда і становленням першої мусульманської общини, охопила всі арабські країни. Деколонізація, становлення мусульманських країн на шлях незалежного розвитку супроводжувались у них не тільки національною, а й релігійною свідомістю. У світі заговорили про відродження або пробудження ісламу (що, зрозуміло, зовсім неправильно, оскільки іслам ніколи не "вмирав" і не "засинав"). Але не піддягає сумніву, що мусульманський світ став відчувати нове, небувале піднесення.

Відтворення в нових умовах ісламської цивілізації мало стати історичною альтернативою єврохристиянській цивілізації (як варіанти останньої - фундаменталісти розглядали капіталізм і соціалізм). Практично реалізувати фундаменталістську альтернативу намагались у Лівійській Джамахірії, поза арабським світом в Ірані за режиму Хомейні й меншою мірою - в Пакистані. Відсутність успіху у вирішенні економічних проблем після ісламістської революції в Ірані, політичний тероризм стали причиною розчарування у фундаменталістській доктрині. У середині 80-х років XX ст. спостерігається зменшення інтересу до ісламської моделі, послаблення фундаменталістського релігійного фактора в соціально-економічних концепціях арабського світу. Проте вона у різних варіантах залишається фундаментом реконструкції власної цивілізаційної спадщини арабського світу і в XXI ст.

Один із варіантів такої концепції викладений іракським ученим Мухаммедом Бакра ас-Садром у праці "Наша економіка" (1982). На його думку, людство борсається між капіталізмом і соціалізмом, які не мають майбутнього. Ас-Садр негативно оцінює як яскраво виражений егоїзм та індивідуалізм за капіталізму, так і класовий егоїзм за соціалізму. Відзначаючи прогрес і досягнення європейської цивілізації з її гарантією свободи споживання, він засуджує капіталізм за те, що саме ця система економічних відносин культивує в особистості егоїзм, одночасно забезпечуючи їй свободу експлуатації собі подібних у найрізноманітніших сферах. Відсутність особистої свободи і наявність авторитарної системи правління у соціалістичній системі, за якої експлуатація не зникає, а набуває іншої форми, є основною причиною неприйняття її, на думку ас-Садра, в арабському світі. Альтернативним шляхом економічного розвитку є "ісламський шлях", який може вибрати не тільки арабсько-мусульманським світ, а й все людство. Основою його є так званий універсальний фактор - "економічний мазхаб", тобто спосіб, "який сприяє реалізації необхідних передумов в економічному житті суспільства і сприяє вирішенню проблем, що перед ним виникають". Основою майбутнього "ісламського економічного суспільства" мають стати змішана власність, економічна свобода в обмежених масштабах і соціальна справедливість. Об'єднавчою силою має стати іслам, який, на думку ас-Садра, визнає приватну, суспільну і державну власність. "Священний шаріат** має стати дисциплінуючою силою майбутнього об'єднання, а знаряддям обмеження економічної свободи - держава, чиє втручання в господарську діяльність санкціоновано Пророком6.

Свій проект ісламського відродження виклав і вчений Саудівської Аравії Зії ад-Дін Сардар у праці "Майбутнє мусульманської цивілізації" (1979), назвавши його "Урман"6. Останній термін був запозичений у відомого мислителя арабського Сходу Ібн-Хальдуна (1332-1406) й означав цивілізацію, яка розвивається динамічно. Для арабського світу, на його думку, встановлення централізованої технократичної держави або повне прив'язання мусульманського Сходу до Заходу через "двосторонні союзи і маніпуляції маріонеточними режимами прозахід-них еліт", не має майбутнього. Не може бути прийнята і соціалістична альтернатива з її врахуванням політичних реалій, пріоритетів розвитку і досконалого планування, оскільки вона "ставить мусульманське суспільство поза державою ісламу**7.

Як ідеал майбутнього суспільного ладу, що не потребує поліпшення, 3. Сардар висуває Мединську державу, засновану Пророком після виходу з Мекки. її відбудова має стати мрією кожного мусульманина. В концепції Сардара віра у волевиявлення Аллаха поєднується з раціональним рівнем мислення, який передбачає необхідність планування суспільного життя, оскільки кінцева мета, змальована Пророком, відома, планується шлях до неї. Проте, на відміну від європейського варіанта планування, розрахованого на певний термін (наприклад п'ятирічки), ісламське планування має відобразити шлях аж до побудови Мединської держави8. На думку Сардара, такий спосіб економічного розвитку арабського світу дасть можливість, з одного боку, чітко окреслити реальні зміни всередині мусульманської системи, які ведуть до її стабілізації, а з іншого - ліквідувати небажані зміни, що породжують нестабільність мусульманської системи. Так, у "проекті Урмана" поєднується традиційний мусульманський фундаменталізм з цивілізаційного формою мислення.

Ісламське планування, підкреслює Сардар, має охопити всі сфери суспільного життя, аж до формування у людини необхідних стереотипів9. Основою останнього мають стати Коран, Суна іт. ін., але, на відміну від відображення фаталістичних уявлень фундаменталізму, це планування має бути раціоналістичним. Така кореляція соціально-економічного життя з ісламістськими постулатами, використання релігійного понятійного апарату є характерною рисою ісламської економічної думки і відрізняє її від європейської, яка, як правило, розглядає економічний розвиток незалежно від богословських трактатів.

Ці ж ідеї переплітаються і в праці кувейтського вченого Абд аль-Азіз Каміля "Ісламський проект" (1989). Оригінальність його ісламської альтернативи в тому, що ісламську цивілізацію він подає як першу серед рівних. Історичний розвиток він показує як взаємодію людських цивілізацій, які мали свої особливості й розвивалися за своїми внутрішніми законами. Ісламська цивілізація пройшла три етапи: острівний тип (поява перших цивілізацій - китайська, візантійська, римська (європейська) та ісламська); цивілізаційна піраміда (вершиною її стає Європа); "цивілізаційна множинність"10. Останній період характеризується різнобічністю і міцністю зв'язків між різними цивілізаціями, що викликано процесами глобалізації. Саме останні (особливо технократичність) ведуть до зниження гуманізму, хоч оцінка життя стає повнішою. Проте в сучасному світі збережено особливості ісламської цивілізації - "віру в Бога, людське братство, цілісність і наукову програмність (поєднання поняття свідомості і розуму)", збагачення яких - справа кожного мусульманина. Мусульманський світ має протистояти "цивілізаційному виклику" Європи. Основними принципами "ісламського проекту" Каміля, який може існувати в рамках множинності цивілізацій, є: нерозривність духовного і світського, раціональний підхід ісламської доктрини до людського творіння і пріоритетність колективістських начал11. Із європейської цивілізації, на думку Каміля, потрібно взяти "ринок і парламентську систему як передові досягнення". З урахуванням регіональних відмінностей він припускає існування "регіональних ісламських проектів", які базуються на загальних основах "ісламського проекту", що суперечить класичному фундаменталізму. Намагання поєднати несумісне - релігійне, яке базується на єдиному, - Корані - з національним ніскільки не засмучує самого Каміля, який називає свій проект "рухом у майбутнє", завдяки чому можна досягти ідеалу суспільного розвитку арабського світу.

Ідея "регіонального ісламського проекту" найяскравіше відображена в "лівійській альтернативі", зміст якої викладено лідером Лівійської Джамахірії Муаммаром Аль-Каддафі у праці "Зелена книга" (1976-1979) (укр. пер. 2002 р.). Викладений в останній частині книги "Суспільний аспект Третьої світової теорії*" характеризується ним як єдино можлива універсальна модель розвитку, яку може використовувати все людство.

"Лівійська альтернатива" ґрунтується на двох глобальних ідеях: ісламі та ідеї відтворення общинно-племінного суспільства. Основою політичного устрою суспільства, в якому живе

"коранна" людина, є істинна влада народу, під якою Аль-Каддафі розуміє народний самоконтроль. Останній здійснюється через народні конгреси і комітети, які обираються вільно за участю кожного громадянина. "Природна демократія" розвиває традиції общинної, племінної організації і не потребує широкого спектра суспільних інституцій (крім профспілок і професійних об'єднань)12.

Ядром і соціальним полем відносин між людьми Каддафі бере плем'я, оскільки: 1) у племені складаються кращі умови для виховання в людині духовних, моральних і соціальних цінностей, "воно забезпечує своїх членів тими ж матеріальними потребами та соціальними перевагами, що й сім'я - своїх членів"; 2) там надійно контролюється поведінка індивіда. "Людина за межами родини інколи може поводитись негідно, чого остерігається зробити в родинному колі"; 3) плем'я порівняно із сім'єю надає більшу можливість для реалізації себе як особистості. На рівні нації такі можливості ще більші, але контроль недостатній; 4) "Плем'я - це природний соціальний захист людини, що забезпечує їй соціальні потреби"13. Інакше кажучи - гарантує їм свій соціальний захист. Порівнюючи націю з племенем, Каддафі зазначає, що "історичною основою утворення будь-яких націй залишається спільність походження і спільність долі", останнє має істотне значення для формування нації. o

В економічній моделі Каддафі власність фактично відсутня. Основою відносин є партнерство, безпосередній "обмін працею" або виробленим продуктом: "хто виробляє, той і споживає"1*1. Ніхто не має права займатися економічною діяльністю з метою присвоєння багатства в кількості, що перевищує потреби людини, "якщо не сама людина контролює власні потреби, то виникає боротьба". Вирішити цю проблему має не зміна власності, а ліквідація найманої праці та заробітної плати, "яка позбавляє працівника будь-якого права на вироблений ним продукт, незалежно від того, на користь держави чи приватного підприємця". Тільки праця на себе робить людину самостійною, розкріпачує її.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ісламістські фундаменталістські та реформістські доктрини економічного розвитку“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Частина І. Становлення еволюційної парадигми економічної теорії

  • Й. Шумпетер - засновник еволюційної економічної теорії

  • Розділ 2. Методологічні основи еволюційної економічної теорії

  • Глобальні закономірності та їх роль у методології

  • Методологічні проблеми створення нового суспільства

  • Внутрішній механізм формування суспільства

  • Реальний шлях руху до нового суспільства

  • Розділ 3. Людина в системі еволюційної економічної теорії

  • Категорія "людський капітал": сутність та історичне місце

  • Перехід від людини економічної (homo economicus) до людини творчої (homo creator)

  • Розділ 4. Науково-технологічна сфера,сутність, структура, закономірності розвитку

  • Інформація і знання як якісно новий фактор виробництва

  • Інформатизація та інноваційний тип розвитку економіки

  • Технологічні уклади: сутність та особливості розвитку

  • Технологічний спосіб виробництва: сутність і роль у суспільно-економічному розвитку

  • Розділ 5. Механізм функціонування і розвитку еволюційної економіки

  • Основні напрями формування еволюційного господарського механізму

  • Формування національної інноваційної системи

  • А. Виробництво товарів і послуг

  • Б. Виробництво знань і технологій

  • Частина II. Основні напрями та проблеми розвитку новітніх економічних теорій

  • Еволюція теорії глобального монетаризму

  • Розділ 7. Теорія трансформації економіки і суспільства

  • Особливості трансформації економіки Китаю

  • Теоретичні основи трансформації економіки України у світове господарство

  • Розділ 8. Сучасний монетаризм

  • Сучасні монетаристські підходи до проблеми ролі держави в економіці

  • Критичний аналіз заходів монетаристської політики

  • Розділ 9. Теорії визначення і вибору економічної політики

  • Економічні теорії громадянського суспільства

  • Теорія суспільного вибору та політичних інститутів

  • Теорія політичної ренти

  • Загальна економіко-політична рівновага і хабарництво

  • Розділ 10. Теорія неоінституціоналізму

  • "Інституціональні пастки" трансформаційного періоду

  • Теорія участі працівника в управлінні та прибутках

  • Розділ 11.Теорія трансакційних витрат

  • Трансакційна теорія фірми і бюрократичних структур бізнесу

  • Ресурсно орієнтований підхід у теорії фірм

  • Розділ 12. Теорії економіки "третього світу"

  • Концепція "самопідтримуваного зростання" та великого поштовху

  • Латиноамериканські концепції периферійного розвитку

  • Концепція самозабезпечення та колективної опори на власні сили азіатської та африканської економічної думки

  • Розділ 13. Альтернативні теорії сучасного економічного розвитку

  • Ісламістські фундаменталістські та реформістські доктрини економічного розвитку
  • Індуїзм як підвалини специфіки економічної думки Індії

  • Феномен економічної теорії Японії

  • Частина III. Злети і падіння альтернативних макроекономічних теорій (50-90-ті роки ХХ ст.)

  • Стандартні макроекономічні теорії

  • Розділ 15. Неокласичний синтез - основа сучасних економічних теорій

  • Здобутки неокласики

  • Розробка предмета економічної теорії

  • Неокласика і нова інституціональна економічна теорія: взаємний розвиток та взаємодія

  • Еволюція, наукова революція, теоретико-методологічний синтез

  • Розділ 16. Альтернативні напрями сучасної макроекономічної теорії

  • Відмінності між теоріями ортодоксального кейнсіанства й ортодоксального монетаризму

  • Нова класична школа

  • Посткейнсіанство

  • Критика теорії раціональних очікувань

  • Нове кейнсіанство

  • Розділ 17. Сучасні теорії постіндустріального (інформаційного) суспільства

  • Відмінності основних підходів до трактування постіндустріального та інформаційного суспільства

  • Конвергенція марксистської та постіндустріалістської теорій

  • Системні ринкові перетворення і постіндустріалізм

  • Розділ 18. Сучасні економічні теорії розподілу багатства і доходів

  • Розділ 19. Сучасні економічні теорії: єдність і багатогранність

  • Економічний мейнстрим: за і проти

  • Рекомендована література