Категорія людського капіталу найбільш комплексно та узагальнено відображає ті істотні зміни місця і ролі людини в економіці та суспільстві, які сталися на новій стадії цивілізації. Після перших, порівняно поверхових, трактувань людського капіталу постала як актуальна теоретична і прикладна проблема більш глибокого пізнання сутності і змісту цієї категорії, її структури, джерел формування і накопичення людського капіталу. Будь-яка неточність чи однобічність у визначенні змісту і структури людського капіталу неминуче веде до прорахунків на практиці у його відтворенні, накопиченні та використанні. Оскільки поняття капіталу відоме давно, то деякі економісти вирішили, що розкриття сутності цієї категорії - справа нескладна. Класична школа розкрила не лише сутність вартості товару "робоча сила", а й показала особливості її формування. Поряд із матеріальними благами, яким належить головна роль у відтворенні робочої сили, вартість робочої сили визначає, на думку К. Маркса, історичний і моральний аспект, тобто історично зумовлені умови і норми життя. Це дало підставу певним авторам вважати, що саме класична школа поклала початок розробці категорії "людський капітал"4. "Невідтворним" аргументом на користь цієї ідеї є те, що сукупність знань, умінь і навичок людини, тобто її професійний і культурно-освітній рівень, є величиною, яка акумулюється, накопичується і бере участь не в одному виробничому циклі, а в багатьох, переносить свою вартість на новостворювану продукцію за частинами, тому становить частку не оборотного, а основного капіталу.". ..Додаткові витрати на розвиток здібностей людини, - писав А. Сміт, - є основним капіталом, який реалізується в особистості..."*. На нашу думку, з цих висловлювань випливає, що робоча сила людини, як й інші засоби виробництва, є фактором виробництва, який за формою свого руху збігається не з оборотним, а з основним капіталом, і тому можна трактувати його як основний капітал. Але це не дає права ототожнювати цей "основний капітал" із категорією "людський капітал", що народилася й існує за якісно нових умов.
Аналіз показує, що не тільки за якісними, а й за кількісними параметрами немає підстав для ототожнення людини з основним капіталом. Чимало факторів відтворення людського капіталу за строками дії істотно відрізняються від строків відтворення основного капіталу. До того ж відтворення основного капіталу має циклічний характер, тобто після кризи настає депресія, потім пожвавлення, піднесення і нова криза. Оновлення основного капіталу становить матеріальну основу виходу з кризи. Цикли справляють значний вплив на людину і людський капітал, оскільки під час них істотно змінюються зайнятість населення, рівень доходів, умови життя в цілому. Разом із тим людському капіталу притаманні фактори, не пов'язані з рухом промислового циклу. Наприклад, ще не так давно досягнення 16-18 років означало початок працездатного віку. В сучасних умовах, коли нерідко науково-технічні засоби для свого функціонування потребують працівника з вищою освітою і достатнім виробничими навичками, людина вступає в активну трудову діяльність у 22-25 років, тобто на 6-7 років пізніше. Як видно, це дуже істотний коректив. Отже, всупереч спробам обмежити зміст категорії "людський капітал", пізнання її неминуче привело до розширеного трактування, коли не лише освіта, а й наука, культура, охорона здоров'я, нарешті виробництво виступають джерелами накопичення людського капіталу. І справа не лише в джерелах та їх багатоманітності. Головне те, що відтворення людського капіталу становить основну частину фонду накопичення. За даними Т. Шульца, для відтворення людського капіталу використовується не фонду накопичення, як визнавалось більшістю теорій XX ст., а 8 А його загальної величини6.
Розкриття змісту такої важливої категорії, як людський капітал, зумовило глибоку потребу в удосконаленні форм і методів обчислення величини кожного фактора, які в сукупності визначають кількісні параметри людського капіталу. Серед багатьох підходів виділяється перш за все метод "безперервної інвентаризації" американського економіста Дж. Кендрика. Як зазначають спеціалісти, цей метод прийнятний для країн, які мають тривалі статистичні ряди показників структури накопичення і споживання7. Оцінка робиться за такими елементами: утримання дітей до досягнення ними працездатного віку та отримання певної спеціальності; перепідготовка; підвищення кваліфікації; міграція робочої сили; охорона здоров'я. Водночас враховуються витрати на житлове господарство, побутові товари тривалого користування, запаси товарів у сім'ях, а також витрати на наукові дослідження і розробки. В сукупності ці витрати сімей і суспільства, переведені з поточних у зіставні ціни, дають оцінку людського капіталу. Ще у 1970 р., навіть за дещо неповного врахування, людський капітал у США становив більше половини їхнього національного багатства8. Як вважають спеціалісти, ця оцінка людського капіталу здійснена за методом "відновлюваної вартості". На жаль, ще не вироблено задовільних методів оцінки зношування чи старіння людських знань, виробничих навичок і т. ін. Це заважає здійсненню оцінки людського капіталу за методом "чистої вартості".
Отже, категорія "людський капітал" відображає ті глибокі зміни, які відбулися в економіці та економічній науці, зумовлені посиленням соціальної орієнтації у розвитку економіки, необхідністю подолання нерівномірності у рівнях розвитку економіки і добробуту народів розвинутих країн та країн, що розвиваються.
Віками матеріальний добробут, матеріальне багатство й у господарській практиці, і в економічній науці зображались як мета виробництва, як найвища цінність. Це означало,. що накопичення матеріальних цінностей було і критерієм прогресу. Поступово, з простих поодиноких думок, сформувався висновок про те, що економічне зростання, накопичення матеріальних багатств - це не мета, а засіб розвитку людини. Цю думку досить чітко сформулював А. Маршалл: "Вироблення багатства - це лише засіб підтримки життя людини, задоволення її потреб та розвитку її сил - фізичних, розумових і моральних.
Сама ж людина - головний засіб виробництва цього багатства, і вона ж є кінцевою метою багатства"9.
Еволюція економічної думки спиралася на об'єктивні закономірності розвитку суспільного виробництва, які диктувались істотними структурними змінами потреб людини. Протягом великого історичного періоду розвитку цивілізації першочерговим було задоволення матеріальних потреб людини (їжа, одяг, житло). Але в міру зростання продуктивних сил дедалі більше місце у потребах людини займають нематеріальні потреби, тобто потреби людини в освіті, культурі, науці, мистецтві, творчості. Відповідно до цього поряд із розширенням матеріального виробництва все більше зростає сфера послуг, представлена насамперед галузями освіти, науки, культури, охорони здоров'я і т. ін. За цих умов стає все більш зрозумілим, що необхідно відмовитися від трактування суспільно-економічного розвитку як способу накопичення матеріального багатства і визнати, що головним є розвиток людини, її розумових, фізичних і духовних якостей. У міру зростання нематеріальних потреб сфера послуг, тобто нематеріальне виробництво, перетворилася на панівну сферу народного господарства. Якщо зовсім недавно сфера послуг характеризувалась як невиробнича, а праця, зайнята в ній як непродуктивна, така, що не створює вартості, то цивілізаційний прогрес не лише зумовив відмову від цих хибних тлумачень, а й переконливо довів, що сфера послуг - це виробництво, але нематеріальне, що праця у цій сфері - продуктивна, вона створює вартість. Високий рівень розвитку сфери послуг, отже, і науки, й освіти зокрема, означає глибокі зміни у факторах виробництва, коли інформація і знання перетворюються на головний виробничий ресурс, а людина є носієм цього фактора і силою, що застосовує і використовує його, набуває форми капіталу, людського капіталу.
Категорія людського капіталу свідчить, що традиційні макропоказники (виробництво ВВП на душу населення, рівень доходів і навіть поняття "добробут" і т. ін.) є не метою виробництва, а засобом для задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб людини, для її розвитку. Теорія і практика людського капіталу характеризують новий ступінь розвитку економічної теорії порівняно з теоріями економічного зростання. Якщо останні спиралися на положення, згідно з яким метою суспільного виробництва є збільшення національного багатства, обсягів ВВП чи добробут народу, то теорія людського капіталу визначає метою забезпечення якості життя, тобто створення умов для всебічного розвитку людини. Це і спосіб життя, гідний людини, і доступ до накопичених людством знань, і свобода вибору життєвого шляху, освіти, професії, місця роботи і проживання. Досвід показує, що ті країни, які здійснювали великі інвестиції в освіту, в розвиток людини, досягли величезних успіхів у зростанні економіки і підвищенні якості життя людей. Адже освіта, освічені люди ефективніше використовують засоби виробництва, тобто його техніку і технологію, активно впроваджують у виробництво нововведення, інновації, вдосконалюють організацію та управління виробництвом. У кінцевому підсумку все це набуває втілення в підвищенні ефективності виробництва.
Отже, теорія людського розвитку, зростання людського капіталу відображає і характеризує людину як мету, головний засіб і критерій економічного зростання і цивілізаційного прогресу в цілому. А застосування методу єдності історичного і логічного дає змогу зробити висновок, що категорія людського капіталу є закономірним результатом якісно нового рівня продуктивних сил, глибоких зрушень у структурі суспільного виробництва, становлення нового, інформаційного (постіндустріального) суспільства, суспільства знань. Разом із тим людський розвиток, зростання людського капіталу зумовлює необхідність підвищення рівня та якості життя, подолання бідності, нерівності, турботливого ставлення до природи, тобто середовища життєдіяльності людини, розвитку демократії, розширення сфери суспільно-економічної активності людини.
За цих умов матеріальний добробут, зростання виробництва ВВП на душу населення є необхідною умовою людського розвитку. Але, як справедливо зазначається в доповіді ООН, визначальним тут є не саме по собі багатство, а те, як його використовують різні країни. І доки суспільство не зрозуміє, що основне його багатство - це люди, незмірна стурбованість виробництвом матеріальних благ затулятиме кінцеві цілі збагачення життя людей. Інакше кажучи, збільшення матеріальних ресурсів є необхідною і важливою умовою людського розвитку, зростання людського капіталу, що, у свою чергу, сприяє подальшому економічному зростанню, збільшенню національного багатства як основи прискорення людського розвитку, нарощування людського капіталу. Отже, зростання економіки забезпечує постійне розширення можливостей для розвитку людини, для реалізації її різнобічних здібностей за вільного вибору форм і способів їх здійснення.
Відповідно до теорії людського розвитку, людського капіталу, ефективність політики держави визначається не тільки і не стільки економічними показниками, скільки досягненнями у розвитку людини, її розумових і фізичних здібностей, у зростанні трудової і суспільно-політичної активності мас і кожної людини, у підвищенні ролі кожної людини в житті суспільства. Людина повною мірою має стати володарем і творцем своєї долі. А політика держави має забезпечити сприятливі умови для життя та праці людини: повну зайнятість, оскільки виробництво (матеріальне і нематеріальне) було і буде головною сферою прояву кращих якостей людини. Цьому має сприяти послідовне здійснення принципу соціальної справедливості (доходи й оплата відповідно до якості та інтенсивності праці, широкий доступ до освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, сприятливе навколишнє природне середовище), розвиток демократії (свобода слова, активна участь усіх у суспільному і громадському житті), забезпечення рівноправності у користуванні благами розвитку, створення сприятливих умов тим, хто цього потребує (менш забезпеченим, непрацездатним і т, ін.).
Оскільки сучасний світ далекий від досконалості, то в Декларації тисячоліття ООН визначено основні напрями і завдання щодо подолання явищ, які суперечать потребам людського розвитку на сучасному етапі. Це - ліквідація крайньої бідності та голоду, забезпечення загальнодоступної початкової освіти, розширення прав та можливостей жінок і просування до їх рівності з чоловіками, скорочення дитячої смертності, поліпшення охорони материнства, забезпечення сталого розвитку довкілля і т. ін. Усе це свідчить, що проблема людського розвитку набула інтернаціонального, загальносвітового характеру. Вона здійснюється під егідою ООН як найбільш універсальної і представницької організації сучасного світу, що дає змогу тісно пов'язувати світову і національні програми людського розвитку.
Все це доводить, що категорії "вартість робочої сили" і "людський капітал" не можна ототожнювати, оскільки вони відображають і різні умови економічного розвитку, і зміни місця та ролі людини в суспільному виробництві й суспільстві. Перша відображає економічну природу людини, коли вона була в основному фактором виробництва, тобто слугувала основою відтворення робочої сили, регулювала відтворювальні процеси, забезпечувала відповідність робочої сили потребам розвитку виробництва. Зовсім інша справа, коли інформація і знання стають головним виробничим ресурсом, коли людина, оволодіваючи цими знаннями, створює інтелектуальний продукт. Якщо в індустріальному суспільстві людині протистоїть маса засобів праці, то в "новій економіці" в людині органічно поєднуються і її робоча сила, і знання як фактор виробництва. Отже, вартість робочої сили і людський капітал - категорії взаємопов'язані, оскільки за всіх відмінностей це інвестиції в людину. Але, по-перше, як джерело ріки, з якого вона починається, не можна порівняти із самою рікою, так само не можна порівняти категорії "вартість робочої сили" і "людський капітал". По-друге, якщо ми хоч якоюсь мірою ототожнюємо ці дві категорії, то неминуче доходимо висновку, що начебто категорія "людський капітал" не породження нової, інформаційної економіки, а категорія, властива й індустріальному суспільству. Тим самим заперечується історичний характер цієї категорії, її конкретно-історична визначеність. Для появи нової категорії "людський капітал" необхідно, щоб замість машинної техніки, за якої робітник був придатком машини, головним виробничим ресурсом стали інформація і знання, щоб у людині органічно поєднувалися здатність до праці, тобто робоча сила, і носій знань, втілення знань, які в процесі праці перетворюються на конкретні результати. Як видно, робоча сила як товар і людський капітал - це економічні категорії, характерні для двох різних епох. їх об'єднує те, що людина втілює в собі ці якісні риси. Категорія "робоча сила" і її вартість притаманні економічній людині, тобто людині, яка в процесі праці створює вартість, яка не тільки відшкодовує вартість робочої сили, а й створює надлишок нової вартості, що може привласнюватися власниками засобів виробництва. Категорія** людський капітал" притаманна інформаційному суспільству, коли людина є не лише метою розвитку економіки, а й головним засобом перетворення знань як основного виробничого ресурсу в продукт виробництва. Категорія "людський капітал" висунула перед економічною наукою потребу глибоко аналізувати довгострокові інвестиції у людину, у людський капітал, оскільки це має велике практичне значення. На превеликий жаль, у нашій економічній літературі ця проблема або зовсім не розглядається, або автори обмежуються загальними фразами. Насправді це серйозна проблема. Робоча сила високої кваліфікації втілює в собі "наслідки" праці попереднього періоду (освітній і культурний рівень, знання, кваліфікацію). Саме це й становить основний капітал, який поступово, за частками переносить свою вартість на створювані продукти. В господарській практиці прийнято всі витрати на робочу силу відносити до оборотного капіталу, хоч, як було показано, витрати на підвищення кваліфікації робочої сили, за своєю природою, за характером руху становлять частку основного капіталу. І чим вищі вимоги до рівня професійної і загальної підготовки, чим більші витрати на ці цілі" тим більшу частку в сукупному основному капіталі має людський капітал. Очевидно, на практиці доцільно розрізняти частину коштів, які йдуть на відтворення робочої сили і витрачаються повністю за кожного виробничого циклу, вони зберігаються з рухом оборотного капіталу і по праву відносяться до нього. Друга частина витрат на робочу силу, яка до того ж швидко збільшується, оскільки науково-технологічне вдосконалення виробництва вимагає підвищення професійно-кваліфікаційного рівня, загальноосвітньої підготовки кадрів, бере участь у процесі виробництва тривалий період і переносить свою вартість на новостворювані продукти за частками і тому по праву належить до основного капіталу. Отже, специфіка відтворення робочої сили полягає в тому, що витрати на нього складаються з двох частин, причому частина, яка становить основний капітал, неухильно зростає і кількісно все більше переважає другу частину, яка належить до оборотного капіталу.
Становлення інформаційної економіки і суспільства диктує необхідність зміни підходів до інвестування науки та освіти. Замість економічної доцільності нерідко виходять із доброчинних настроїв. Досвід переконливо доводить, що інвестиції в науку та освіту за своїми наслідками є продуктивними капіталовкладеннями, оскільки дають певний економічний ефект. Одночасно нова економіка зумовлює те, що праця з виробництва інформації є продуктивною, тому що нові науково-технічні знання є виробничим фактором, вони дають свої результати і швидко окуповуються. Разом із тим ця обставина вимагає змін у бухгалтерському обліку. Як зазначають спеціалісти, навіть у таких передових країнах, як США і Японія, витрати на освіту, на підвищення кваліфікації персоналу у внутрішньофірмовому плануванні враховуються за статтею "Витрати", хоча по суті - це інвестиції в основний капітал підприємства, уречевлений у робочій силі його працівників10.
Високо оцінюючи просування економічної науки шляхом пізнання такої ключової категорії, як людський капітал, все ж слід визнати, що цей процес не закінчився. Навіть найширші трактування джерел накопичення людського капіталу обмежуються сферою послуг (освіта, наука, охорона здоров'я, культура і мистецтво, інформаційне обслуговування). Справді, в "новій економіці" панує сфера послуг, тобто нематеріальне виробництво. А в країнах, які залишаються на індустріальній стадії, частка матеріального виробництва ще більша. Все це не можна не враховувати під час формування і зростання людського капіталу. До того ж треба мати на увазі, що комп'ютерна техніка та інформаційні технології все ширше входять у всі галузі сфери послуг. Тому як для матеріального, так і нематеріального виробництва потрібні не лише знання, а й навички. Знання самі по собі не означають здібності до дії, а отже, мають доповнюватися уміннями й навичками. Якщо знання людини зростають у процесі навчання, то вміння та навички виробляються в процесі праці, виробництва11. Майбутньому інженеру, вчителю, лікарю поряд із набутими знаннями важливо в процесі виробничої практики, а потім й у виробничій діяльності вміти користуватися комп'ютерами, різноманітними програмами, медичними апаратами і т. ін. Грецькою мовою уміння, навички називаються techne. Уміння techne не можна пояснити словами, його можна лише показати, пройшовши навчання у майстра, в практичній роботі. Приблизно в першій половині XVIII ст. уміння (techne) перетворилося на технологію, тобто систематизоване, цілеспрямоване знання12. Це означало, що techne, навички або таїна різних ремесел, які складалися протягом століть, перетворилися на здібності діяти на практиці. Все це стало основою промислової еволюції, яка започаткувала індустріальну епоху. Інакше кажучи, виробництво, що ґрунтується на вмінні, навичках і майстерності ремісників, перетворилося на капіталістичне виробництво, що ґрунтується на техніці та технології.
Отже, історичний досвід показує, що людський капітал - це не тільки знання, а й уміння, навички, результат єдності навчання і виробничої діяльності. Тому недооцінка ролі виробництва у формуванні та нарощуванні людського капіталу, а тим більше його ігнорування, не можна нічим виправдати. На превеликий жаль, у нас поширене зведення людського капіталу до накопичення знань, до освіченості людини. На цьому базується "прагматичний" висновок: чим краща система освіти, чим більше освічених людей, тим більший людський капітал. Така "чітка", "прямолінійна" логіка, зовні начебто переконлива, вже не раз заводила у глухий кут. Так відбувається й у цьому випадку. Хоч освіта справді відіграє визначальну роль у зростанні людського капіталу, проте неправильно обмежуватися одним, хоч і важливим, фактором, треба враховувати всі фактори, і перш за все виробництво, що ігнорують багато дослідників. На користь цієї думки промовисто говорить досвід України. Тривала економічна криза, багаторічний спад виробництва призвели до різкого скорочення зайнятості, величезного безробіття, що позбавило мільйони людей можливості застосовувати свої знання й уміння. А різке погіршення структури виробництва виявилося насамперед у падінні ролі машинобудування, електронної та радіопромисловості, тобто галузей, де були високі технології і творча праця, що позбавило висококваліфікованих кадрів можливості реалізовувати свій знаннєвий потенціал, переходити до роботи за нижчою кваліфікацією або й зовсім піти з виробництва у торгівлю чи виїхати за кордон у пошуках заробітку. Все це неминуче призвело до зниження рівня кваліфікації, тобто якості праці, зниження обсягів реального людського капіталу країни.
Все більше загострюється суперечність між потребами розвитку людини й умовами життя та праці. Недостатній рівень доходів зумовлює додаткову роботу за сумісництвом, що істотно збільшує тривалість робочого тижня й обмежує можливості поповнення знань, удосконалення професійної майстерності* Криза економіки спричинила недостатнє фінансування галузей культури, науки, освіти, відпочинку, що, у свою чергу, погіршило можливості раціонального використання вільного часу як необхідної умови всебічного розвитку людини, нарощування людського капіталу.
Отже, сталий розвиток економіки на основі науково-технічного прогресу, структурні зрушення шляхом пріоритетного розвитку машинобудування, електронної та радіопромисловості забезпечує зростання і зайнятості, і якості праці, тобто професійно-кваліфікаційного рівня. Одночасно у держави розширюються можливості поліпшити фінансування сфери послуг, перш за все, науки, освіти, охорони здоров'я, культури, і забезпечувати все раціональніше використання вільного часу для гармонійного розвитку людини. Без розвитку виробництва на основі нової техніки і технології, без пріоритетного розвитку високо-технологічних галузей економіки, без піднесення науково-технологічного рівня виробництва не можна ні збільшити реальний людський капітал, ні реалізувати його економічно.
Так, за роки незалежності значно розширилася система вищої школи та істотно збільшилися масштаби підготовки кадрів вищої кваліфікації, але це не позначилося на економічному розвитку країни. Навіть економічне зростання протягом останніх п'яти років супроводжувалося зниженням рентабельності промислових підприємств, відносним зменшенням податкових надходжень до бюджету, зменшенням частки власних коштів підприємств, які спрямовуються на інвестиції. Все це зумовило зменшення частки підприємств, які займаються інноваційною діяльністю18. Чи можна за такої ситуації вважати, що у нас збільшився людський капітал та реалізувався у результатах виробництва? Звичайно, ні. Зростання чисельності підготовлених висококваліфікованих кадрів збільшує можливості країни у розвитку економіки і суспільства. Але ця можливість перетворюється на дійсність, коли ці кадри своєю працею реалізують її у розвитку економіки, у забезпеченні зростання кількісних і якісних показників виробництва. Отже, людський капітал - це не тільки накопичення знань, а й їх використання на практиці, у процесі розвитку економіки, вміння їх ефективно застосовувати, щоб отримати бажаний результат. Для цього потрібно, щоб кількісні показники економічного зростання супроводжувались якісним удосконаленням виробництва, підвищенням його ефективності, а, отже, необхідно перейти на інноваційний тип розвитку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Категорія "людський капітал": сутність та історичне місце“ на сторінці 1. Приємного читання.
