В останні роки в економіці набуває сили напрям, який можна вважати альтернативою не тільки неокласичній теорії, а й новому інституціоналізму, - ресурсно орієнтований підхід. Його основи були закладені у праці Е. Пенроуз "Теорія зростання фірми" (1959)1', а подальший розвиток теоретичних ідей розуміння фірми як сукупності ресурсів пов'язаний з працями Д. Річардсона, Дж. Барві, Б. Вернерфельта, Р. Гранта, Б. Лоусбі, Р. Рамельта, Д. Гіса, Н. Фосса та ін. Відповідно до цього підходу на перше місце виходять фактори, які виокремлюють фірму з ринкового середовища (не даючи їй розчинитися у ринкових трансакціях), появу яких у принципі не можна пояснити балансом ринкових і управлінських трансакційних витрат. Згідно з Е. Пенроуз, фірма - це неподільний фонд виробничих фізичних і людських ресурсів, які можуть існувати тільки як ціле: їх використання окремо і поза фірмою не забезпечує прибутку і конкурентних переваг. Тобто людські здібності (перш за все колективно розділені неявні знання і досвід) розглядаються як база, на якій індивідуальні агенти об'єднуються в одне ціле. Цілісність (фірма), яка виникає при цьому, є джерелом контракту між продавцями і покупцями і тому не може бути замінена ринком.
Разом із тим неоднакове забезпечення організації ресурсами зумовлює отримання різних результатів на ринку. Набуття відновних навичок у процесі виробництва і створення додаткової вартості визначають зростання фірми як цілого. Наслідком цього є надлишок високоспецифічних ресурсів фірми (наприклад, знань і навичок робітників або унікального оснащення), які можуть зберігатися і примножуватися тільки всередині неї. Неоднорідність ринкових результатів фірми збільшується залежно від зростаючих відмінностей у наділенні ресурсами. Тобто на відміну від прихильників трансакційної теорії представники теорії ресурсного підходу обґрунтування існування фірми пов'язують із можливостями нагромадження нею організаційно-специфічних ресурсів16.
Управлінська кваліфікація є базовим невідУтворювальним ресурсом фірми, оскільки менеджери постійно навчаються і набувають майстерності, а їх здібності планувати і координувати виробництво з часом зростають. Тому вводять поняття організаційного навчання, яке в цьому випадку дорівнює періоду набуття відповідної майстерності менеджерами. Обмеженість розмірів фірми залежить насамперед від здібності менеджерів забезпечувати її зростання17.
Розвиваючи ідеї своїх попередників, Дж. Річардсон для позначення набору організаційно-специфічних ресурсів і перш за все спеціалізованих знань увів термін "здібності". На його думку здібності - це знання, вміння, досвід, здійснення різних видів виробничої діяльності16. У процесі виробництва близькі за видами здібності поєднуються, інші доповнюють одна одну як у технічному, так і в економічному аспектах, тому їх необхідно координувати. Взаємозв'язок подібних видів діяльності та здібностей створює спектр можливих організаційних і між-фірмових форм взаємодії (наприклад, доповнюючі види діяльності вимагають загальної власності або тісної міжфірмової довгострокової кооперації).
Теорію залежності від ресурсів, згідно з якою організації здатні виживати тією мірою, якою вони можуть здобувати і підтримувати свої ресурси, наприкінці 70-х років XX ст. запропонували Дж. Пфеффер і Дж. Салансік. На їхню думку, організації існують у системі соціальних відносин, які обмежують застосування ресурсів і визначають їх специфічність. їхні ідеї важливості розподілу ресурсів для конкурентної динаміки фірм були підтримані значною частиною економістів і стали центром дискусій у 80-х роках XX ст. Так, згідно з Дж. Барні, ресурси, якими наділені фірми неоднаково, що забезпечують їм довгострокову стратегічну перевагу, характеризуються такими якостями: а) цінністю; б) рідкісністю; в) неможливістю точної імітації; г) відсутністю стратегічно еквівалентних субститутів ресурсів, які є цінними, але при цьому їм не притаманні ні рідкісність, ні обмежені можливості імітації10. Оскільки ці організаційно-специфічні компоненти нагромаджуються всередині фірми і не виставляються на продаж, то не можуть бути ефективно розподілені за допомогою ринку.
Сучасні дослідники, які спираються на ресурсний підхід до аналізу фірми, серед усіх специфічних ресурсів основну увагу приділяють "явним" і "неявним" знанням. На думку Б. Лоусбі, здібності - це особливий тип знань, "знання як" (практичні знання і навички в організації чогось, наприклад виробництва унікального товару) на відміну від "знань про" (інформація про щось або теоретичні знання про технології і якості* продуктів).
Міру специфічності організаційних ресурсів багато в чому визначають "неявні" {некодифіковані знання). Якщо практично всю решту ресурсів (фізичні активи, явні (кодифіковані) знання, індивідуальний людський і соціальний капітал) можна транслювати з однієї фірми в іншу, з одного інституціонального оточення в інше, то рівень транслювання "неявних" організаційно-специфічних знань дуже низький. Останнє багато в чому залежить від соціального оточення і внутрішньої структури фірми: воно специфічне саме на рівні колективу, організаційної цілісності, і жоден індивід окремо не є його носієм. На думку С. Прахалада і Дж. Хамела, саме такі знання й утворюють "ядро" фірми, її "ключові" компоненти. Намагання передати ці компоненти в інше інституціональне середовище (на ринок або в іншу фірму) пов'язані з ризиком відокремити їх від контексту і, як наслідок, у принципі позбавити можливості актуалізуватися20.
Отже, на відміну від технологічної парадигми неокласичної теорії, якою фірма розглядається як елемент у "ланцюжку" створення доданої вартості, й трансакційної теорії, відповідно до якої фірма - це пучок контрактних відносин між індивідами, ресурсний підхід показує залежність способу виробництва та способу координації між етапами створення вартості від навичок, умінь й інформації, якими володіють індивіди всередині фірми. Накопичення спеціалізованих знань, які сприяють поглибленню поділу праці, зумовлює зростання продуктивності фірми. Тому процес накопичення спеціалізованих знань вимагає координації, тобто знань і досвіду розробки нових технологій, поділу праці та координації різних здібностей для отримання найефективнішого результату.
Найбільш рельєфно ресурсна складова, роль організаційно-специфічного знання виявляються, якщо розглядати економіки не як статичні, які прагнуть до рівноваги, а такі, що перебувають у стані безперервної зміни, постійної трансформації, розвитку під впливом високого ступеня інноваційної активності. На відміну від сукупності організаційно-специфічних компе-тенцій, які дають змогу фірмі виживати і розвиватися, самі по собі технології доступні для розуміння й імітації. Тому /7. Грант розглядає фірму як "інститут інтеграції знань", у якому за рахунок динамічного процесу навчання і збереження знань реалізуються інноваціїі проходять розвиток організації. "Фірми існують як інститути виробництва товарів і послуг, тому що вони здатні створювати умови, в яких більшість індивідів можуть інтегрувати свої спеціальні знання"21.
Сукупність організаційно-специфічних компетенцій становить потенціал фірми в інтегруванні, створенні й реконфігурації внутрішніх і зовнішніх компетенцій для відповідності швидкозмінюваному середовищу. Вони ж, на думку Д.Дж. Tica, Г. Ті-зано й Е. Шуена, є основою динамічної здатності фірми, відображають потенціал організації у досягненні нових та інноваційних переваг. Автори виділяють такі види динамічних здатностей: 1) активи (унікальні, технологічні, фінансові, репу-таційні ресурси); 2) координаційні/управлінські структури (забезпечують організаційно-специфічну координацію, навчання, реконфігурацію здібностей); 3) траєкторії розвитку (еволюційний шлях, який пройшла організація, як обмежувач можливостей подальшого розвитку)22.
Ресурсне розуміння фірми означає суттєвий розрив із новою інституціональною теорією, яка ґрунтується на розвитку неокласичного підходу. По-перше, з погляду ресурсно орієнтованої теорії стан внутрішньофірмової ринкової рівноваги є скоріше аномальним, ніж нормальним: фірми характеризуються постійною динамікою, в процесі нагромадження організаційно-специфічних ресурсів на основі безперервної інноваційної активності вони вимушено руйнують рівноважний стан (ресурсна парадигма більшою мірою відповідає шумпетерівській динаміці й еволюційним економічним моделям). По-друге, наявним ресурсам властиві якості "клейкості", вони різко обмежують мобільність фірми в її переходах від одного стану в інший, наприклад, в її рішенні знайти нові навички, ввійти в нові види бізнесу і т. ін. Отже, стратегічну лінію фірми (динаміку розвитку, характер вибору на ключових ринках і т. ін.) багато в чому визначають її ресурси.
Якщо виходити з основних положень класичної і неокласичної економічної теорії, то ринок це сукупність автономних економічних агентів (виробників і споживачів), які приймають рішення відповідно до своїх власних інтересів і пов'язані через ринкові трансакції. Основним способом координації діяльності та міжагентських відносин усередині ринку є ціновий механізм. У ресурсній теорії фірма виступає як сукупність агентів, які об'єднані в групу (колектив, команду) з метою спільної виробничої діяльності. Координація учасників фірми здійснюється і через ієрархічні зв'язки (вертикальні зв'язки), й у процесі самоорганізації/самоуправління (горизонтальні зв'язки).
Нова інституціональна теорія ототожнює трансакції всередині фірми і на ринку. Мається на увазі, що: по-перше, незмінні самі суб'єкти, які вступають в обмін (автономні раціональні максимізатори вигоди, які характеризуються визначеним ступенем раціональності); по-друге, не змінюються взаємовідносини людей у рамках організації (вони залишаються угодами обміну, тільки замість товарів у момент вибору організаційних структур обмінюються контрактні права управління); по-третє, зберігаються у попередньому вигляді технології виробництва і продукти.
Проте фірма не є (крім деяких периферійних випадків) пучком тих же трансакцій, що і ринок. Вона більше схожа на кластер особливих соціальних відносин, які з ринку не виводяться: соціальний "клей" стягує учасників фірми в єдине ціле, не дозволяє розкласти організаційну форму кооперації на трансакції автономних ринкових агентів. Власне це є запорукою стабільності й безперервного існування організаційної фірми. Тобто характерні для ринку відносини всередині фірми заміщуються на стійкі організаційні.
Особливу продуктивність фірми в принципі не можна забезпечити комбінацією контрактів між незалежними постачальниками ресурсів. На думку Д.Дж. Tica, Г. Тізано й Е. Шуена,
"головною суттю більшості здібностей і компетенцій є те, що вони не можуть бути легко зібрані разом шляхом механізму ринку... Ключовим моментом, проте, є те, що позитивні якості внутрішньої організації просто не можуть бути відтворені у рамках ринкової організації*"28. Стимул для подальшого продовження організаційного виробництва у форматі фірми створює продукт цієї продуктивності (організаційно-специфічний товар). Середовище фірми формує умови, в яких будуть переважати (відбиратися) ті якості індивідів і відносин між ними, які сприяють виживанню фірми як цілісності.
Отже, розвиток виробництва всередині фірми вимагає зміни її технологічної системи та якостей індивідів (особистісних, по-ведінкових і стосункових). Це зумовлено зміною інтенсивності праці та способів міжагентської координації (вертикальної і горизонтальної), які забезпечують вищу продуктивність. У трансакціях ринкового типу будуть підтримуватися результати окремих компонентів виробничого "ланцюжка", а всередині фірми ті відносини між працівниками і технологічні схеми, які збільшують колективний результат, результат фірми як цілісності. Тому практичні дії, спрямовані на максимізацію колективного результату, вимагають насамперед відбору індивідів (на практиці конкурсний відбір), лояльних груп (схильні до опортунізму об'єкти " вибраковуються "). Але отри мані ними організаційно-специфічні знання матимуть зміст і цінність тільки всередині цієї композиції, що значною мірою прив'язує їх до цієї групи. Основні відмінності ринкової і командної форм поділу праці і координації аспектів відображені в табл. 11.1.
Особлива продуктивність і ЇЇ підґрунтя - організаційно-специфічні ресурси - в процесі боротьби із суперниками забезпечують стійкі конкурентні переваги: вищу якість, нижчі витрати й особливу ринкову позицію. Стійкі конкурентні переваги можна забезпечити тільки завдяки диференціації внутрішніх параметрів і створенню унікальних (обмежено доступних для продажу або копіювання) ресурсів фірми.
Таблиця 11.1. Відмінності ринку від фірми24
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ресурсно орієнтований підхід у теорії фірм“ на сторінці 1. Приємного читання.
