Для глибшого з'ясування становища, що склалося в сучасній економічній науці, та суттєвих відмінностей неокласики та неоінституціоналізму вчені вдаються до аналогії між підходом ДжЖ. Кейнса і підходом неоінституціоналістів до неокласики. Така аналогія є цілком доречною і цікавою" якщо взяти до уваги таке: як у період до 30-х років, так і в останній третині XX ст. неокласична економічна теорія панувала, за словами Кейнса, над практичною і теоретичною економічною думкою правлячих і академічних кіл. Так, професори Е. Фуруботн і Р. Ріхтер вважають, що багато сучасних неоінституціональ-них положень щодо теоретичної обмеженості неокласики дуже схожі на критичні зауваження Кейнса. У вступі до "Загальної теорії зайнятості, відсотка і грошей" (1936) він писав: "Я наведу докази того, що постулати класичної теорії застосовані не до загального, а лише до особливого випадку, оскільки економічна ситуація, яку вона розглядає, є лише граничним випадком можливих станів рівноваги. Більше того, характерні риси цього особливого випадку не збігаються з рисами економічного суспільства, в якому ми живемо, і тому їх проповідь збиває з шляху і веде до фатальних наслідків за спроби застосувати теорію в практичному житті"14.
На думку Е. Фуруботна і Р. Ріхтера, ці зауваження можна використати в сучасних дискусіях практично без будь-яких модифікацій. Адже стандартна неокласична модель "без тертя" (тобто без трансакційних витрат) із досконалою конкуренцією і досконалим ринком є описом абстрактної, гіпотетичної системи, яка має лише віддалений стосунок до умов реального світу.
Така модель з її акцентом на безвитратних трансакціях і повній раціональності справді є особливим випадком. Положення про неокласику як опис особливого випадку рівноваги в економіці, що не збігається з реальністю, стало важливим вихідним постулатом не лише для неоінституціоналістів, а й для "істинних кейнсіанців", "посткейнсіанців" та інших представників сучасних економічних теорій. З нього об'єктивно випливає необхідність здійснення якихось змін у неокласичних теоріях.
Проте проблема полягає не лише в цьому, а головним чином у тому,яким способом здійснювати зміни. Чи модифікувати і розширити вихідну модель так, щоб узяти до уваги нові теоретичні положення посткейнсіанців, неоінституціоналістів, а чи перейти до фундаментально іншої парадигми? У процесі вирішення цієї проблеми дослідники зіштовхуються із загальнішим питанням закономірностей і моделей розвитку економічної науки, насамперед питанням еволюції і революції в цьому розвитку. Деякі відомі вчені (М. Блауг, Е. Фуруботн, Р. Ріхтер та ін.) правильно зазначають, що навколо цих питань усе ще є серйозні незгоди, і суперечки між ученими аж ніяк не завершені. Однак для вчених важливим став уже сам факт використання в наукових колах терміна революція щодо розвитку сучасного неоінституціоналізму. "Ідея про те, що в розвитку економічної теорії існують вирішальні переломні моменти, важлива сама по собі і безпосередньо стосується того, як узагалі потрібно оцінювати інституціоналізм"16, - наголошують Е. Фуруботн і Р. Ріхтер.
Відомі дослідники у галузі історії економічної думки (М. Блауг, Т. Гатчісон, Т. Негіші та ін.) прямо пов'язують зростання інтересу до концепції революції в економічній науці у 70-х роках XX ст. з її фактичним становищем у цей період. Воно широко трактувалось як певний різновид фундаментальної "кризи" або "революційної ситуації" у межах економічної теорії. Представники не лише неокласики, а й інших впливових напрямів сучасної економічної науки розвиток її в зазначений період розглядають як "монетаристську революцію". Допущення принципової можливості радикальних змін у парадигмі економічної науки викликає питання, яке нині зумовлює значний інтерес: чи можна розвиток нової інституціональної економічної теорії віднести до чергової наукової революції? Тісно пов'язане з цим питанням основоположне питання про можливі напрями і форми розвитку нової інституціональної економічної теорії у майбутньому.
Представники самої НІЕТ дають різні відповіді на ці принципові питання. Так, відомий американський учений Р. Познер стверджує, що нова інституціональна економічна теорія зробила більший внесок у зміну термінології, ніж у значні теоретичні досягнення, і що насправді вона мало чим відрізняється від сучасного неокласичного підходу. Така оцінка зумовлює висновок про НІЕТ не як революційні зміни в основоположній парадигмі, а лише як екскурси в аналіз конкретних ситуацій. Проте Р. Коуз, О. Вільямсон та інші інституціоналісти не погоджуються з цією оцінкою і більше схиляються до революційного значення НІЕТ.
Авторитетні дослідники стану і перспектив розвитку нео-інституціональної економічної теорії Е. Фуруботн і Р. Ріхтер констатують, що аргументована масова критика неоінституціо-налістами нереалістичності ортодоксальних неокласичних передумов ("досконалої інформації", "повної раціональності", "строго максимізуючої поведінки суб'єктів прийняття рішень" та ін.) поки що не мала великого впливу на професійних економістів. Пояснення цього феномену таке: "Небажання надто сильно відхилятися від неокласичного бачення світу ґрунтується на низці чинників, але цілком зрозуміло, що економісти напевно не зважуються перейти до фундаментально іншої форми аналізу"16.
На заваді стоять такі вирішальні чинники.
• 1. Величезний вплив неокласичного способу мислення на мейнстрим і формування позицій учених щодо сучасних досліджень.
• 2. Постановка неокласичної моделі у зв'язок зі строгістю та серйозністю теоретичного аналізу і, відповідно, усунення її - у зв'язку із втратою "аналітичного стержня", можливістю "потоку нестрогого, сумнівного теоретизування".
• 3. Певні корисні результати включення в стандартну неокласичну модель нової проблематики і трудність відмови від такого підходу.
• 4. Відсутність чітко викладеної і загальноприйнятої альтернативної теорії, яка б могла дати кількісні та якісні результати, подібні до здобутих неокласикою.
З ґрунтовного розгляду "мінусів" та "плюсів" неокласичної економічної теорії Е. Фуруботн і Р. Ріхтер зробили песимістичний висновок: "можливо, неокласику варто замінити менш механістичною і більш гнучкою теорією, однак сьогодні контури цієї досконалішої альтернативи проступають ще дуже невиразно"17. І далі: "Одна справа визнати необхідність нової парадигми, і зовсім інша - реально сконструювати всеохопну неоінсти-туціональну модель"18.
Врешті-решт, відомі вчені дійшли кількох важливих висновків, які мають принципове значення для оцінки сучасного становища і перспектив розвитку економічної науки.
• 1. Цілком очевидно, що в найближчому майбутньому економічна наука не здійснить повороту до всеохопної нової парадигми.
• 2. Разом із тим фактом залишається всезростаюча незадоволеність ортодоксальними теоретичними формулюваннями.
• 3. Нова інституціональна економічна теорія збагатила економічну науку важливими новими концепціями, і нині, очевидно, необхідно заново оцінювати світ сучасної теорії та об'єднати базові відкриття.
• 4. Досягнуто прогресу у визначенні ключових питань нео-інституціональних досліджень.
Знання економістів уже цілком достатні для формування завдань майбутньої теоретичної роботи.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Еволюція, наукова революція, теоретико-методологічний синтез“ на сторінці 1. Приємного читання.
