У дискусіях про традиційні теорії економічних систем в основному обговорюються питання поєднання ринку і держави. Проте обмеження рамок аналізу сучасних економічних систем лише цими двома структурами інколи може завадити виявленню національної специфіки системи - механізмів історико-культурного характеру, які покликані доповнити роль, яка виконується ринком і державою.
Це стосується перш за все Японії, яка в післявоєнний період стала прикладом побудови оптимального варіанта суспільства, або так званої системи наздогоняльного типу. Особливістю її післявоєнної економіки були високий ступінь державного втручання і наявність специфічної форми організації бізнесу - так званого групування. Державно-монополістичне регулювання, що виражалося у впливі держави на макроекономічні параметри, здійснювалося в неокейнсіанському дусі. Пряме втручання держави в економіку здійснювалося за допомогою механізмів ринкової структури і наявності досить вагомої державної власності. На відміну від інших країн, тут мала значне поширення практика створення підпорядкованих адміністративним органам картелів, за допомогою яких держава впливала на процеси внутрішньогалузевої конкуренції. Принцип сильної держави реалізувався через інститут "адміністративного керівництва" з його методами безпосереднього втручання в діяльність корпорацій у галузі матеріального виробництва й у сфері кредиту. Історично зумовлені форми переплетіння управлінсько-організаційної структури корпорацій із державним адміністративним апаратом стали основою й особливістю методу контролю держави над ринком.
Перші післявоєнні роки така система забезпечувала відповідну економічну стабілізацію і зростання виробництва ВНП. Проте ефективність таких засобів політики, як система санкцій і ліцензій, адміністративного керівництва вичерпала себе на межі 60-70-х років. Перехід до побудови суспільства відкритої економіки був несумісний з практикою прямого адміністративного втручання. Вимогою часу стала необхідність регулювання і перебудови державно-монополістичних організацій: обмеження надлишкового "інтернаціоналізму" в економічній політиці; відхід від жорстких форм державного контролю; посилення конкурентного середовища. В цьому японські економісти вбачали шлях до вирішення завдання "технізації" й інтенсифікації економіки, зміцнення внутрішніх і зовнішніх позицій японського державнорегульованого капіталізму.
Циклова і структурна криза економіки 70-х років висунула важливу проблему - необхідність розробки нової моделі управління й організації народного господарства, більш пристосованого до потреб "нової епохи економічного зростання" на сучасному етапі НТР й інтернаціоналізації господарських зв'язків. Проблема "технізації" та інтенсифікації японської економіки вимагала створення принципово нової техніко-технологічної бази, передбачала перебудову господарських механізмів, злам системи державно-корпоративного регулювання, яка склалася на основі кейнсіанських методологічних принципів, зміну жорстких форм адміністративного контролю та інших методів управління економікою.
Формування нової моделі організації виробництва і розподілу стало основною темою для обговорення в наукових і ділових колах Японії. Найбільше загострення дискусій викликало обговорення господарських механізмів, які найбільшою мірою стимулюють технічний прогрес: цілеспрямована діяльність держави (дискреційна політика) і її втручання в господарські процеси чи "вільний ринковий механізм", орієнтація на дію смітівської "невидимої руки" (стихійне саморегулювання).
Слід зазначити, що у 70-х роках, незважаючи на багаторічні фундаментальні емпіричні статико-економічні дослідження колективу вчених Інституту економічних досліджень при університеті Хітоцубасі, в цілому розвиток японської економічної науки характеризувався не стільки генерацією нових ідей, скільки адаптацією досягнень різних течій економічної думки Заходу до реалій японської економіки та специфічності її системи. Разом із тим теоретична модифікація західнонімецьких і американських доктрин з урахуванням специфічних проблем японської економіки в дослідженні японських економістів мають самостійне наукове значення. Японська наука висунула таких визначних учених, як М. Морішіма X. Удзава, К. Інада, Т. Негісі, Ф. Нікайдо та ін. їхня заслуга полягає в уточненні, вдосконаленні розроблених в інших країнах математичних моделей, важливих для отримання певних кількісних аспектів відтворення, їх скрупульозний аналіз, вивчення окремих проблем. Японські вчені зробили значний внесок у збагачення методології та інструментарію досліджень, що є свідченням зрілості і становлення японської школи економічної думки.
Запропоновані у 70-ті роки XX ст. теорії японських економістів були витримані в дусі концепції винятковості японської економічної моделі. Якщо "диво" розглядалось як результат політики, яка спиралася на запозичення зарубіжного науково-технічного і господарського досвіду, то висока пристосованість стала виводитися вже безпосередньо зі специфіки самої соціально-економічної системи Японії. До її переваг відносили перш за все загальновідому працелюбність японців у поєднанні з високим рівнем освіти і сильними традиціями взаємодопомоги, тобто перевагами в галузі людського капіталу.
Не менш важливими японські економісти вважали також "стабільність і активність суспільства", які характеризуються такими аспектами, як "висока мобільність між соціальними станами", інтенсивна конкуренція, яка вирівнює можливості кожного, порівняно рівномірний розподіл доходів, "мирні" трудові відносини і т. ін. Усе це, на думку японських економістів, значно полегшувало формування атмосфери злагоди, давало можливість знайти оптимальне поєднання суспільних і особистих інтересів, запобігти "надто громіздкому уряду** та іншим "негараздам держави добробуту"67.
Розвиток японської економічної науки в сучасний період відбувається за двома напрямами: академічним, для якого характерними є матеріалізація, абстрактний характер досліджень, і адміністративним, який безпосередньо пов'язаний з теорією і практикою державно-монополістичного регулювання.
Останій представляють головні центри японської системи макроекономічного регулювання (Міністерство фінансів, Центральний японський банк, Управління економічного планування (УБП), Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості (МЗТП)). Розробляючи державну економічну політику, центри погоджують свої рішення з принципових питань теорії і практики державного регулювання з підприємницькою федерацією "Кейданрен" - головним "штабом" корпорацій. 70- 80-тіроки відзначалися високою активністю наукової діяльності на адміністративному рівні.
У середовищі академічного рівня між представниками провідних напрямів японської економічної думки щодо питання про вибір макроекономічних концепцій нової економічної стратегії виявились різні позиції. О. Сімомура, X. Канаморі, Т. Утіда та інші японські вчені виступили за підтримку ідеології кейнсіанства, захищаючи активну дискреційну політику. Конкретна модифікація кейнсіанства стала визначальною для економічної політики Японії у 50-ті і 60-ті роки. Доктрина О. Сімомури була покладена в основу державного плану "подвоєння національного доходу в 1961-1970 рр." Він обґрунтував необхідність централізованого впливу на визначення стратегічно важливих параметрів, головним чином на процеси нагромадження капіталу, засобами кредитно-бюджетної політики. Цей курс значною мірою ґрунтувався на таких важелях, як велике державне інвестування у розширення й удосконалення економічної інфраструктури, субсидій, дешевих кредитів, різні податкові й амортизаційні пільги для стимулювання внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування інвестицій приватних підприємств, науково-технічного прогресу та експорту, зокрема у цьому процесі велику роль відіграли податкові стимули для невеликих вкладів населення. Це були перші спроби застосувати теорію Дж.М. Кейнса до аналізу проблем відтворення в Японії.
Державне стимулювання приватних капіталовкладень за допомогою "дешевого** кредиту було втіленням у життя концепції низького відсотка О. Сімомури. У нього нагромадження капіталу - головний об'єкт державного регулювання. На відміну від Дж.М. Кейнса першість у капіталістичній економіці О. Сімомура надавав не ефективному попиту, а пропозиції, випередивши сучасну теорію "економічної пропозиції". Сімомура доводив можливість високих і стійких темпів економічного зростання за допомогою "активної*" політики. Його доктрина розширення сфер державного втручання відіграла важливу роль у застосуванні в Японії економічного програмування.
Кейнсіанська доктрина в Японії трансформувалась у політику "пріоритету" - економічне зростання на шкоду іншим потребам. Це призвело до того, що у 60-х роках Японія займала останнє місце серед розвинутих країн за витратами на соціальне забезпечення, які становили лише 9 % державних витрат.
У період реалізації кейнсіанських ідей держава в Японії стала найважливішою складовою економічної системи. Проте особливістю макроекономічних показників у економіці було те, що держава мала надто низьку частку державної власності й зосереджувала її в галузях економічної інфраструктури. Невелика частка податків і держави також у ВВП. За порівняно невеликого рівня усіх державних витрат їх структура характеризувалась низькою часткою поточних споживацьких витрат, насамперед на загальне управління, охорону правопорядку та оборону. І навпаки, високою була частка інвестицій, перш за все асигнувань на громадські роботи, які є традиційним для післявоєнної Японії, особливо з 1965 р., засобом впливу на кон'юнктуру.
Водночас в умовах стабільно високої норми особистих вкладів у країні фінансова база "малого" уряду була значно посилена завдяки акумуляції ним великої маси вкладів через державну мережу ощадних і страхових установ. Саме за рахунок цих коштів фінансувалася переважна більшість щорічних програм державних інвестицій і позик, розміри яких досягали 40-50 % витрат центрального бюджету (що з макроекономічних позицій дає змогу говорити скоріше про "великий" уряд).
В умовах високих темпів економічного зростання навіть стабільно невисока частка державних фінансів стосовно ВВП означала безпрецедентне збільшення їх абсолютних розмірів, переважно в результаті природного зростання податкових надходжень. В умовах фактичної відсутності (до початку 80-х років) бюджетного дефіциту це давало простір для використання, по суті, всіх інструментів фінансової політики у довгочасному і поточному регулюванні економіки.
Фінансові важелі активно використовувалися урядом для регулювання кон'юнктури. Це було зумовлено сильною залежністю приватних підприємств від банківських позик, у тому числі позик державних фінансових інститутів, а по суті - все-охопним контролем держави над кредитно-фінансовою сферою.
Разом з тим за збереження ролі кредитної політики в регулюванні кон'юнктури поступово все більшого значення стали набувати заходи фінансової політики. Швидке зростання державних витрат на громадські роботи справляло потужний вплив на формування внутрішнього сукупного попиту. Тим самим ці витрати ставали важливим інструментом антикризової політики уряду.
В умовах енергетичної кризи 70-х років О. Сімомура запропонував теорію "нульового зростання". Проблема пристосування до умов відтворення 70-х і 80-х років і забезпечення економічної стабільності мала вирішуватися, на його думку, шляхом стримування зростання заробітної плати, головним чином за допомогою такого допоміжного інструменту, як політика доходів. Заробітна плата не повинна зачіпати капіталістичного прибутку. Реалізація цих ідей на практиці утримувала Японію аж до 90-х років XX ст. на одному з найнижчих рівнів заробітної плати серед розвинутих країн у новоствореній вартості (60-ті роки - 35,5 %, 70-ті роки - 38,7 %). О. Сімомура повторює досить поширену тезу, згідно з якою попит на працю є функцією реальної заробітної плати, і оголошує стримання зростання заробітної плати одним із засобів вирішення проблеми економічного зростання і зайнятості. У середині 70-х років О. Сімомура радив вживати заходи "жорсткої економії" і рішуче виступав проти політики стабілізації споживчих цін.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Феномен економічної теорії Японії“ на сторінці 1. Приємного читання.
