Розвиток альтернативних неокласичній економічній теорії шкіл та напрямів відбувається шляхом не строго послідовної зміни парадигм, а їх зароджен ня та одночасного співіснування. В середині 70-х років поряд з іншими течіями кейнсіанства виникає і починає розвиватися нова кейнсі-анська економічна теорія (нове кейнсіанство). Зауважимо, що її треба відрізняти від неокейнсіанства, до якого належать в основному повоєнні кейнсіанські теорії кон'юнктурного економічного циклу і зростання (моделі А. Хансена, Р. Харрода, Е. Домара та ін.)
Нове кейнсіанство виникло як безпосередня реакція на очевидну неспроможність ортодоксального кейнсіанства і кейнсі-ансько-неокласичного синтезу запропонувати теоретичні та практичні засоби для пояснення і вирішення специфічних проблем розвинутої ринкової економіки 70-х років минулого століття. Прийшло також усвідомлення того, що нова класична макроекономіка становила сильніший і потенційно небезпечніший для неокейнсіанства виклик, ніж запропонований ортодоксальним монетаризмом.
З іншого боку, насамперед праці відомих сучасних учених А. Бліндера, Р. Гордона, Б. Фелпса відіграли особливу роль у створенні необхідної основи, на якій пізніше нові кейнсіанські моделі змогли абсорбувати монетаристські впливи у межах наявної системи.
Водночас нове кейнсіанство стало відповіддю на твердження нових монетаристів (Р. Лукаса, Т. Сарджента та ін.) про кончину кейнсіанської економічної теорії. Так, у статті "Смерть кейнсіанської економічної теорії: проблеми та ідеї"" новокласик Р. Лукас вже у 80-х роках заявив, що люди навіть сприймуть за образу, коли їх називатимуть кейнсіанцями. На наукових семінарах не помітно вже кейнсіанського теоретизування й у відповідь на нього аудиторія починає шептатися й хихотіти. У свою чергу кейн-сіанець А. Бліндер підтверджував, що близько 1980 р. важко було знайти американського академічного макроекономіста віком молодше 40 років, який би заявив, що є кейнсіанцем.
Проте чутки про "смерть" кейнсіанства у черговий раз виявилися перебільшеними. Наприкінці 80-х - на початку 90-х років з'явилося чимало праць, в яких йшлося про "злет", "реставрацію", "реінкарнацію", "ренесанс" кейнсіанства і його майбутнє.
Нові кейнсіанці - це надзвичайно гетерогенна група вче-них-економістів, різна до такої міри, що охоплення її терміном "школа" не дуже правильне, хоч і поширене. До них належать провідні американські та європейські вчені: Г. Манків (Менк'ю), Л. Саммерс (Гарвард), О. Бланчард, С. Фішер (Массачусетс), Б. Грінвальд, Е. Фелпс (Колумбія), Дж. Акерлоф, Дж. Йєллен, Д. Ромер (Берклі), Дж. Стігліц, Р. Холл, Дж. Тейлор (Стенфорд), Д. Снауер (Лондон), А. Ліндбек (Стокгольм) та ін.
Розташування установ, у яких працюють нові кейнсіанці США, поблизу східного і західного узбережжя дало підставу об'єднати їх під загальною назвою "солоноводних" економістів. За дивним збігом обставин представники нової класичної макроекономіки назагал пов'язані з "прісноводними" академічними інституціями: Чикаго, Рочестер, Міннесота, Карнегі, Меллон.
Основне завдання, яке поставили перед собою представники нового кейнсіанства, полягав у виправленні теоретичних недоліків та неузгоджень у "старій" кейнсіанській моделі, а це пов'язувалось із розробкою теорії пропозиції, у межах якої можна було б раціоналізувати жорсткість заробітних плат і цін. Тим самим долався б значний недолік кейнсіанства - нерозробленість його мікроекономічних основ. Нові кейнсіанці стверджують, що теорія кон'юнктурного циклу, основою якої е положення про неспроможність ринків до очищення, реалістичніша порівняно з альтернативними неокласичною версією та теорією реального ділового циклу.
Є істотні теоретико-методологічні відмінності міжновим кейнсіанством і посткейнсіанством, а також між но-вокейнсіанською і неокласичною макроекономікою. На думку представників посткейнсіанства, розрив Дж.М. Кейнса з нео-класикою був радикальним і переводив економічну теорію у принципово нову систему координат. Звідси - відмова посткейн-сіанців від використання категоріального апарату та інструментарію неокласики або того, що ототожнюється з нею. Щодо нових кейнсіанців, то вони у своїх розробках спираються на неокласичні постулати, певним чином коригуючи їх.
Основоположна відмінність між новою класичною макроекономікою і новим кейнсіанством полягає у різному їх ставленні до становлення цін. У новокласичних моделях підприємства функціонують і встановлюють ціни в умовах досконалої конкуренції, а у новокейнсіанській теорії визнаються недосконала конкуренція, процеси монополізації, недосконалість інформації.
Монополізація пояснюється неоднорідністю (специфічністю) вироблюваних продуктів, наявністю у кожного працівника особливих індивідуальних характеристик.
Більшість нових кейнсіанців прийняли гіпотезу раціональних очікувань. Це та сфера, в якій новокласичні погляди спричинили глибокий вплив на представників інших сучасних макроекономічних теорій. Однак як деякі відомі кейнсіанці (А. Бліндер, Е. Фелпс та ін.), так і ортодоксальні монетаристи (Д. Лейдлер), займають критичну позицію щодо зазначених теоретичних основ і ставлять під сумнів емпіричну підтримку гіпотези раціональних очікувань. Таким чином, хоча включення раціональних очікувань до нового кейнсіанства є правилом, але це не обов'язково завжди має місце.
Привернемо увагу також до деяких відмінностей у трактуванні новими кейнсіанціями низки важливих питань. Так, характеризуються різнорідністю їх погляди на пріоритет дискреційної політики порівняно з правилами у здійсненні бюджетної та грошової політики. Нові кейнсіанці вважають потрясіння (шоки) попиту і пропозиції потенційними джерелами нестабільності. Проте вони не погоджуються з думкою прибічників теорії реального ділового циклу, згідно з якою ринкова економіка спроможна справитися з такими шоками і забезпечити повну зайнятість. Нові кейнсіанці поділяють також погляд Дж.М. Кейнса про можливість та вірогідність недобровіпьного безробіття.
Відомі англійські економісти Б. Сноудон, Г. Вейн та П. Ві -нарчик охарактеризували особливості вовокейнсіанської економічної теорії так: "Нові кейнсіанці заповнили новий теоретичний світ, який характеризується недосконалою конкуренцією, неповними ринками, гетерогенністю робочої сили й асиметричною інформацією, і в якому частою проблемою суб'єктів господарювання є порядність. У результаті "реальний" макросвіт, побачений очима нових кейнсіанців, характеризується недугами координації і зовнішніми макроекономічними ефектами"22. Справді, такі "теоретичний" і "реальний" світи реалістичніші порівняно з їх відображеннями у низці інших моделей (ортодоксальним монетаризмом, новою класичною макроекономікою та ін.).
Як і у випадках з усіма іншими сучасними альтернативними теоріями, нове кейнсіанство піддають критиці численні опоненти, у тому числі навіть деякі кейнсіанці. Основні напрями критики новокейнсіанської економічної теорії такі,
• 1. Недостатність емпіричних праць для верифікації теорій. Проте у 90-х роках активність нових кейнсіанців у цій сфері значно зросла, з'явилося ряд робіт з питань емпіричного підтвердження жорсткості цін і заробітної плати, моделей витрат "меню" на підставі даних для різних країн, непідвищення цін у періоди економічного зростання і незниження їх у часи спаду тощо.
• 2. Труднощі зі зведенням окремих новокейнсіанських кон цепцій в єдину новокейнсіанську модель, придатну для верифікації.
• 3. Перебільшення значення витрат "меню" (витрат зміни цін), які поряд з елементами монополізації ринків праці та товарів визначають жорсткість цін і заданість обсягу виробництва обсягами попиту. Невеликі витрати пристосування цін не можна тлумачити як важливу причину скорочення реального виробництва і зайнятості. За значних витрат "меню" для окремих підприємств у сукупності їхній вплив може в цілому зникати.
• 4. Не виправданість акцентування уваги дослідників на пошуку джерел жорсткості у мікроосновах теорії.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Нове кейнсіанство“ на сторінці 1. Приємного читання.
