Розглядаючи основні принципи монетаризму, ми нібито "приміряємо" їх до своєї національної економіки. Зробимо тепер спробу перенести неокейнсіанські й монетаристські підходи на аналіз світового господарства в цілому.
Підхід неокейнсіанців ґрунтується на тому, що насправді поглиблення взаємозалежності національних економік робить досягнення глобальної рівноваги шляхом вільної гри ринкових сил практично неможливим. Ці ідеї покладені в основу розробки моделей світового господарства, які, однак, не можуть врахувати всієї повноти і багатогранності економічних процесів. Моделі зазвичай будувалися в статистичному варіанті, грунтувалися на рівновазі у потоках товарів і капіталів як апріорній цінності. Досягненню "гармонії" в управлінні світовим господарством перешкоджають різноманітні інституціональні режими, бюджетна, кредитно-грошова, зовнішньоторговельна політика країн. Як показує досвід" практично неможливим стає вироблення єдиної стратегії, оскільки зіштовхуються інтереси, хоча вони є найбільш суперечливим поняттям в економічній науці. З того часу як наприкінці XVI ст. у багатьох європейських країнах похідне від латинського слово (interest, interesse тощо) набуло великого поширення, таке поняття означає фундаментальні сили, що грунтуються на спробі самозбереження і самозвеличення, які мотивують або мають мотивувати дії князя чи держави, особистості, а пізніше груп людей подібного суспільного або економічного становища (класів, груп, інтересів). Досліджуючи цей феномен в економіці, А. Хіршман доходить висновку, що "єдиною визначеною і передбачуваною характеристикою людських справ є їх непередбачуваність, і безрезультатно намагатися звести людські дії до єдиного мотиву, - такого, як наприклад, інтерес"18.
Глобальні монетаристи пропонують принципові зміни в підході до аналізу: світове господарство або світова економіка - не просто сукупність національних господарств, а замкнута інтернаціональна система. Такі основоположні макропоказники, як реальний дохід (або продукт), рівень цін, норма відсотка вже стали функціями не національних, а глобальних процесів. Особливо це стосується країн, що розвиваються.
У сучасний період національний баланс - це не національна проблема, а проблема "світової грошової системи", - зазначає Г. Джонсон. Окремі відкриті країни намагаються перекласти свої грошові (фінансові) труднощі на зовнішній світ шляхом обмежень імпорту, переливання капіталу, що в остаточному підсумку погіршує платіжний баланс. "Надлишкові гроші випливають через дефіцит", - так вдало розкрито М. Бункіною зміст процесів, що відбувається в грошовому секторі економіки19.
Сьогодні серед економістів майже немає суперечностей стосовно того, що сучасна монетарна система як частина міжнародної економіки, яка значно інтернаціоналізувалася, відіграє важливу роль у подальшому світовому розвитку економіки. Разом із тим, на думку дослідників глобального монетаризму, ця сфера с також найсуперечливішою, особливо з часів, коли велика зміна устоїв на початку 70-х років XX ст. позначила перехід від державно керованої міжнародної валютної системи20 (як її охарактеризували Т. Падоа-Шіоппа і Ф. Саккоманні) часів Бреттон-Вудса (Д-МВС) до ринковокерованої міжнародної валютної системи сьогодення (Р-МВС)21. Саме з означеного періоду процес інтернаціоналізації монетарної системи набув феноменальних темпів. Фундаментом такого процесу став розвиток інформаційних технологій, стрімкий як за охопленням, так і за швидкістю, що багатократно скорочує час і витрати, необхідні для передання та обробки інформації. Бурхливе переливання капіталів із країни в країну, вибухове розширення обсягів фінансових операцій, міжнародного руху фінансових активів та державних облігацій набагато випереджають динаміку зростання матеріального виробництва і зовнішньоекономічних відносин. Наприклад, наприкінці XX ст. зростання глобального ВВП на день становило тільки 7-8 % від зростання валютних резервів усіх разом узятих центральних банків22.
На думку російських учених, "150-річний процес виокремлення грошово-фінансової сфери у самостійну галузь економічної діяльності, яка все більше відривалася від реальної економіки, діючи інколи незалежно від неї і лише непрямо впливаючи на економічні процеси, підійшов до своєї найвищої точки. Об'єктивно неминучим є процес нового зближення грошово-фінансової сфери і реальної економіки, тісного взаємопроникнення цих сфер"28.
Такі кардинальні зміни у світових фінансах зумовлюють відносну самостійність глобалізаційних процесів у цій галузі, які,
хоча й підпорядковані загальним закономірностям глобалізації, проте мають свою специфіку. Деякі дослідники монетарної глобалізації доходять висновку, що світова економічна інтеграція взагалі відбуватиметься як розвиток глобального монетаризму, де всі країни пов'язані одна з одною перехресними потоками грошових капіталів, придбанням іноземних активів24. У перспективі такий процес поставить практичне питання про утворення не лише загальнорегіональної валюти типу євро, а й валюти світу.
Монетарна глобалізація характеризується високим рівнем рухливості капіталів і фінансових активів, глобальним розширенням свободи діяльності банків, скороченням бар'єрів на шляху фінансових потоків, посиленням транскордонної мобільності капіталів. Для неї характерні такі риси: інтернаціоналізація фінансових портфелів (загальна кількість ТНК у 2000 р. досягла 63 тис, зарубіжних філій - понад 800 тис, нагромаджені ними зарубіжні інвестиції наблизилися до 6 трлн дол., а їх глобальні активи становили 21,1 трлн дол.)25 внаслідок поширеної внутрішньої лібералізації рухів капіталу; занепад ринкової значущості банків як фінансових посередницьких установ (про що свідчило зростання обсягів цінних паперів, облігацій, деривативів тощо); визначення валютних курсів фінансовими ринками через зростання обсягів міжнародних фінансових операцій відносно торгових (тільки 10 % валютних операцій обслуговують зовнішню торгівлю, а 90 % є спекулятивними)28; ринкова нестабільність - у всій монетарній системі; ринкова зосередженість, за якої відносно невелика група інститупДй одночасно займається торгівлею на міжнародних ринках, використовуючи утворення парадоксальної схильності країн до впливів валютних курсів, що не "вчить" їх стосовно їхньої внутрішньої політики.
Сучасні дослідники процесу фінансової глобалізації виокремлюють сім груп факторів, під впливом яких перебуває її розвиток (табл. 6.1).
Таблиця 6.1. Фактори розвитку фінансової глобалізації
| Регулятивні | Переміщення повноважень із державного на міждержавний рівень. Послаблення ролі держави у фінансах. Регіоналізація фінансової діяльності. Вільний рух капіталу. Посилення ролі ТНК. · Критика ролі міжнародних організацій, перегляд їхньої ролі |
| Фактори якісних змін у фінансах | Сек'юритизація. · Активний інноваційний розвиток. Глобальні фінансові кризи та поширення "кризової інфекції". · Спекулятивний характер фінансового ринку. Глобальна фінансова система щораз більше відривається від реальної економіки |
| Технологічні | Розвиток інформаційних технологій. Виникнення ринку глобальних електронних фінансових послуг. · Необмежені технологічні можливості здійснення фінансових угод |
| Політичні | Зростання впливу політичних криз на стабільність фінансових ринків |
| Психологічні | Підвищення впливу психологічних очікувань учасників глобального фінансового ринку на розвиток подій на фінансових ринках |
| Фактори гуманізації | Посилення розриву між багатими та бідними людьми і країнами. · Необхідність підвищення особистості у фінансах. Процес гуманізації фінансів. Розвиток ринку етичних акцій |
Закінчення табл. 6.1
| Інші | Скорочення трансакційних витрат. · Дедалі більший вплив екзогенних факторів на національні господарства. · Дедалі більший вплив лібералізації фінансових ринків на товарні ринки. · Можливість розв'язання глобальних проблем завдяки концентрації ресурсів на глобальних фінансових ринках |
Під впливом цих факторів в останні десятиріччя відбулися певні зміни міжнародної фінансової системи. Основна з них стосується загальних відносин, що координуються і регулюються, та грошово-бюджетних відносин, а також валютних курсів, переважно між головними гравцями "великої трійки" (США, Японія, ЄС). На практиці це зводиться до визначення глобальної грошової пропозиції і маніпуляцій валютними курсами, оскільки з кінця 70-х років XX ст. координація фінансово-бюджетної політики не висувається на перший план економічної політики. Спроби багатонаціонального управління міжнародною ліквідністю зазнали краху після 1979 р. (заснування Європейського економічного і валютного союзу, ЄЕВС). Це призвело до принципової невідповідності управління, що характеризує нинішній період, а саме інституційний розрив між фінансовою системою, яка дедалі інтернаціоналізується, й досі переважно національними повноваженнями головних центробанків та національними регулятивними механізмами фінансових ринків і установ.
Глобалізація фінансового ринку призводить до порушення залежності між динамікою ВВП та зростанням грошової маси, а також здатна викликати інфляційні явища і поставити під загрозу всі монетарні спроби регулювання економіки. З порушенням указаної динаміки наприкінці 70-80-х років XX ст. А. Ко-ган пов'язував різкий стрибок цін у цей період (у 10 разів)27. Формування глобальної монетарної системи змінює й основне призначення самих грошей: вони дедалі більше перетворюються на звичайний товар, а спекуляції на зміні курсів валют стають найприбутковішими ринковими операціями. Гроші перетворилися на товар та виконують функцію обслуговування віртуальної економіки, валютні спекулятивні операції є одними з найвигідніших ринкових операцій, причому на цьому наживається центральна країна світової доларової системи - США. Із надзвичайною емісією в доларах для покриття від'ємного сальдо в зовнішній торгівлі пов'язують глобальні інфляції у США в другій половині XX ст. Р. Гітман зазначає: США збирає з усього світу емісійний податок, що є підставою для суперечок з іншими високорозвинутими країнами світу28. Така ситуація, як обґрунтовують Д. Лук'яненко і О. Бакаєв, значно підвищує ймовірність фінансових криз. Крім того, такий фінансовий стан створює передумови для набуття кризами глобального характеру, а також поширення "кризової інфекції" через переоцінювання інвесторами та кредиторами сукупної ризикованості своїх інвестиційних і кредитних портфелів унаслідок втрат у враженій кризою країні з подальшим вилученням найризикованіших активів в інших економіках29.
Питання порушення динаміки грошового і виробничого світових ринків були в центрі обговорення на самітах країн "великої трійки", "сімки" та "вісімки", але й нині бракує відповідної інституціональноїбази: не діє постійний секретаріат під час цих зустрічей, вони проводяться в неформальній обстановці без жорстких процедурних правил або офіційного визначення порядку денного, не ведеться відповідного зовнішнього обліку прийнятих рішень і застосовується обмежена кількість санкцій щодо національних суб'єктів, якщо ті не реалізовують укладених угод. Тому для контролю міжнародної ліквідності було вжито низку спеціальних заходів інтервенційного характеру, а структури інституціонального управління так і не було створено. Проте, якщо міжнародний центральний банк не входить до Р-МВС, це завдання покладається на певну країну та її центральний банк, тому на практиці таким регулятором розроблення заходів керування і регулювання було Федеральне управління резервів США, оскільки: 1) міжнародна система до кінця 1990-х років продовжувала розмовляти мовою долара (саме тому значна частина економістів пропонуватиме визнати долар світовою валютою); 2) запроваджена євровалюта нині претендує на цю роль, зокрема у валютних операціях і портфельних інвестиціях (уже в 1996 р. частки світового приватного інвестиційного портфеля в доларах США та європейській валюті майже зрівнялися, й у 2003 р. це співвідношення становило відповідно 45,5 і 34,3 %); 3) японська єна має відносно невелике значення як валюта для міжнародних операцій (у структурі світового приватного портфеля вона становить орієнтовно 16 %), проте набула певної переваги як міра активів (здебільшого внаслідок подорожчання єни порівняно з доларом США та німецькою маркою до 1996 р.)80.
Значення цих тенденцій виявляється у зростанні важливості відносин між США і Європою для міжнародного упорядкування і прискорення темпів стабілізації грошового обігу, якщо євро стане суперником долара. Адже на кінець 2004 р. загальна кількість країн і територій, які так чи інакше орієнтовані у своїх валютних режимах на долар США, становила 94, на єдину європейську валюту - 6381. При цьому панування двох головних блоків "трійки" посилиться. Ситуація справді розвиватиметься саме так, беручи до уваги хитання японської економіки в 90-ті роки та розпал кризи на Далекому Сході й у Латинській Америці протягом 1998 р. Якщо Японія не зміцнить свої позиції, центр ваги міжнародної системи зміститься до Північної Атлантики.
Ще один важливий аспект керування Р-МВС - міжнародні механізми платежів, які характеризують удосконалені інституціональні заходи. Міждержавні системи розрахунків у міжнародних фінансових операціях можуть не бути особливо важливим аспектом міжнародного валютного устрою, але вони важливі для провадження всіх видів фінансової діяльності н а банківському чи фондовому ринках, Ефективність цієї діяльності залежить від стабільності та наявності принципу сильної держави, який забезпечує чітке виконання відповідної домовленості. Адже на національному рівні центральні банки відіграють важливу роль у створенні платіжних механізмів та нагляді за ними, забезпеченні послуг "залишкових коштів", що е істотною частиною зобов'язань як кредиторів "залишкових коштів". Якщо це місце центробанків залишиться вакантним на міжнародному рівні, збільшаться ризики дефолту і негаразди в усій монетарній системі. Монетаристи пояснюють це явище так: "дія центральних банків свідомо спрямована на те, щоб вплинути на стан економіки країни і не базуватися на звичайних міркуваннях, таких як, наприклад, отримання прибутку"82.
Монетаристи також вважають, що розширення міжнародних фінансових операцій зумовлене потребою підвищення ефективності платіжних послуг, результатом чого стало зростання мережі корпоративних і координаційних механізмів моніторингу, кодування й регулювання таких операцій (замкнутої на Банку міжнародних розрахунків та очолюваної Групою експертів із платіжних систем). Такі ініціативи центральних банків "великої десятки" супроводжувалися подібними заходами в ЄС, унаслідок чого утворилася система закордонних розрахунків, центром яких став Європейський центральний банк (ЄЦБ), що забезпечило життєдіяльність запровадженого євро. Така система може легко поширитися на нових членів ЄС із Центральної та Східної Європи33.
Швидкому завоюванню довіри ЄЦБ сприяли дві важливі обставини: виважена й уміло впроваджувана грошово-кредитна політика та відсутність після введення євро внутрішніх і зовнішніх шокових впливів, які б могли поставити під сумнів ефективність функціонування ЄЦБ. Він дійсно є головним учасником організованих фінансових ринків. На думку монетаристів, саме "в їх активах велике місце займають ринкові фінансові інструменти'*84. Уміло їх використовуючи, ЄЦБ утримує достатню стабільність для успішного економічного розвитку країн - учасниць Європейського Союзу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Еволюція теорії глобального монетаризму“ на сторінці 1. Приємного читання.
