Економічний мейнстрим: за і проти

Сучасні економічні теорії

Загальновизнано, що у світовій економічній науці панівною ортодоксією приблизно із середини 70-х років XX ст. стала неокласична теорія. У зв'язку з цим у літературі (особливо навчальній) часто йдеться про неокласичну революцію, неокласичне відродження чи, за термінологією їх опонентів, неоконсервативну контрреволюцію.

Загальновизнано, що тепер неокласична теорія становить серцевину, визначає зміст так званого мейнстриму (основної течії) як найбільш помітної і професійно впливової гілки сучасної економічної теорії. Неокласика ґрунтується на двох засадах: 1) моделі раціональної (такої, що максимізує цільову функцію) людини; 2) положенні про діяльність цієї людини у рівноважному світі. Неокласична теорія принципово статична, вона вивчає параметри стійкого, оптимального для всіх учасників господарського процесу стану. В межах неокласики можливе дослідження економічних змін, проте дише в площині так званої порівняльної компаративної статики - зіставлення різних станів рівноваги, що змінюють один одного. В процесі розвитку економічної науки постійно піддавались і продовжують піддаватися сумніву та критиці обидві складові неокласичної моделі. Зокрема, американський інституціоналізм заперечував людську раціональність, кейнсіанство - рівноважне упорядкування світу. Проте неокласична теорія модифікувала свої передумови, увібравши в себе аналіз ризикових ситуацій (за допомогою теорії очікуваної корисності), неринкової поведінки (так званий економічний імперіалізм - практика пояснення всіх видів людської поведінки стимулами, властивими ринковій сфері), громадських і політичних інститутів (новий інституціоналізм). Тим самим представники неокласики виявили вражаючі здібності до адаптації своєї теорії з урахуванням змін у соціально-економічному розвитку та розвиткові економічної науки.

Важливою віхою на шляху адаптації неокласики були друга половина 40-х - 50-ті роки XX ст. Саме в цей період економічна теорія консолідувалася навколо так званого великого неокласичного синтезу. По суті, він означав специфічне включення основ кейнсіанської економічної теорії в неокласику. Як відомо, Дж.М. Кейнс не відкидав ідеї неокласики, але трактував її як теорію окремого випадку стану економіки, настільки окремого, що він украй рідко зустрічається в реальності. Проте на противагу кейнсівському розумінню загального випадку макроекономічної нерівноваги прихильники його вчення витлумачили його як теорію, що застосовується у специфічному (частковому) випадку, ау типовому випадку загальної рівноваги діяла неокласична теорія. У найконцентрованішому вигляді неокласичний синтез було викладено в математичному трактаті економічної теорії Пола Самуельсона "Основи економічного аналізу" (1947). У той же рік вийшов його перший підручник для ВНЗ "Економіко", що дало змогу викласти основні ідеї неокласичного синтезу на рівні, доступному неосвіченому читачеві. Очевидно, виникнення неокласичного синтезу стало серйозною завадою на шляху загального визнання кейнсіанської революції і кейнсіанської парадигми як, за термінологією Й. Шумпетера, періоду нової класичної ситуації.

З усього викладеного вище про історичний розвиток економічної теорії випливає, що ставлення до неокласики, як і до всіх інших складових елементів структури економічної теорії, ніколи не було і не може бути однозначним. У найузагальненішій формі його можна визначити як коливання між цілковитим схваленням та прийняттям неокласичної економічної теорії і її відкиданням.

Важливим питанням, що не отримало однозначної відповіді у світовій економічній літературі, залишається питання про структуру мейнстриму. Неокласичний підхід об'єднує сучасні економічні теорії не лише у мейнстримі, а й у всій її структурі. Проте, на думку B.C. Автономова, критерії належності тієї чи іншої теорії до основної течії скоріше інтуїтивні: відображення у підручниках, наявність Нобелівських премій тощо. Під впливом нових досягнень економічного аналізу (ігрові моделі, теорія пошуку, гіпотеза раціональних очікувань і т. ін.) межі її постійно змінюються. Залишаються незмінними лише загальні методологічні принципи, які характеризують неокласичний підхід. Теоретичні напрями, які використовують інші моделі світу або людини (наприклад, кейнсіанська макроекономіка), мають тенденцію з часом випадати з основної течії і на їх місце приходять новітні доповнення неокласичної теорії.

У 50-60-ті роки XX ст. до мейнстриму належало ортодоксальне кейнсіанство, яке в наступне десятиліття втратило актуальність. Воно поступилося провідним місцем ортодоксальному монетаризму, а потім - новій класичній макроекономіці. У 80-х роках до складу мейнстриму ввійшов новий інституціоналізм - дослідження інституціональних проблем шляхом використання інструментарію неокласичної теорії. Серед його представників - багато лауреатів Нобелівської премії з економіки (Р. Коуз, Д. Норт, Р. Фогель та ін.). Нині мейнстрим охоплює теорію загальної рівноваги, нову класичну макроекономіку, Чиказьку макроекономічну теорію, деякі "залишки" кейнсіанства та неокейнсіанські теорії і, переважно, неоінституціоналізм.

Однією з основних причин життєздатної адаптації неокласики є її універсалізм, готовність одноманітно, за допомогою моделі раціональної, максимізаційної поведінки пояснити не тільки всі явища, які традиційно відносили до економічних, а й процеси, що відбуваються далеко за межами господарського життя. Переходячи від однієї проблеми до іншої, економіст-неокласик не має потреби змінювати мову та інструментарій своєї теорії, тоді як інституціоналіст, наприклад, вимушений кожного разу починати все заново. Іншою перевагою неокласичних моделей є те, що вони дають змогу варіювати ступінь складності або деталізації проблем, що обговорюються. Труднощі можна без особливих зусиль нарощувати або усувати, що дозволяє вивчити проблему на дозованому рівні складності (початковому, проміжному або просунутому). Водночас пояснити яку-небудь інституціональну модель можна на достатньо складному рівні.

З початку 90-х років неокласична економічна теорія не без успіху претендує на всезагальне прийняття її розуміння предмета науки, методів, інструментарію тощо. Цьому сприяли, по-перше, криза кейнсіансько-неокласичного синтезу, по-друге, ринкові трансформації в постсоціалістичних країнах.

Підсумковий висновок полягає в тому, що неокласика перебуває в стані суперечливого розвитку, оскільки її інструментарій охоплює лише частину економічних процесів і їх стану. Вона адекватно відображає ринковий уклад лише в статиці, тобто без якісних зрушень. Зі сфери її аналізу повністю випадає людина як носій творчої праці та перспективних потреб, а отже, джерело та стимули саморушійності відтворення. З цієї причини вона, на думку багатьох учених, не може адекватно досліджувати соціально-економічні процеси! перехідні періоди в економіці.

В основу сучасних досліджень покладено моделі раціональної людини і рівноважного підходу, що дає змогу навчати студентів-економістів у принципі за однаковими підручниками, які використовують загальну термінологію, залишаючи різні погляди на долю спецкурсів. Основний виняток - питання про макроекономічну політику: тут у підручниках змушені викладати неокласичні, монетаристські й посткейнсіанські версії, що конфліктують між собою. Це пояснюється тим, що макроекономічні теорії меншою мірою спираються на гіпотези про раціональну поведінку, ніж макроекономічні. Водночас якщо взяти підручник із психології, то відразу помітний поділ на різні психологічні школи, які оперують зовсім іншими системами термінів. Взяття на озброєння представниками сучасних теорій раціональної людини і рівноважного світу сприяло прогресуючій математизації економічної теорії, що виокремлює її з усіх суспільних наук. Однак проблема полягає в тому, що математичний інструментарій має власну логіку розвитку і чисто втілюється без будь-якої осмисленої поведіннової інтерпретації.

Сферою життєвості альтернативних основній течії підходів залишаються більш конкретні, поверхові рівні аналізу: інституціонального, поведіннового, еволюційного, меншою мірою посткейнсіанського і неоавстрійського. Серед них прийнято виокремлювати постіндустріалізм, посткейнсіанство, інституціоналізм і радикальну економічну теорію, хоча чітку "демаркаційну" лінію між ними провести важко, а ідеї деяких економістів вкладаються не в одну, а в декілька шкіл зразу. Всі ці напрями мають свої асоціації і наукові журнали, практикується проведення конференцій однодумців. Проте щодо впливу (це, наприклад, можна виміряти кількістю надрукованих праць) всі альтернативи разом узяті далеко поступаються основній течії.

Слід зазначити, що в результаті кризи у 70-ті роки кейнсіанського - неокласичного синтезу вплив альтернативних напрямів значно зріс. Причиною цієї кризи стала структурна криза західної економіки, під час якої перестали діяти традиційні кейнсіанські заходи економічної політики. Розгорнулася полеміка монетаристів, лідером яких став М. Фрідмея, і кейнсіанці в. Думки економістів про те, що є слабкою ланкою неокласичного синтезу, розійшлися. Більшість виступила за те, щоб знести кейнсіансько-хіксіанську мі крос коном іч ну надбудову і добудувати неокласичну мікроекономіку неокласичною ж макроекономікою, яка ґрунтується на передумові раціональних очікувань. Незначна частина пропонувала зруйнувати до фундаменту всі будови неокласичного синтезу і висунула різні альтернативні принципи, на яких можна було б побудувати новітню економічну теорію. Природно, що увага до альтернативних шкіл економічної думки в цей період значно посилилася, зріс інтерес до методологічних дискусій. Це певною мірою пояснює появу на початку 80-х років серії "Школи економічної думки" за редакцією М. Блауга.

Найближче до основної серед альтернативних течій новий інституціоналізм, дещо далі - нова австрійська школа з її акцентом на еволюційному підході, аналізі ринкового процесу в часі, проблемі істинної невизначеності й недосконалості інформації. З ідеологічного та політичного поглядів ці альтернативні напрями перебувають дещо правіше центру, тобто основної течії. Решта альтернативних течій належать до лівого крила економічної думки. Це посткейнсіанство, інституціоналізм у традиціях Дж.К. Гелбрейта, Р. Хейлброннера та ін., поведінкова й еволюційна економіка, радикальна (неомарксистська) економічна теорія. Деякі дослідники виокремлюють як самостійний напрям також послідовників класичної теорії (послідовників П. Сраффи), експериментальну економіку та ін.

Для сучасної західної економічної теорії характерна також поглиблена спеціалізація. Із праць сучасних економістів видно, що жанр теоретичного трактату, в якому послідовно та системно викладено всі основні проблеми економічної науки, очевидно, безповоротно відійшов у минуле. Монографії найвизначніших економістів зазвичай становлять збірник статей, написаних ними в різний час і з різного приводу.

Узагальнення сучасних економічних досліджень свідчить, що глибинний результат досягається тоді, коли вибір абстракції стає функцією від об'єкта дослідження і характеру поставленого завдання. Не можна сказати, що абстрактні ший аналіз завжди гірший або кращий за конкретніший (або, що те саме, "суворість" завжди гірша або краща за "реалістичність"). Дослідницькі підходи чи напрями в економічній науці мають визначену спеціалізацію, здебільшого обумовлену їх методологічнії" ми особливостями. У тих секторах і галузях економіки, де ситуація наближається до ринку досконало! конкуренції (однорідний товар, велика кількість рівних за сплою учасників, попив і легкодоступна інформація, незмінні правила гри, зокрема відсутність безпосереднього державного втручання, наприклад на фінансових ринках), переваги основної течії, і насамперед неокласичного підходу, надто відчутні. В міру зростання відхилень від цієї ідеальної моделі стають вагомими переваги альтернативних підходів. Проте на практиці економіст рідко реалізує вибір між різними парадигмами: вів застосовує ту, якої його навчили. 1 тут відіграють роль уже згадані переваги неокласичної теорії: її значно легше засвоїти.

Проте, незважаючи не певний ступінь спеціалізації* вона не заходить надто далеко: прихильники основних дослідницьких підходів намагаються грати не тільки на своєму полі - вони активно вторгаються на чужу територію. У результаті в кожній із ділянок (галузей) економічного аналізу можна віднайти 80 один, а декілька підходів, що, як правило, конфліктують один з одним. Це пояснюється використанням принципу коеволюції в економічному дослідженні в сучасних умовах, що дає підставу стверджувати про ще більше взаємопроникнення і взаємозбагачення, з одного боку, методів гуманітарних наук (у тому числі економічної науки із соціологією, філософією, Історією, антропологією, культурою та ін.). а з іншого - гуманітарних і природничих дисциплін. Крім того, взаємозбагачуються методи економічної теорії та методи конкретних економічних дисциплін позитивними аспектами різних напрямів, течій і шкіл самої економічної теорії, в тому числі суперечливими.

Під час дискусій і під впливом нинішніх економічних обставин сформувалися сучасні уявлення про роль держави. З появної багатоманітності теорій, які пояснюють збільшення державного втручання в економіку і соціальне життя, можна виокремити декілька напрямів.

• 1. Теорії, які пов'язують зростання ролі держави з реформуванням соціального середовища, тобто з технічним прогресом, демографічними зрушеннями, змінами в економічній системі . На думку одного з провідних представників сучасної школи американських економістів М. Ослона, демографічні зрушення (зростання населення, урбанізація) потребували посилення соціальної політики, надання державних послуг медицини, регулювання рівня життя у містах, охорони навколишнього середовища. Технологічні зрушення всіх типів вимагали від держави збільшення інвестицій у галузі науки та освіти, патентної діяльності тощо;

• 2. Теорії, які не заперечуючи ролі соціального середовища, посилення ролі держави пояснюють впливом внутрішніх політичних процесів. В умовах зростання ролі політичної культури велике значення має законодавство, яке неминуче приводить до посилення ролі держави як виразника і координатора інтересів різних суспільних груп - політичних партій, профспілок, інших громадських організацій;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Економічний мейнстрим: за і проти“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Частина І. Становлення еволюційної парадигми економічної теорії

  • Й. Шумпетер - засновник еволюційної економічної теорії

  • Розділ 2. Методологічні основи еволюційної економічної теорії

  • Глобальні закономірності та їх роль у методології

  • Методологічні проблеми створення нового суспільства

  • Внутрішній механізм формування суспільства

  • Реальний шлях руху до нового суспільства

  • Розділ 3. Людина в системі еволюційної економічної теорії

  • Категорія "людський капітал": сутність та історичне місце

  • Перехід від людини економічної (homo economicus) до людини творчої (homo creator)

  • Розділ 4. Науково-технологічна сфера,сутність, структура, закономірності розвитку

  • Інформація і знання як якісно новий фактор виробництва

  • Інформатизація та інноваційний тип розвитку економіки

  • Технологічні уклади: сутність та особливості розвитку

  • Технологічний спосіб виробництва: сутність і роль у суспільно-економічному розвитку

  • Розділ 5. Механізм функціонування і розвитку еволюційної економіки

  • Основні напрями формування еволюційного господарського механізму

  • Формування національної інноваційної системи

  • А. Виробництво товарів і послуг

  • Б. Виробництво знань і технологій

  • Частина II. Основні напрями та проблеми розвитку новітніх економічних теорій

  • Еволюція теорії глобального монетаризму

  • Розділ 7. Теорія трансформації економіки і суспільства

  • Особливості трансформації економіки Китаю

  • Теоретичні основи трансформації економіки України у світове господарство

  • Розділ 8. Сучасний монетаризм

  • Сучасні монетаристські підходи до проблеми ролі держави в економіці

  • Критичний аналіз заходів монетаристської політики

  • Розділ 9. Теорії визначення і вибору економічної політики

  • Економічні теорії громадянського суспільства

  • Теорія суспільного вибору та політичних інститутів

  • Теорія політичної ренти

  • Загальна економіко-політична рівновага і хабарництво

  • Розділ 10. Теорія неоінституціоналізму

  • "Інституціональні пастки" трансформаційного періоду

  • Теорія участі працівника в управлінні та прибутках

  • Розділ 11.Теорія трансакційних витрат

  • Трансакційна теорія фірми і бюрократичних структур бізнесу

  • Ресурсно орієнтований підхід у теорії фірм

  • Розділ 12. Теорії економіки "третього світу"

  • Концепція "самопідтримуваного зростання" та великого поштовху

  • Латиноамериканські концепції периферійного розвитку

  • Концепція самозабезпечення та колективної опори на власні сили азіатської та африканської економічної думки

  • Розділ 13. Альтернативні теорії сучасного економічного розвитку

  • Ісламістські фундаменталістські та реформістські доктрини економічного розвитку

  • Індуїзм як підвалини специфіки економічної думки Індії

  • Феномен економічної теорії Японії

  • Частина III. Злети і падіння альтернативних макроекономічних теорій (50-90-ті роки ХХ ст.)

  • Стандартні макроекономічні теорії

  • Розділ 15. Неокласичний синтез - основа сучасних економічних теорій

  • Здобутки неокласики

  • Розробка предмета економічної теорії

  • Неокласика і нова інституціональна економічна теорія: взаємний розвиток та взаємодія

  • Еволюція, наукова революція, теоретико-методологічний синтез

  • Розділ 16. Альтернативні напрями сучасної макроекономічної теорії

  • Відмінності між теоріями ортодоксального кейнсіанства й ортодоксального монетаризму

  • Нова класична школа

  • Посткейнсіанство

  • Критика теорії раціональних очікувань

  • Нове кейнсіанство

  • Розділ 17. Сучасні теорії постіндустріального (інформаційного) суспільства

  • Відмінності основних підходів до трактування постіндустріального та інформаційного суспільства

  • Конвергенція марксистської та постіндустріалістської теорій

  • Системні ринкові перетворення і постіндустріалізм

  • Розділ 18. Сучасні економічні теорії розподілу багатства і доходів

  • Розділ 19. Сучасні економічні теорії: єдність і багатогранність

  • Економічний мейнстрим: за і проти
  • Рекомендована література