Для представників ортодоксального кейнсіанства та інших різновидів кейнсіанства характерне розгорнуте обґрунтування об'єктивної необхідності широкомасштабного активного втручання держави в економічні процеси. Мета його - пом'якшення циклічних коливань кон'юнктури і досягнення повної зайнятості. (Нагадаємо, що "повна зайнятість" не заперечує природного рівня безробіття, який визначається структурними і функціональними факторами і лише може бути зменшений шляхом зростання сукупного попиту. Отже, навіть за умов повної зайнятості можливе багатомільйонне безробіття.) При цьому особливе значення надається бюджетним методам як інструментам прямого регулювання платоспроможного попиту. Відмітна риса ортодоксального монетаризму та його різновидів, як і інших концепцій економічного неолібералізму, полягає у захисті принципу невтручання держави в економічне життя, нерегульованої ринкової економіки. Монетаристи вважають гроші головним стабілізуючим чинником сучасного ринкового господарства, а основну причину циклічних змін господарської кон'юнктури пов'язують із безладними коливаннями грошової маси. Тому представники монетаризму заперечують доцільність "компенсації" політики й у центр свого вчення ставлять принцип стабілізації купівельної сили грошей як найважливішої умови досягнення загальної рівноваги ринкової економіки.
Відмінності між школами економічної теорії, що подані у табл. 14.2, зумовлені різними підходами їх представників до вирішення питань, по-перше, порівняльної ефективності бюджетних і грошово-кредитних методів регулювання, по-друге, характеру і сили впливу грошей на реальне виробництво та зайнятість у коротко- та довгостроковому періодах.
З першого питання суть відмінностей між представниками ортодоксальньного кейнсіанства й ортодоксального монетаризму така. Кейнсіанці доводять, що як зміни грошової маси, так і фіскальна політика чинять вплив на виробництво та зайнятість робочої сили. На противагу цьому монетаристи заперечують положення про стимулюючий вплив бюджетних витрат на сукупний попит і обсяг виробництва та зайнятість. Контроль за грошовою масою є важливішим інструментом економічної політики, ніж фіскальна політика. Іншими словами, "гроші мають значення", а на думку деяких монетаристів, "лише гроші мають значення". В економічній літературі ці розбіжності між ученими відомі як суперечки щодо існування так званого ефекту витіснення.
Інший напрям полеміки між представниками сучасних альтернативних теорій, насамперед ортодоксального кейнсіанства, з одного боку, й ортодоксального монетаризму - з іншого, проліг у сфері з'ясування впливу будь-яких видів стабілізаційних заходів, включаючи контроль за грошовою масою, на реальне виробництво і зайнятість як у коротко-, так і у довгостроковому періодах.
Тут чітко викристалізувалися три підходи: ортодоксальних кейнсіанців, які виходять із того, що коливання сукупних витрат впливають насамперед на рівень виробництва і зайнятість; ортодоксальних монетаристів, які допускають, що грошова політика може чинити лише короткостроковий вплив на виробництво і зайнятість; теоретиків раціональних очікувань, згідно з якими державна політика не справляє реального ефекту навіть у короткостроковому періоді.
У центрі політики опинилася так звана крива Філліпса, яку використовують кейнсіанці для пояснення стійкого оберненого взаємозв'язку в економіці між безробіттям та інфляцією. Неприємна альтернатива була зведена у ранг непорушного "природного" закону, зазначав професор С. Вайнтрауб. Вважалося, що суспільство має надати перевагу або стимулюванню інфляції, або обмеженню безробіття, а з тим та іншим одночасно просто не впорається. Оптимістичні уявлення Дж.М. Кейнса про стабільну економіку явно похитнула необхідність подібного "природного" вибору одного з двох лих18.
Врешті-решт майже тридцятирічна дискусія навколо кривої Філліпса завершилася такими підсумками. Первісна гіпотеза про стійку альтернативність безробіття та інфляції поступилася місцем підходу з позиції гіпотези адаптивних очі кувань, відповідно до якої потрібний альтернативний зв'язок можливий лише у короткостроковому періоді, а у довгостроковому його взагалі немає. На думку представників гіпотези раціональних очікувань, такого зв'язку немає навіть у короткостроковому плані. Це результат того, що економічні агенти передбачають інфляційний ефект стимулюючої політики і наймані працівники вимагають підвищення номінальної заробітної плати. У сукупності гіпотези адаптивних і раціональних очікувань свідчать про неспроможність політики управління сукупним попитом впливати на обсяг реального виробництва і зайнятості у довгостроковому аспекті, а спроможність впливати лише на рівень цін.
Але які з цих висновків правильні? Відомі американські вчені, автори підручника "Економікс" С.Л. Брю і К.Р. Маккон-нелл пропонують компромісну відповідь: "Очевидно, найбільш несуперечливим твердженням у цих умовах може бути те, що більшість економістів вважають справедливим припущення про альтернативність безробіття й інфляції у короткостроковому плані, але ймовірність такого зв'язку в довгостроковому плані набагато нижча"14.
Нова класична школа
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Відмінності між теоріями ортодоксального кейнсіанства й ортодоксального монетаризму“ на сторінці 1. Приємного читання.
