Головною рисою "особливого" (не "одиничного") стосовно латиноамериканської цивілізації є її прикордонний ("багатоядерний", "метисний", з "повним переважанням початку різноманітності" і т. ін.) характер. Ця обумовлена гетерогенність латиноамериканського цивілізаційного суспільства має декілька вимірів:
• висхідне і стійке співіснування в її рамках як мінімум трьох расових субцивілізацій: індійсько-метисної, африканомулатської й іберійсько-європейського "катамарана";
• стійке співіснування якісно різних суспільно-культурних традицій і тенденцій, цінностей та інститутів, породжених різними стадіями історичного розвитку як самої Латинської Америки, так і світу в цілому (жодна з фазових структур - від феодальних до "північноамериканських" (інформаційної тощо)- не зникає, не замінює повністю іншу, постійно самовідтворюються);
• переважання у рамках цього існування елементів симбіозу за наявності моментів синтезу й окремих фаз боротьби на знищення;
• пов'язаний із расово-соціальними й історичними умовами утворення цивілізації поділ регіону на кілька культурно-географічних ареалів (за Г. Гарсіа Маркесом) - типу Кости (атлантичного берега), Сіери (зони Кордильєр) і Півдня;
• наявність, на думку багатьох дослідників, кількох постійно незвідних і навіть інколи антагоністичних початків у свідомості й діяльності більшості латиноамериканців (не синтез, а симбіоз - у тому числі в індивідуальному плані);
• у деяких випадках (не без прямого доповнюючого впливу зовні) особливі відмінні характеристики національних суспільств субконтиненту лише частково збігаються з регіональними і суб-регіональними29.
Зазначені особливості розвитку латиноамериканської цивілізації сприяли тому, що історичні процеси інтеграції і диференціації в країнах Латинської Америки протікали одночасно при переважанні (в межах довгих історичних періодів) тієї чи іншої тенденції, того чи іншого змісту кожної з них. Історичною суттю того, що відбувалося, був "вибір" між збереженням і подоланням традиційних характеристик відсталості й залежності напівпериферійного суспільства, між різними шляхами економічної і соціал ьної модернізації цих суспільств. У рамках цієї, критичної смуги історії Латинської Америки, яка, на нашу думку, триває дотепер, особливо виділяється період 1948/1950- 1988 рр.
Йдеться про фазу найбільш автономного і (значною мірою саме тому) цивілізаційно-інтегруючого процесу, часу "битви альтернатив розвитку", небаченої інтенсивності пошуків (елітами і контрелітами Латинської Америки, ЇЇ суспільною думкою і масовими діями) шляхів вирішення назрілих і "перезрілих" питань розвитку регіону. У цей період наростання елементів самобутності й водночас різке посилення інтенсивності й органічності взаємодії з іншими регіонами світу сприяли тому, що Латинська Америка явно знаходила своє місце в інтегруючому світовому суспільстві. Вона ставала ледь не єдиним експортером ідей, образів, частково моделей в інші регіони світу - як розвинутого, так і того, що розвивається.
За якихось 15-20 років Латинська Америка перетворилася зі "світової глушини" на один із найдинамічніших центрів світового історичного розвитку. Нові тенденції розвитку на межі 70- 80-х років, розглядалися часом як "вікна можливостей" для регіонального розвитку. Навіть лиховісна практика квазіфашистських диктатур наприкінці 60-70-х років не змінила докорінно цієї самосвідомості латиноамериканців і сприйняття її зовнішнім світом. Разом з тим ця пасіонарна смуга історії мала і свою ціну.
З одного боку, Латинській Америці відводилася роль ідеальної арени для швидкої і порівняно безболісної інкорпорації в "глобалізуюче" поле розвитку, для інтеграції цивілізаційної ідентичності регіону. На користь такої можливості свідчили і вкорінена "європейська" ("північна") складова регіональної цивілізації: порівняно високий рівень її економічного і соціально-культурного розвитку (урбанізація, секуляризація, університетська освіта, гуманітарні науки) та інтеграція у світову ринкову економіку; "всесвітня (із середини XX ст.) відкритість" латиноамериканської економіки, а потім і культури; набута здатність до цивілізаційної взаємодії; стале сприйняття ситуацій глобальних структурних зрушень і альтернативності тенденцій розвитку, а також - за визначених умов - і переваг географічного положення регіону.
Водночас глобалізація несла із собою тенденції, які глибоко відрізнялися від уже звичних, сприйнятих "індустріально-мобілізаційних", які мали негативний вплив на загальний розвиток латиноамериканської цивілізації. Назвемо окремі з них.
По-перше, політичне звільнення латиноамериканських країн не принесло очікуваних результатів. Втягнені у світовий ринок слаборозвинуті латиноамериканські країни перетворилися на постачальників сировини. їх економіка під впливом зарубіжного капіталу, в основному англійського і північноамериканського, набувала монокультурного характеру. На п'ять статей експорту (нафта, цукор, кава, мідь, бавовна) припадало 62 % його вартості30. Перед країнами постала реальна проблема зовнішньої заборгованості й виходу з тупика.
По-друге, протягом більшої частини XX ст. двигуном та "інкубатором" розвитку регіону, дозрівання його ідентичності й у кінцевому підсумку інтеграції були дії національної держави. Проте її роль (особливо в економіці) закономірно стала головною мішенню глобалізації і супутніх їй процесів. Компенсувати неминучий відступ, "ущільнення" держави в умовах слабкості й розколотості традицій могли б існування і розвиток "самопідтримувальної", конкурентоспроможної економіки. Однак її в Латинській Америці майже не було навіть у кращі часи - внаслідок "імперії" державного патронату. Або роль інтегратора могло відіграти становлення громадянського суспільства, яке втілювало б досягнення значною мірою соціальної цілісності. Проте таке суспільство і супутні йому єдині цінності у Латинській Америці не встигли ще скластися, а на початку "атаки глобалізації" ряд його елементів був послаблений черговим наступом авторитаризму.
По-третє, успіхи латиноамериканської цивілізації в умовах світового транзиту, який розпочався, могли створити русло для демократичного варіанта глобалізаційного розвитку. Але їх інерція (перш за все етатична) ставала перешкодою для нового розвитку регіону, інколи перетворюючи цінності й інститути латиноамериканської цивілізації у "вартових минулого". Тим самим виправдовувалась безальтернативність неоліберального фундаменталізму (однією з імпліцитних цілей якого і було по суті знищення латиноамериканської ідентичності, її заміна уніфікованою метацивілізацією "ринкового суспільства").
Зазначені особливості та тенденції розвитку латиноамериканської цивілізації мали вплив на формування і розвиток економічної думки.
Ще у 40-ві роки XX ст., коли аргентинець Рауль Пребіш висунув поняття "центр" (провідні розвинуті країни) та "периферія" (економічно відсталі райони світу) і заявив про необхідність розробки "головної" стратегії розвитку у зв'язку з перебудовою міжнародних економічних зв'язків, виникла потреба концепції "периферійної економіки".
Хоча світове економічне піднесення у післявоєнний період, без сумніву, сприяло зміцненню позицій фритредерської ідеології, поява на політичній арені країн "третього світу" привела до того, що під питанням опинився поставлений, за науковою термінологією 1970-х років, існуючий "світовий економічний порядок". Саме в цих умовах формувалась концепція периферії, вперше висунута у працях Р. Пребіша і його колег із Економічної комісії ООН з Латинської Америки (ЕСЬА).
Висхідна теза Р. Пребіша підкреслювала значення "структурних" факторів, які зумовили феномен "економічної відсталості". Аргентинський економіст стверджував, що країни периферії виступають головним чином у ролі експортерів сировини у промислово розвинуті "країни ядра". При цьому умови торгівлі країн-експортерів продукцією первинного сектору в довгостроковому періоді мають тенденцію до погіршення. Р. Пребіш робить висновок про два основні наслідки такого взаємозв'язку. На його думку, є хибне коло, яке не дає змогу країнам периферії подолати відставання у рівні продуктивності та рівні норми збереження від промислово розвинутих країн. Крім того, країни периферії неспроможні скористатися вигодами від того зростання продуктивності, якого можна досягти в їх економіках81.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Латиноамериканські концепції периферійного розвитку“ на сторінці 1. Приємного читання.
