Розділ 6. Теорії глобалізації та їх еволюція
Сучасні західні концепції теорії глобалізації
Незважаючи на те, що цей термін уже достатньо звично використовується в економічній літературі під час аналізу "Великого транзиту" (1970-ті - 2000-ні роки), він ще не має загальноприйнятого визначення.
У цьому посібнику категорія глобалізації розуміється як така, що визначає процеси світоінтегруючого розвитку (А. Солоницький), характерні для того його етапу, який настає безпосередньо за транснаціональною (післявоєнною) фазою цього розвитку. Основними рисами цього етапу є: по-перше, його глобальність (усі країни і куточки світу різною мірою зачіпаються процесом інтеграції, а частіше за все - більшість із них) і всезагальність ("всесферність" інтеграційної тенденції, яка тяжіє до уніфікації більшості сфер буття і свідомості людства); по-друге (головна, якісна характеристика глобалізації), подолання ситуації пріоритету внутрішніх, національно-державних факторів розвитку: зовнішні, глобальні його фактори поступово стають у більшості національних ситуацій визначальними.
Процес глобалізації найтісніше пов'язаний прямо і зворотно з іншими процесами, що утворюють нинішній транзит - переходом до нової стадії техніко-економічного і капіталістичного розвитку ("Кондратьєв-V") й у загальнішому плані - зі зміною епох: від циклу національно-індустріального розвитку до постіндустріального, науково-інформаційного суспільства. А також із пошуком соціально-інституціональної субсистеми, яка б відповідала цим зрушенням - у національних, регіональних, цивілізаційних рамках і в масштабах людства в цілому1.
Тенденції, про які йдеться, вирвалися на поверхню, відтісняючи і заміщуючи закономірності післявоєнного розвитку, на межі 70-80-х років XX ст. Суб'єктами цього процесу стали суспільства Півночі, а об'єктом - весь світ, і це стало основою другої за XX ст. системної кризи, в рамках якої глобалізація е і двигуном ("одним із" багатьох), і несучою конструкцією.
Решта характеристик глобалізації пов'язана зі співвідношенням тих, хто виграє, і тих, хто програє, з політичними й інституціональними аспектами проблеми - ці характеристики похідні й залежать від того, який із варіантів глобалізації (неоліберальний, соціалреформістський, імперський, "альтернативний" та ін.) стане домінуючим. Чи є альтернатива самій глобалізації - це питання поки що не має абсолютної відповіді.
На початку XXI ст. панівною стала неоліберальна течія в ідеології і політиці. Тому еволюція західних поглядів на процес неоліберальної глобалізації відбувається через зіставлення поглядів щодо механізмів глобалізації, її методів, темпів і наслідків, господарської ролі національних держав, що змінюється, перспектив і проблем формування глобального ринку, його відмінності від національного, становлення нових центрів прийняття рішень у світовому господарстві та можливостей їх регулювання.
З кінця 70-х років, коли попередня модель розвитку країн Заходу і світового господарства опинилась у глибокій кризі, швидкого розвитку і поширення набули теорія і практика неоліберальної глобалізації. Окремі аспекти державного стимулювання попиту ("суспільство добробуту", гонка озброєнь і т. ін.), які ґрунтувалися на кейнсіанстві, вичерпали себе. Ескалація науково-технічних досягнень відкрила небачені раніше горизонти, але й породила багато нових проблем, перш за все екологічних і демографічних. Розпад колоніальної системи і початок самостійного розвитку країн, що звільнилися, підривали попередні підвалини світового господарства. Нарешті, Сполучені Штати відчули серйозного конкурента в особі Німеччини та Японії, які не тільки відновили, а й значно зміцнили свій економічний потенціал. Постало життєво важливе питання про новий світогосподарський порядок, про нове співвідношення політичних і економічних механізмів регулювання. У цих умовах ідеї неолібералізму і відмова від державного регулювання мали благодатне підґрунтя, що сприяло їх поширенню серед керівної еліти західних країн.
Запропоновані неолібералами оригінальні або загальноприйняті, позитивні рішення сприяли їх життєвості. Арсенал їхніх рецептів й аргументів був досить обмеженим і зводився до розширення індивідуальних свобод, обмеження державного втручання в господарське життя й орієнтацію на ринок (тобто концепцій, які були вироблені ще за часів боротьби буржуазії, яка народжувалася, проти феодальної держави).
У своїх аргументах неоліберали виходять із того, що недоліки ринку менш шкідливі, ніж недоліки господарської діяльності держави. Тому, на їхню думку, в новому економічному середовищі слід відмовитися від державного втручання, яке скомпрометувало себе, і повернутися до вільного ринку і вільної конкуренції. Згідно з класичною теорією, це має автоматично забезпечити найраціональніший і найефективніший розподіл ресурсів і капіталовкладень, зокрема шляхом розширення вільного вибору, який стоїть перед кожним підприємцем і споживачем.
Окремі політики, як розвинутих країн, так і тих, що розвиваються, в неоліберальних підходах побачили можливість перекласти відповідальність за наявні труднощі на ринок. Величезні корпорації побачили в неоліберальній глобалізації не тільки зручний спосіб запобігати державному регулюванню, оподаткуванню і контролю національних демократичних інститутів, а й можливість усунення шляхом вибіркового застосування принципів лібералізму певних елементів минулого (наприклад, програм соціального забезпечення), а також перспективу створення нових центрів влади, формування майбутніх правил ринкової гри на глобальному рівні2.
Неоліберальна політика в розвинутих країнах проводилася обережно і селекційно, з чіткою установкою не руйнувати підвалини суспільства, і дала позитивні результати. Більш категоричні вимоги неолібералів щодо інших країн (особливо периферійних) не принесли їм бажаного успіху. Під час дискусій економістів деталі цих вимог неодноразово уточнювалися, але їхня суть незмінно зводилася до лібералізації торгівлі та цін, дерегулювання підприємницької діяльності, загального скорочення господарської функції держави, суворої фіскальної політики.
Особливе значення надавалося приватизації державної власності, а пізніше в центрі уваги опинилися питання стабілізації фінансової системи, збалансованості бюджету, зокрема шляхом прискорення експорту. Цей пакет вимог знайшов відображення у відомому Вашингтонському консенсусі8.
У процесі впровадження основних принципів консенсусу за короткий історичний період у капіталістичний товарно-грошовий обіг були втягнуті величезні нові райони і сфери людської діяльності. Між країнами різко зросли міжнародний товарообіг і рух капіталу. Між господарськими суб'єктами, економікою і політикою, виробництвом і фінансами тощо складаються нові пропорції і розстановка сил. Економіка багатьох країн набула яскраво вираженої експортної орієнтації.
На світовому ринку загострилася конкурентна боротьба між країнами, між корпораціями, а також між корпораціями і країнами. По-новому починають взаємодіяти конкуренція і науково-технічний прогрес, відбуваються їх тісніше переплетіння і взаємне "підхльостування". Відкритість економік значної частини країн розширювали міжнародні рамки, що відкривало нові простори для втілення науково-технічних досягнень із метою зростання продуктивності, раціоналізації виробництва (особливо у США, Європі і Японії). Майже ніхто з економістів не висловлює сумнівів із приводу того, що глобалізація була важливим фактором вражаючих успіхів американської економіки у 90-х роках XX ст. Проте вплив неоліберальної глобалізації на периферійні країни був неоднозначним. На прикладі України можна стверджувати, що, з одного боку, вона форсує анклавну модернізацію і вестернізацію окремих прошарків населення, а з іншого - стратифікує суспільство і маргіналізує велику частину людей.
З періоду початку формування світового господарства основними його центрами були найбільш технічно і господарсько передові країни. Протягом останнього десятиріччя центри світового господарства зазнали істотних змін. Різко зросла роль науково-технічного прогресу, інформатики і фінансів як визначальних факторів економічного розвитку, а відповідно розширилися масштаби діяльності та господарської могутності ТНК і світових ринкових центрів. (Близько половини всієї капіталізації фондових ринків світу припадає на частку 2 5 великих міст. Більше половини всіх операцій валютних ринків зосереджено в Лондоні, Нью-Йорку і Токіо. Три американські фінансові конгломерати - "Морган Стенлі", "Меріл Лінг" і "Голдман Сакс" так чи інакше беруть участь у4/ усіх світових фінансових операцій зі злиття і поглинання4).
Центром формування інституціонально-правового каркаса неоліберального світового економічного порядку поступово стають провідні міжнародні економічні організації. Прикладом цього може бути вплив Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Світової організації торгівлі (СОТ) та інших світових організацій на формування в міжнародному масштабі правил ринкової гри. їхня діяльність все більше взаємопов'язується: її ідеологічно-пропагандистське забезпечення здійснюють високо-центровані міжнародні групи засобів масової інформації.
Отже, на початку XXI ст. процес глобалізації поступово перетворюється зі стихійного на інституціонально оформлений, такий, що свідомо спрямовується. Якщо в період індустріального суспільства глобалізація підштовхувалася в основному державами-гегемонами і їхніми ТНК, то в постіндустріальному суспільстві цей процес набуває потужної власної рушійної сили з новою системою мотивацій. Відбулися важливі зрушення у співвідношенні сил між національними державами І новими центрами прийняття міжгосподарських рішень. Тому, як підкреслює директор Світового банку Дж. Вулфесон, "без ефективної держави стійкий розвиток, і економічний, і соціальний, неможливий"6.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина II. Основні напрями та проблеми розвитку новітніх економічних теорій“ на сторінці 1. Приємного читання.
