Найбільший внесок у розвиток цієї теорії зробив професор економіки Європейського (Флоренція) і Сієнського університетів Д. Нуті. її важливість полягає в тому, що вона розкриває економічні аспекти відносин на сучасному ринку праці. Найбільш широко використовується капіталістичними фірмами й утверджується в сучасній моделі ринку праці України договір найму, який містить три основні пункти: у ньому обумовлюються фіксовані ставки заробітної плати за одиницю часу, підлеглість працівників на робочому місці роботодавцю і короткостроковий характер найму. Нерідко є відхилення від цього стандарту. Вони є результатом індивідуального або колективного торгу на ринку праці, в процесі якого виграші та програші для кожної сторони урівнюються або безпосередньо, або через відповідні зміни інших параметрів трудового договору. Законодавство й економічна політика держави можуть накладати певні обмеження або безпосередньо фіксувати їх значення. Ринок, діючи всередині цих заданих меж, визначає всі інші.
Є короткостроковий і довгостроковий контракти. При довгостроковому наймі опціон найманого працівника має цінність (для найманого працівника) і пов'язаний із витратами (для роботодавця), які компенсуються нижчою заробітною платою, ніж за короткостроковими договорами найму. Передбачення договором цих умов про автоматичну часткову і спізнілу індексацію номінальної заробітної плати за індексом споживчих цін у проміжку між двома послідовними раундами переговорів про заробітну плату вигідне робітникам, коли темпи інфляції уповільнюються, і роботодавцям, коли інфляція прискорюється. Система відрядної оплати праці, розміри якої залежать від індивідуальної продуктивності, дає робітникам короткострокову премію (або здійснює вирахування) за те, що вони доклали в поточний період більше (або менше) зусиль, ніж передбачалося договором про тимчасову ставку, а також автоматично гарантує їх частину виграшу від зростання продуктивності праці, оскільки з договором роботи зростає і справедливість, хоча цей зовнішній ефект може бути зведений до нуля під час чергового перегляду ставок оплати працівника. За відрядної оплати праці роботодавці мають можливість економити на витратах найму, лінійному контролі і контролі за дотриманням договірних зобов'язань (працівники самі зацікавлені працювати з високою віддачею), а втрачають на тому, що у разі зростання виробітку змушені більше платити працівникам. Ці витрати можна компенсувати при наступному перегляді ставок відрядної оплати, встановлюючи їх на такому рівні, що це примусить робітників працювати ще старанніше і швидше нарощувати свою продуктивність. При цьому вибір, який робиться в результаті гри ринкових сил, зазнає прямого або непрямого впливу державної політики, спрямованої на досягнення таких цілей, як справедливість, розподіл, зайнятість, стабільність цін, ефективність і економічне зростання.
В. Бартлет і М. Юваліс у своїх дослідженнях показують, що поєднання приватних інтересів і державної політики визначає ступінь участі робітників у прийнятті рішень підприємства (участь в управлінні) і їх участь у результатах діяльності підприємства (участь у прибутку)41.
За кооперативної форми власності участь робітників в управлінні фактично досягає рівня повного підприємництва, яке реалізується через участь у загальних зборах, виборах керівних органів й участь у призначенні директора і менеджера. Інші організаційно-правові форми підприємств реалізують участь робітників в управлінні через доступ до інформації і право на отримання консультацій, участь у виробленні рішень із питань умов праці та її організації, а також внутрішньофірмових соціальних питань через робітничі ради або інші аналогічні органи, аж до участі на правах меншості (або навіть на паритетних началах) у роботі ради директорів акціонерної компанії й у виборі її членів. Останнє, на думку X. Нутзінгера, дає можливість безпосередньо впливати на рішення стосовно трудових відносин, обсягу і структури інвестицій та із інших важливих питань, особливо якщо серед інших членів ради директорів немає єдності42.
Участь працівників в управлінні фірмою може мати такі наслідки:
• 1. Урахування думки працівників при вирішенні питань, пов'язаних із поділом праці та її організацією, зменшує "важкість" праці, оскільки керівництво фірми часто не враховує переваги робітників стосовно використання їх праці або орієнтується на потреби "гіпотетичного", "усереденого" працівника. За невеликої кількості підприємств у галузі робітничий контроль необхідний для зменшення "важкості" праці та почуття "відчуження". Досліджуючи цей аспект, Ю. Рагано відзначає відсутність будь-якої залежності впливу робітничого контролю на продуктивність праці.
• 2. Надання працівникам повної і достовірної інформації, можливості брати участь у виробленні рішень сприяє тому, що вони починають частково ідентифікувати себе зі своїм підприємством і, головне, починають більше задумуватися про його майбутнє, розуміють, що вони залежать від їх власних рішень. Такий підхід сприяє зменшенню кількості трудових конфліктів і знижує їх гостроту. На думку М. Аокі, Дж. Кобле, Д. Мюлле-ра та ін., такий підхід збільшує вірогідність прийняття адміністрацією непопулярних рішень. При цьому, як зазначає Е. Фуроботн, слід ураховувати, що в результаті введення механізму участі в управлінні гасити трудові конфлікти стає легше, але з часом ці конфлікти можуть виникати знову43. Крім того, зберігається основна суперечність між працівниками, які мають роботу, і безробітними, яка може загостритися у разі вжиття фірмою заходів, спрямованих на захист зайнятості. Зрозуміло, що ті, хто працює і може впливати на рішення, які приймає керівництво, через механізм участі в управлінні, будуть підтримувати подібні рішення свого керівництва.
• 3. Залучення робітників до управління посилює відповідність між правами й обов'язками працівників, оскільки участь в управлінні - це зворотний бік тих ризиків, яким працівники піддаються разом із підприємством. Оскільки робітники, на відміну від капіталістів, не можуть диверсифікувати ризики, продаючи послуги праці одночасно кільком підприємствам, вони піддаються ризику безробіття і ризику втрати доходів. Це є основним мотивом вимоги участі в управлінні - вимоги, з якою роботодавець до певного часу може погодитися, віддаючи перевагу участі робітників в управлінні замість того, щоб підвищувати їм зарплату або гарантувати довготривалу зайнятість.
Не менш важливим аспектом цієї проблеми є участь робітників у прибутках. За сучасних умов капіталістичного виробництва така участь (profit sharing) набуває різних форм: участь у чистих доходах кооперативів; премії за результатами роботи підрозділу чи всього підприємства; участь у валовому або чистому доході чи прибутках, опціони на придбання акцій; участь в інвестиційних фондах підвищення зарплати залежно від зростання продуктивності праці.
Наслідки від участі у прибутках можуть бути такими:
• 1. Підприємства і фірми, які запроваджують участь у прибутку, характеризуються значним зростанням продуктивності праці. І справа не в тому, що робітники починають докладати більше зусиль (як це відбувається за відрядної оплати). Адже, як показав П. Самуельсон, якщо на підприємстві зайнято п робітників і хтось із них став працювати краще, то цей хтось отримає лише 1/п частину продукту своїх власних додаткових зусиль. Навпаки, у кожного конкретного працівника може скорі* ше виникнути бажання докладати менше зусиль, оскільки програш кожного робітника від зниження його власних зусиль становить лише 1/п частку цього зниження. Проте, як показують у своїх дослідженнях М. Річ, Дж. Девін, Ф. Фіцроу і К. Крафт, приріст продуктивності все ж відбувається, причому без особливих затрат з боку самих працівників44. Ефективність виробництва на основі зростання продуктивності праці досягається за рахунок розумного й ефективного використання індивідуальних зусиль, тіснішої кооперації з іншими працівниками і керівництвом та взаємоконтролю за рівнем індивідуальних зусиль, ефективності і кооперації.
• 2. Більшу стабільність рівня прибутку і її норми забезпечують циклічна гнучкість трудових доходів. Підприємству, фірмі зберегти постійний рівень зайнятості в процесі циклу за рахунок однієї тільки циклічності трудових доходів не вдається, оскільки граничні трудові витрати для підприємства, тобто фіксований компонент оплати праці, не змінюються автоматично в процесі циклу, змінюється тільки частина заробітку, по* в'язана з участю у прибутках. Працівники, які, як правило, характеризуються невзяттям ризику, зазвичай віддають перевагу гарантованій, а не меншій, зарплаті замість участі у прибутку, навіть якщо ця сума в середньому дає їм стільки ж, скільки фіксована зарплата. Роботодавців, які, як правило, схильні до ризику, велика стійкість норми прибутку може влаштовувати, а може і не влаштовувати, залежно від того, наскільки кожний конкретний підприємець схильний до ризику і наскільки високі альтернативи зменшення ризику за рахунок диверсифікації. На практиці роботодавці допускають участь у прибутках головним чином на венчурних підприємствах, тобто підприємствах із високим рівнем ризику. Вони йдуть і на те, щоб середня заробітна плата, яка ґрунтується на формулі участі у прибутках, була вища, ніж взаємовигідна фіксована зарплата. Для роботодавців підприємств і фірм із низьким рівнем ризику участь у прибутках є вигідною тільки під час економічного спаду (причому робітники погодилися б на таку участь тільки як на альтернативу зниженню зарплати на постійній основі), а для робітників - тільки під час економічного зростання (причому фірми погодилися б на таку участь тільки як на альтернативу підвищенню зарплати на постійній основі).
• 3. На підприємствах з участю працівників у прибутках при цьому рівні зарплати рівень зайнятості зазвичай вищий, ніж за гарантованої заробітної плати. Основною причиною цього є те, що за участі робочих у прибутках граничні витрати підприємства на оплату праці нижчі, ніж за гарантованої зарплати.
Високий рівень зайнятості, на думку Дж. Ванека, приводить у свою чергу до вищого рівня сукупного доходу, нижчих цін (за рахунок вищого обсягу виробництва), збільшення обсягу експорту і заміщення імпорту продукцією внутрішнього виробництва (як це відіб'ється на платіжному балансі, визначити наперед неможливо - все буде залежати від еластичності попиту за цінами і доходами), нижчого прибутку після виплати податків, які належать робітникам, і вищої частки трудових доходів у національному доході45.
Центром уваги макроекономічних переваг від участі у прибутках (але не впливу, який справляє участь у прибутках на чистий прибуток і розподіл національного доходу) були удослідженнях М. Вейцмана, який доходить висновку, що фірми не враховують цих переваг, і це викликає необхідність державного регулювання, як і в ситуаціях виробництва "суспільних благ", "зовнішніх ефектів" та інших "проявів ринку". Справді, у фірми немає будь-яких мотивів заперечувати певне підвищення заробітної плати робітників у формі участі у прибутках замість еквівалентної фінансової надбавки, якщо тільки це підвищення не є примусовою страховкою від коливання прибутку. Аналогічно й у робітників - у крайньому разі на загальнонаціональному рівні - немає підстав не враховувати переваг потенційно вищої зайнятості й стабільності цін, які пропонує участь у прибутках, хоча з ним і пов'язані більші коливання їх заробітків у період між підписанням трудових договорів унаслідок як економічних циклів, так і випадкових факторів, які впливають на те, як ідуть справи у фірми.
У реальній економіці участь у прибутку не одзначно переважним варіантом порівняно з гарантованою зарплатою. Для робітників перехід до участі у прибутках означає, що замість первинного розподілу вірогідності рівнів зайнятості за фіксованого і гарантованого доходу вони отримають новий розподіл із вищим середнім рівнем зайнятості (внаслідок зниження граничних витрат на оплату праці), але з не меншим циклічним коливанням. Щодо зарплати, то вона більше коливається (зазнаючи впливу циклу і специфічних змін, які відбуваються з фірмою), хоча середній (реальний) рівень її зростає. Для фірм участь у прибутках знижує депресію норми прибутку навколо того ж середнього значення (або меншого середнього значення, якщо працівники захищені від фактичних утрат; вплив на реальну норму прибутку залежить від правил підрахунку і вибору індексу цін). Для забезпечення вищої зайнятості та стабільності цін держава може передбачити пільги з податків на прибуток для тих фірм, де наймані працівники беруть участь у прибутку, проте так само вона може субсидувати граничні витрати на оплату праці для тих підприємств, які сплачують своїм робітникам тверду зарплату. Як вважає Д. Нут, крім викладених вище, інших основ для нав'язування працівникам і фірмам практики участі у прибутках, якщо вони самі не хочуть, немає".
Між результатом участі в управлінні й участю в прибутку є взаємозв'язок. Зростання продуктивності внаслідок участі у прибутку може посилитися, якщо робітники зможуть колективно вирішувати, як їм краще організувати свою працю, і навпаки, зниження продуктивності в результаті робочого контролю за організацією праці можна загальмувати, якщо запровадити участь у прибутку. Посилення перепадів у зарплаті на різних фазах циклу і на різних підприємствах, які характерні для системи участі у прибутках, роблять аргументи на користь участі робітників в управлінні, які за стабільної заробітної плати випливають зі схильності робітників до ризику безробіття, ще більш вагомими. При цьому премія за ризик, запровадження якої вимагають не схильні до ризику робітники як умову заміни частини фіксованого заробітку участю у прибутку, може бути зменшена у випадку залучення робітників до прийняття рішень про перехід до участі у прибутку. В результаті такої участі знижуються частота і гострота конфліктів, оскільки в результаті суперечності між "нами" і "ними" інакше б виявились як зовнішні. Але умовою ефективності будь-якої системи стимулювання є вимога про те, що права не мають бути відокремлені від обов'язків.
На думку Дж. Кабле, між цими двома явищами є певна кореляція: на приватних підприємствах і участь робітників в управлінні, й участь у прибутку дорівнюють нулю, а в кооперативах, на підприємствах, де реалізовані інші форми партнерства між працею і капіталом, вони дорівнюють одиниці. Незначний ступінь участі в управлінні, як правило, супроводжує незначний ступінь участі в прибутку, і навпаки. Високий ступінь одного з цих показників без іншого практично не спостерігається.
Б. Ворд і Дж. Ванек зазначають, що чим вищий ступінь участі в управлінні прибутку, тим нижча схильність фірми, підприємства до фінансування інвестицій за власний рахунок. В окремих випадках ці явища можуть "гаситися" іншими економічними і позаекономічними стимулами (гарантована зайнятість, прагнення до зростання і т. ін.). На думку авторів, бажання працівників вимагати участі в управлінні й можливості домогтися виконання цієї вимоги, як у випадку інших вимог, зростає в міру зниження рівня безробіття. Разом із тим емпіричні дослідження останніх років Дж. Кабле, Ф. Фіцроу, С. Естріна та ін. свідчать про помірне, але відчутне поліпшення економічних показників при введенні участі робітників в управлінні й прибутку на конкретних підприємствах, хоча загальних висновків відповідно до наявних закономірностей вони не роблять.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Теорія участі працівника в управлінні та прибутках“ на сторінці 1. Приємного читання.
