Розділ 8. Сучасний монетаризм

Сучасні економічні теорії


Нові аспекти сучасного монетаризму


Сучасні ідеї монетаристів свідчать про істотну зміну уявлень про окремі аспекти монетарної політики і певною мірою є викликом панівній монетаристській ортодоксії. Суть цих змін у тому, що ідеї нових монетаристів базуються на інституціональному аналізі. їхні думки дещо ближчі до сучасної інституціональної теорії, для якої інститути та їхня поведінка мають для економічного аналізу не менш важливе значення, ніж функціональні зв'язки, якими оперують трансакційні мікро- і макро-моделі. На думку нових монетаристів, нездатність зрозуміти ключові аспекти фінансових інститутів та їх зміни - головна причина останніх невдач макроекономічної політики. Це перш за все рецесії 1991 р. у США і жорсткі кризи у Східній Азії1. Серед представників таких нових ідей Дж. Стігліц, який, зокрема, ніколи не вважав себе прихильником неокласичної школи з п ліберальною ідеологією, Б. Грінуолд, Б. Ейгенгрін, Л. Саммерс, Дж. Тобін та ін.

Представники нового монетаризму на противагу теоретикам ортодоксальної теорії підкреслюють, що особливе значення для функціонування ринкової системи мають процеси кредитування, а не просто грошові трансакції, і грошова маса, що їх обслуговує. Якщо виходити з традиційного підходу монетаристської теорії, який ґрунтується на трансакційному попиті на гроші, то, на думку нових монетаристів, ми не отримуємо відповіді на питання, чому гроші важливі. Згідно з моделлю монетаристської економічної теорії, щоб контролювати економіку, достатньо контролювати пропозицію грошей, оскільки немовби є стійке й просте співвідношення між їх пропозицією та зростанням ВВП (за умови, що попит на гроші стійкий і швидкість обігу незмінна)2. Тому головний об'єкт регулювання, відповідно до ортодоксальної теорії, - це обсяг грошової маси в обігу. Його зміна за допомогою операцій на відкритому ринку - шляхом купівлі й продажу казначейських векселів, а також завдяки зміні відсоткових ставок щодо цих цінних паперів - буде впливати на величину відсоткових ставок за банківськими кредитами, що й визначає рівень попиту на кредити, обсяг кредитування і, відповідно, масштаби інвестування в економіку країни8. Більшість європейських країн у цій політиці дотримується так званого правила Тейлора, яке рекомендує підвищувати відсоткову ставку на 1,5 % за зростання інфляції на 1 % та знижувати її на 0,5% за скорочення реального ВВП на1%".

Іншою важливою рисою нових монетаристів е те, що вони роблять акцент не просто на значенні грошової пропозиції, а на пропозиції кредитних фондів в умовах недосконалої (або асиметричної) інформації та ринку. Дж, Стігліц і Б. Грінуолд підкреслюють, що "ключем до розуміння грошової економіки є попит і пропозиція фондів для кредитування (loadable funda), які, у свою чергу, залежать від розуміння важливості й наслідків недосконалості інформації для банків"8. Недосконалість інформації породжує ризик, що веде до зростання трансакцій-них витрат на пошук і придбання такої інформації. Тому ринок кредитів, де панує недосконала конкуренція, не схожий на ринок товарів ("аукціонний ринок"). Якщо відсоткова ставка останнього подібно до ціни будь-якого іншого товару встановлюється просто з метою урівноваження попиту і пропозиції, то відсоткова ставка ринку кредитів враховує також ризик, неоднакову здатність клієнтів повертати кредити, можливість їх банкрутства.

Щодо відсотка, то для банку - це прибуток, для позичальника - обіцянка і зобов'язання заплатити в майбутньому, які часто з різних причин порушуються. Тому в нинішніх умовах розвитку економіки України особливого значення для банку набуває інформація про кредитоспроможність одержувачів позик. В Україні, наприклад, до сьогодні є проблеми правового захисту банків і в окремих випадках немає механізму повернення кредитів. Трансакційні витрати на пошук інформації зростають в умовах рецесії або криз, щоб запобігти ризику, який знижує готовність банків надавати кредити. Згадаймо політичну кризу в Україні кінця 2004 р., коли банки спочатку підвищили відсотки за кредитування, а потім на певний період ввели їх обмеження. У цей період дефіцит грошової маси не компенсувався навіть за допомогою звичних методів монетарної політики, спрямованої на збільшення грошової пропозиції в результаті операцій на відкритому ринку.

Детальніше ризик так званих монетарних посередників описує Дж. Тобін. На грошовому ринку більшість їх бере ризик на себе, що характерно для самої природи тих функцій, які вони виконують. Із ризиком пов'язані й ті можливості отримання прибутку, завдяки яким монетарні операції стають привабливішими для підприємців та інвесторів. Для операцій, які здійснюють банкіри й аналогічні монетарні посередники, основний ризик полягає в тому, що їхня грошова база - це гроші вкладників, які в будь-який час можуть вимагати виплати, а монетарний посередник (наприклад банк), якщо і може задовольнити цю вимогу, то тільки ціною надзвичайно великих витрат, оскільки більшість їхніх активів неліквідні, їх просто не вдається продати. Деякі з них можна продати в короткий термін тільки за суттєвих втрат. В окремих випадках суб'єктивні, а в інших об'єктивні причини можуть призвести до банкрутства банку, тобто стану, коли банк просто не може оплатити свої зобов'язання, як би довго не чекали цього вкладники та інші кредитори. Інколи всі проблеми зводяться просто до недостатності ліквідності активів посередника. Такий стан перехідний. "Усе було б у порядку, - зазначає Дж. Тобін, - якби можна було продовжувати зберігати ці активи до настання терміну погашення або доти, доки не встановляться нормальні ринкові умови"*.

Банки та інші фінансові посередники у стабільних ринкових умовах ураховують таку можливість поведінки вкладників. Цим пояснюється наявність у них певної суми грошей готівкою чи (як еквівалент) у вкладі в центральному банку або в інших формах ліквідних активів. Пропозиція цих активів визначається законом, угодою чи просто передбачливістю. Якщо взяти окремий банк, то для нього відплив коштів зазвичай пов'язаний із переміщенням вкладів у інші балки або до інших фінансових посередників. Причина такого відпливу - утворення від'ємного сальдо в міжбанківських взаємних розрахунках, які здійснюються за допомогою чеків, або те, що за ініціативою вкладників здійснювалися інші виплати "третім особам". У монетарній системі такий відплив засобів, які покидають банківську систему, в цілому пов'язаний із переходом населення від банківських вкладів до збереження готівкових грошей.

Нові монетаристи вважають, що "такі зрушення щодо грошей відбувалися у відповідь на інновації на грошовому ринку і державне регулювання ставок відсотка за депозитами, а також унаслідок посилення або послаблення мотиву перестороги у населення"7.

У реальному монетарному середовищі відплив коштів може спостерігатися й унаслідок реалізації раніше узгоджених правил запозичення. Система пільгового, автоматичного овердрафту застосовується здебільшого у Великобританії і країнах Британської співдружності. У США вона набуває значного поширення тільки нині, доповнюючи операції, які здійснюються за допомогою банківських кредитних карток. Клієнтам банків, які користуються комерційними позиками, часто надається (в явній або прихованій формах) кредитна лінія, в рамках якої вони можуть позичати гроші за першою вимогою. Негативним у цьому, на думку А. Саркісянца, є сприяння банківського сектору "заморожуванню" старої структури економіки, а не її прогресивній зміні на користь розвитку переробних галузей і "нової економіки"8. Це пояснюється відсутністю довіри до нових галузей і ненаданням таких кредитних ліній для активної економічної діяльності.

За сучасних ринкових умов в Україні завжди зберігається можливість "набігів*' на банки, які передбачають раптовий масовий і епідемічний відплив коштів. Політична криза в країні, яка стала поштовхом до подібного "набігу", показала, що вони стають однаково руйнівними як для "розсудливих", так і для необережних (банки, які намагаються не тримати резерви) фінансових інститутів, а водночас і для їхніх вкладників та кредиторів. У такій ситуації передбачливі вкладники намагаються зібрати інформацію про фінансових посередників, яким довірили свої кошти: про склад їхнього портфеля активів, політику, яку проводить фінансова установа, і рівень кваліфікації менеджерів. Навіть установлення загальної фінансової дисципліни в умовах вибору між конкуруючими депозитними банками замало, щоб попередити банкрутство. Нові монетаристи пояснюють це тим, що навіть обережний вкладник не може передбачити поведінку інших вкладників. "Тому, - на думку Дж. Тобіна, - відповідно до принципів раціональної поведінки добре інформований вкладник "здорового" банку стане вилучати свої кошти, якщо він припускає, що інші поводяться (або збираються поводитися) так само"9.

З цих причин багато провідних банкірів України виправдовують стабілізаційні заходи Національного банку в період політичної кризи. Це - стан фінансового посередника, коли просто не вистачає ліквідних активів. Ужиті Національним банком України заходи сприяли захисту фінансових посередників від банкрутства до періоду стабілізації. І це, з економічного погляду, правильно, адже банкрутство банку означає не просто вибуття з ринку неефективної фірми, а руйнацію інформаційного та організаційного капіталу, що має глибоко негативні наслідки для економіки в цілому і її "кровоносної системи" - банків10. Сучасна кредитна система забезпечує багатство націям і дає можливість створювати нормальні сталі грошові потоки їхнім громадянам. Про це свідчить той факт, що тільки банківські кредити в розвинутих країнах становлять від 90 до 100 % від створеного ВВП. У нових умовах макроекономічне навантаження посилюється й на українську банківську систему, оскільки темпи зростання виробництва та інвестицій значною мірою залежать від банківських кредитів. Це відчула на собі й економіка України, коли щороку до 2003 р. кількість ліквідованих банків становила близько десяти (1996 р. - 11; 1997 р. - 10; 1998 р. -16; 1999 р. -11; 2000р. -9; 2001р.- 9; 2002 р. -12)". За таких обставин, на думку нових монетаристів, у монетарній теорії "фокус монетарної політики слід змістити з трансакційної функції* грошей на роль монетарної політики в її впливі на пропозицію кредиту"12.

Як і більшість економістів, нові монетаристи високо оцінюють роль та значення монетарної політики як інструментарію державного макроекономічного регулювання економіки. Порівняно з прямими бюджетними витратами, тобто бюджетним регулюванням, її перевага в тому, що це менший, на їхню думку, "інформаційний гніт" для уряду. Для алокації додаткових ресурсів, які з'являються внаслідок недовикористання їх в економіці, в економічне життя включаються ринкові механізми: банки, їхні стимули, інформаційні ресурси. А, як відомо, у банківських кредитів значно більший мультиплікатор, тобто коефіцієнт впливу на подальше збільшення (або зменшення) показників економічного зростання. У цих положеннях з ортодоксальною теорією монетаризму розбіжностей, по суті, немає. Розбіжності спостерігаються щодо механізму впливу монетарної політики на економіку. Його перегляд, на думку нових монетаристів, зумовлює й обережніше ставлення до такої політики в кожній конкретній ситуації.

Названі розбіжності доповнюються в сучасних умовах дискусією навколо майбутнього головної інституції монетарної політики - центральних банків. Учені Великобританії Б. Фрід-мен і М. Кінг висловили про долю центральних банків в епоху електронних грошей негативну думку, яку підтримав Б. Коен, професор Каліфорнійського університету. Центром уваги означені питання були на Вашингтонській конференції в червні 2000 р. "Майбутнє грошової політики і банківської справи"18. Проте більшість учасників цієї конференції, серед яких Ч. Гуд-хартон (доповідь "Чи зможуть центральні банки пережити ІТ-революцію?"), Ч.Фрідмен (доповідь "Проведення грошової політики: минуле, сучасне і майбутнє-чи призведе поява електронних грошей до вимирання центральних банків?"), М. Вудфорд (доповідь "Грошова політика в світі без грошей") та ін., висловили незгоду з позицією Ч. Фрідмена та М. Кінга.

Основна теза більшості доповідей, що "центральні банки зустрічають нове століття у повному розквіті сил", підкріплювалася багатьма доказами. Якщо в 1990 р. центральні банки були лише у 18 країнах, то в 1999 р. - у 172м. Дедалі більше центральних банків набувають незалежного статусу, а їхня діяльність піддається прискіпливому аналізу науковців і засобів масової інформації. За загальним визнанням учасників названої конференції, центральним банкам належить головна заслуга в успішній боротьбі з інфляцією за останні 20 років і забезпечення, таким чином, умов для тривалого економічного зростання. Завдяки їх активній грошовій політиці у країнах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОБСР) інфляція знизилася з 12,45 % у 80-х роках до 5,2 у 90-х і 1,4 % у 1999 р. В умовах низької інфляції проводити ефективну грошову політику значно важче, але центральні банки впоралися і з цим завданням. Численні дослідження оптимального цільового рівня інфляції засвідчили, що вона має бути 2-3 % нарік. Другий важливий висновок: для зменшення короткострокових коливань виробництва і зайнятості вкрай необхідно знижувати інфляцію до цільового рівня не різко, а поступово16.

На основі досвіду розвинутих країн можна стверджувати, що ефективність діяльності найважливішої інституції монетарної політики дуже висока. Наприклад, обсяг операцій на відповідному ринку, які проводить Федеральна резервна система США, не перевищує 5 млрд дол. на рік, але вони впливають на ринок цінних паперів обсягом майже 14 трлн дол.16 На думку більшості сучасних дослідників монетаризму, вплив центральних банків настільки вагомий, що вони фактично можуть використовувати замість операцій на внутрішньому ринку (open market operations) "операції відкритих уст" (open mouth operations). Головному банкіру в умовах дії ринкових механізмів достатньо лише оголосити про необхідність підвищення чи зменшення відсоткових ставок, і ринок усе зробить сам, слухняно реагуючи на заяви в потрібному напрямі. Це один із найефективніших інструментів регулювання суми позичених і непозичених резервів банківської системи. "Операції на відкритому ринку використовуються переважно для "ефективного" контролю за залишками непозичених резервів. Рівень облікової ставки, а також інші адміністративні процедури впливають на суми позичених резервів. За таких відсоткових ставок за іншими джерелами короткострокового фінансування банків зміна облікової ставки або інших умов кредитування, що характерно для деяких країн, змінює стимули банків до позичання резервів через "дисконтне віконце", - зазначають Д.Е. Ліндсей і Г.С . Уолліс17.

Нові монетаристи єдині у питанні, як джерело могутності центральних банків у розвинутих країнах і вплив заходів грошового регулювання, які вони використовують, відбиваються на динаміці цін та економічній ситуації в цілому. Зростання ролі й посилення влади цих інститутів можна пояснити їх монополізмом у створенні грошей - унікальна можливість збільшувати або зменшувати грошову базу, яка складається з готівки (паперових купюр і монет) й обов'язкових резервів комерційних банків у центральному банку. "Контроль центральних банків над доступністю резервів для приватних банків, - зазначають сучасні монетаристи, - дає їм змогу непрямо справляти вирішальний вплив на доступність депозитів для приватних осіб, а також ситуацію на грошовому ринку"18. Головним інструментом такого грошового регулювання є зміна цими банками короткочасних відсоткових ставок шляхом проведення операцій із державними цінними паперами на відкритому ринку (продаж державних паперів) у рамках політики підвищення ставок, що скорочує грошову базу й обсяг наданих нефінансовому сектору кредитів.

У результаті такої грошової політики попереджується "перегрів" економіки - виробнича активність і темпи зростання цін знижуються, тоді як купівля державних паперів для зниження ставок дає протилежний ефект. Якщо розглядати найновітніші тенденції до заміни резервних вимог на рахунках (підтриманне визначеного рівня коштів на резервних рахунках комерційних банків у центральному банку залежності від величини депозитів, які залучаються банками), вони (підтримка визначеного рівня засобів на рахунках комерційних банків у центральному банку для здійснення підсумкових розрахунків за міжбанківськими платежами) лише модифікують монополізм, але не змінюють його суті (у США й Україні зберігаються резервні вимоги, тоді як у Великобританії, Швеції, Канаді, Австралії і Новій Зеландії введено обов'язкові розрахункові рахунки комерційних банків у Центральному банку): у центрального банку залишається високоефективний важіль впливу на активи, необхідні економіці для здійснення трансакцій, і жодні інші інститути ринку цим важелем не володіють.

Зрозуміло, таку ситуацію можна покращити через швидкі зміни в останні роки розвитку інформаційних технологій взагалі й електронних грошей зокрема. Але це справа майбутнього. Сьогодні можна говорити про важливу роль у монетарній політиці такого монетарного інституту, як центральні банки, що у своїй діяльності використовують три інструменти: норми обов'язкових резервів; облікову ставку центрального банку; операції на відкритому ринку. Не вдаючись до аргументів прихильників позиції М.Б. Фрідмена та його послідовників щодо майбутнього центральних банків, зазначимо, що більшість нових монетаристів називають розвиток цифрових грошей "віком дитинства"19, підкреслюють "віддаленість перспективи"20, "надто малу" вірогідність їх повсюдного проникнення21 і вважають, що в сучасних умовах імовірий розквіт таких грошей - це "теоретична концепція", яка має надто умовний стосунок до "практичної реальності"22.1 все ж ніхто з них не заперечує, що електронні гроші мають великий і маловивчений потенціал, який у майбутньому, отримавши важко передбачувані нині імпульси у вигляді революційних інформаційно-технологічних рішень, може перетворити їх на реальний феномен економічного життя. Нині економіка майже кожної країни світу відчуває регулятивні важелі центральних банків через названі вище їхні інструменти.

В економічній аргументації нові монетаристи, на відміну від ортодоксальних, зовсім виключають із розгляду такий важливий інструмент монетарної політики, як дисконтний, або обліковий, відсоток, що встановлюється центральним банком. Відомо, що зміна його ставки обернено пропорційно впливає на надання комерційними банками кредитів реальному сектору економіки. Цю обставину можна вважати вадою поглядів представників сучасної монетарної теорії. Разом із тим таке явище можна пояснити наявністю в економічній науці двох тлумачень монетарної політики. Перше включає широкий набір заходів впливу на грошово-кредитну сферу: операцій на відкритому ринку, зміни облікової ставки, резервних вимог раціонування кредиту тощо23, друге - вужче, воно стосується тільки впливу на обсяг грошової маси, який здійснюється за допомогою операцій на відкритому ринку24. Нові монетаристи дотримуються останнього тлумачення монетарної політики, що, власне, і пояснює зазначену ваду.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 8. Сучасний монетаризм“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Частина І. Становлення еволюційної парадигми економічної теорії

  • Й. Шумпетер - засновник еволюційної економічної теорії

  • Розділ 2. Методологічні основи еволюційної економічної теорії

  • Глобальні закономірності та їх роль у методології

  • Методологічні проблеми створення нового суспільства

  • Внутрішній механізм формування суспільства

  • Реальний шлях руху до нового суспільства

  • Розділ 3. Людина в системі еволюційної економічної теорії

  • Категорія "людський капітал": сутність та історичне місце

  • Перехід від людини економічної (homo economicus) до людини творчої (homo creator)

  • Розділ 4. Науково-технологічна сфера,сутність, структура, закономірності розвитку

  • Інформація і знання як якісно новий фактор виробництва

  • Інформатизація та інноваційний тип розвитку економіки

  • Технологічні уклади: сутність та особливості розвитку

  • Технологічний спосіб виробництва: сутність і роль у суспільно-економічному розвитку

  • Розділ 5. Механізм функціонування і розвитку еволюційної економіки

  • Основні напрями формування еволюційного господарського механізму

  • Формування національної інноваційної системи

  • А. Виробництво товарів і послуг

  • Б. Виробництво знань і технологій

  • Частина II. Основні напрями та проблеми розвитку новітніх економічних теорій

  • Еволюція теорії глобального монетаризму

  • Розділ 7. Теорія трансформації економіки і суспільства

  • Особливості трансформації економіки Китаю

  • Теоретичні основи трансформації економіки України у світове господарство

  • Розділ 8. Сучасний монетаризм
  • Сучасні монетаристські підходи до проблеми ролі держави в економіці

  • Критичний аналіз заходів монетаристської політики

  • Розділ 9. Теорії визначення і вибору економічної політики

  • Економічні теорії громадянського суспільства

  • Теорія суспільного вибору та політичних інститутів

  • Теорія політичної ренти

  • Загальна економіко-політична рівновага і хабарництво

  • Розділ 10. Теорія неоінституціоналізму

  • "Інституціональні пастки" трансформаційного періоду

  • Теорія участі працівника в управлінні та прибутках

  • Розділ 11.Теорія трансакційних витрат

  • Трансакційна теорія фірми і бюрократичних структур бізнесу

  • Ресурсно орієнтований підхід у теорії фірм

  • Розділ 12. Теорії економіки "третього світу"

  • Концепція "самопідтримуваного зростання" та великого поштовху

  • Латиноамериканські концепції периферійного розвитку

  • Концепція самозабезпечення та колективної опори на власні сили азіатської та африканської економічної думки

  • Розділ 13. Альтернативні теорії сучасного економічного розвитку

  • Ісламістські фундаменталістські та реформістські доктрини економічного розвитку

  • Індуїзм як підвалини специфіки економічної думки Індії

  • Феномен економічної теорії Японії

  • Частина III. Злети і падіння альтернативних макроекономічних теорій (50-90-ті роки ХХ ст.)

  • Стандартні макроекономічні теорії

  • Розділ 15. Неокласичний синтез - основа сучасних економічних теорій

  • Здобутки неокласики

  • Розробка предмета економічної теорії

  • Неокласика і нова інституціональна економічна теорія: взаємний розвиток та взаємодія

  • Еволюція, наукова революція, теоретико-методологічний синтез

  • Розділ 16. Альтернативні напрями сучасної макроекономічної теорії

  • Відмінності між теоріями ортодоксального кейнсіанства й ортодоксального монетаризму

  • Нова класична школа

  • Посткейнсіанство

  • Критика теорії раціональних очікувань

  • Нове кейнсіанство

  • Розділ 17. Сучасні теорії постіндустріального (інформаційного) суспільства

  • Відмінності основних підходів до трактування постіндустріального та інформаційного суспільства

  • Конвергенція марксистської та постіндустріалістської теорій

  • Системні ринкові перетворення і постіндустріалізм

  • Розділ 18. Сучасні економічні теорії розподілу багатства і доходів

  • Розділ 19. Сучасні економічні теорії: єдність і багатогранність

  • Економічний мейнстрим: за і проти

  • Рекомендована література