В літературі немає єдиної назви цієї важливої школи сучасної економічної думки. Вживаються такі назви: теорія макрораціональних очікувань (Ф. Модільяні), нова класична макроекономіка (Дж. Тобін), відгалуження монетаризму з раціональними очікуваннями (Б. Маккаллум), школа Лукаса - Сарджента - Уоллеса (К. Гувер) та ін. У цих назвах відображені різні ознаки школи - від її персонального складу (Р. Лукас, Т. Сарджент і Н. Уоллес - провідні представники) до гіпотези про раціональний характер очікувань ринкових суб'єктів. Школа формувалась у середині 70-х років минулого століття і була безпосередньою реакцією на неспроможність макроекономічного регулювання економіки з позиції кейсіан-сько-неокласичного синтезу приборкати стагфляцію.
"Словник сучасної економіки Макміллана" дає таке визначення "нової класичної макроекономіки" ("new classical macroeconomics") та її відмінностей від інших сучасних теорій макроекономіки: по суті, це ортодоксальна класична економічна теорія у суворішій формі. Хоча справедливо вважають, що нова класична макроекономіка є розвитком монетаризму, "школа", безсумнівно, відхиляється від аргументів таких провідних монетаристів, як М. Фрідмен, який припускає, що політика управління попитом може викликати короткострокове відхилення обсягу виробництва і зайнятості від природного рівня. Щодо нормативного аспекту, то нова класична макроекономіка "намагається показати даремність кейнсіанської політики управління попитом і замість цього фокусує увагу на економіці пропозиції"15.
Представники нової класичної школи вказують на свій тісний генетичний зв'язок із монетаризмом у позитивному і нормативному аспектах. На формування їхніх поглядів великий вплив справили праці М. Фрідмена і Е. Фелпса кінця 60-х років, в яких введено поняття природної норми безробіття як точки рівноваги, що досягається внаслідок оптимізації поведінки агентів, що господарюють. Відштовхуючись від нього, нові класики ключовими для себе обрали поняття природного рівня цін і природного рівня виробництва та продукту.
Нові класики поділяють також монетаристське правило щорічного стійкого зростання грошової маси як найдоцільнішу форму економічної політики. Водночас у літературі підкреслюється: "Хоча нова класична макроекономіка виросла у 70-х роках із монетаристської макроекономіки і вміщує певні елементи (наприклад монетаристське тлумачення інфляції), необхідно її розглянути як школу мислення, відособлену від ортодоксального монетаризму"16.
Основу структури нової класичної теорії становлять одно часно такі три головні гіпотези: 1) раціональних очікувань; 2) безперервного очищення ринку; 3) сукупної пропозиції.
Згідно з новою класичною школою, споживачі, підприємці, робітники розуміють, як функціонує економіка, та мають можливість використати доступну інформацію для прийняття таких рішень, які найкраще будуть відповідати їхнім особистим інтересам. Агенти, що господарюють, спроможні правильно оцінити майбутні заходи уряду у відповідь на шоки, що виникають, та своєчасно і правильно реагувати на дії уряду. Відмінність між монетаризмом і новою класичною школою така. Монетаристи наголошують у цій сфері на "необізнаності", а нові класики - на "знанні". У перших свої рішення суб'єкти ринку виводять із минулих спостережень, а у других - із прагнення наперед передбачити майбутні тенденції економічного розвитку і відобразити їх у своїх рішеннях, господарських контрактах тощо. Тим самим нібито суттєво обмежуються можливості держави у галузі перерозподілу доходів і послаблюється стимулюючий ефект економічної політики.
Посткейнсіанство
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Нова класична школа“ на сторінці 1. Приємного читання.
