Й. Шумпетер - один із найвидатніших і найоригінальніших учених-економістів першої половини XX ст., творчість якого справила істотний вплив на основні напрями сучасної економічної науки. Разом з тим він приділив основну увагу проблемам динамічного розвитку економіки, що дало можливість започаткувати дослідження економічної динаміки на противагу статичному аналізу, характерному для неокласичної школи. Інновації, нововведення і підприємництво в його системі поглядів набувають зовсім нового звучання як фактори економічного зростання. На думку вченого поширення нововведень та економічне новаторство, тобто підприємництво, визначають економічну динаміку. Все це дало йому змогу створити міцні підвалини цілісної економічної теорії господарського розвитку, тобто еволюційну економічну теорію. У праці "Теорія економічного розвитку" (1912) Й. Шумпетер писав: "...усередині економічної системи є джерело енергії, що викликає порушення рівноваги. Якщо це так, то має існувати економічна теорія господарського розвитку, яка спирається не тільки на зовнішні фактори, що спричиняють рух економічної системи від одного стану рівноваги до іншого. Якраз таку теорію я спробував розробити"11. Отже, інноваційно-еволюційна, чи просто еволюційна, економічна теорія, створена Й. Шумпетером, стає все більш поширеною і визначальною в сучасному світі. В його головних працях "Теорія економічного розвитку" (1912), "Економічні цикли" (1939), "Капіталізм, соціалізм і демократія" (1942) та ін. викладені основоположні теоретичні ідеї та методологічні підходи, які визначили формування нової, еволюційної парадигми економічної теорії.
Складність виявлення і визнання цієї теорії пов'язана з тим, що Шумпетер розпочав свої дослідження в умовах панування неокласичної теорії, або, як її називають, ортодоксії, яка базувалася на маржиналізмі та загальній теорії економічної рівноваги. Він високо оцінював заслуги Л. Вальраса - творця теорії рівноваги, став продовжувачем Вальрасової традиції, намагався розвинути вчення Л. Вальраса, подолати його закритість І статичність і надати йому рис відкритості і динамічності, підвищити відповідність економічної теорії реаліям життя. Шумпетер був активним консервативним захисником неокласичної теорії, її маржиналістського ядра. Це можна пояснити здобуттям теорією економічної рівноваги широких і міцних позицій, об'єднанням навколо неї відомих учених-економістів, що дало підставу представникам неокласичної школи, і особливо її основній течії - мейнстриму, зображати справу, начебто Шумпетер є лише "додатком" до неокласичної теорії і ще більше "промейнстримівським" економістом.
Як зазначають учені, "мейн стрим", ретельно вибравши все, що стосується економічної еволюції й еволюції економічної теорії, "перетворив увесь комплекс його ідей (Й. Шумпетера. - Авт.) на карикатуру і пародію на них"12. Не менш завзято попрацювали над творами цього автора представники ортодоксії, тобто неокласичної теорії. Вони зробили все, щоб "начебто спрощений шумпетерівський підхід відповідав її власним положенням про прогрес аналітичної економіки... Його роботи розглядаються головним чином як корисне доповнення до неокласики..."18. Тобто ортодокси хотіли довести, що ідеї і розробки Шумпетера йшли у руслі основної течії економічної теорії того часу. Хоча насправді роботи Шумпетера з розробки теорії економічної еволюції були не лише серйозним викликом теорії і гносеології неокласики, а й означали створення якісно нової економічної теорії, буквально протилежної ортодоксії. "До еволюційної економічної теорії будемо відносити, - пише В. Маєвський, - такі економічні дослідження, де істотну роль відіграють загальносистемні принципи різноманіття, яке змінюється, неоднорідність агентів, нерівновага, невизначеність розвитку, нестійкість і т. ін.; до ортодокси
- дослідження, в яких акцент робиться на прямо протилежних принципах застиглого багатоманіття, однорідності агентів, рівноваги, детермінізму, стійкості і т. ін."14 З часом і сам Шумпетер зрозумів і оцінив свій внесок в економічну еволюцію та економічну динаміку, розглядаючи його вже не як додаток до теорії мейнстриму чи неокласики, а як такий, що має революційне значення. Він заперечив постулат мейнстриму "рівновага завжди" і на основі глибокого дослідження зв'язку економічного розвитку й економічної теорії розкрив розвиток економічної науки, який проходить об'єктивно зумовлені етапи: ендогенні зміни; нововведення долають спротив, порушуючи безперервність, і через "творче руйнування" виходять на новий ступінь розвитку. Завдяки своїй методології в праці з економічної еволюції Шумпетер ґрунтовно розкриває процес накопичення знань і передбачає в майбутньому виникнення і розвиток економіки знань. Як видно, його метод економічної еволюції, в тому числі теорія інновацій, будучи застосований до такої галузі, як наука, дає змогу розкрити внутрішній механізм та етапи розвитку науки. Шумпетер виходить з того, що наука стала галуззю народного господарства зі своїм обладнанням, спеціальними технологіями, методами та аналітичним апаратом, а її продукт, по суті, нічим не відрізняється від виробничого продукту. Тому трансформації у матеріальному виробництві відбиваються в інтелектуальній сфері. Отже, процес розвитку науки відбувається відповідно до теорії інновацій, розробленої Шумпетером насамперед для матеріального виробництва. Це дало йому підставу зробити висновок, що аналітичний прогрес в економічній науці нерозривно пов'язаний із технологічним прогресом, як матеріальне виробництво з інтелектуальним розвитком16.
Розробка Шумпетером економічної історіографії збагатила його теорію економічної еволюції. Його економічній історії властиві і безперервність, і зміни. Він виходив з імовірності прогресу, а не його неминучості, хоча цей розвиток має безперервний характер, проте відбувається не по "прямій лінії", а зигзагами. Але це не заважало йому бачити загальну безперервність розвитку економічної науки і науки в цілому. Отже, Шумпетер поєднав розвиток економічної теорії з історичним аналізом, що дало можливість на основі великого історичного матеріалу обґрунтувати економічну теорію еволюційного розвитку, яка стала значно повніше відповідати процесам реального світу й істотно збагатила інтелектуальний потенціал людства.
Еволюційна економічна теорія достатньо повно реалізує об'єктивний, природно-історичний підхід до розвитку економіки і суспільства. Шумпетер у своїх дослідженнях спирається на досвід класичної школи. Він вважав, що найбільшим досягненням К. Маркса є бачення економічного процесу як "історичного часу, що виробляє в кожний певний момент той стан, який сам визначає наступний стан"16. Але він не просто сприйняв цей принципово важливий методологічний підхід, а конкретизував його і збагатив, розкривши внутрішній механізм і логіку змін. Він показує, що внутрішні, ендогенні фактори визначають зміни, а підприємець, упроваджуючи нововведення у період спокою і рівноваги, викликає порушення рівноваги, а отже, безперервності розвитку. Такі нововведення він називає інноваціями, а рух економіки представляє у вигляді кругообігу. Процес кругообігу відбувається на основі економічної діяльності людей, для якої характерні дві сторони. З одного боку, це традиції, звичаї, рутина, які є головними рисами, що визначають розвиток виробництва у кругообігу. Разом з тим інерція і закритість гальмують цей рух. Як стверджував Шумпетер, "усі дії і реакції виконуються у межах знайомої практики, яка виникла на основі довготривалого досвіду і частого повторення"17. Як видно, економічний розвиток у Шумпетера виступав як складний процес взаємодії позитивних і негативних факторів, ринкових і неринкових сил.
Вихід за межі відомого, створення нових зразків техніки та їх упровадження зумовлюють незворотний рух уперед, адже під їхнім впливом відбувається "творче руйнування" застарілих способів виробництва, тобто заперечується все старе і неефективне. Тому діяльність підприємців він вважав революційною за своєю суттю, такою, що здійснює творче руйнування, забезпечує рух уперед. Це означає, що інновація саме завдяки своїй новизні спроможна здійснити якісні вдосконалення, перериваючи безперервність.
Інакше кажучи, економічний розвиток Шумпетер уявляв як складний і багатогранний процес, в якому прагненню до нововведень протистоять різного роду обмеження, в тому числі традиційне мислення, усталена і звична поведінка, прив'язаність людини до вже освоєного і зрозумілого, тобто традиційні стереотипи. Шумпетер образно пояснював: "Усі знання і звички, набуті колись, твердо укорінюються в нас, як залізничний насип у землю"1*.
Шумпетер показав, що традиції корисні і лише з часом втрачають цю якість, а сили інерції, будучи спротивом змінам, одночасно сприяють збереженню економічного ладу. Нововведення пов'язані з ризиком, оскільки підривають старе, звичне й утверджують нове. Тому підприємець - це новатор, який долає інерцію, здійснює зміни, що відкривають нові можливості (ресурсної бази, засобів виробництва, джерел фінансування банківської системи). Інакше кажучи, змінюючи комбінацію факторів виробництва та вдосконалюючи їх, підприємці спрямовують їх до нової комбінації, яка має забезпечити зростання прибутку. Цілком зрозуміло, що нововведення порушують безперервність задля руху вперед. Причому "творче руйнування" забезпечує кращий кругообіг, підриває існуючий порядок, тобто старі методи виробництва, знецінює устаткування, яке морально застаріло. Шумпетер вважав діяльність підприємця революційною, бо саме з нею пов'язані нововведення і "творче руйнування", саме вона забезпечує оновлення техніки і технології виробництва, зміни їх комбінації і прогрес економіки, Шумпетер бачив, що інновація пов'язана з глибокими якісними зрушеннями у виробництві. "Можете послідовно приєднувати скільки завгодно поштових диліжансів, - писав він, - але таким шляхом ви ніколи не отримаєте залізницю"19.
Для розуміння еволюційної економічної теорії важливо знати її співвідношення з неокласичною, тобто ортодоксальною, теорією. Адже вона виросла із заперечення неокласики, проте не відкидає ЇЇ, а перебуває з нею у взаємодії, що забезпечує їх взаємодоповнення. Але в економічній літературі не лише констатується їх протилежність, а й висловлюється думка про "небезпеку відособлення двох теоретичних напрямів", пропонуються заходи, щоб еволюційна теорія не відгороджувалася від ортодоксії, а шукала шляхи до діалогу з нею і було досягнуто "утворення еволюційно-ортодоксальної теорії"20. Не важко побачити, що в такому разі ігноруються об'єктивний характер розвитку науки, доведений в еволюційній теорії Шумпетера, діалектика цього процесу. Тому наслідком взаємодії протилежностей, на думку цих авторів, має бути не нова наука, а певний симбіоз. Це абсолютно неможливо, оскільки еволюційна теорія й ортодоксія протилежні за своєю методологією. Перша виходить із багатоманітності, яка весь час у русі, нерівноваги, нестійкості, а друга - з незмінної, застиглої багатоманітності, рівноваги, стійкості і т. ін. Такі протилежні принципи і підходи механічно поєднати неможливо, бо це суперечить елементарним законам діалектики.
Помилка авторів цих тверджень полягає в тому, що вони виходять із хибної посилки, начебто є різні сфери компетенції цих двох учень. Тому еволюційна теорія, мовляв, намагається знайти ті ніші в економіці, де її принципи виявляються найбільш виразно, а принципи ортодоксії або неістотні, або взагалі недоречні21. На нашу думку, спроба представити, так би мовити, паралельне існування еволюційної теорії і ортодоксії суперечить самій суті еволюційної теорії. У своїй історіографії Шумпетер бачив прогрес науки в єдності і безперервності змін. І хоча розвиток науки відбувається не прямолінійно, а з відхиленнями, все ж для нього характерна безперервність. Це відповідає такому закону діалектики, як заперечення заперечення, за яким об'єктивний розвиток передбачає спадкоємність того, що заперечується, і того, що заперечує. Діалектичне заперечення старого і ствердження нового означає включення елементів старого в нове, але, як правило, у перетвореній формі, у "знятому" вигляді. Еволюційна теорія не відкидає ортодоксального вчення, а вибирає з нього те, що їй потрібне. Як відомо, еволюційна теорія виходить із довго-строковості еволюційного поступу як результату динамічних змін завдяки новаторам та їхнім нововведенням. Інновації є головним фактором довгострокового економічного розвитку. Але це, на нашу думку, не дає жодних підстав для висновку, що начебто еволюційна теорія, як зауважує автор,"... обходить боком завдання статистичного та короткострокового характеру"22. Навпаки, за всієї протилежності цих напрямів економічної теорії, їх теорії і методології еволюційна теорія може в порядку спадкоємності інкорпорувати те, що розроблено неокласикою.
Ще менш переконливим аргументом на користь паралельного існування цих теорій є те, що начебто еволюційні принципи більш виразно виявляються у тій частині економіки, яка виробляє речові ресурси, а ортодоксальна - в економіці, де виробляються товари і послуги. Важко збагнути і цей "секторальний" поділ теорії, а тим більше висновок, за яким начебто ресурсну економіку краще вивчати з позицій динамічної та еволюційної теорії, а виробництво товарів і послуг - з позицій статики й ортодоксії. Неважко побачити, що обидва ці сектори розвиваються і змінюються, тому найбільшою мірою відображає ці процеси динамічна, еволюційна економічна теорія.
І, нарешті, аргумент на користь різних сфер компетенції цих двох теорій - це те, що начебто еволюційна теорія обмежена дослідженням мікрорівня і не дає "повноцінного аналізу еволюційних процесів на мікрорівні"28. Справді, починаючи з кейнсіанства в економічній теорії інтенсивно розроблялися проблеми макроекономіки. І хоча тут е проблеми, але цілком зрозуміло, що в інтересах розвитку еволюційної економічної теорії, яка означає великий крок уперед у пізнанні економіки, не лише можна, а й треба використовувати надбання неокласиків, пристосувавши їх до системи і принципів еволюційної теорії.
Все це переконує, що спроби надати драматизму ситуації в економічній теорії, оскільки, мовляв, є небезпека "відособлення двох теоретичних напрямів" і пропозиції переглянути сфери компетенції еволюційної теорії та ортодоксії в ім'я їх об'єднання, мають штучний характер, тому що ігнорують об'єктивний процес взаємодії протилежностей, які є джерелом руху і розвитку економічної теорії.
У теорії еволюційного розвитку Шумпетера важливе місце займає дослідження ролі людського фактора, І на цьому напрямку чітко виявляється, що Шумпетер спирається на неокласичні підходи, згідно з якими людина, її поведінка були введені в предмет економічної теорії і підлягали глибокому вивченню. Одночасно він бачив багато поведінкових та інституціональних недоліків в ортодоксальній теорії дослідження людини, її намагання обмежити інтереси людини максимізацією прибутку, тобто звести їх до суто утилітарних проблем, ігноруючи культуру, всю широту людської діяльності, її історичний характер. Замість історичного підходу, який розкривав розвиток і зростання людини, неокласика метафізично, статично розглядає роль людини, яка начебто живе поза історичними та суспільно-економічними умовами.
На противагу ортодоксальній теорії Шумпетер по-новому розглянув людську поведінку, людський фактор, застосувавши широкий соціологічний підхід, розкривши конкретно-історичний характер діяльності людини. Він є одним із перших учених-економістів, який замість абстрактної людини зміг побачити відмінності у поведінці людини, перш за все стосовно науково-технічного прогресу та його впровадження у виробництво, і визначити їх в узагальнених поняттях. Це те саме відношення до засобів виробництва, яке класична теорія базує на відносинах власності, але взяте в іншій площині, коли розкривається взаємодія людини і техніки безпосередньо у виробничій діяльності. На цій основі Шумпетер виділяє новаторів, які впроваджують нововведення у виробництво, консерваторів, які гальмують або взагалі протистоять оновленню виробництва на основі нової техніки і технології, імітаторів, які роблять вигляд, що вони здійснюють науково-технічне удосконалення виробництва, та ін. Цінно те, що автор не обмежується характеристикою того чи іншого типу людини, а намагається розкрити процес у його суперечливості та багатогранності. Зокрема, новаторів можуть тіснити консерватори, або вони можуть перетворитися в імітаторів і т. ін. Отже, методологічний підхід Шумпетера конкретизує діяльність людини, розкриває форми, в яких вона виступає в процесі нововведень. Разом з тим він розкриває процес еволюційного розвитку, його реальний перебіг. Він показує, що підприємницька діяльність людини в певних суспільно-економічних умовах означає, що людина частково обмежена і частково вільна. Адже взаємодія індивідів та інститутів одночасно заперечує і повну відособленість індивідів, і повну їх свободу, оскільки вони діють у межах певних інститутів, тобто встановлених норм і правил. Водночас Шумпетер виходить з того, що умови життєдіяльності людини змінюються, а підприємець як творча особа, новатор, за допомогою своїх нововведень активно впливає на цей процес. Інакше кажучи, Шумпетер розкриває діалектику інституцій та індивідів: хоча люди живуть і розвиваються у певних інституціональних умовах, але можуть їх змінювати. Інститути, які обмежують поведінку людини, спрямовують її, також піддаються змінам, тому що люди як суспільні істоти діють усвідомлено і цілеспрямовано з метою розв'язання певних проблем.
Про широту його підходу до дослідження людського фактора свідчить і те, що він бачить вплив багатьох факторів, таких як час, місце, ресурси, таланти і здібності, на людську діяльність. До того ж він вважає за необхідне враховувати біографію людини, її минуле, інституціональні умови, культуру. Шумпетер бачить суперечності в діяльності людини. Так, підприємець, упроваджуючи нововведення, долає інерцію і всілякі перепони, але разом з тим він може порушувати ті чи інші норми і правила. Гострота суперечностей у підприємницькій діяльності залежить від панівної суспільної свідомості, морально-політичного клімату, який або сприяє, або заважає цьому руху.
Отже, Шумпетер, як і австрійська школа економічної теорії, поділяє думку, що людина, людський фактор, формується в історичному часі та конкретно-історичному інституціональному середовищі. На його діяльність впливають ступінь освіченості та культури, невизначеність економічного розвитку та інші фактори. Тому інститути, тобто система норм і правил людської поведінки, не лише обмежують, а, що головне, визначають напрями, цілеспрямованість у людській діяльності. Еволюційний характер людської діяльності досягається тим, що спирається на попередній розвиток людини та її діяльності, враховує вплив поведінкових, інституціональних, інформаційних та часових факторів.
Становлення теорії еволюційного розвитку ставить питання про співвідношення творчого спадку її засновника і сучасності, в тому числі за проблемою ролі людського фактора. В економічній літературі цілком справедливо звертається увага на неприпустимість абсолютизації ідей і підходів Шумпетера стосовно проблеми взаємодії в системі "новатор - консерватор"24. Це зауваження дуже слушне, бо будь-яка абсолютизація, догматизація його ідей суперечить самій природі теорії еволюції. Вона розглядає ці процеси в розвитку, в змінах. Разом з тим допускаються висловлювання, в яких, хоч і не дуже виразно, але проглядаються дорікання автору за те, що він не розкрив змін у людському факторі, які відбуваються в наш час. "Той "новатор", якого своїми очима бачив Шумпетер, - пише один з авторів, - сильно відрізняється від "новатора", якого ми маємо сьогодні"28. Як ми вже не раз підкреслювали,
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Й. Шумпетер - засновник еволюційної економічної теорії“ на сторінці 1. Приємного читання.
