Разом із тим, на думку деяких зарубіжних економістів, які визнають ключову роль цінової стабільності для забезпечення у середньостроковій перспективі макроекономічної збалансованості в зоні євро, необхідно невідкладно забезпечити активнішу й тіснішу взаємодію єдиної грошово-кредитної політики з іншими напрямами економічної політики. Основні напрями економічної політики в Євросоюзі (мається на увазі бюджетна, податкова, структурна, соціальна, регіональна), як вважає консультант Агентства ЄС з обміну фінансовими технологіями А. Маєс (Люксембург), мають бути настільки тісно скоординовані, наскільки це необхідно для підтримання єдиної грошово-кредитної політики ЄЦБ. Відсутність цієї єдності матиме негативні наслідки у разі виникнення шокового впливу (наприклад, значного й тривалого зростання цін на енергоносії)86.
Ф. Ханкель, професор Франкфуртського університету, наголошує на внутрішніх суперечностях і недостатній гнучкості єдиної грошово-кредитної політики ЄЦБ. Вони пов'язані з неможливістю підтримання протягом тривалого часу єдиної відсоткової ставки в умовах значних відмінностей у виробничих структурах і тенденціях розвитку економічного циклу, а також у підході до регулювання ринку праці в усіх країнах ЄС. На його думку, грошова економіка має лише обслуговувати реальний сектор економіки, а не домінувати над ним36. Л. Болл, враховуючи високий рівень довіри ЄЦБ та його грошово-кредитної політики, пропонує передати до компетенції ЄЦБ певні питання регулювання ситуації в реальному секторі економіки, зокрема на ринку праці, оскільки, як вважає дослідник, політика рестрикції центральних банків країн ЄС наприкінці 80-х
• на початку 90-х років мала забезпечити відповідність країн
• кандидатів на вступ до ЄВС критеріям Маастрихтської угоди, зокрема щодо показника інфляції, що спричинило значне зростання безробіття в цих країнах. Його позицію поділяє англійський економіст Дж. Ешлі87.
В умовах розвитку глобального монетаризму не менш важливим є нагляд за організаціями, що здійснюють діяльність на банківському та фінансовому ринках. Визначальною стосовно цієї проблеми в сучасних умовах стала політична ініціатива "Базельський конкордат 1975" між країнами "великої двадцятки" і "тридцятки", що встановив провідну роль Банку міжнародних розрахунків у нагляді за міжнародними фінансовими установами. У 1988 р. на підставі прийнятої декларації Базел ьський комітет затвердив Угоду про капітал, яка й тепер є найважливішою міжнародною угодою у сфері банківського нагляду. Угода заклала основу подальших заходів і правила визначення достатності основного капіталу та встановлення мінімальних норм обсягів бізнесу для банків, що беруть участь у міжнародній діяльності. Пізніше підхід оцінки кредитних ризиків було доповнено оцінкою ринкових ризиків і деривативів та іншими процедурами. Базельська угода стала підґрунтям формування фінансової системи ЄС, який ще в 1989 р. ухвалив директиву визначення достатності основного капіталу банків98.
Слід зазначити, що діяльність Базельського комітету від початку існування була схожа на саміти "великої трійки", "сімки", "вісімки". Засідання проводилися у вигляді форуму для обміну ідеями в неформальній обстановці, без будь-яких правил, процедур чи повноважень. Проте тут вироблялися загальні правила, і комітет контролював їх впровадження. Комітет не має на меті подальшої лібералізації ринку капіталу і банківських ринків, це прерогатива політики національних урядів. У центрі його уваги в період лібералізації економіки є організації, що провадять діяльність щодо міжнародних фінансів, і центральні банки, які з ними пов'язані. Комітет виходить із потреб банків, установ, зайнятих операціями з цінними паперами, урядів, що зацікавлені в кодифікованому та впорядкованому міжнародному фінансовому середовищі в період утвердження глобального монетаризму. Роботу Базель-ського комітету стосовно міжнародної банківської системи доповнює Міжнародна організація комісій з цінних паперів (МОКІЩ), яка створена за прикладом Базельського комітету в 1986 р. і займається іншими аспектами міжнародних фінансових операцій, переважно наглядом за ринком цінних паперів.
МОКЦП сприяє гармонізації та співробітництву між різними національними регуляторними середовищами. Серед головних питань, що обговорювалися впродовж чергової зустрічі членів МОКЦП, були норми достатності капіталу, нагляд за діяльністю фінансових конгломератів, міжнародні норми аудиторської діяльності, координація між ринками реальних товарів і ринками деривативів, "відмивання" грошей, засоби боротьби з кулуарними угодами, прозорість операцій на вторинних ринках цінних паперів. Організація створила кілька технічних комісій для дослідження цих питань із метою узгодження регуляторних принципів39.
Водночас виникає питання, з якою метою в умовах розвитку лібералізації міжнародних економічних відносин, що є основною ідеологією сучасного монетаризму, створюються нові координаційні установи, які регулюють й управляють фінансовими циклами та операціями. Як підкреслюють окремі дослідники (В. Кепстайн, Е. Хеллайнер та ін.), Базельський комітет був проявом задоволення потреб як урядів, висловлених через їхні центральні банки, так і комерційних компаній, які самі беруть участь у фінансовій посередницькій діяльності40. Парадоксально, що фінансові нововведення в умовах формування глобального монетаризму, спричиненого національною лібералізацією та припиненням регулювання фінансових ринків у 80-х роках, а також технологічного розвитку інформаційних та комунікаційних систем, у центральних банків І керівників фінансових установ викликали відчуття втрати контролю. Розвиток "позабалансової" діяльності банків та інших організацій, що грунтується на зборах (опціони, свопи, форварди та ф'ючерси), спотворив сталі й зрозумілі методи комерційного управління країнами й фірмами. Новітні технології, від яких очікували забезпечення найновітнішими даними керівників, насправді призвели до відчуття втрати контролю над фінансовою діяльністю. Господарські суб'єкти вже не розуміли свою "капітальну основу" - як вона працює стосовно кредитних і ринкових ризиків. Таке розуміння порушив новітній фінансовий інжиніринг 80-х років. Темпи формування системи глобального монетаризму і, відповідно, впровадження нових монетарних інструментів, які виникали в умовах невідкладних рішень біржових дилерів або на позабіржових ринках цінних паперів, призвели до того, що навіть у керівників комерційних банків з'явилися побоювання щодо небезпеки ризиків і реальної вартості своїх фірм. Центральні банки в таких умовах гостро відчули потребу у відновленні прозорості міжнародної діяльності, що було зумовлено вдосконаленням нової міжнародної монетарної системи та її схильністю до спекулятивних махінацій. Ця проблема у 2000 р. була в центрі уваги Вашингтонської конференції "Майбутнє грошової політики і банківської справи"41.
На думку згаданих вище дослідників, такій стурбованості серед центробанків, урядів і головних комерційних банків в умовах формування глобального монетаризму сприяла (а пізніше підсилила) низка банківських криз/крахів 70-80-х років ("Bankhcus Herstatt" у Німеччині, "Franklin National Bank" у Нью-Йорку, Британсько-ізраїльський банк у Лондоні, "Banco Ambrosianov" 1982-1983 pp. тощо)42. Ці банківські кризи сприяли посиленню взаємодії національних урядів із міжнародними фінансовими органами. Особливо таке співробітництво позначилося на вирішенні завдань нагляду і моніторингу в монетарній сфері.
Важливість ролі політики національних урядів у створенні Р-МВС та забезпечення її відповідності вимогам міжнародного фінансового управління підкреслюють Б. Хеллайнер, В. Кеп-стайн, В. Чамп та С. Фрідмен і багато дослідників глобального монетаризму. На їхню Думку, відхід від Д-МВС до Р-МВС стався внаслідок потужних економічних та технологічних сил, а не політичних змін, і не тільки зміни Р-МВС у подальшому послабили спроможність національних урядів керувати сучасною монетарною системою. Це насправді так, оскільки на Заході вже відкрито говорять про наближення "безготівкового суспільства". Разом із тим сучасні монетаристи з оптимізмом дивляться на такі грошові зміни. На думку академіка А. Чухна, "електронні гроші" значно підносять роль банків, посилюють їх вплив на грошовий обіг. "Стосунки банк - клієнт з періодичних перетворюються в постійні"48.
Перехід більшості країн світу до національної лібералізованої монетарної системи відбувся у 80-х роках унаслідок спрямованих політичних рішень, що приймалися всупереч думкам політичних діячів. Разом із тим, на думку В. Кепстайна, нормальний розвиток нового міжнародного регулятивного устрою також прискорювали національні уряди, що мало вирішальне значен* ня для його життєдіяльності. Наприклад, США взяли на себе ініціативу щодо забезпечення Базельської угоди 1988 р. За таких умов нагляд за фінансовим установами з боку країн походження компанії почав переважати над контролем країн, де компанія провадила діяльність, - це Кепстайн називає міжнародним співробітництвом на підставі контролю з боку країн походження, що поступово здобуло визнання всіх країн-учасниць і залишається визначальним у характеристиці сучасної системи44.
На практиці є непорозуміння стосовно прав контролю між краї-нами-резидентами (країнами походження компанії) і країнами, де компанія провадить діяльність, а також між багатонаціональними організаціями, які претендують на регулювання й нагляд за фінансовими установами, однак роль країни-резидента в цьому процесі залишається визначальною. Підтвердженням стали ДІЇ Уряду Сінгапуру стосовно кризи банку "Baring" у травні 1995 р., який очолив розслідування і згодом покарав персонал названого банку. Цю процедуру схвалили та затвердили уряд Великобританії і спостережна рада м. Лондона. Крах гарантійного фонду в США - Фонду довгострокового контролю капіталу - в жовтні 1998 р. є ще одним прикладом цього процесу. Федеральне управління резервів США забезпечило його порятунок4*.
Про дієвість Базельської угоди свідчить припинення намагань більшості країн, які не брали безпосередньої участі в її укладанні, приєднатися до її регулятивної основи, що пояснюється бажанням центральних банків інших країн набути певного "кредитного статусу", порівняльного зі статусом акредитованих банків "великої двадцятки", що визначається дотриманням умов Базельської угоди. Проте фінансова криза 1998 р. виявила недосконалість механізму регулювання короткострокових банківських позик новим ринковим країнам. Показники достатності основного капіталу за Банком міжнародних рахунків (БМР) для короткострокових міжнародних банківських позик потребують менших резервів, ніж для довгострокових, що заохочує короткострокові, а не довгострокові інвестиції в країни, які розвиваються.
Фінансова криза 1998 р. виявила низку недосконалостей, пов'язаних із міжнародними позиками, зокрема з потоками капіталу - швидкий перехід від повністю контрольованого до цілком вільного руху капіталу. Це нагадує аналог переходу від квот на торгівлю промисловими товарами до повністю вільної торгівлі без проходження тарифного етапу. Тобто потоки капіталу (зокрема короткострокові) мають знову регулюватися тарифами. У нинішній період робота міжнародної монетарної системи зводиться до субсидування короткострокових рухів капіталу і "покарання" капіталу довгострокових вкладів, чого насправді дотримується БМР. По-друге, "рятувальні" заходи МВФ, що вживалися у відповідь на кризу, були особливо згубними, оскільки так чи інакше забезпечували цільові короткострокові кошти й одночасно примушували довгостроковий капітал і реальну економіку виконувати всі умови регулювання. Запропоновані механізми застосування тарифів до короткострокових позик включають невисокі податки на короткостроковий рух капіталу (податок Тобіна), висунення безприбуткових вимог до резервів за новими короткостроковими припливами капіталу (як у Чилі) та пропозицію Дж. Сороса щодо Міжнародної корпорації зі страхування кредитів, яка гарантує міжнародні позики країнам за помірні відрахування46. Отже, фінансова криза 1998 р. виявила потребу в ефективнішій системі управління й реформуванні регулятивного механізму для ефективнішого нагляду за фінансовими ринками в умовах глобального монетаризму.
Характеризуючи ефективність цієї системи, Р. Бергстен висунув ідею необхідності створення нової багатонаціональної установи для регулювання і нагляду за всіма видами ринкової діяльності "з-під одного даху" (Агентство нагляду за ринками капіталу)47. Нинішня система національного співробітництва, що ґрунтується на контролі країни-резидента, працює добре, коли йдеться про банківський нагляд, і зовсім неефективна на ринках цінних паперів. Тому, на нашу думку, потрібно підсилити обидві складові, а не ставити їм на заваді ще одну ієрархічну міжнародну установу.
Нові умови формування й розвитку глобального монетаризму змусили до об'єднання національні уряди, щоб організувати нагляд у новій ситуації, який, проте, залишається обмеженим у ринковій міжнародній економіці. Регулювання не передбачає зміни цін, встановлених ринками, або напрямів фінансових потоків. Ринки валют залишаються вільними, валютні курси самі знаходять свої рівні. Отже, невирішеною залишається проблема спекулятивних короткострокових потоків капіталу, які можуть вносити безладдя в діяльність обґрунтованих національних економічних політик, що є свідченням необхідності посилення наявних механізмів контролю за переспрямуванням фінансових потоків. Адже криза 1998 р. продемонструвала відверту нераціональність спекулятивної діяльності й потенційно руйнівний та небезпечний характер цілком рівнозначних ринків у міжнародній фінансовій сфері.
На думку М. Фрідмена, Р. Манделла, Д. Аткінсона, Р. Кілла та ін., у нових умовах доцільне створення "прийнятних коридорів для валютних курсів, де валютам дозволяється коливатися". Однак такі коридори мають бути широкими, адже вони діятимуть лише як "індикатори" сталості економічних основ. Наприклад, "валютний коридор" між доларом і єдиною європейською валютою, на думку Р. Манделла, можебути таким: нижньою межею для євро буде курс 0,85 дол./євро, а верхньою - 1,15 дол./євро48. Через забезпеченість і визначеність широкі коридори мають перевагу перед плаваючими курсами. їх легше встановлювати, ніж частково фінансувати валютні курси, вони не створюють стільки різновидів спекулятивної діяльності під час криз чи перехідних періодів (як застарілі пристосовані фіксовані валютні курси ЄВС). Це - нова стратегія управління фінансовими ринками щодо впровадження країнами з головними фінансовими центрами податків на короткострокові (спекулятивні) валютні операції шляхом скорочення можливих прибутків від обігу коштів. Зрозуміло, що податок може бути доволі ефективним як засіб забезпечення надходжень, а не попередження спекулятивних дій, але це може спричинити додаткові ускладнення у визначенні, кому призначаються ці надходження і як вони мають використовуватися. Окремі сучасні дослідники глобального монетаризму висловлюють думку, що ідеальним можна вважати плаваючий курс валюти з твердим кінцевим орієнтиром "плавання" до завершення періоду49. Такий орієнтир може слугувати одним зі стабілізаційних факторів підприємницької діяльності, що надзвичайно важливо для України на нинішньому етапі розвитку. Зазначимо, що для його запровадження необхідні великі валютні резерви центрального банку.
У період стабілізації економіки 2001-2004 рр. в Україні валютно-курсова політика уряду і НБУ характеризувалася наближенням до такої політики. Це сприяло стабілізації інфляційних очікувань і мінімізації коливань реального обмінного курсу РОК, гривні щодо долара - основної валюти зовнішньоекономічних розрахунків України. Проте, як зазначають українські дослідники, фіксація обмінного курсу гривні щодо долара в умовах ослаблення його курсової позиції на світових ринках фактично спричинила істотну девальвацію обмінного курсу гривні щодо валют як провідних країн світу, так і торговельних партнерів України60.
У своїх дослідженнях Дж. Голтгам і Р. Кенен допускають можливість певних "керованих" спекуляцій, що можуть справді скоротити ризики, стабілізувати валюту і зменшити невизначеність61. Завдання полягає в запобіганні спекулятивній діяльності, і хоча "цільові орієнтири" можуть бути корисними у зв'язку з податком Тобіна, потрібні також юридичні обмеження в межах національних держав для установ, уповноважених провадити валютні операції. Обмеження бізнесу з дериватива-ми, упорядкованими інституціональними межами (наприклад, шляхом обмеження права на цей бізнес лише регульованими банківськими організаціями), посилить можливість контролю за їхньою діяльністю. Прикладом е хеджингові кошти. Коли вони діяли як базовий посередник (різновид страхового поліса від коливань), їхній вплив був економічно виправданим і корисним. У період розширення меж свого бізнесу, наприклад, для виконання операції за власний рахунок, почалися проблеми. Це стосувалося як їхньої стабільності (коли збільшилися коливання порівняно зі звичайними коливаннями у валютних курсах та відсоткових ставках), так і країн, валютами яких вони спекулювали.
Не менш важливим є питання, як запобігти "перепливанню" з одного ринку до іншого. Розвиток фінансової глобалізації, на думку монетаристів, спричинює "побічне" поширення проблем з однієї фінансової сфери на іншу - аналогічно до відносин між валютними ринками і ринками цінних паперів, а також штовхає до паніки й криз. Політика має регулювати цей процес. А для успішного інтеграційного процесу, на думку Б. Баласса, слід здійснити перехід до фіксованих курсів, "хоча гнучкість валютних курсів є необхідною умовою компенсації відмінностей у податкових системах. Вважається, що за інтеграцією має слідувати перехід до фіксованих курсів. Проте успіх такого роду заходів залежить від координації, а в подальшому й об'єднання, грошово-кредитної і фіскальної політики, оскільки у протилежному випадку виникає тиск, який веде до зміни курсу. Фіксований валютний курс має, таким чином, розглядатися як кінцевий результат координації економічної політики, а не як проміжний крок на шляху до економічної інтеграції"62.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Еволюція теорії глобального монетаризму“ на сторінці 2. Приємного читання.
