Спочатку система золотовалютного стандарту "працювала" досить успішно й проіснувала майже чверть століття. Зменшення темпів інфляції в більшості західних країн і стабільність співвідношення між валютами в 50-ті - першій половині 60-х років пов'язують з цією системою. Проте валютна криза на межі 60-70-х років, яка була зумовлена головним чином військовими витратами (особливо США), прискоренням інфляції та її нерівномірним розвитком в окремих країнах, посиленням циклічних коливань і різкими зрушеннями на сировинних ринках, показала її недоліки. Долар, як основна резервна валюта, став передавальним механізмом поширення інфляції, що зростала у США, на все світове капіталістичне господарство. На думку М. де Чекко, "золотий стандарт не є "науковим методом" організації грошової системи. Подібно Маршаллу, Ірвінг Фішер підходив до оцінки золотого стандарту скоріше з історичних, ніж наукових позицій. Саме прийняття системи золотого стандарту було результатом історичної випадковості. Умови попиту і пропозиції золота і срібла нестабільні. Система не є досконалою, але може бути удосконалена'*81.
Історія Бреттон-Вудської системи завершилася скасуванням урядом США в 1971 р. обміну доларів на золото за офіційним паритетом для зарубіжних урядів і центральних банків. У процесі пошуку виходу із ситуації неокласики та неокейнсіанці висунули три основні доктрини стабілізації валютної сфери: неометалістичну, інтернаціоналізацію валютного механізму та "плаваючі" курси. Деякі економісти вбачали головну причину розладнання валютної сфери в зменшенні ролі золота. їх аргументи найбільш повно були викладені у працях французького економіста Ж. Рюеффа. Він обґрунтував три негативні наслідки переходу від золотого до загальновалютного, а пізніше до чисто доларового стандарту: 1) покриття своїх зовнішніх зобов'язань паперовими грошима призвело до втрати дисциплінуючого впливу золота, механізм автоматичного вирівнювання платіжного балансу було заблоковано; 2) золотовалютний стандарт веде до використання державами резервних валют тих країн, чиї національні валюти не мають міжнародного статусу; 3) дефіцит платіжного балансу США й нагромадження боргів за кордоном призводить до нестійкості резервних валют і розладнання всіх міжнародних фінансів - виникає валютна криза62.
Вихід вбачається у поверненні до міжнародних рахунків на основі золота. У програмі Ж. Рюеффа передбачалося надання всім країнам права в будь-який час обмінювати іноземну валюту на золото. На його думку, в таких умовах нагромадження великих короткострокових заборгованостей одних країн іншим було б неможливим. їх реалізація, ймовірно, обмежила б можливості економічної експансії США. Однак ці пропозиції не було підтримано більшістю західних економістів і керівництвом МВФ, яке дотримувалося курсу на демонетизацію золота.
Економісти знову повернулися до пропозицій Дж.М. Кейнса, викладених у праці "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936). Як відомо, автор відійшов від традиційного протиставлення грошової маси тільки товарним цінам і висунув тезу про наявність взаємозалежності між кількістю грошей в обігу і рівнем національного доходу. Звідси випливало, що головною силою, яка відновлювала рівновагу платіжного балансу, є не стільки рух цін у зв'язку ЗІ зміною кількості грошей у країні, скільки зміни рівня ділової активності, зайнятості й доходів, що безпосередньо впливають на стан зовнішньої торгівлі.
Ідеї Дж М. Кейнса і А. Хансена в період розриву зв'язку долара із золотом на офіційному рівні підтримало багато американських авторів (наприклад, Л. Краузе, X. Уїллет, М. Фрідмен, А. Хаберлерта ін.). Відмінність їхніх поглядів полягала в тому, що каналом випуску доларів у міжнародний обіг, замість ввезення в США золота, почали називати імпорт товарів і послуг та придбання матеріальних та фінансових активів за кордоном. У найузагальненішому вигляді ці погляди виклав Дж. Полк у праці "Що відбувається у міжнародному бізнесі" (1971), визнаючи долар справді повноцінним міжнародним засобом платежу (світові гроші), а ФРС (емітент доларів) світовим кредитором, перед яким стояло завдання збільшення доларової маси в міжнародному обігу відповідно до зростання обсягів торгівлі та міжнародних інвестицій03.
Незважаючи на більшу реалістичність цієї схеми порівняно з неокласичною, яка ґрунтується на зміні цін, недолік її полягав у тому, що вона суперечить основній кейнсіанській позиції підтримання високої зайнятості. Дж.М. Кейнс передбачав зниження норми відсотка, зростання грошової маси в обігу, стимулювання платіжного попиту, заохочення інвестицій як захід боротьби із безробіттям. Тим часом у разі виникнення дефіциту платіжного балансу урядам доводиться вживати заходи протилежного характеру: підвищувати норму відсотка, обмежувати грошову масу, стимулювати попит, скорочувати державні витрати. На практиці дефіцит платіжного балансу знижує рівень ділової активності й зайнятості, але його свідома ліквідація досягається за рахунок зростання безробіття. У такому разі маємо конфлікт між внутрішньою стабільністю й міжнародною рівновагою, яка зводить нанівець усю "працездатність" кейнсіанської доктрини.
Для того щоб подолати таку суперечність, Кейнс висунув ідею формування "керованої влади" і створення запасу міжнародних ліквідних засобів за рахунок взаємної кредитної підтримки. їх використання мало забезпечити кожній країні додатковий ліміт часу, протягом якого процес відновлення рівноваги платіжного балансу міг би відбуватися без різкого порушення внутрішньої рівноваги, що стимулювала безробіття. План створення "міжнародного клірингового союзу", який випускав би власну міжнародну грошову одиницю ("банкор"), мав реалізувати ідею Кейнса.
Спираючись на викладені вище ідеї, неокейнсіанці, зокрема Р. Тріффін, запропонували систему, за якої, по-перше, країни не можуть збільшити свої запаси в національних валютах інших держав вище від визначеної величини (15 % від загальної суми резервів) і, по-друге, вони мають тримати не менше 20 % загальної величини резервів у вигляді резервних депозитів у МВФ (щодо решти частини запасів країни зберігають право вибору між золотом і депозитами МВФ). Такий підхід передбачав, що загальний рівень міжнародної ліквідності регулюватиметься відповідно до економічних потреб із погодженими цінами країн-учасниць64.
Версія валютної реформи Тріффіна, на думку автора, зберігає серцевину плану Кейнса, але водночас містить заходи, які блокують інфляційний вплив. Це насамперед, як вважають американські економісти, суворий контроль за розмірами кредитів МВФ і надання його державам-членам права обміну на золото засобів, які зберігаються на депозитах Фонду, якщо вони перевищують обов'язковий мінімальний рівень. У фінансових колах і академічному світі доктрина інтернаціоналізації валютного механізму знайшла прихильників. За неї висловилися Р. Харрод, Д. Енджелл, А. Лей (Великобританія); Л. Краузе, У. Мартін, Р. Соломон (США); Ф. Перу, Ж. Денізе (Франція), оскільки пропозиції Тріффіна в цілому відповідають глобальній тенденції до інтернаціоналізації економічного життя.
Недоліком доктрини Тріффіна є переоцінка ролі системи золотовалютного стандарту в розвитку інфляційного процесу і різкому порушенні рівноваги міжнародних платежів у капіталістичному світі. Досвідом підтверджено, що в основі цих явищ лежать глибші причини, в тому числі внутрішнього порядку. Навряд чи можна відкинути й труднощі інтернаціоналізації валютної системи, пов'язані з рівнем розвитку і невідповідністю інтересів окремих конгломератів господарств, незважаючи на тенденцію до інтеграції світової економіки. Вказані причини є підставою для особливої уваги щодо розгляду розробок головних теоретичних опонентів кейнсіанства - монетаристів. Праці М. Фрідмена втілили програму валютної реформи цієї економічної течії. Як зазначає М. Каваї, "припущення про негнучкість цін і ставок заробітної плати слугувало основою для аргументації Фрідмена на користь плаваючих курсів і для подальшого розвитку теорії оптимальних валютних зон"*6. Автором теорії оптимальних валютних зон був Р. Манделла. За роки дискусій було напрацьовано багато різних пропозицій щодо реформи міжнародної валютної системи (табл. 6.2).
Таблиця 6.2, Пропозиції щодо реформи міжнародної валютної системи
| Напрями економічної думки | Автори | Зміст пропозицій |
| 1 | 2 | 3 |
| Ортодоксальне кейнсіан-сгво | Б. Хансен (Гарвардський університет, Національне управління з планування ресурсів США) | Активна макроекономічна політика в рамках наявних міжнародних угод: компенсаційна програма податково-бюджетної політики і міжнародна кредитна політика. Посилення механізму адаптації на основі великої |
Продовження табл. 6.2
| 1 | 2 | со |
| гнучкості курсу для всіх країн за винятком найбільших. Попередження депресій на основі співробітництва | ||
| Неокейнсіан-ство | П" Самуельсон і Р. Солоу (Масса-чусетський технологічний інститут), Д. Діллон (Міністерство фінансів США) | Збереження діючих систем фіксованих курсів, жорсткий прямий контроль цін і заробітної плати, зовнішньоторговельних обмежень |
| Підхід теорії · "ключової валюти" | Дж. Вільям (Гарвардський університет) | Мультидевізний стандарт - декілька незабезпечених коштами ключових валют є номінальним "якорем'' для валют решти країн. Стабільність валютної системи підтримується на основі координації національної грошово-кредитної політики країн взаємних схем міжнародного кредитування |
| Товарний резервний стандарт | Ф. Грем (Прінс- тонський університет) | Запровадження товарного стандарту і створення "Федеральної резервної корпорації" для емісії товарної резервної валюти, стосовно якої решта країн фіксують обмінні курси своїх валют. На внутрішньому ринку центральний банк буде здійснювати таргетування грошової пропозиції. Стабільність і розвиток міжнародної валютної системи зможуть підтримуватися за рахунок "ефектів демонстрації" |
Закінчення табл. 6.2
| 1 | см | 3 |
| Чиказька школа | М. Фрідмен, Г. Джонсон і Г. Саймонс (Чиказький і Лондонський університети) | Плаваючий курс, повна лібералізація валютного ринку і зовнішньої торгівлі. Мінімальне втручання держави в ринкову економіку. Введення правил грошово-кредитної і податково-бюджетної політики для стабільної і передбачуваної державної політики |
| Підхід "розширення міжнародної ліквідності" | Р. Гріффін (Йєль-ський університет), Р. Руза (Американська фінансова асоціація), П. Якобссон (МВФ) та ін. | Збереження міжнародної системи фіксації курсів, перетворення МВФ у світовий центральний банк, конвертація міжнародних резервів в універсальну валюту |
| Австрійська школа | Ф. фон Хайєк, Л. фон Мізес, М. Ротбард, Г. Хазлітт, В. Репке | Введення товарного стандарту (Хайєк), повернення до золотого забезпечення і вільна банківська діяльність (Мізес), відновлення класичного золотого монометалізму (Ротбард), створення міжнародних грошей і міжнародної валютної конституції (Хазлітт і Репке) |
| Еклектичний підхід "Групи Белладжіо" | Ф. Мах луп, Р. Гріффін, У. Феллнер та ін. | Загальне підвищення гнучкості обмінних курсів валют, зняття цінових і зовнішньоторговельних обмежень |
| Оптимальна "валютна ( зона" | Р. Манделла (МВФ) | Відновлення золотого стандарту і бо як альтернатива формування іон із високою фінансовою інтеграцією і загальною валютою, зокрема творення єдиної європейської валюти. Координація економічної політики у валютних союзах |
На базі методологічних установок неокласичного напряму в економічній науці сформувалося уявлення про необхідність утворення автоматично діючого механізму вирівнювання платіжних балансів, який упорядкував би платіжно-розрахункові взаємовідносини між основними країнами світу. Передбачалося, що формування такого механізму постійно забезпечуватиме адаптацію макроекономічної ситуації в країнах до зовнішніх факторів, які змінюються. А це, у свою чергу, виключало б можливість виникнення затяжних, неприпустимих за своїми масштабами міжнародних дисбалансів і нагромадження надмірної зовнішньої заборгованості.
Дія механізму рівноважного платіжного балансу певною мірою могла б компенсувати відсутність загальноприйнятих, універсальних світових грошей. Адже за допомогою такого механізму фактична, або передбачувана, заборгованість одних країн щодо інших спонтанно відшкодовуватиметься шляхом перенесення реального багатства, тільки не у вигляді єдиного грошового товару, а як сукупності різновидів товарів і послуг, що відіграють роль ніби "множинності світових грошей". Отже, у такому разі відпадає потреба в єдиних світових грошах, а призначення нинішніх міжнародних валют зводиться до простого опосередкування приватних торговельних і фінансових угод.
У нинішніх умовах нестабільності валютних курсів, на думку М. Фрідмена, для забезпечення пристосування економіки окремих країн до умов світового ринку автоматично підтримувати рівновагу платіжних балансів можна за допомогою ринкового курсоутворення - орієнтація на "плаваючі" під впливом попиту і пропозиції обмінні курси валюти. Цю думку він обстоює з 1953 р.66 Як вважає автор монетаристської доктрини, ринок набагато краще виконає роботу валютної спекуляції, ніж уряд. У міру з'ясування практичної обмеженості національних засобів валютного регулювання і вичерпання можливостей маніпулювання міжнародною ліквідністю ідея "плаваючих" курсів набувала життєвості. її підтримували Д. Мід
(Великобританія), А. Мюллер-Армак, Л Ерхард (ФРН): із середини 70-х років практично всі провідні валюти порівнюються за "плаваючими" курсами. Основна їхня аргументація, як підкреслює М. Каваї, зводилася до того, "що країнам, які зв'язані жорсткими обмеженнями цін і заробітної плати, плаваючі курси необхідні для підтримання як внутрішнього, так і зовнішнього балансу"97.
На перших порах це певною мірою сприяло розрядці накопиченої в міжнародних валютних відносинах напруженості. Проте вже в наступному десятиріччі з'ясувалося, що система плаваючих курсів недостатньо ефективна як автоматичний регулятор платіжних балансів, не забезпечує їх стійкої рівноваги.
Для плаваючих валютних курсів характерні різкі, несподівані коливання, зумовлені здебільшого угодами валютних гравців, які спричинені виключно спекулятивними мотивами, а також цілеспрямованою дією урядів, що намагаються досягти конкурентних переваг для своїх країн. На мікрорівні нестійкість обмінних курсів багаторазово збільшує ризик валютних втрат, утруднює міжнародні зіставлення вартості факторів виробництва. Такі явища створюють відчутні перешкоди для підприємницької діяльності, інвестиційного процесу. На макроекономічному рівні стрибки валютних курсів можуть викликати інфляційні імпульси, провокуючи порушення рівноваги платіжного балансу. Таким чином, вони можуть мати негативні наслідки як для внутрішньої економіки країни, так і для міжнародних економічних відносин. Але, на думку неокласиків, процесу глобалізації, в якому найбільшого значення вони надають рівню макроекономіки, відлові дають саме національні гроші. Висунення деяких із них на роль міжнародних валют має відбуватися виключно в результаті "природного відбору", що здійснюється у процесі активізації економіки агентами зовнішньополітичних угод. У найрадикальнішому варіанті подібної позиції дотримується М. Фрідмен, який і нині виступає проти створення й розширення наднаціональних організацій та заміни національних валют якою-небудь колективною "технократичною і бездумною" грошовою одиницею68.
Теорія світових грошей розвивається на ґрунті форсування процесів глобалізації світової економіки. Щодо утвердження саме долара США у ролі світових грошей, то вони мають своїм джерелом "американський " характер цих процесів, хоч останнє у зв'язку з поширенням і утвердженням євро є проблематичним (табл. 6.1).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Еволюція теорії глобального монетаризму“ на сторінці 4. Приємного читання.
