Табл. 6.1. Частка окремих валют в операціях світового валютного ринку, % від середнього обігу за день*69
| Валюта | 1989 р. | 1995 р. | 1998 р. | 2001 р. | 2004 р. |
| Долар США | 90 | 83,3 | 87,3 | 90,4 | 88,7 |
| Німецька марка | 27 | 36,1 | 30,1 | - | - |
| Французький франк | 2 | 7,9 | 5,1 | - | - |
| Решта національних валют ЄВС і ЕКЮ | 4 | 15,7 | 17,3 | - | - |
| Євро | - | - | - | 37,6 | 37,2 |
| Єна | 27 | 24,1 | 20,2 | 22,7 | 20,3 |
| Фунт стерлінгів | 15 | 9,4 | 11,0 | 13,2 | 16,9 |
| Швейцарський франк | 10 | 7,3 | 7Д | 6,1 | 6,1 |
| Інші валюти | 25 | 26,2 | 31,8 | 30,0 | 30,8 |
* Оскільки в будь-якій операції на валютному ринку беруть участь дві валюти, сума часток в операціях, у яких задіяні всі валюти, дорівнює 200%.
Глобалізація справді набирає темпів. Проте, за даними Національного бюро економічних досліджень (США), інтернаціоналізована продукція у світовому виробництві зросла з 4,5 % у
1970 р. до 7 % в 1990 р. (робоча доповідь НВЕР № 5385). За даними Конференції ООН з торгівлі та розвитку, (ЮНКТАД) на початку XXI ст. частка валової продукції зарубіжних філій ТНК (3045 млрд дол.) у світовому ВВП збільшилася до 10,1 %. Але, очевидно, і ця обставина не змінює висновку економістів, які готували згадану робочу доповідь (М. Блемстром (Швеція), Р. Ліп-сі (США) і Б. Рамштеттер (ФРН)), які вважають, що "значення інтернаціоналізованого виробництва явно зростає, проте переважна більшість продукції, як і раніше, випускається національними виробниками в межах власних кордонів"70. Приблизно такий самий відсоток і транскордонної власності71. Значно вагомішим є обсяг світового товарообігу в сукупному валовому внутрішньому продукті (обидва показники в реальному розрахунку), який у 1996 р. був еквівалентний 22,9 %72. За розрахунками дослідників Інституту міжнародної економіки і міжнародних відносин Росії, частка прямих зарубіжних інвестицій у глобальному ВВП зросла з 0,8 % у 1981 р. до 2,9 у 1999 р . І до 5,1 % у 2001 р.78 Нерівномірність процесу глобалізації, різний ступінь охоплення ним окремих видів інтернаціональної господарської діяльності є живильним середовищем для напруження у функціонуванні світової економіки, потенційним джерелом криз. Концентрація власності у світі поки що далека від того рівня, за якого б її контролювали переважно представники якоїсь однієї країни.
Стосовно США частка зарубіжного виробництва базових у цій країні ТНК у світовій продукції за її межами досягла в середині
1990-х років тільки 2 % (у 1977 р. З % )74. Незважаючи на значний вплив макроекономічної політики США на світове господарство, навряд чи вона може пригнічувати певною мірою процеси, які зумовлюються імпульсами, що надходять від інших світових силових центрів. Таким чином, сучасні масштаби і конфігурація глобалізації поки не дають підстав для трактування долара (як і інших національних валют) як реальних світових грошей, якими було свого часу золото, що не мало "національності".
У вирішенні проблеми світових грошей і валютних відносин спостерігається й інший підхід, який підтримує переважно кейн-сіанську традицію. Представники цього напряму виходять із того, що логіка процесу глобалізації господарської діяльності не тільки не відповідає функціонуванню національних валют у ролі світових грошей, а й навпаки, в остаточному підсумку підриває основи такого функціонування. На їхню думку, глобалізація на мікроекономічному рівні потребує адекватної реакції у сфері міжнародної макроекономічної політики, зокрема у вигляді реформування структури міжнародної валютної ліквідності, створення колективної валютної одиниці, яка б виконувала функції універсального засобу міжнародних розрахунків. Тобто це об'єктивна необхідність, яка буде так чи інакше виявлятися. Реалізація такої ідеї, на думку колишнього представника американської ФРС П. Волкера, яку він висловив у м. Бангкоку у січні 2000 р., привела б до утворення світу, "в якому цілі економічного зростання, ефективності і стабільності перебувають у згоді одна з одною...**76
Пропозиції сучасних економістів і здіснення практичних дій щодо вдосконалення Ямайської міжнародної валютної системи та нейтралізації зазначених вище негативних аспектів механізму плаваючих валютних курсів, можна згрупувати за кількома напрямами.
По-перше, для забезпечення більшої стабільності ринкових обмінних курсів провідних західних валют посилюється вплив офіційних органів на ці курси за допомогою валютних інтервенцій із тим, щоб коригувати напрями руху й обмежувати амплітуду їх коливань (у 1985 р. у Нью-Йорку - "угода Плази", яка передбачала проведення спільних масштабних валютних інтервенцій із метою зниження завищеного на той час курсу долара; у 1987 р. у Парижі - "Луврська угода" міністрів фінансів "великої сімки** про спільні заходи з метою стабілізації валютних курсів; у 2000 р. домовленість Європейського центрального банку з ЦБ США, Японії і Канади стосовно спільних інтервенцій для підтримки ринкового курсу євро).
По-друге, спільне регулювання валютних курсів доповнюється широкою регулярною координацією внутрішніх макроекономічних політик провідними державами Заходу (щорічні наради глав держав і урядів "великої сімки", діяльність "групи десяти", яка об'єднує керівників фінансових і центральних банків провідних промислово розвинутих держав Заходу), Щодо такої тенденції відомий західний економіст Дж. Полак писав: "Хоча координації валютних політик і валютних курсів раніше приділялась увага, у центрі якої проблеми погодження економічних політик, без будь-якого сумніву, лежить координація макроекономічного регулювання взагалі і політики в галузі регулювання попиту зокрема'*7*.
По-третє, в центрі уваги залишається висунута ще в 1972 р. пропозиція Дж. Тобіна про встановлення спеціального єдиного міжнародного податку на валютообмінні операції (у розмірі 0,5 % від суми угод). На думку Тобіна, такий податок має загальмувати короткострокові спекулятивні переміщення капіталу. Цю ідею підтримували колишній віце-президент Світового банку Дж. Стігліц і заступник міністра фінансів США Л. Саммерс. її активно обговорюють в урядах і парламентських колах певних країн, а також в органах ООН та багатьох міжнародних неурядових організаціях. Для того щоб попередити протилежний результат при реалізації ідеї, необхідно запровадити податок одночасно в усіх країнах світу та стосовно всіх без винятку видів валютних угод і визначити орган для збирання цього податку та цілі, на які спрямовуватиме цей орган отримані доходи.
Запровадження євро і висунення Європейського центрального банку - емітента цієї валюти - на роль міжнародного "емісійного центру" справило революційний вплив на світову валютну сферу, що виявилося у таких напрямах: 1) послабило опір США здійсненню інституціональних змін у міжнародному валютному устрої; 2) стимулювало рух до процесу формування на базі декількох самостійних валют єдиної грошової одиниці; 3) постало як приклад майбутньої моделі світу.
Сучасні економісти (Р. Бергстен, П. Волкер та ін.) на чолі з лауреатом Нобелівської премії з економіки 1999 р. професором Колумбійського університету (Нью-Йорк) Р. Манделлом виступили за те, щоб дві - три великі валютні зони у сучасному світі дійшли згоди, сформували загальну валютну політику й використали її як "якір" для світової валюти (теорія оптимальної валютної зони). У перспективі кошик п'яти валют, що піддаються інфляції, слід перетворити в єдину валюту, яка залишатиметься постійно стабільною в межах своєї купівельної спроможності. Такої думки дотримується і професор Гарвардського університету Р. Купер. Академік А. Чухно вважає, що "створення і функціонування наднаціональних валют - це спроба розв'язати суперечливість між інтернаціоналізацією господарського життя, розвитком потреб світового ринку та національною валютою, яка стає міжнародним резервним і платіжним засобом"77.
У своїх працях П. Кенен та Е. Кроккет висунули ідею про можливість використання СДР (Special Drawing Rights, SDR) - міжнародних розрахункових та резервних засобів, запроваджених МВФ (1969), які виконують деякі функції світових грошей і регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів і розрахунків із МВФ, регулювання обсягів міжнародної ліквідності, зіставлення вартості національних валют не тільки в міждержавних розрахунках, а й у приватних міжнародних операціях. Для цього її мають визнати учасники міжнародних ринкових обмінів як конкурентоспроможний та ефективний ринковий платіжний інструмент і засіб інвестування вільних коштів. Для досягнення цієї мети можна узгодити вартість СДР із визначеним "товарним кошиком".
Незважаючи на різні погляди, на практиці з 1974 р. все більшого поширення набувала ідея М. Фрідмена. Завдяки цьому, за висловом Дж. Шульца, "ринки, а не уряди відповідальні за валютні курси"78. Як і передбачав засновник монетаризму, після краху системи фінансових курсів не відбулося повернення до політики "розори сусіда" (експорту безробіття) через систематичні конкурентні девальвації. На практиці в результаті прийняття центральними банками на озброєння ідеології монетаризму поширилися конкурентні ревальвації внаслідок підвищення відсоткових ставок для боротьби з інфляцією. М. Фрід-мен стверджував, що гнучкі курси будуть сприяти вільному рухові капіталів. Справді, мобільність міжнародного капіталу значно зросла, створивши для грошових влад проблему короткострокової міграції "вільних грошей". Великому монета-ристу вдалося вивести міжнародну валютну систему "з тіні на світло". Якщо раніше біля її керма стояв закритий ареопаг центральних банків, то, як і сподівався вчений, за гнучких курсів валютні угоди стали відкритими для суспільства.
Отже, серед економістів-теоретиків немає єдності поглядів щодо утворення механізму міжнародних розрахунків, який ґрунтується на використанні єдиної валютної одиниці. Це є наслідком наявних суттєвих розбіжностей інтересів окремих держав, свідченням складності та суперечливості проблеми. Розв'язання ЇЇ має здійснюватися шляхом поступових прагматичних рішень, потребує тривалого часу. Однак це не зменшує відповідальності національних державних органів за забезпечення рівноваги макроекономічного обміну й безперебійності платіжного обігу своїх країн із зовнішнім світом. Розвиток сучасних економічних відносин вимагає забезпечення такого стану, за якого "правила", які встановлюються національною владою у сфері міжнародних розрахунків, більш чітко регулювали б "дистанційні" дії приватних партнерів по зовнішніх економічних угодах, але щоб заходи, здійснювані одними країнами, не спричиняли збитків, що відповідає універсальним стандартам доцільності та справедливості.
Основні терміни і поняття
Інтернаціоналізація фінансової системи, міжнародний рух капіталу, валютні операції, інтернаціоналізація фінансових портфелів, валютні режими, фінансовий ринок, міжнародні інвестиції, міжнародний кліринговий союз, МВФ, МБРР.
Розділ 7. Теорія трансформації економіки і суспільства
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Еволюція теорії глобального монетаризму“ на сторінці 5. Приємного читання.
