Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

Українська етносоціологія

Для відповіді погляньмо на сучасні українські реалії. Так, хоча у 1991 р. на теренах України було проголошено створення незалежної, суверенної Української держави, однак уже через 23 роки, тобто у 2014 р., коли “братня” держава – Російська Федерація, розпочавши війну проти України, анексувала Крим та окупувала значну частину Донбасу, стало зрозуміло, що українська незалежність є фіктивною. Адже на момент початку цієї війни українська армія фактично перестала існувати: чисельність її за роки так званої “незалежності” скоротилась у 10 разів; солдати були майже роздягнені та напівголодні; майже вся військова техніка була частково розпродана, частково розікрадена, частково знищена; офіцери середньої ланки отримували ганебно малу платню і у своїй більшості не мали житла; при цьому високі командні посади в армії (починаючи від міністра оборони) обіймали громадяни РФ або проросійськи налаштовані офіцери.

Натомість станом на 2014 р. Україна посідала “провідні місця” у цивілізованому світі за такими показниками, як рівень корумпованості державних службовців, рівень злиденності населення, рівень безробіття та масштаби трудової еміграції, кількість ув'язнених на кожні 10 тис. осіб населення та ін. Загальна чисельність населення порівняно з переписом 1989 р. зменшилась з 52 млн до 45 млн осіб. До цього переліку можна додати те, що в Україні реальне місцеве самоврядування, яке становить основу демократії, так і не постало, через що провідні галузі економіки та фінанси України належать або громадянам іноземних держав, або українським громадянам, які здебільшого не є етнічними українцями; інформаційний простір України майже повністю підпорядковується Російській Федерації; українська мова, попри вимоги Конституції, так і не набула статусу державної на значній території держави.

Особливо ганебним (і водночас – небезпечним) виявляється для України той факт, що вона, маючи удвічі меншу кількість населення і в багато разів нижчий рівень життя своїх громадян, ніж, наприклад, у ФРН, має набагато більшу загальну кількість мільйонерів та мільярдерів, ніж та сама ФРН. Разом з цим ми не забули й того, що станом на 1991 р. (тобто рік розпаду Радянського Союзу і проголошення української незалежності) Україна на тлі інших республік СРСР мала доволі потужний промислово-економічний, оборонний та інтелектуальний потенціал, а також переважання народжуваності над смертністю. Нагадаємо, що в УРСР на той час не було жодного не тільки мільярдера, а й мільйонера.

Не забуваємо ми й того, що на межі 80-90-х років XX ст. Україною прокотився могутній рух за повалення комуно-більшовицької окупаційної влади, який призвів таки до її повалення. На якийсь час виникла ситуація, коли державна влада, можна сказати, “лежала під ногами” у проводирів Народного Руху України і вони мали, образно кажучи, “нахилитись і підняти її”. Однак відповідної політичної сміливості в них не виявилось. Тому стара влада повернулась, дещо змінивши обличчя та форми володарювання. Почалося тотальне руйнування економіки й системи соціального захисту та жахливе розграбування країни. До цього додамо, що поразками для українського народу закінчилися також “Майдан-2004” та “Майдан-2014”.

Тож виникають питання: “Чи володіє загалом народ України достатнім креативом для того, щоб створити у своїй країні сучасну високорозвинену державу?”; “Чи здатні етнічні українці бути такими самими господарями на власній землі, якими, до прикладу, є нині фіни у Фінляндії, литовці у Литві, поляки у Польщі, чехи у Чехії, угорці в Угорщині, румуни в Румунії і т. ін.?” Порушуючи ці питання, ми усвідомлюємо, що перед нами сьогодні, як і перед нашими предками майже століття тому, знову постає проблема української ментальності.

Певна річ, кожному етносу притаманна культура з її специфічним комплексом ментальних ознак. Що ж до етноментальності українства, то вона, перебуваючи під впливом розмаїття подій історичного часу, зазнала відчутних метаморфоз. Адже й самому українству історично були властиві і передові позиції, і стан майже повної нерухомості, і навіть зворотні рухи. Так уже відбувалося впродовж століть, що український етнос втрачав і відновлював свою еліту, втрачав і відновлював свою єдність. Він то звужувався, то розширювався в географічному, демографічному, політичному, соціальному, духовному просторах. І кожного разу це спричиняло до певних змін його ментальності.

Проте не завжди можна побачити справжні чинники усіх цих змін, оскільки на тлі перебігу подій видимої, чуттєво сприйманої історії у надрах соціуму відбуваються зовнішньо непомітні зміни, які може відбити тільки проникливий розум. Отже, мав рацію Герман Гессе, коли писав, що “у культури, або у духу, або в душі є своя власна історія, яка перебігає поряд з так званою світовою, тобто поряд з невщухними боями за матеріальну владу, як друга, таємна, безкровна та священна історія” [2, с. 334]. Такою є, зокрема, й історія ментальності будь- якого етносу, в тому числі, зрозуміло, й українського.

Говорити про історичність української ментальності – це означає вказувати на її мінливість, змінюваність, рухливість. Причому ці зміни цікавлять нас передусім з точки зору присутності минулого в сучасному.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності
  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки