Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

Українська етносоціологія

Рідна мова у контексті соціологічних опитувань

З огляду на викладену нами позицію, ми вважаємо, що під час соціологічних опитувань некоректно звертатися до респондента із запитанням про його рідну мову, якщо він вже поінформував про своє етнічне походження або належність. Так, скажімо, якщо респондент щодо своєї етнічної належності (походження) визначився як українець, якщо він не має наміру відриватися від етносу свого походження, то хай він геть не знає української мови, але вона все одно є його рідною мовою. Так само й щодо грека, білоруса або поляка в Україні. Це – аксіома.

До речі, це добре розуміли неупереджені вчені-етносоціологи ще наприкінці XIX ст. Так, вже згадуваний нами сучасний український етноісторик Володимир Скляр свідчить: “Етнічний склад Російської імперії при проведенні перепису 1897 р. обраховувався за допомогою питання про рідну мову. В цьому був свідомий відступ від рекомендацій Петербурзького міжнародного наукового конгресу 1872 р. про використання для цієї мети прямого питання про національну (етнічну) належність” (виділення і курсив автора. – Ред.) [18, с. 68]. Тобто про рідну мову не запитують, її фіксують шляхом встановлення етнічної належності (походження) етнофора. І навпаки, вважаємо цілком коректним і навіть практично корисним запитувати респондента чи то про мову найзручнішого, чи то про мову повсякденного спілкування взагалі, чи то про мову побуту, чи то про мову спілкування на роботі зокрема тощо. Тут преференції цілком припустимі.

Соціологічний наслідок преференційно-оцінного погляду на сутність феномену рідної мови полягає в тому, що етносоціолог-дослідник, з'ясувавши, що респондент мислить, спілкується у побуті, у громадських місцях тощо російською мовою, мусить робити висновок, що саме ця мова і є рідною мовою респондента. Ситуація, щоправда, може бути й іншою, а саме: накинувши респонденту згадане вище потрактування рідної мови, етносоціолог запитує: “То яку ж мову ви вважаєте рідною?” Відповідь значної частини тих російськомовних українців, які, однак, визначили свою етнічну належність як українську, буде у цьому разі, поза сумнівом, однаковою: “Моєю рідною мовою є російська”. Насправді, оскільки всі ці люди визнали себе етнічними українцями, то й їхньою рідною мовою є, поза будь-якими маніпуляціями їхньою свідомістю, саме мова українська.

Відомий сучасний український соціолог Олександр Вишняк у своїй монографії “Мовна ситуація та статус мов в Україні: динаміка, проблеми, перспективи (соціологічний аналіз)”, що вона вийшла друком у Києві 2009 р., цілком слушно привертає увагу всіх, на кого розрахована ця його наукова праця, до того факту, що й досі в Україні “показник рідної мови дуже неоднозначно розуміється навіть у науковій літературі” [48, с. 18]. Так, наприклад, відзначає вчений, один з українських соціологів “М. О. Шульга ... пропонує власне визначення рідної мови (як такої. – О. Я), "через яку особистість може найповніше виявити свою мовну компетентність" і якою "особистість мислить"” [Там само, с. 19]. Вище ми піддали аналізу схожий погляд на рідну мову сучасного львівського філолога Ф. Бацевича.

Що ж до пересічних українських громадян, продовжує О. Вишняк, то “аналіз цільового національного дослідження етнічних груп України 2003 р. показує, що ... з-поміж етнічних українців 57,4 % вважають, що рідна мова – це мова національності, до якої вони належать, 12,9 % – що це мова батьків, 24,8 % – це мова, якою вони думають і можуть вільно спілкуватися, ... з-поміж етнічних росіян найбільше тих, хто вважає рідною мову ту, якою думають і можуть вільно спілкуватися (52,8 %), мову національної групи (30,3 %), і найменше – мову батьків (13,3 %). Таким чином, – резюмує вчений, – ... існують ... суттєві відмінності між представниками двох найчисельніших етнічних груп України – українців і росіян, які загалом становлять понад 95 % населення країни. За цих умов абстрактне запитання про рідну мову в опитуваннях взагалі не піддається раціональній інтерпретації,... хоча давно включається не лише до соціологічних опитувальників, а й зі сталінських часів разом із національною ідентифікацією включене до переписів населення” (курсив і виділення автора. – Ред.) [Там само, с. 19-20].

Відтак О. Вишняк, підсумовуючи, цілком слушно рекомендує: “Через багатозначність та некоректність щодо інтерпретації показник рідної мови потрібно вилучити із соціологічних досліджень, замінивши його показниками мови спілкування батьків (чи осіб, які їх заміняли) та мови, якою громадяни думають ("внутрішня мова")” (виділення автора. – Ред.) [48, с. 20-21]. Вважаємо за доцільне підкреслити, що ця пропозиція Олександра Вишняка дещо наближається (особливо у своїй першій частині) до рекомендацій Петербурзького міжнародного наукового конгресу 1872 р., про які щойно йшлося (див. с. 369 даного тексту).

Отже, доречно запитати: “Чи має певну важливість позиція, яку ми відстоюємо? Чи має взагалі якесь значення те, як ми будемо називати мову, якою на даний момент розмовляє й думає певна людина після того, як вона або перестала вживати, або вже і не знає мови своїх батьків, взагалі – мови своїх етнічних предків, але все ж не відмовилася від своєї належності до них?1 Гадаємо, що має, оскільки з результатів нашої теоретичної розвідки випливає, що спитати у такої людини “Якою є Ваша рідна мова?” – це те саме, що поставити недолуге запитання “Чи вважаєте Ви своїм рідним той етнос, до якого Ви належите і з яким себе ідентифікуєте?” Навіть більше, у розглядуваному випадку поняття “рідна мова” свідомо чи неусвідомлювано, але з неодмінністю перетворюється на засіб-конструкт для маніпулятивного деформування мовної ознаки етноментальності українців у бік російської одномовності.

Таким чином, можна зробити висновок, що при з'ясуванні сутності української етнічної мови як засадової ознаки функціонування української ментальності феномен рідної мови під час соціологічних опитувань респондентів-українців не можна використовувати як об'єкт преференції, тобто – як об'єкт суб'єктивного вибору. А поняття “рідна мова” не можна розглядати інакше, ніж як синонім, власне, етнічної мови та позначення найважливішого атрибуту етнічності.

Відтак, ставлячи крапку у розгляді питання про рідну мову, ми повинні підкреслити, що кожний з переписів населення в Україні, у якості одного із своїх результатів мав свідчення про те, що певна частка (відсоток) етнічних українців називала (вважала) своєю рідною українську мову. Однак, насправді, ці “свідчення” були нічим іншим, як результатом маніпулятивного викривлення того очевидного факту, що серед населення України людей, для яких українська мова була рідною, нараховувалося ніяк не менше за чисельність усіх тих, які ідентифікували себе етнічними українцями.

І навпаки, якщо, скажімо, стверджувалося, що під час перепису певна частка (відсоток) етнічних росіян України назвала своєю рідною українську мову (а, до прикладу, за результатами перепису 1989 р. таких виявилось 1,56 %), то це означало лише те, що для цієї частки етнічних росіян українська мова була такою, якою вони повсякденно спілкувалися, навіть мислили, але, оскільки вони ідентифікували себе етнічними росіянами, українська мова рідною для них не могла бути за визначенням [18, с. 345,347].

Нарешті очевидним є те, що “разом з рідною мовою батьків дитина сприймає віру, звичаї, пісні, приказки, а з ними – й основні риси національної (читай: етнічної. – О. Н.) ментальності” [49, с. 73]. Тому преференційне користування саме рідною мовою є запорукою етнічного самозбереження, адже рідна “мова є своєрідним бар'єром, який стримує змішування етносів” [Там само, с. 68]. Натомість практики повсякденного вживання етнічними українцями нерідної мови (передусім, певна річ, – російської), тим більше – мислення цією мовою, реально деформують українську етноментальність.

І все ж маніпулятивне (= “рідномовне”) деформування мовної ознаки етноментальності українців у бік російської одномовності, що воно тривало десятиліттями, в цілому не спромогалося заходити так далеко, щоб у своїй власній країні етнічний українець, хай вже й російськомовний, остаточно забував про свою українську першорідність. Гадаємо, що навіть погоджуючись (як того вимагали укладачі опитувальної анкети) вписувати у графу “рідна мова” ту мову, яка була для респондентів-українців мовою повсякденного спілкування, зручною, легкою, комунікативною, тобто – російську, вони не відмовлялися ні від справді рідного етносу, ні від справжньої рідної мови.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю
  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки