Р. Пребіш у праці "Теоретичні та практичні проблеми економічного зростання" (1951) розкрив механізм розвитку "третього світу". На його думку, найраціональнішим рішенням для розриву зачарованого кола застою рівноваги, коли продуктивність низька через брак капіталу, а брак капіталу - через нестачу вкладів, зумовлену низькою продуктивністю, є залучення зарубіжних інвестицій. Цей процес має супроводжуватися розробкою спеціального плану міжнародного фінансування, пошуком нового податкового механізму, який дав би державі змогу отримати засоби для прямого інвестування34.
Інша проблема, яка постає в центрі уваги цієї теорії поряд із проблемою нагромадження, є проблема споживання. У країнах, що розвиваються, поширена імітація типів споживання "центру". Бази для виробництва деяких споживчих товарів у латиноамериканських країнах (особливо товарів тривалого користування) не було. Але тиск з боку попиту був, і суперечність між потребою у нагромадженні та стереотипним споживанням вирішувалася шляхом інфляції. До проблеми нагромадження і споживання Р. Пребіш відносить і проблему розчленування ринків, яка в Латинській Америці вела до втрат вигод від технічного прогресу36. Постановка цієї проблеми пізніше сприяла розробці стратегії латиноамериканської інтеграції.
Автори теорії ставили питання про необхідність розмежування інтересів підприємця і загальних інтересів економіки. Державну політику потрібно будувати, спираючись на це розмежування, яке особливо чітко виявляється у виборі між капітало-економним і працеінтенсивним виробництвом.
Фундаментальне завдання теорії периферійної економіки - вирішити проблему поглинання надлишкової робочої сили. Головне, що цікавить підприємця, - збільшення прибутку і зменшення витрат виробництва. Але з державної позиції, яка передбачає подолання в найкоротший термін відсталості, такий однозначний підхід не ефективний, як не ефективно за наявності незайнятого населення відмовитися від застарілого обладнання. Використання останнього в умовах, коли головна проблема - пошук джерел зайнятості, дає суттєвий народногосподарський ефект.
При оцінці ефективності галузей, які працюють на внутрішній ринок, і вигоди від торгівлі імпортною продукцією теоретики пропонували такий самий народногосподарський критерій. При порівнянні витрат конкуруючих галузей ввезення дійсно може бути ефективнішим. Однак такий підхід означатиме "практичну неможливість індустріалізації у Латинській Америці на сучасному етапі". У теорії периферійної економіки пропонується враховувати всю суму вигод, які отримує країна, або народногосподарський ефект інвестицій з включенням вигод другого порядку аж до соціальних.
Свою теоретичну гіпотезу Р. Пребіш розглядав як першу спробу комплексної інтерпретації розвитку країн Латинської Америки, його економічного механізму і рушійних факторів. Він зосередився на специфічних проблемах процесу індустріалізації: програмі як методі забезпечення народногосподарського ефекту, технічних способах виробництв, суперечностях інфляції тощо36.
С. Фуртадо у праці "Намагання економічного планування у Латинській Америці" (1970) також вважав, що критерій максимізації доходу на душу населення має бути протиставлений
статистичному розумінню критерію порівняльних витрат. Але значення критерію максимізації доходу латиноамериканські економісти не перебільшували, вони доповнювали його показниками ефективності, яка забезпечувалась заміщенням імпорту. Були досліджені також механізми інфляції і шляхи її подолання, використання виробничих потужностей, структура зайнятості.
Теорія периферійної економіки не обмежувалась проблемами технологічно-економічних рішень при аналізі індустріалізації, її динаміки та дефектів. Програму індустріалізації було доповнено розробкою стратегії розвитку, яка передбачала і заміщення імпорту, і новий вихід на світовий ринок, і навіть пошук "стилю розвитку". Потенціал сучасної технології, на думку теоретиків, буде використаний залежно від того, які цілі будуть поставлені у процесі управління розвитком: підкорення одних людей іншими або повна свобода особистості. Вони за другий варіант*7.
Безперечно, в економіці, зростання якої стримується обмеженням платіжного балансу, необхідно вживати заходи для збільшення експорту або обмеження імпорту. Разом із тим варто зазначити, що ця дуже відома істина набуває додаткового виміру, якщо прийнята зовнішньоторговельна стратегія розглядається як частина загальної стратегії розвитку. У цьому випадку оцінка будь-якої конкретної зовнішньоторговельної стратегії має враховувати не тільки аспект алокації ресурсів, а й наслідки цієї стратегії для норми нагромадження і технічного прогресу.
Прикладом цього може бути реалізація цієї політики рядом країн. У 50-ті - на початку 60-х років XX ст., коли долар був у дефіциті, промислові країни, які відчували обмеження з боку платіжного балансу, приймали зовсім різні зовнішньоторговельні й промислові стратегії. Німеччина, наприклад, здійснювала зниження курсу марки і надавала субсидії експортним галузям промисловості. В умовах швидкого зростання світової торгівлі промисловими товарами і частки Західної Німеччини у цій торгівлі швидке збільшення промислового експорту створювало умови для внутрішнього зростання. Італія проводила аналогічну стратегію шляхом регулярної девальвації ліри навіть за додатного сальдо рахунку поточних операцій Італії38.
Зовсім по-іншому втілювали що стратегію Франція і Японія. Обидві країни енергійно захищали свої внутрішні ринки, використовуючи зростання промисловості в межах внутрішнього ринку як трамплін для завоювання експортних ринків. Обґрунтування цієї політики заміщення імпорту зробив В. Одзі-мі39. Якби японська економіка прийняла просту доктрину вільної торгівлі і вирішила спеціалізуватися на своїй експортній промисловості, яка складалася з іграшок та інших подібних товарів і низькоякісних текстильних виробів (галузі з інтенсивним використанням праці), вона практично назавжди опинилася б прив'язаною до азіатського шляху стагнації і бідності. Країна пішла шляхом створення галузей промисловості, які вимагають інтенсивного використання капіталу і техніки (сталеплавильна, автомобільна промисловість, виробництво оснащення всіх типів електроніки та ін.). З погляду порівняльних витрат це були найнепридатніші галузі для Японії. В короткостроковому статичному аспекті підтримка таких галузей промисловості мала суперечити економічній раціональності. Але з перспективного погляду, це - саме ті галузі промисловості, де еластичність попиту за доходом висока, технологічний прогрес інтенсивний, а продуктивність праці швидко зростає.
Ортодоксальна теорія міждержавної торгівлі вважає, що найефективнішу алокацію ресурсів забезпечує режим вільної торгівлі. Ефективний розвиток, таким чином, вимагає прийняття концепції вільної торгівлі, використання валютних ресурсів засобу балансування зовнішньоторговельних потоків.
Цей аргумент ґрунтується на багатьох сильних передумовах, зокрема на припущенні про те, що всі країни мають доступ до одних і тих самих технологій, ринки факторів перебувають у рівновазі (праця використовується повністю) і всі країни мають рівний доступ до всіх ринків, включаючи і фінансові. У випадку невиконання і тих, і інших відомих передумов ці аргументи не йдуть на користь вільній торгівлі і на практиці люди змушені мати справу з невизначеністю, характерною для субоптимальних ситуацій.
Заперечення аргументів на користь ефективності цінового механізму, наприклад, на основі кейнсіанського підходу, веде до заперечення ефективності вільної торгівлі. В основу так званої стратегії структурних перетворень у Латинській Америці ЕСЬА була покладена саме кейнсіанська аргументація. Якщо при розширенні внутрішнього попиту не "випускати" його за кордон за допомогою протекціоністських заходів, то внутрішні заощадження і податкові надходження фінансуватимуть внутрішні інвестиції та державні витрати. А прибутковість захищеного від конкуренції внутрішнього виробництва сприятиме подальшим інвестиціям. Процес економічного зростання буде тим самим самопідтримувальним.
Спочатку застосування стратегії імпортозаміщення у Латинській Америці у 1950-х роках мало досить значний успіх. Досить швидко зростає випуск вітчизняних промислових товарів, а відповідно і зайнятість у промисловості. Аналіз пізніших збоїв зростання показав, що заміщення імпорту мало місце насамперед у легкій промисловості, у виробництві споживчих товарів, тоді як інвестиційні товари й надалі імпортувалися. Таким чином, після певного зростання, пов'язаного із заміщенням імпорту споживчих товарів, зростання знову відчувало обмеження у вигляді імпорту оснащення. А протекціоністська політика не сприяла зростанню конкурентоспроможності вітчизняної промисловості на світовому ринку. Саме ці факти були покладені у вимоги МВФ до латиноамериканських країн ліквідувати торговельні бар'єри, на яких ґрунтувалася попередня стратегія розвитку.
У процесі реалізації на практиці основних положень теорії імпортозаміщення дискусії вийшли за рамки традиційного захисту вільної торгівлі і розглядалися впливи різноманітних зовнішньоторговельних стратегій на структурні і технологічні зміни. Саме на цих основах В. Одзімі виправдовував японську стратегію імпортозаміщення. Досвід Японії показав, що традиційна дихотомія між зростанням, яке ґрунтується на імпорто-заміщенні, і зростанням, орієнтованим на експорт, не правильна. Хоч японська промисловість розвивалася в межах внутрішнього ринку, який швидко розширювався і був захищений, зростання виявилося трампліном для експансії на світові ринки. Експорт стимулювався внутрішнім зростанням економіки.
Приклади успішного втілення політики імпортозаміщення в Японії і Франції та проблеми, які виникли в країнах Латинської Америки, не можна пояснити в рамках статичної концепції алокаційної ефективності. Успіх (як і його відсутність), безсумнівно, був пов'язаний із технічним прогресом і промисловою модернізацією. Аргумент на користь вільної торгівлі, очевидно, має сенс у тому, що вона сприяє найшвидшому втіленню нової техніки, яка забезпечує порівняльні переваги.
В інтерпретації Н. Калдором закону Вердоорна передбачається, що темпи приросту продуктивності в переробній промисловості залежать від темпу приросту попиту на її продукти40. За допомогою цієї тези можна оцінити зовнішньоторговельні стратегії.
Світова практика засвідчила, що збільшення попиту на продукцію країни залежить від темпів зростання її внутрішнього ринку та експортних ринків і темпів зміни її частки на цих ринках. Останнє є повільним і невизначеним процесом. Основним детермінантом збільшення попиту є зростання ринків. В умовах гострої конкуренції за частки (приблизно) одного і того ж експортного ринку, саме зростання внутрішнього ринку зумовлює основні відмінності темпів зростання попиту на продукцію переробної промисловості різних країн. Звідси можна зробити висновок, що управління зростанням внутрішнього ринку з використанням будь-яких необхідних засобів для послаблення обмеження платіжного балансу - це найефективніша стратегія розвитку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Латиноамериканські концепції периферійного розвитку“ на сторінці 3. Приємного читання.
