• гостре реактивне збудження. За гіперкінетичного варіанта реактивного психозу спостерігають психомоторне збудження на тлі вираженого афективного напруження з тривогою і страхом. Свідомість афективно звужена. Поведінка хворих не- цілеспрямована, інколи хаотична, зумовлена емоційним розладом. Вони можуть кудись бігти (“біжить світ за очі”), навіть назустріч небезпеці, зчиняти скандал або навіть бійку (наприклад у разі емоційного дистресу внаслідок сімейних негараздів), досить часто не вважають себе хворими і відмовляються від госпіталізації;
• гострий реактивний ступор. Хворий перебуває в стані заціпеніння (“остовпів від жаху”) з мутизмом — психогенно зумовленою втратою мовлення, звуженням свідомості або в наближеному до цього (субступорозному) стані;
• гострий присмерковий стан. Фрагментарне сприйняття оточення (звужена свідомість). Хворий виконує автоматичні рухи, кудись іде, мовленнєвий контакт непродуктивний, обмежений уривчастими фразами;
• гостра реактивна сплутаність. Присмерковий стан з непродуктивним, неці- леспрямованим руховим збудженням, страхом. Мовлення хворого безперервне, безладне, за типом мовного вінегрету, але стосується психотравмівної ситуації;
• гострий реактивний параноїд. Хворий розгублений, з афективно звуженою свідомістю. Афективно насичені маячіння та галюцинації відображають психотрав- мівну ситуацію.
Тривалість гострих реактивних психозів коливається від ЗО хв до 1—2 діб.
До підгострих реактивних психозів належать:
• істеричний ступор. Після психічної травми спостерігають рухову загальмо- ваність хворих, вони малоконтактні, тобто перебувають у субступорозному стані. У разі нагадування травмівної ситуації певним чином реагують на неї: прислухаються, повертають голову до співрозмовника, у них з'являються вегетативні знаки афективного напруження (збліднення або почервоніння шкіри, прискорення пульсу та частоти дихання тощо);
• істеричний присмерковий стан. Клінічна картина мінлива. Рухове збудження змінюється субступором або ступором. При цьому хворі намагаються привернути до себе якнайбільше уваги, однак залишені наодинці швидше заспокоюються;
• ганзерівський синдром. Представлений істеричним присмерковим порушенням свідомості та псевдодеменцією. Хворі не в змозі виконати найпростіші інтелектуальні операції: порахувати пальці на руках, правильно назвати тварину або квітку тощо. Інколи в них виникають галюцинації загрозливого змісту. У деяких випадках спостерігають пуерилізм, тобто віковий регрес — хворі поводять себе, як малі діти.
Вираженість клінічних проявів реактивних психозів може посилюватися в разі згадування психотравмівної ситуації, а в спокійному стані мислення та поведінка хворих стають більш упорядкованими.
Невідкладна допомога пацієнтам з реактивним психозом полягає в якнайшвидшій ізоляції від дії психогенного травмівного чинника, яким може бути і місце психотравмівної події або ситуація, що її (навіть непрямо) нагадує. Проблеми виникають щодо пацієнтів з гіперкінетичним варіантом психозу: їх потрібно фіксувати і намагатися на місці події заспокоїти. Найефективнішими в цьому разі є нейролептичні засоби (наприклад аміназин чи тизерцин внутрішньом'язово по 100—200 мг, під контролем АТ). Після усунення гострих проявів проводять диференційовану психотропну терапію. За потреби таких пацієнтів госпіталізують.
Після госпіталізації до профільного відділення потрібно використовувати нейролептики, транквілізатори (анксіолітики), тимостабілізатори, загальнозміцнювальні засоби, психотерапію, фізіотерапію.
Абстиненті стани
Алкогольний абстинентний синдром — це симптомокомплекс соматичних (серцебиття, нудота, позив до блювання, тремор, головний біль тощо), неврологічних (вегетативні розлади, парестезії, гіперестезія зорового та слухового аналізаторів) і психопатологічних (роздратованість, астенізація, пізнавально-мнестичні порушення) розладів, які виникають у разі більш-менш тривалого, частіше вимушеного утримання хворого на алкоголізм від уживання алкогольних напоїв. Часто на тлі абсти- нентного синдрому виникають алкогольні психози. У початковій стадії захворювання ці прояви можна усунути за допомогою вживання великої кількості чаю, кави або холодної води (неспецифічне опохмілення), потім — слабкоалкогольних напоїв і наприкінці II стадії хвороби — горілки.
Абстинентний синдром у хворого на алкоголізм потрібно відрізняти від після- інтоксикаційного стану, що виникає в осіб без фізичної залежності від алкоголю після надмірного його вживання. У цьому стані хворий відчуває відразу не лише до смаку, а і до запаху і вигляду алкогольних напоїв.
Лікування таке саме, як і при алкогольному делірії: седативна та детоксикаційна терапія, підтримка серцевої діяльності, призначення вітамінів групи В, гепатопро- текторів.
Опійний абстинентний синдром
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особливості спостерігання за збудженими хворими“ на сторінці 6. Приємного читання.
