Підґрунтям патогенезу розладів психіки внаслідок травматичного ураження головного мозку є механічне ушкодження та набряк мозкової тканини, гемо- та лікво- родинамічні порушення, а також гіпоксія мозку. Особливого значення в патогенезі післятравматичних розладів надають набряку головного мозку. Вважають, що дифузний незапальний набряк розвивається в перші дні після перенесеної ЧМТ, досягаючи максимальної вираженості до середини першого тижня. За повідомленнями деяких авторів, існує паралелізм між динамікою набряку мозку та завершенням травматичного психозу.
У патогенезі набряку мозку важливе значення мають зниження доставки кисню і енергетичних субстанцій, порушення тонусу мозкових судин і осмолярності крові (гіпо- або гіпернатріємія, гіперглікемія, екзогенні осмотичні агенти — розчини глюкози, манітол та ін.), порушення кислотно-основної рівноваги (ацидоз або алкалоз), токсичні агенти — ендогенні (аміак, екситотоксичні амінокислоти, ендогенні детергенти) й екзогенні (інфекційні агенти, нейротропні препарати), активація гліальних елементів і секреція прозапальних медіаторів (цитокіни, метаболіти арахідонової кислоти).
Нагромадження ендогенних детергентів, тобто речовин, здатних розщеплювати ліпідні структури, може впливати на функції мембран нейронів аж до втрати трансмембранних потенціалів і електричної активності нейрона. Важливими метаболічними агентами, що здатні справляти детергентну дію, є вільні жирні кислоти. Так, встановлено, що внаслідок 45-хвилинної ішемії головного мозку рівень вільних жирних кислот збільшується в 14 разів. Важливим класом ендогенних детергентів, які утворюються при ЧМТ, вважають фосфоліпази, що можуть розщеплювати фосфоліпіди мембран нейронів.
З точки зору анатомії своєрідність головного мозку полягає в тому, що він міститься в порожнині ригідного черепа. Згідно з доктриною Монро—Келлі всередині черепа має зберігатися динамічна рівновага трьох складових: мозку, спинномозкової речовини та крові. У разі збільшення об'єму одного з інгредієнтів або появи нового, наприклад внутрішньочерепної гематоми, об'єм інших складових має відповідно зменшитися. Якщо цього не відбувається, спостерігають підвищення внутрішньочерепного тиску та дислокацію головного мозку, що спричинюють притиснення мозку до кісткових і сполучнотканинних структур, а також защемлення мозку в природних отворах черепа.
Важливе значення має блокада проведення імпульсів у синапсах, порушення функції стовбура мозку та гіпоталамуса, а також порушення медіаторного обміну.
При нетяжких травмах спостерігають незначне та зворотне порушення структури і функції нервових клітин, тяжкі — призводять до незворотного ушкодження та загибелі нервових клітин, на місці яких з'являється або сполучна тканина (гліозний рубець), або рідина (кіста).
У численних дослідженнях встановлено, що за смерть клітин головного мозку при ЧМТ, інсультах та інших патологічних станах відповідають процеси апоптозу, а не некрозу. Пусковими механізмами апоптозу завдяки прямій дії на геном клітини є віруси, глутамат, медіатори запалення, ішемія тощо, тобто всі ті чинники, що зумовлюють вторинне ураження головного мозку.
Метаболічні порушення, а також безпосереднє ураження мезенцефально-діенцефальних структур і значне дифузне ураження кіркових структур розглядають як чинники виникнення різних форм порушення свідомості.
Класифікація
Психічні порушення внаслідок ЧМТ мають надзвичайно широкий діапазон — від легких астенічних розладів до недоумства. У науковій літературі їх нерідко об'єднують поняттям “травматична хвороба головного мозку”, маючи на увазі спільні етіологію та патогенез, патологічну анатомію, закономірності розвитку, лікування тощо. Особливості зазначених психічних порушень залежать від характеру ураження, інтенсивності та поширення травми, її локалізації, часового чинника, ускладнень, коморбідності, психогеній, які нашаровуються, соціальних умов та ін.
Незважаючи на значний поліморфізм психічних розладів унаслідок травматичного ураження головного мозку, існує певна закономірність їхньої динаміки.
За часом виникнення виділяють такі стадії (періоди) ЧМТ: початкову, що настає одразу після травмування, гостру, підгостру (реконвалесценсії або пізню) та віддалених наслідків. Деякі автори початкову стадію травматичної хвороби об'єднують із гострою (варто пам'ятати, що при легких ЧМТ початкового періоду як такого немає). Підґрунтям такої періодизації травматичного ураження головного мозку є особливості клінічної картини. Однак потрібно розуміти, що остання зумовлена складною динамікою і різним співвідношенням основних патогенетичних чинників і механізмів травматичної хвороби на різних етапах її перебігу. Так, у початкових стадіях захворювання (початковий і гострий періоди) з основним клінічним проявом — порушенням свідомості — домінують такі загальномозкові чинники, як порушення гемо- та ліквородинаміки з розвитком набряку головного мозку і внутрішньочерепної гіпертензії. На цьому етапі травматичної хвороби залежно від тяжкості травми спостерігають широкий спектр морфологічних змін з боку головного мозку — від невеликого набряку і рідких точкових крововиливів до тяжких уражень з некрозом великих ділянок мозкової тканини, вираженими судинними та ліквородинамічними порушеннями, дистрофічними змінами нервових клітин. Оскільки зазначені порушення при тяжких ЧМТ можуть тривати до 1—2 міс. і більше, стільки само можуть зберігатися клінічні прояви цього етапу захворювання. У період реконвалесценсії (під- гострий, пізній) вищезгадані загальномозкові порушення поступово стабілізуються. ' Основну увагу привертають прояви топічних уражень головного мозку, реактивно- особистісні механізми та ін. У генезі психічних порушень у цей період важливу роль відіграють додаткові екзогенні впливи: інтоксикації, емоційний стрес, соматичні й інфекційні хвороби, повторні, навіть легкі, ЧМТ тощо. Він може тривати 1 —1,5 року, а в особливо тяжких випадках — до 2 років.
У період віддалених наслідків психічні порушення є наслідком взаємодії таких чинників, як характер і тяжкість ЧМТ, вік хворого, додаткові екзогенії, судинні зміни, структура особистості. У цей час особливо важливе значення мають соціальне оточення та соціальна адаптація хворого. Морфологічно виявляють хронічний набряк мозку, зовнішню та внутрішню гідроцефалію, кістозні розширення підпавутинних просторів, мікроскопічно — зморщування тіл нервових клітин і їхніх відростків, деструкцію ядер, локальну атрофію мозкової речовини, фіброз мозкових оболон.
У МКХ-10 психічні порушення, зумовлені ЧМТ, розміщено в рубриці Б00 “Органічні, включаючи симптоматичні, психічні розлади”. Зокрема більшість психопатологічних порушень травматичного генезу (від органічного емоційно лабільного (астенічного) до органічних маячних (шизофреноподібних) розладів) представлено в підрубриці Б06 “Інші психічні розлади внаслідок ушкодження або дисфункції головного мозку або внаслідок фізичної хвороби”. Органічний розлад особистості включено в підрубрику Р07.0, а в підрубрику Р07.2 — посткомоційний синдром, у Р04 — описано органічний амнестичний синдром.
Клінічна картина
Відповідно до виділених етапів перебігу травматичної хвороби головного мозку в клінічній психіатрії прийнято виділяти психічні порушення:
• 1) початкового та гострого періодів;
• 2) періоду реконвалесценції;
• 3) періоду віддалених наслідків.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Етіологія і патогенез“ на сторінці 1. Приємного читання.
