Етіологія. Поряд із загальними для формування аномального характеру етіологічними чинниками велике значення має виховання за типом гіпоопіки і безнаглядності, брак любові й уваги. Цей розлад типовий для дітей із маргінальних сімей, члени яких ведуть асоціальний спосіб життя, зловживають психоактивними речовинами. Можливий також у сім'ях, які перебувають у ситуації соціально-економічного стресу (наприклад, екстремальна міграція через війни та конфлікти).
Клінічна картина. Типовими проявами, що починаються вже в дитячому віці, є неслухняність, непокора, активне нехтування правилами і невизнання жодних авторитетів. Такі діти брехливі, часто тікаютьз дому, прогулюють заняття в школі, здатні до крадіжок, бійок, вживають алкоголь і наркотики. Типовими для них також є різні види протиправної поведінки. Надалі спостерігають грубу невідповідність між поведінкою і прийнятими в суспільстві соціальними нормами, байдужість до почуттів інших людей. Прояви емоцій такі особи вважають за слабкість, понад усе цінують силу та витривалість. Вважають, що кожен має дбати лише про себе і власні інтереси. Легко вступають у стосунки, але не здатні їх підтримувати, маніпулюють іншими людьми. Мають низьку толерантність до фрустрації, не терплять відмов і поразок, реагують агресією, включаючи насильство. Не здатні почувати провину та вчитися на власних помилках. Характерними рисами такої особистості є ранній розвиток сексуальності та нерозбірливість у зв'язках. У стосунках з людьми вони можуть бути чарівними та переконливими, але легко перетворюються на жорстоких і брутальних. Антисоціальність, що формується в дорослому віці, динамічно розвивається із окремих антисуспільних вчинків у підлітковому та дитячому.
Таким особам властиве раннє тяжіння до кримінальних угруповань, нехтування бажаннями та потребами людей, які їх оточують, на користь власних егоїстичних інтересів.
Клінічні діагностичні критерії дисоціального розладу особистості:
• відповідність загальним критеріям розладів особистості;
• наявність порушень поведінки з підліткового віку;
• виражена, стійка і демонстративна позиція безвідповідальності і зневаги до соціальних норм і обов'язків;
• байдужість до почуттів інших;
• нездатність підтримувати взаємовідносини без значних труднощів щодо їх становлення;
• низька толерантність до фрустрації, низький поріг агресії, включаючи насильство;
• схильність звинувачувати людей, які їх оточують, у власних недоліках або висувати привабливі пояснення своєї поведінки;
• нездатність до почуття провини і надбання життєвого досвіду, особливо покарання;
• явища соціальної дезадаптації.
Патопсихологічні діагностичні критерії:
• порушення або перекручування системи ціннісних і особистісно значущих орієнтацій;
• порушення цільової та мотиваційної структури діяльності.
Параклінічні методи дослідження — специфічних порушень не виявляють.
Диференціальну діагностику потрібно проводити із шизофренією і шизотиповим розладом, а також хореєю Гентінгтона. Для шизофренії та шизотипового розладу характерне поєднання емоційно-вольових порушень, які можуть супроводжуватися антисоціальною поведінкою, з формальними розладами мислення. При хореї Гентінгтона поряд з асоціальною поведінкою спостерігають гіперкінези та порушення когні- тивної сфери (прогресуюча деменція).
Терапія. Групова психотерапія: групи однолітків (само- і взаємодопомоги), в яких соціальну ізоляцію та покарання протиставлятимуть допомозі і спілкуванню. По- ведінкова терапія за типом “жетонної економіки”, в структурі якої — асоційована система схвалення та покарання. Можливо застосування медикаментозних засобів контролю над імпульсами, зокрема препаратів літію, карбамазепіну.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Дисоціальний розлад особистості“ на сторінці 1. Приємного читання.
