Фенілкетонурію (фенілпіровиноградна олігофренія, хвороба Феллінга) описав А. Феллінг у 1934 р. Частота її становить 1 на 10 000 новонароджених.
Етіологія і патогенез. Успадковується захворювання за рецесивним типом. Прихованими носіями є практично здорові люди, гетерозиготні за автосомно-рецесив- ним геном фенілкетонурії. Кожна 50-та людина є прихованим носієм такого гена. У шлюбі між двома прихованими носіями кожна четверта дитина народжується з геном фенілкетонурії в гомозиготному стані, що призводить до захворювання. Причиною недуги є спадкова відсутність у печінці ферменту фенілаланінгідроксилази, внаслідок чого одна з амінокислот — фенілаланін, що входить до складу харчових білків, не перетворюється на тирозин, меланін. У хворих вміст фенілаланіну в сироватці крові перебуває в межах від 150 до 600 мг/л, а в здорових — 3—40 мг/л.
На початку другого місяця життя в дитини починає активно виявлятися брак ферменту фенілаланінгідроксилази. Надлишок фенілаланіну перетворюється на феніл- піровиноградну, фенілоцтову і фенілмолочну кислоти, а також фенілацетилглутамін і фенілетиламін. Ці побічні продукти метаболізму до кінця другого місяця життя дитини виділяються із сечею у великій кількості. В організмі виявляють дисбаланс амінокислотного обміну, зниження синтезу серотоніну, адреналіну, норадреналіну, дофаміну, тироксину, меланіну, а також нікотинової, амінової і гамма-аміномасляної кислот.
Дефіцит нейрогормонів, нагромадження в організмі токсичних речовин, дисбаланс амінокислотного обміну, порушення використання глюкози, а також демієлі- нізація нервових клітин головного мозку призводять до затримки розумового розвитку та інших клінічних проявів цього захворювання.
Клінічні прояви. Основною ознакою фенілкетонурії є невпинне прогресування недоумства. Зниження інтелекту поєднується із затримкою росту, помірною мікроцефалією і такими диспластичними ознаками, як високе піднебіння, виступаюча верхня щелепа, деформовані вушні раковини й епікант. У перше півріччя життя в більшості випадків захворювання не виявляється. Однак іноді з перших тижнів діти дуже неспокійні, погано сплять, безпричинно плачуть, або, навпаки, надто мляві, сонливі, не фіксують погляд на предметах, не повертають голови на звук, пізно починають "агукати".
Досить частими й ранніми симптомами є збльовування і блювання, надмірна пітливість (запах “мишей” або “кінської сечі”, зумовлений виділенням з потом фенілоцтової кислоти). На другому—третьому місяці світлішають волосся, райдуж- ка. Особливо це помітно в тих дітей, які народився з темним волоссям. 80—90 % хворих дітей біляві з блакитними очима, світлою сухою шкірою, чутливою до зовнішніх впливів. Часто у них спостерігають діатез, дерматит і екзему. Діти нерідко мають надлишкову масу тіла. У них рано заростає велике тім'ячко, що призводить до мікроцефалії. Темп формування психічних функцій і навичок сповільнений. У віці 4— 6 міс. діти перестають радісно відгукуватися на звертання до них матері, поступово знижується реакція на навколишнє середовище, на іграшки; з'являються дратівливість, плаксивість, лякливість. Нерідко пасивність змінюється занепокоєнням, збудженням.
У другому півріччі стає помітнішою затримка в розвитку психіки та моторики. Діти пізно починають сидіти, стояти, ходити, а зуби з'являються лише в 10—11 міс. Часто перші ознаки захворювання виявляють після того, як починають підгодовувати малюка коров'ячим молоком, кашами, сиром, яйцями тощо. Появі перших симптомів нерідко сприяють інтеркурентні захворювання, що їх помилково розцінюють як наслідки “стертих” менінгіту та менінгоенцефаліту.
Нерідко дитина, яка почала вимовляти окремі слова, згодом забуває їх. Іноді лепече “мама”, “папа”, “баба”, не адресуючи їх певним особам. Такі діти зазвичай мляві, пасивні, замкнуті, не можуть сконцентруватися на будь-якій грі. Якщо ж вдається зосередити їх увагу на нетривалий час, то виконують нескладні інструкції. Знають, як називаються окремі предмети, частини тіла. Емоційні реакції збіднені, примітивні. Такі хворі майже не користуються жестами та мімікою, не хочуть спілкуватися з батьками, однолітками. Часом стають надмірно метушливими, збудженими, імпульсивними. Повторюють слова і дії інших. Хода їхня невпевнена: роблять маленькі кроки, часто перепиняються, падають.
Без лікування в перші 3—4 міс. життя у 90—98 % хворих знижується інтелект до ступеня імбецильності й ідіотії, а в 2—10 % — до дебільності. Якщо ж вчасно розпочати лікування, то діти в більшості випадків не відстають у розвитку і відвідують загальноосвітню школу. У 30 % нелікованих хворих з'являються епілептичні пароксиз- ми у вигляді “клювків”, “кивків” і розгорнутих епілептичних нападів.
Неврологічна симптоматика найчастіше має вигляд гіпертонусу, супроводжується підвищенням сухожилкових рефлексів. Іноді виявляють атаксію, атетоїдні рухи, гіперкінез, недостатню конвергенцію, косоокість, позитивний симптом Бабінського. На електроенцефалограмі майже в 50 % випадків фіксують зміни, що характерні для епілепсії, а при пневмоенцефалографічних дослідженнях — дифузну атрофію кори великого мозку.
Діагностика. При позитивній пробі Феллінга з 10 % розчином заліза хлориду чи пробі з індикаторними папірцями (біофан Р) речовина забарвлюється в синьо-зелений або сіро-зелений колір, а при пробі з 0,3 % розчином 2,4-денітрофенілгідрозину утворюється яскраво-жовта каламуть.
Проби з 10 % розчином заліза хлориду і 0,3 % розчином 2,4-динітрофенідгідрози- ном можуть бути позитивними не лише при фенілкетонурії, а і при гістидинемії, ти- розинозі, гомоцистинурії, хворобі “кленового сиропу”, а також у тому разі, якщо в сечі містяться ацетон, адреналін, норадреналін, білірубін, саліцилати її аміназин. Діагноз фенілкетонурії, встановлений на підставі результатів якісних проб, має бути підтверджений дослідженням крові (рівень фенілаланіну — не нижче ніж 150 мг/л).
Лікування. З раціону хворих вилучають м'ясо, рибу, сир, молоко, горох, боби, горіхи, халву та борошняні вироби. Призначають суміші (берлофен, лафеналак, білковий гідролізат), які містять різні амінокислоти крім фенілаланіну. У віці від 1 до 5 років ці препарати призначають з розрахунку від 40 до 20 мг/кг під контролем рівня фенілаланіну в крові (20—90 мг/л). До дієти включають продукти, що містять мало фенілаланіну (крупи саго, соняшникова олію та вершкове масло, фрукти, овочі). Контроль за дієтою може бути послаблений після 6 років, але дотримують її тривалий час.
Прогноз. Імовірність народження дитини з фенілкетонурією в родині, де вже є такий хворий, становить 25 %. Жінки з фенілкетонурією часто народжують дітей з розумовою відсталістю, мікроцефалією і нерідко — з природженою патологією серця.
Під час вагітності в сироватці крові підвищується концентрація фенілаланіну понад 100 мг/л, що впливає на розвиток плода. Діти, народжені цими жінками, в 30 % випадків страждають на олігофренію, що часто поєднується з епілептичними пароксизмами та природженими вадами. У 5 % з них чітко визначають ознаки порушення морфогенезу (гіпертелоризм, епікант, високе піднебіння, аномалії скелета і внутрішніх органів).
Гістидинемія. Описана в 1961 р. А. ОЬасІіті. Її частота становить 1:16 000 новонароджених і успадковується за автосомно-рецесивним типом.
Етіологія і патогенез. Через відсутність ферменту гістедази гістидин не перетворюється на уроканінову кислоту, що призводить до підвищення рівня гістидину, а також до утворення імідазолпіровиноградної, імідазолмолочної і імідазолоцтової кислот, які виявляють токсичний вплив на центральну нервову систему.
Клінічні прояви. Захворювання переважно виявляють у другому півріччі життя дитини. У хворих світлі шкіра та волосся, блакитні очі. Відставання в розумовому розвитку наростає поступово, досягаючи легкого або середнього ступеня дебільності. Серед неврологічних розладів привертають увагу порушення розвитку мовлення за типом моторної алалії, інтенційне тремтіння, атаксія. У 10 % випадків виникають епілептичні напади. На рентгенограмі часто виявляють ознаки гідроцефалії.
Діагностика. Клінічні характеристики гістидинемії дуже подібні до таких при фе- нілкетонурії. Якщо в сечі міститься імідазолпіровиноградна кислота, то проба Фел- лінга дає позитивну реакцію, але не відразу, як при фенілкетонурії, а через 1—3 хв. Крім того, проводять пробу з 2,4-динітрофенілгідрозином. Диференційна діагностика цих захворювань грунтується на тому, що при гістидинемії рівень гістидину в плазмі крові підвищений до 0,04—0,09 г/л, а фенілаланіну — перебуває в межах норми. Крім того, за підозри на гістидинамію визначають вміст гістидази в шкірі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Форми розумової відсталості, зумовлені генними порушеннями“ на сторінці 1. Приємного читання.
