З позиції практичної доцільності психічні захворювання за походженням поділять на екзогенні й ендогенні. Екзогенні хвороби є наслідком патологічного впливу на діяльність головного мозку різноманітних зовнішніх (щодо тканини мозку) фізичних, хімічних і психогеннотравмівних чинників. До них належать шкідливі інфекційно-алергійні, обмінні, інтоксикаційні, термічні, механічні, церебротравматичні, радіаційні та інші фізично-хімічні впливи, а також зумовлені несприятливими соціальними обставинами, зокрема такі, що спричинюють внутрішньоособистісні конфлікти. Більшість дослідників психогеннотравматичні психічні розлади зараховують до третьої самостійної групи під назвою “психогенії”.
Якщо основні причини екзогенних захворювань достатньо відомі, то питання етіології ендогенних психічних захворювань (шизофренія, маніакально-депресивний, або біполярний, психоз, так звана ідіопатична, або генуїнна, епілепсія, деякі психози пізнього віку) не можна вважати вирішеними. Хвороби розвиваються під впливом спадкових, конституціальних, вікових та інших особливостей організму, які зумовлюють певні біохімічні, імунні й інші зміни, що призводить до первинних патологічних порушень психічної діяльності. Згідно із загальновизнаним уявленням, будь-які зовнішні чинники можуть лише впливати на дебют і подальший перебіг ендогенних захворювань, а не бути їхньою першопричиною.
Однак деякі автори вважають за недоцільне виділяти групи ендогенних психічних захворювань, бо виникнення цих розладів вони пов'язують з наслідками екзогенних впливів, які закріпилися в генетичній матриці на майбутні покоління. Тобто перераховані захворювання у конкретного пацієнта зумовлені певними екзогенними (або середовищними) впливами на його близьких або далеких родичів, які він успадкував.
Таким чином, учення про етіологію психічних захворювань ще далеке від досконалості. При цьому найменш відомими, як і у всій іншій патології, є причинно- наслідкові зв'язки багатьох чинників, які впливають на психічну діяльність.
Вплив на людину будь-якого потенційно патогенного чинника зовсім не означає фатальної неминучості психічної хвороби. Розвинеться захворювання чи ні, залежить від сукупності чинників: конституціально-типологічних (генетичні та природжено зумовлені ознаки, особливості, морфологічна і функціональна конституція, індивідуальні особливості біохімічних, імунних, вегетативних та інших процесів), соматогенних (набуті особливості обмінних процесів, зумовлені станом органів і систем організму й екологією), психосоціальних (своєрідність міжособистісних, зокрема виробничих, сімейних та інших стосунків хворого в мікро- і макрооточенні).
Проаналізувавши взаємовплив конституціально-типологічних, соматогенних і психосоціальних моментів у кожному конкретному випадку, можна наблизитися до розуміння того, чому, наприклад, під час епідемії грипу психічна реакція одного хворого обмежується адекватною індивідуальною в межах резервів психіки, другого — короткочасною патологічною реакцією психіки, а в третього вона набуває форми стійкого неврозоподібного або невротичного стану або ж розвивається явний розлад психіки тощо. Відтак виникнення психічної хвороби методологічно не можна ставити в сувору залежність від будь-яких, нехай навіть потужних, чинників. Правильніше говорити про взаємодію певного чинника з індивідуальними механізмами біологічної, психологічної та соціальної адаптації людини. Отже, психічна хвороба є наслідком незадовільного інтегрального пристосування індивіда до біопсихосоціальних впливів. При цьому кожне психічне захворювання має свою основну причину, без якої не може розвинутися. Наприклад, післятравматична енцефалопатія не виникне без черепно-мозкової травми (ЧМТ).
Варто зазначити високу значущість усіх перерахованих вище груп чинників, які призводять до психічних розладів, і наголосити на не абсолютно патогенному значенні кожного з них окремо. Наприклад, говорячи про вагому роль спадковості у виникненні таких хвороб, як шизофренія і маніакально-депресивний психоз, потрібно пам'ятати, що навіть за наявності будь-якої із них в одного з однояйцевих близнюків ризик розвитку її в іншого досить великий, але не стовідсотковий. Тому варто говорити про спадковість не ендогенної психічної патології, а схильності до неї. Це стосується і впливу природжених властивостей особистості, морфологічної конституції, типових особливостей вегетативної нервової системи тощо.
У реалізації спадкової схильності велику роль відіграє вплив додаткових шкідливих чинників. Більшість дослідників зазначають, що дебют шизофренії та її рецидиви майже в двох третинах випадків провокують психічні або фізичні травми, соматичні захворювання, інтоксикація тощо. Психогенії (неврози, реактивні психози), алкогольний делірій та інші розлади свідомості найчастіше виникають на тлі соматичних негараздів.
Походження деяких психічних захворювань безпосередньо пов'язано з віком. Наприклад, олігофренію спричинює розумова відсталість, що формується в ранньому дитинстві або є наслідком природженого недорозвинення мозку. Пікнолептичні напади у дітей припиняються в період статевої зрілості. Пресенільний і сенільний психози виникають у похилому та старечому віці. У кризові вікові періоди (пубертатний і клімактеричний) частіше дебютують або декомпенсуються такі психічні розлади, як неврози та психопатії.
Певне значення має стать хворих. Так, афективні психічні розлади у жінок спостерігають частіше, ніж у чоловіків. У жінок переважають хвороби Піка, Альцгеймера, інволюційні, гіпертензивний і клімактеричний психози. Природно, що у них виникають психічні розлади внаслідок гормональної та інших перебудов під час вагітності або пологів. А серед осіб з атеросклеротичними, інтоксикаційними, сифілітичними психозами, а також хворих на алкоголізм і алкогольні психози, з нервово- психічними розладами, зумовленими ЧМТ, переважають чоловіки.
Низка психосоціальних і екзогенних чинників, що призводять до психічних відхилень, безпосередньо пов'язана з професійною діяльністю пацієнта. Йдеться про такі шкідливі виробничі чинники, як розумове та фізичне перевантаження, емоційне перенапруження, інтоксикації, переохолодження та перегрівання, високий рівень вібрації, радіаційне забруднення, шум, гіпоксія, гіподинамія, різні види депривації тощо. Кожен із означених несприятливих впливів має досить типові психопатологічні наслідки. Наприклад, психосоціальні ситуації, що супроводжуються надмірним психічним навантаженням, частіше призводять до невротичних розладів, тоді як виражений дефіцит сенсорної та інших видів стимуляції переважно спричинює відхилення психотичного регістру.
Доцільно згадати й про сезонні зміни психічної діяльності. За деяких психопатологічних станів, особливо ендогенних психозів із фазовим перебігом, спостерігають загострення в осінній і весняний періоди. Варто зазначити і несприятливий вплив інтенсивних змін метеорологічних чинників. До них дуже чутливі хворі із судинними, церебротравматичними та іншими органічними мозковими розладами.
Негативно впливають на нервово-психічний стан ситуації, що призводять до так званих десинхронозів, тобто порушення біологічних ритмів, наприклад, денного неспання та нічного сну, розподіл психічного та фізичного навантаження неадекватно типу характеру (“сова” і “жайворон”), штучно спровоковані порушення менструального циклу та ін.
Патогенез (або механізм розвитку) психічних захворювань залежить від взаємодії в пренатальний і постнатальний періоди спадково детермінованих чинників організму індивіда та несприятливих психосоціальних, фізичних і хімічних впливів на його особистість, мозок і екстра церебральну соматичну сферу. Біохімічні, електрофізіологічні, імунні, морфологічні, системні й особистісні зміни, що виникають унаслідок такої взаємодії і які можна дослідити сучасними методами, супроводжуються характерними патофізіологічними порушеннями. Своєю чергою, такі зміни підпорядковані певним просторово-часовим закономірностям, що і визначають зрештою стереотипність проявів хворобливих нервово-психічних ознак, їхню динаміку та специфічність.
Таким чином, патогенез, а отже, і вид психічного захворювання зумовлюють сформовані в процесі онто- та філогенезу своєрідні індивідуальні реакції на безліч ситуацій як екзогенного, так і ендогенного характеру. Варто наголосити, що нервово-психічна сфера кожної конкретної людини відповідає на різноманітні патогенні впливи типовим для цього індивіда обмеженням і стереотипним комплексом реакцій.
При цьому один і той самий шкідливий вплив у різних людей, залежно від індивідуальних компенсаторних можливостей організму та низки інших обставин, може спричинити різноманітні психопатологічні комплекси. Наприклад, зловживання алкоголем супроводжується психотичними станами, що помітно відрізняються один від одного. Тут варто згадати алкогольний делірій, гострий і хронічний алкогольний галюциноз, гострий і хронічний алкогольний параноїд, поліневротичний психоз Корсакова, алкогольний псевдопараліч, енцефалопатію Гайє—Вериіке. Одне і те саме інфекційне захворювання може призвести до гарячкового делірію, або аменції, епілептиформного синдрому, симптоматичної манії, а у віддалені строки — до амнестичного синдрому Корсакова, післяінфекційної енцефалопатії та ін.
Варто також навести приклади моноетіологічних монопатогенетичних захворювань. Так, у походженні фенілпіровиноградної олігофренії провідну роль відіграють генетично зумовлені розлади обміну речовин. Або інший приклад: завдяки цитологічним дослідженням виявлено конкретне хромосомне порушення, на якому ґрунтується патогенез хвороби Дауна.
Водночас різні етіологічні чинники можуть “запускати” однакові патогенетичні механізми, що формують один і той самий психопатологічний синдром. Як було зазначено вище, деліріозний стан, наприклад, виникає у хворих на алкоголізм і під час інфекційних недуг у стані гарячки. Також він може розвиватися після ЧМТ, інтоксикації внаслідок отруєння різними речовинами, при соматичних хворобах (соматогенний психоз). Переконливою ілюстрацією існування подібних психопатологічних станів, що виникають з різних причин, є епілепсія, що належить до поліетіологічних монопатогенетичних захворювань.
Проте стійкість індивідуального психопатологічного реагування є відносною. Якісні й кількісні характеристики хворобливих симптомів залежать від багатьох обставин, зокрема від віку людини. Так, для дітей унаслідок морфологічної незрілості центральної нервової системи, а отже, і недостатності абстрактно-логічних, розумових процесів нетиповими є ідеаторні, передусім маячні, відхилення. З цієї самої причини досить часто у них спостерігають патологічні психомоторні (судоми, збудження, ступор), а також емоційні (слабкодухість, надмірна лабільність, страх, агресія) феномени. З переходом до пубертатного, юнацького та зрілого періодів розвитку спочатку можуть з'являтися елементи маячіння, а згодом маячні розлади й нарешті — стійкі маячні стани.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ЕТІОЛОГІЮ ТА ПАТОГЕНЕЗ ПСИХІЧНИХ РОЗЛАДІВ“ на сторінці 1. Приємного читання.
