Діагностика епілепсії нескладна, якщо виявляють описані вище напади, типові пароксизмальні психічні розлади та відповідні зміни особистості. За відсутності явних ознак для встановлення діагнозу потрібно оцінювати не лише поліморфні факультативні вияви хвороби, а і передусім особливості її перебігу й облігатні ознаки. До останніх належать раптовість появи та мимовільність зникнення розладів, їхня стереотипна повторюваність і періодичність, короткочасність (секунди, хвилини), контрастність порівняно зі звичним самопочуттям (“дивна, незрозуміла поведінка”).
Єдиний напад можна розцінювати як епілептичну реакцію, а не епілепсію або епілептиформний синдром.
Епілепсію потрібно диференціювати від істерії, для якої характерні демонстративність симптомів, їхня мінливість, виникнення переважно під впливом зовнішніх чинників у присутності інших людей. Описаних вище ЕЕГ-ознак не буває.
У ранньому дитинстві за перебігом епілепсію нагадують тонічні та клонічні судоми при спазмофілії, для якої характерні порушення кальцієвого обміну, а також сезонність, ларингоспазм, симптоми Ерба, Труссо, Хвостека.
Для призначення лікування важливо встановити причину епілептиформного синдрому (органічне ураження центральної нервової системи). Поява епілептиформної симптоматики під час соматичного (наприклад, інфекційного) процесу або його загострення дає змогу виключити діагноз справжньої епілепсії.
ЕЕГ-дані мають велике діагностичне значення, особливо зміни за типом пароксизмів. Епілептичну біоелектричну активність у період між нападами виявляють у 80—90 % хворих на справжню епілепсію і лише у 10—15 % — на симптоматичну.
Серед патологічних типів електричної активності при епілепсії найчастіше спостерігають такі: спорадичні або множинні піки як типовий прояв фокального розряду; гострі хвилі, що їх зазвичай виявляють у епілептогенному вогнищі; комплекси “гостра хвиля—повільна хвиля” (частота 2 за 1 с); ритм “хвиля—пік” (частота 3 за 1 с); гіперсинхронний частий ритм; повільні хвилі за типом 0- і Д-коливань.
Зміни на ЕЕГ при епілепсії можуть бути різними — залежно від характеру порушень структури та функції різних відділів мозку. Загальновизнаною ознакою вважають відсутність специфічних ЕЕГ-кривих тієї або тієї форми. Загальними проявами цих змін вважають гіперсинхронізацію та надмірну амплітуду (збільшення в 10— 15 разів порівняно з фоновою активністю). Особливістю перебігу хвороби вважають посилення патологічних хвиль під впливом додаткових подразнень (світлом, звуком, гіпервентиляцією, медикаментами та ін.).
Для діагностики епілепсії лише результатів ЕЕГ недостатньо, потрібно ці показники порівняти з даними клінічного спостереження.
Лікування
Здавна тяжкість епілепсії визначали переважно за частотою, тривалістю, проявом пароксизмів, отож природно, що під час її лікування передусім намагаються припинити напади. Основний принцип терапії хворих на епілепсію полягає в безперервному тривалому (протягом багатьох років) індивідуалізованому комплексному ліку-
Співвідношення частоти судомних нападів і дози препаратів для дорослих і дітей (в дужках)
| Фінлепсин (тегретол) | Люмінал (фенобарбітал) | |
| 1—2 пароксизми на 6 міс. | 0,2 (0,1) | 0,04—0,05 (0,02) на ніч |
| Напади раз на 1 міс. | 0,4 (0,2) | 0,1—0,15 (0,04—0,06) |
| 3 рази на 1 міс. | 0,6—0,7 (0,3) | 0,2—0,25 (0,1—0,15) |
| до 15 разів на 1 міс. | 0,8—0,12(0,5—0,7) | 0,3—0,45 (0,17—0,2) |
| понад 15 разів на 1 міс. | 1,4—1,8 (0,8—1,2) | 0,45—0,5 (0,25—0,3) |
Основні групи препаратів для лікування епілепсії
| Броміди | Посилення гальмівних механізмів | Невротичні явища |
| Холінолітичні | Холінолітичний | Судомні напади |
| а-Триптофан | Активізація серотонінергічної системи | |
| Засоби, що за структурою близькі до ГАМК | Активізація гальмівних ГАМК-ергічних структур | Усі види пароксизмів |
| B-Дофа | Активізація системи дофамін — норадреналін — адреналін | Судомні, вторинно- генералізовані напади |
| Психостимулятори | Посилення впливів | Генералізовані напади неспокою |
| а-Токоферол | Поліпшення метаболізму | Епілепсія з емоційними розладами |
| Піридоксаль-фосфат |
ванні. Важливо домогтися, аби напади повністю припинилися протягом 5 років. Лише після цього можна, поступово змінюючи дозу, відмінити протиепілептичні лікарські засоби. Лікування таких хворих проводять переважно амбулаторно. Мета стаціонарного лікування — встановити причини епілепсії й у разі тяжкого її перебігу підібрати адекватні дози препаратів, визначити реакцію організму хворого на них. Таке лікування доцільно проводити у спеціалізованих центрах або відділеннях.
Індивідуальна терапія передбачає адекватне для кожного хворого призначення засобів, які знижують патологічні та посилюють протиепілептичні механізми, встановлення оптимальних доз протиепілептичних засобів, вдале їх поєднання.
Доза препарату переважно залежить від частоти та характеру нападів. Що частіше протягом місяця виникають напади, то вищою вона має бути. А.С. Ремезова (1963) запропонувала таблицю співвідношення частоти нападів і дози базових препаратів.
Такі дози передбачено для хворих із великими судомними нападами. Особливо важливо вибрати адекватну дозу на початку лікування. Але при цьому в процесі терапії може виникнути потреба в її підвищенні або зниженні (аби вона була адекватною і в разі зміни стану хворого).
Судомні форми нападів спостерігають частіше за інших і, як зазначають більшість авторів, лікування типових великих судомних нападів є найефективнішим.
При великих судомних нападах призначають фінлепсин (тегретол), фінлепсин-ретард, карбамазепін, карбасан, фенобарбітал, конвулекс (вальпроат натрію, депакін- хроно), гексамідин, дифенін, бензонал. Для лікування малих нападів рекомендують триметин, суксилеп, етосуксимід, діамокс (фонурит, діакарб).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Діагностика“ на сторінці 1. Приємного читання.
