Крім того, потрібно розглянути дві схожі між собою специфічні форми збудження —раптуси (від лат. гарШя — буйство). Вони характеризуються раптовими початком і закінченням та короткочасністю (кілька хвилин). Найчастіше їх визначають у рамках кататонічного синдрому — гарШБ саІаІопісиБ (у цьому разі хворий раптово виходить зі ступору і виявляє безцільну агресію до всього, що його оточує). Гостре меланхолійне (депресивне) збудження — гарШз теІапЬоІісиз — може виникати в разі вираженої депресії. Воно також дуже небезпечне, але як автоагресія.
Судомні напади
Великий епілептичний напад. Починається раптово із втрати свідомості, падіння, виникнення тонічних і клонічних судом. Тривалість нападу— 1—3 хв (інколи до 5 хв). Перед виникненням судом приблизно в половини хворих спостерігають психічну, вегетативну або рухову ауру тривалістю 10—ЗО с. Під час нападу хворі можуть травмуватися, прикусити язика, у значної частини виділяється піна з рота, відбувається мимовільне сечовипускання тощо. Після закінчення такого нападу пацієнт певний час перебуває в коматозному стані, потім свідомість поступово відновлюється, при цьому зазначають транзиторні оглушеність, олігофазію, амнезію. Великий епілептичний напад може виникнути внаслідок самовільної зміни лікування або відмови від нього внаслідок дії різноманітних фізичних подразників, при гіпертермії, підвищенні внутрішньочерепного тиску, унаслідок загострення соматичних захворювань тощо.
Диференціальна діагностика епілептичного та істеричного судомних нападів
| Епілепсія | Істерія | |
| Початок | Раптовий | Психогенно зумовлений |
| Характер падіння | Будь-який, часте травмування | М'який, без травмування |
| Ціаноз обличчя | Є | Немає |
| Прикус язика | Зазвичай | Дуже рідко |
| Мімічні реакції та рухи | Одноманітні | Експресивно виражені |
| Нетримання сечі | Буває часто | Не характерне |
| Реакція зіниць на світло | Відсутня | Зберігається |
| Послідовність фаз (тонічної, клонічної) | Характерна | Немає |
| Стереотипність розвитку нападу | Характерна | Немає |
| Вербальний контакт під час нападу | Неможливий | Частіше збережений |
Великий епілептичний напад потрібно диференціювати від істеричного.
| Епілепсія | Істерія | |
| Тривалість нападу | До 2—3 хв | Необмежена |
| Олігофазія після нападу | Наявна | Немає |
| Амнезія періоду нападу | Повна | Немає, але можлива симуляція |
При істеричному судомному нападі хворі не втрачають свідомість, реагують на зауваження і дії персоналу. Крім того, збережена реакція зіниць на світло, ціаноз обличчя мінливий, невиражений, буває рідко. Стадійність розвитку і тривалість нападу непередбачувані, рухова активність “театральна”, зазвичай атравматична, ніколи не буває нетримання сечі. Після нападу хворі можуть скаржитися на амнезію, але в разі детального опитування згадують усі події, що відбувалися під час нападу.
Невідкладна допомога під час нападу полягає у максимальному захисті хворого від ушкоджень: його потрібно перенести подалі від гострих твердих предметів або відкритих джерел енергії тощо, підкласти щось під голову, розстібнути комір сорочки та послабити вузол краватки. Типовими помилками в цьому разі можна вважати міцну фіксацію хворого (особливо голови), що може призвести до травмування. Не варто також для запобігання прикушуванню язика вкладати йому до рота різні речі: неміцні хворий розгризе, а міцні поламають йому зуби. Унаслідок цього може виникнути асфіксія сторонніми тілами. Після завершення нападу потрібно запобігти западанню язика (наприклад повернути голову хворого вбік). У разі падіння хворого на спину доцільно обстежити його щодо можливих післятравматичних гематом (провести MPT, КТ, неврологічне обстеження). У цьому разі потрібно порадити хворому суворо виконувати план лікування та вимоги режиму.
Епілептичний статус (епістатус) характеризується повторними судомними нападами, між якими хворий не опритомнює. При епістатусі тривалість проміжку між нападами судом коливається від 0,5 до ЗО хв. Поступово змінюється характер нападів: збільшується частка тонічних судом. На цьому тлі розвивається м'язова гіпотонія, відбувається пригнічення рефлексів, виникають патологічні рефлекси. Епілептичний статус варто відрізняти від серій нападів, тобто стану, за якого в міжнападний проміжок хворий опритомнює. У цьому разі стан хворого не такий тяжкий, але теж потребує невідкладного медичного втручання, оскільки може трансформуватися в епістатус.
Хворого потрібно госпіталізувати до реанімаційного відділення. Спочатку усувають напад. Для цього бажано ще на догоспітальному етапі внутрішньом'язово ввести сибазон у дозі 4—6 мл, за потреби через 20—ЗО хв ін'єкцію препарату можна повторити. Використовують також клізми з хлоралгідратом (2 % розчину в 60 мл крохмального клейстеру). Небажано призначати нейролептичні засоби (антипсихотичні препарати) — аміназин, тизерцин тощо, оскільки вони знижують рівень AT і поглиблюють гіпоксію тканини мозку. Якщо напади тривають, можна застосувати загальний нарокоз. На тлі введення седативних засобів призначають осмодіуретичні препарати для усунення набряку мозку (манітол із розрахунку 0,5 г/кг). Можна також внутрішньовенно вводити лазикс, але обережно, під контролем рівня АТ. Необхідно проводити моніторинг життєво важливих показників (ЧСС, частота дихань, рівень АТ), визначати та підтримувати водно-електролітний баланс.
Реактивні (психогенні) психози
Психози відрізняються від непсихотичних (межових) психічних розладів — невротичних, деяких видів неврозоподібних, психопатичних (за МКХ-10 — розлади особистості) — наявністю більш грубої психопатологічної симптоматики, а основне — неусвідомленням хворим (значною мірою або повністю) власного психічного порушення.
Реактивні психози (синоніми — реактивні стани, психогенні психози) виникають унаслідок дії потужних психотравмівних чинників, які перевищують індивідуальні адаптаційно-компенсаторні можливості особистості.
Основним етіологічним чинником є психологічна травма. Але травмівним чинником вона стає тоді, коли загрожує життю або іншим особливо значущим для особистості цінностям. Варто зауважити, що індивідуальні психічні травми (закриті) є більш патогенними, ніж ті, що впливають на цілу групу людей (відкриті).
Окрім інтенсивності психічної травми велике значення має темп її розвитку. Гострі реактивні психози зазвичай виникають після несподіваного, короткотривалого й інтенсивного катастрофічного психогенного впливу. Якщо психотравмівний чинник діє довше (але є менш інтенсивним), можуть виникати відтерміновані (ретардовані) психози. При цьому до патогенних чинників додається ще й психологічне переосмислення травмівної життєвої ситуації, фіксованість думок на проблемі.
Реактивні психози розвиваються згідно з тріадою К. Ясперса:
• безпосередній зв'язок виникнення захворювання із психічною травмою;
• відображення змісту травмівних обставин у клінічній картині психозу;
• редукція психопатологічної симптоматики зі зникненням або дезактуалізацією психотравмівної ситуації.
Клінічна картина реактивних психозів дуже варіабельні. Це пов'язано з конституційними особливостями особи, наявною на момент дії психічної травми патологією центральної нервової системи (ураження травматичного, судинного, інтоксикаційного або іншого генезу) та порушеним загальним станом організму (астенія). Велике значення має ступінь підготовленості особи до дії несприятливого чинника (наприклад недостатня професійна тренованість), неочікуваність негативного впливу тощо.
Реактивні психози, як зазначено вище, зазвичай виникають безпосередньо після завершення гострої та тяжкої психотравмівної ситуації. Клінічно їх поділяють на гіпер- і гіпокінетичні. Розрізняють такі клінічні форми гострого реактивного психозу:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особливості спостерігання за збудженими хворими“ на сторінці 5. Приємного читання.
