До прийняття християнства в Стародавній Русі психічнохворих лікували чаклуни, волхви та відуни, яких називали “лечці” (лікарі), із застосуванням лікарських трав у поєднанні із замовляннями та ворожінням.
Після 988 р. психічнохворими на Русі почала опікуватися православна церква. Самобутні форми первинної православної благодійності було узаконено князем Володимиром (966) у Грамоті для церковної ієрархії, в якій церкву зобов'язували заступатися за старців, прочан, убогих, значну частину яких становили психічнохворі, та піклуватися при них. Було передбачено будівництво при церквах притулків, для матеріального забезпечення яких князь Володимир увів податок — десятину на користь церкви.
Від середини XI ст. почав формуватися період монастирської психіатрії, який тривав до XVIII ст.
У Київському князівстві преподобний Феодосій Печерський, а в Переяславському— святий Єфрем Переяславський підняли на високий щабель благочинність і практику створення благочинних установ. “Причинних” не ув'язнювали в притулках і лікарнях, а надавали їм право вільного вибору. Вони могли лікуватися, як нині кажуть, амбулаторно. У монастирях ними опікувалися лікарі та цілителі, а також знахарі й монахи, основними лікарськими засобами яких були цілюще зілля та молитви. Серед монахів-цілителів Києво-Печерського монастиря знаним був Григорій Чудотворець, який “зціляв бісних і мав дар навіювати те, що він хоче, проти волі тих, кому він робив навіювання”. Зціленням від душевних хвороб прославився і монах Лаврентій.
Ставлення слов'ян до психічнохворих і п'яниць висловив Феодосій Печерський: “Бесный же сражает неволею и добудет себе вечные жизни, а пьяный волею стража добудет себе вечные муки”. Законодавчі заходи проти пияцтва знайшли відображення в Статуті Володимира Мономаха (1117).
У XI ст. почалося розмежування лікарських спеціальностей. В “Изборнике Святослава” всі хвороби поділяють на “недуги плотские” (соматичні) і “недуги душевные”, причина яких в ушкодженні мозку. У цій праці лікареві рекомендували для виявлення душевних хвороб викликати пацієнта на щиру розмову і спостерігати за його поведінкою, позою, ходою та усмішкою. У різних працях цього періоду описують епілепсію, післятифозний психоз, реактивне маячіння переслідування. Є там і характеристика алкогольного делірію, за якого хворому ввижаються диявол, інша нечисть. Усе це супроводжується залякуванням. У 1263 р. старослов'янською мовою було перекладено рукописний варіант анатомо-фізіологічного звіту філософа XI ст. Іоанна Болгарського “Шестоднев”, де були відомості про нервову систему та психічні хвороби.
Питання правового становища “причинних” у родині й охорона їхнього майна відображені в 12 статтях “Градских законов”, які ввійшли в “Судний закон” Володимира, а пізніше — в “Уложение” царя Олексія Михайловича (1669). У них зокрема зазначено, що в разі захворювання батьків діти мають турбуватися про їхнє лікування, а батьки, своєю чергою, — дбати про дітей. Якщо цієї умови не дотримано, родичів позбавляють спадщини. Крім того, наголошено, що психічнохворі не можуть “дарів давати”, свідчити на суді, а заповідач повинен мати “здравий ум, а не тіло”. У разі вчинення вбивства “біснуватий” не підлягав смертній карі, його відправляли в монастир.
У часи середньовіччя в слов'янських країнах на відміну від Західної Європи психічнохворі майже не постраждали. Спроби нав'язати думку про необхідність нещадного знищення відьом, чаклунів і єретиків зустріли опір з боку християнської церкви, оскільки “християнська істина може бути поширена лише мирним шляхом”. Слов'яни в усі часи ставилися до психічнохворих як до нещасних, які перебувають під тяжким гнітом і мають право на прихисток і допомогу близьких. Божевілля розглядали як хворобу, яка розвинулася під впливом бісів, диявола або зурочення злими людьми, тому вважали, що хворий потребував людяного ставлення і лікування, бажано в монастирі.
У XVII і XVIII ст. роль монастирів як притулку для психічнохворих зменшується. Це було пов'язане з тим, що держава більше сприяла розширенню церковно-парафіяльних закладів, аніж монастирських лікарень і притулків. На монастирі покладали переважно обов'язки з утримання небезпечних пацієнтів: “имея над ними надзирание, чтобы не учинили себе и другим повреждения”.
Після введення в 1775 р. “Положення про губернії” почали споруджувати будинки для божевільних, при яких розміщували помешкання для лікаря. Зазначена система стаціонарної психіатричної допомоги прийшла на зміну монастирській.
Становлення наукової психіатрії
Розвитку науки про психічні хвороби сприяло відкриття університетів. Основоположником наукової психіатрії слов'янських країн, першим університетським викладачем і професором психіатрії є харків'янин П.О. Бутковський.
Петро Олександрович Бутковський (1801—1844) по закінченні греко-латинської колегії в Харкові та Петербурзької медико-хірургічної академії і служби військовим лікарем у 1830 р. подав на захист дисертацію на тему: “Міркування про душевні хвороби”. Наприкінці 1832 р. отримав ступінь доктора медицини. У 1834 р, вийшла в світ його книжка “Душевные болезни, изложенные сообразно начала нынешнего учения психиатрии в общем и частном, теоретическом и практическом содержании”. Це був перший у Російській імперії підручник з психіатрії.
П.О. Бутковський відстоював матеріалістичні переконання, першим увів фізіологічний напрям у психіатрію. За це він зазнав жорсткої критики з боку опонентів. А пізніше (іронія долі) його несправедливо висміювали за релігійний містицизм.
Автор детально описав почуття, аферентні й еферентні функції нервової системи, розподілив маячіння на розумове і чуттєве. Дав перше описання стану каталепсії, емоційних розладів при захворюваннях внутрішніх органів. Учений дійшов висновку, що тіло (сома), мозок і психічні процеси тісно взаємопов'язані. Він описав “феномен загального чи темного почуття”. Пізніше І.М. Сеченов у своїх працях неодноразово аналізував згаданий феномен, проте не визнав пріоритету П.О. Бутковського щодо цього. “Хвороби серця,— писав Петро Олександрович,— супроводжуються похмурістю, нудьгою, страхом, сумом”. Також він помітив, що хворі з тяжкими формами туберкульозу легенів перебувають у стані ейфорії.
“При душевній хворобі уражується переважно орган розумової сфери — мозок”,— зазначав П.О. Бутковський. Він описував душевне здоров'я як “гармонію душевних проявів чи той стан душевного життя, в якому людина вільно володіє всіма функціями і діями душі”. Звідси і визначення психічної хвороби: “Хвороба душевна є той стан, за якого втрачається влада над усіма або лише деякими проявами психічного життя. За будь-якого душевного страждання внутрішньо розладжуються розум, уява, пам'ять, сила потягу та хтивості, порушується гармонія духовного життя”.
П.О. Бутковський після У. Келлена детально описав онейроїдні переживання фантастичного характеру з втратою відчуття часу, частковою амнезією, яка характеризується “суперечливими спогадами моментів хворобливого стану ніби після справжнього сну, який не можна пригадати”. Він зазначив, що у хворих на сказ, який за перебігом відповідає параноїдній формі шизофренії, “почуття, думки і схильності виявляються без зв'язку та порядку”. Це відповідає поняттю “інтрапсихічна атаксія”, яку в 1909 р. описав Е. Странський.
П.О. Бутковський першим зауважив сприятливий вплив соматичних та інфекційних хвороб на перебіг психозів. Дещо пізніше одеський психіатр А.С. Розенблюм (1876) описав випадки одужання або значного поліпшення стану хворих з різними психозами і прогресивним паралічем після черевного та поворотного тифу, малярії.
Він привернув увагу вчених до межової психіатрії, описавши психопатії за назвою “клас диваків”. На відміну від “божевільних, інтелект і мислення в них не страждають, їм не можна відмовити в здоровому глузді”. З часом Е. Крепелін (1915) у класифікації психопатій виділив групу “диваків”. Варто зазначити, що П.О. Бутковський (1834) раніше за К. Кальбаума ввів у психіатрію нозологічний напрям і визначив критерії виділення окремих хвороб.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Донаукова психіатрія“ на сторінці 1. Приємного читання.
