Психотерапія — система безпосереднього лікувального впливу (на відміну від психофармакологічних та інших біологічних чинників) на психіку хворого, а через неї — на весь організм. Мета її — усунути хворобливі симптоми і змінити ставлення до себе, свого стану й оточення. Психічними чинниками впливу на психіку хворого є слово, невербальні умовні подразники, обстановка, певні заняття та ін.
Соціотерапія за своєю суттю є частиною психотерапії, що використовує соціально-психологічні чинники, а саме: вплив на хворого безпосереднього соціального середовища, різні форми соціальної активності (наприклад, клуби колишніх пацієнтів) або колективної діяльності.
Психотерапію використовують у різних галузях медицини. Кожен лікар, незалежно від фаху, має здійснювати позитивний психічний вплив на пацієнта на всіх етапах лікувально-діагностичного процесу. Особливо важлива психотерапія при захворюваннях, у виникненні яких психічний чинник відіграє основну роль (неврози, реактивні стани, психосоматичні захворювання), або коли саме захворювання зумовлює стресогенні умови (перед- або післяопераційний періоди, перед- і післяпологовий періоди та ін.), або стає для нього тяжкою психічною травмою (призводить до інвалідності). У психіатрії психотерапію застосовують майже при всіх недугах. При цьому розрізняють загальну та спеціальну психотерапію.
Загальну психотерапію призначають для лікування всіх хворих, незалежно від профілю медичного закладу. Вона передбачає використання всього комплексу психічних чинників, які позитивно впливають на хворого (оптимальний психологічний клімат, охоронний режим та ін.), для підвищення його захисних механізмів у боротьбі з хворобою. Психотерапія тісно пов'язана з лікарською деонтологією і належить до спеціальної галузі медичної психології, знати яку потрібно всім лікарям- практикам.
Завдання загальної психотерапії — виробити у хворого адекватне ставлення до хвороби, призначеного лікування, запобігти виникненню психотравмівних чинників, які обтяжують основне захворювання психогенними розладами.
Важливими моментами у формуванні загального психотерапевтичного впливу є авторитет лікаря, його чуйність, ерудиція, правдивість, уважність, здатність до співпереживання, вміння завоювати довіру хворого. Протягом лікувально-діагностичного процесу лікар має підтримувати цю довіру, вселяти надію на успішність терапії й одужання незалежно від характеру та тяжкості недуги, а за потреби — коригувати поведінку пацієнта.
Спеціальна психотерапія — це застосування певних психічних методів лікування різних захворювань як основного або додаткового способу терапії, в комплексі з іншими (наприклад разом із психофармакотерапією).
Усі методи психотерапії поділяють на такі групи: раціональні, сугестивні, “поведінкові” та психоаналітичні. Залежно від того, з ким проводять психотерапевтичні сеанси, розрізняють індивідуальну, групову та сімейну психотерапію.
Показання до застосування тієї або тієї методики не є абсолютними. У процесі лікування хворого їх доповнюють або замінюють одну одною.
Для психотерапії використовують також засоби масової інформації (теле, радіопередачі, відеофільми).
Психотерапія — це форма лікування, що ґрунтується на спілкуванні між терапевтом і пацієнтом або кількома членами психотерапевтичної групи, які беруть на себе ці ролі. Таку форму лікування використовують для подолання емоційних розладів, а також щоб допомогти пацієнтові змінити дезадаптивні форми поведінки та риси характеру, підвищити ефективність пристосування до умов життя.
Нині є понад 140 психотерапевтичних напрямів. Кожен із них вирізняється базовими припущеннями, теоретичними межами, методами аналізу терапевтичної взаємодії, відносним акцентом на минулих травмах, на функціонуванні тепер або в майбутньому.
Попри те що різні психотерапевтичні підходи пропонують пацієнтові неоднакові форми емоційних відносин з терапевтом та види завдань, існують важливі, спільні для всіх форм психотерапії неспецифічні ознаки:
• терапевтична активність відбувається в контексті емоційно заряджених та одночасно довірливих взаємин між психотерапевтом і пацієнтом;
• психотерапевт дотримується певної теоретичної основи, яку певною мірою розділяє пацієнт. Вона пояснює умови трансформації патології в здоров'я та підходи до її здійснення;
• психотерапевтичні техніки передбачають надання нової інформації та навчання пацієнта шляхом тренінгу, прикладу, навіювання, переконання, усвідомлення.
Основою для диференціації форм психотерапії можуть бути спільна мета, якої окремі школи хочуть досягти.
Психодинамічна терапія спрямована на поліпшення тривалої адаптації завдяки усвідомленню мотивацій і конфліктів.
Метою підтримувальної терапії є негайне зменшення вираженості симптоматики, зміцнення свідомих і несвідомих захисних механізмів, надання пацієнтові емоційної підтримки, підвищення впевненості в собі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Психо- та соціотерапія“ на сторінці 1. Приємного читання.
