Специфічного етіологічного чинника шизофренії не виявлено. За даними ВООЗ, причини та механізми її розвитку доцільно розглядати, використовуючи мультифакторний підхід.
У працях В.П. Самохвалова (1993), Б.В. Михайлова (2010) та інших авторів, у яких узагальнено зміст великої кількості досліджень проблеми шизофренії, останню розглядають у широкому континуумі явищ, на одному полюсі яких — заперечення існування шизофренії як такої на підставі етнокультурних і світоглядних уявлень, що відображують антипсихіатричні оцінки цього захворювання як реакції особистості на екзистенціальну кризу, на іншому — жорсткі медико-біологічні парадигми, що зумовлюють пошук морфофункціональних мозкових “поламок” як причин зазначеного захворювання.
Дотепер нагромаджено велику кількість відомостей і сформовано низку теоретичних концепцій щодо проблеми шизофренії. Передусім вони стосуються питання про те, чи є шизофренія самостійною недугою (нозоформою, захворюванням), або це певна полісиндромальна група хворобливих станів, чи це взагалі дещо третє: є “чиста” шизофренія, а є шизоформні розлади (частка останніх начебто превалює).
Термін “шизофренічний” у його різноманітних варіаціях може бути зарахований і до процесів (процесуальних захворювань), і до станів, і до реакцій. Лише в двох останніх випадках він має суфікси зі значенням “подібний”, а саме “шизоїдний”, “шизофреноподібний”, “шизоформний” та ін.
Причини і механізми розвитку шизофренії доцільно розглядати, використовуючи мультифакторний підхід, який інтегрує такі гіпотези її етіології та патогенезу.
Концепції генетичного походження шизофренії обґрунтовані дослідженнями ризику розвитку хвороби у моно- та дизиготних близнюків, сибсів, батьків і дітей, всиновлених дітей від батьків, які страждають на шизофренію. Є відомості, що ця хвороба зумовлена одним геном (моногенна теорія) з варіативною експресивністю і неповною пенетрантністю, невеликою кількістю генів (олігогенна теорія), численною кількістю генів (полігенна теорія) або великою кількістю мутацій.
Як консенсусну висунуто гіпотезу генетичної неоднорідності шизофренії. Деякі автори висловлюють припущення, що основою цієї недуги є шизотип — носій маркерів шизотаксії, який, будучи нейтральним інтегративним дефектом, проявляється під впливом чинників середовища як патологічний процес.
Конкордантність однояйцевих близнюків щодо шизофренії досягає 90 %, двояйцевих — 15 %. У дітей, у яких обоє батьків страждають на цю недугу, шизофренія розвивається у 15—40 % випадків, а якщо лише один із батьків — у 12 %. Передається схильність до шизофренії переважно за рецесивним типом.
Конституціальні гіпотези шизофренії свідчать про те, що конституціальні чинники беруть участь у формуванні ступеня вираженості та реактивності хворобливого процесу.
Так, у жінок і чоловіків-гінекоморфів ця недуга перебігає більш сприятливо і з тенденцією до періодичності, в осіб, старших 40 років, перебіг хвороби також є сприятливішим. У чоловіків астенічної конституції перебіг шизофренії здебільшого безперервний, а у жінок пікнічної конституції — частіше періодичний.
Однак сама конституція не визначає однозначно, чи людина захворіє на шизофренію. Морфологічні дисплазії переважно свідчать про можливу атипію процесу, такі хворі гірше піддаються лікуванню.
Еволюційні теорії шизофренії розглядають її генез у межах еволюційного процесу чи як “плату” за підвищення рівня середнього інтелекту в популяції і технологічний прогрес, або як “прихований потенціал” прогресу, який поки що не отримав своєї ніши.
Біологічною моделлю хвороби вважають реакцію застигання — втечі. Пацієнти, що страждають на шизофренію, мають низку селективних переваг, вони стійкіші до радіаційного, больового і температурного шоку. Деякі автори стверджують, що середній рівень інтелекту здорових дітей батьків, які страждають на шизофренію, вищий.
Екологічні теорії шизофренії пояснюють факт переважного народження хворих на цю недугу в холодну пору року впливом пренатального дефіциту вітамінів, його мутагенною дією в період весняного запліднення.
Нейроморфологічні гіпотези походження шизофренії стверджують, що при цій недузі (параноїдній формі) кора великого мозку зазнає нерівномірного ураження, деструктивний кірковий процес досить мінливий і динамічний. Разом із цим ураження зазнають поверхневі шари кори, великі пірамідальні клітини її третього та п'ятого шарів, провідникові шляхи мозку, що об'єднують різні відділи кори і гіпокампо-гіпо- таламо-лімбічні утворення, аферентні відділи ретикуло-таламо-кортикальних систем (сітчаста формація — підкіркові ганглії— кора лобової частки).
При кататонічному ступорі органічні зміни також охоплюють численні кірково- підкіркові і гіпоталамічні зв'язки, кору лобової частки і премоторні ділянки.
Крім того, у хворих на шизофренію залози внутрішньої секреції мають тенденцію до атрофії, зменшується їх маса, а клітини заміщують сполучнотканинні елементи.
Гіпотези нейрогенного походження шизофренії пояснюють продуктивну симптоматику хвороби дисфункцією системи хвостатого ядра мозку та лімбічної системи. Виявляється розлагодженість у роботі півкуль і дисфункція лобово-мозочкових зв'язків. На комп'ютерних томограмах можлива поява розширених передніх і бокових рогів шлуночкової системи. При “ядерних” формах хвороби на електроенцефалограмі фіксують знижений вольтаж з лобових відведень.
Нейродинамічна концепція шизофренії У 40-х роках XX ст. було висунуто гіпотезу про взаємозв'язки біоелектричної активності з функціонуванням мозкових систем, яку було підтверджено дослідженнями, згідно з якими зазначені взаємозв'язки порушуються при психічних захворюваннях, зокрема при шизофренії. Якщо в клінічній картині зазначеної хвороби переважає продуктивна симптоматика (маячення, галюцинації та ін.), то біологічна активність мозку в різних його ділянках вища за норму. При патологічному процесі з переважанням негативної симптоматики (емоційна тупість, абулія та ін.) реєструють низькоамплітудні біологічні коливання.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Етіологія і патогенез“ на сторінці 1. Приємного читання.
