Етіологія гіперкінетичного розладу дотепер є недостатньо з'ясованою. На сьогодні провідними чинниками розвитку цієї патології, як зазначено вище, вважають органічну патологію мозку, набуту в пренатальний, перинатальний та постнатальний періоди (вірусне ураження ембріона або плода, асфіксія, інтоксикації, черепно-мозкові травми, мозкові інфекції). Важливого значення у формуванні гіперкінетичного розладу надають таким чинникам, як спадкова схильність до соматонсврологічної та психічної патології, зловживання матір'ю дитини психоактивними речовинами під час вагітності.
Згідно із сучасними науковими даними (В.С. Підкоритов, І.А. Марценковський та ін„ 2009), основою гіперкінетичного розладу є ураження префронтальних зон лобових ділянок кори та підкіркових ядер, що підтверджується клінічними й інструментальними дослідженнями, та генетично детерміновані порушення обміну моно- амінів (дофаміну та норадреналіну) у головному мозку. Внаслідок цього значно знижується нейротрансмісія норадреналіну та дофаміну в синапсах префронтальної кори та відділах мозку, які відіграють важливу роль у забезпеченні функції концентрації уваги та вольового контролю. Саме нестача норадреналіну спричинює порушення активізації сітчастої формації, функція якої полягає у підтриманні уваги та пам'яті, забезпеченні оброблення вхідних стимулів, інтеграції процесу навчання. Дисфункція активувальних систем сітчастої формації, своєю чергою, поглиблює обмінні порушення медіаторів у головному мозку. Надлишок отриманих стимулів, неспроможність своєчасно переробити інформацію зумовлюють негативні реакції: дратівливість, агресію, руховий неспокій.
З позицій нейрофізіології, у хворих з гіперкінетичним розладом спостерігають дисбаланс між процесами збудження та гальмування в центральній нервовій системі. Передні відділи мозку виконують гальмівну функцію щодо підкіркових структур, які забезпечують автоматизовані моторні акти та нецілеспрямовану рухову активність. Ця ділянка також відповідає за зв'язок між лімбічною системою (сфера почуттів, настрій, самопочуття), ядрами стовбура мозку (моторика) і корою великого мозку (пізнавальні процеси, проблемно-вирішувальна поведінка, мотиваційна сфера). Порушення дозрівання передніх відділів мозку зумовлює формування когнітивних, емоційно-вольових та психомоторних розладів.
Таким чином, гіперкінетичний розлад є нейробіологічно детермінованим. Його клінічні прояви зумовлені взаємодією внутрішніх (біологічних) і зовнішніх (психо- соціальних) чинників.
Психосоціальні родинні чинники (несприятливий моральний клімат у сім'ї, погані матеріальні та побутові умови) не спричинюють гіперкінетичний розлад, але можуть посилювати вираженість його симптомів, провокувати погіршення стану та виникнення в дитини супутніх поведінкових проблем.
Клінічна картина гіперкінетичного розладу
Клінічні прояви гіперкінетичного розладу спостерігають переважно в ранньому дитячому віці. Інколи батьки ретроспективні зазначають підвищену збудливість, порушення сну, неспокій у дитини вже на першому році життя. Надалі проявляються такі симптоми, як нездатність зосередитися, висока відволікаємість та рухова імпульсивність. Діти з гіперкінетичним розладом зазвичай не реагують на вимоги рідних, не виконують їх прохання; створюється враження, що вони неслухняні. Остаточно ситуація стає зрозумілою, коли дитина йде до школи, тобто коли від неї починають вимагати звичайні у цьому віці речі: дотримання дисципліни під час уроків, виконання шкільних завдань, уважне ставлення до пояснень вчителя.
Діти із гіперкінетичними розладами погано засвоюють читання, письмо та лічбу, під час виконання завдань багато помиляються або зовсім не можуть із ними впоратися, не слухають пояснень, перебивають вчителя, відволікають однокласників, заважають їм, порушують дисципліну, влаштовують бійки. Незважаючи на достатній інтелектуальний рівень, шкільна успішність у таких дітей погана, вони незграбні, неохайні, в них порушена тонка моторика. Часто спостерігають такі невротичні розлади, як енурез, заїкання. Емоційний розвиток у таких осіб, як правило, відстає від вікової норми, вони емоційно неврівноважені, схильні до афективних спалахів, не можуть встановлювати та підтримувати стосунки з іншими дітьми, намагаються ними керувати. На зауваження дорослих не реагують, поводяться неспокійно не лише на уроках, а і на перервах та поза межами школи, ігнорують заборони, соціальні норми, часто сперечаються, конфліктують зі старшими та з однолітками, проявляють агресію. Агресивні вчинки таких дітей, як правило, ненавмисні, вони є непередбачувани- ми через імпульсивність, нетерплячість і неспроможність оцінити та спрогнозувати їх можливі наслідки. Інколи це спричинює протиправні дії, нещасні випадки, травматизм. Таким чином, у хворих з гіперкінетичним розладом виникають значні труднощі з адаптацією в колективі та суспільстві.
Діагностика гіперкінетичного розладу
Діагностику гіперкінетичного розладу здійснюють на підставі клінічних діагностичних критеріїв МКХ-10, психологічних діагностичних критеріїв та за допомогою інших параклінічних методів дослідження. Синдром дефіциту уваги з гіперак- тивністю (Р90.0) може проявлятися лише розладами уваги (без гіперактивності) та лише гіперактивністю (без дефіциту уваги). У підлітковому віці клінічну картину гіперкінетичного розладу визначають порушення поведінки (відповідно до рубрики МКХ-10 Е90.1 — Гіперкінетичний розлад поведінки).
Клінічні діагностичні критерії гіперкінетичного розладу за МКХ-10
• 1. Неуважність. Спостерігають порушення уваги протягом не менше ніж 6 міс. При цьому у дитини стабільно спостерігають не менше шести наведених нижче ознак, вираженість яких заважає соціальній адаптації і не відповідає етапу її розвитку:
• 1. Дитина не може виконувати шкільне або інше завдання без помилок, які зумовлені її неуважністю до деталей;
• 2. Через нестійкість уваги часто не може закінчити вправу або гру.
• 3. Часто не слухає, що їй говорять.
• 4. Зазвичай не може дотримуватися вказівок і пояснень, які необхідні для виконання шкільних або інших завдань (але не через опозиційну поведінку чи нерозуміння інструкції).
• 5. Часто не може правильно організувати свою роботу.
• 6. Намагається уникнути роботи, яку не любить або якщо ця робота вимагає наполегливості та старання.
• 7. Часто губить речі, які є важливими для виконання завдань або для іншої діяльності (письмове приладдя, іграшки, книги, інструменти).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Етіологія та патогенез гіперкінетичного розладу“ на сторінці 1. Приємного читання.
