Лікування вищезазначених деліріозних станів комплексне. На ранніх етапах проводять седативну та детоксикаційну терапію, здійснюють заходи для підтримання життєво важливих функцій організму, передусім серцево-судинної системи. Лікування бажано починати на догосппальному етапі. Для запобігання розвитку можливих ускладнень, пов'язаних із передозуванням лікарських засобів, погрібно ретельно фіксувати всі дози га час введення препаратів.
Для седації краще застосовувати сибазон. Нейролептики (аміназин, тизерцин) використовувати небажано, оскільки вони поглиблюють гіпоксію тканини мозку через зниження рівня артеріального тиску, можуть спричинити колапс. За тяжких станів доцільно застосовувати комбіноване (внутрішньосудинне та внутрішньом'язове) введення препаратів.
Під час проведення детоксикації варто пам'ятати про ризик підвищення внутрішньочерепного тиску, навіть у разі зниження його в центральних судинах. З огляду на це потрібно контролювати баланс рідини в орг анізмі пацієнта, особливо з патологією нирок.
Для підтримання серцевої діяльності рекомендують застосовувати кардіотонічні засоби.
Від алкогольного делірію потрібно відрізняти інтоксикаційний делірій, який може виникати на висоті запою і провокується додатковим чинником (інфекційне захворювання, поєднана інтоксикація наркотиками або лікарськими засобами тощо).
Лікування інтоксикаційного делірію аналогічно алкогольному.
Поширеним є також травматичний делірій, який виникає після тяжкої ЧМТ. Характеризується великою кількістю справжніх, сценоподібних, загрозливих галюцинацій. У тематиці останніх переважають хворобливі переживання, безпосередньо пов'язані з травмівною ситуацією. Хворі відчувають страх, можуть тікати, вживати заходи для самозахисту. У динаміці такого стану відсутні добові коливання, характерні для алкогольного делірію.
Лікування проводять у спеціалізованому відділенні. На початкових етапах забезпечують седацію (сибазон 2—8 мл внутрішньом'язово) і дегідратацію.
Інфекційні та соматогенні делірії виникають на тлі розпалу ознак первинного захворювання (підвищення температури тіла, загострення інших проявів хвороби) і не залежать від часу доби. Супроводжуються вираженою астенізацією, емоційними порушеннями (дратівлива слабкість, слабкодухість), виключенням свідомості аж до ступеня сопору. Галюцинаторні образи порівняно з описаними вище одноманітніші, фабула параноїду аморфна, поведінка хворого спокійніша. Цей варіант делірію досить швидко редукується після закінчення гострого періоду хвороби.
Лікування полягає в усуненні проявів основного захворювання та проведенні де- токсикаційних заходів. У разі психомоторного збудження призначають седативні препарати, наприклад сибазон у дозі 2—4 мл внутрішньом'язово, обережно.
Канабіоловий делірій частіше виникає в осіб з органічною патолог ією центральної нервової системи в разі вживання високих доз канабіноїдів. За своїм перебігом і клінічними проявами нагадує алкогольний делірій. Галюцинації за змістом мають загрозливий життю характер і часто провокують агресію з насильницькими діями. Зазвичай хворі діють окремо від компанії наркоманів. Від алкогольного делірію відрізняється відсутністю тремору та вологості шкіри.
Деліріозні стани можуть бути наслідком вживання галюциногенів (ЛСД. псилоци- бін, тарен). У цьому разі галюцинаторні образи не містять заг рози, а хворі адекватно усвідомлюють їх походження. Винятком є зворотні ефекти ЛСД: короткочасний га- люцинаторний епізод через 1—2 доби після вживання наркотику.
Унаслідок дезорієнтації в просторі та переоцінки такими хворими власних можливостей є значна небезпека травмування. Під час інтоксикації привертають увагу підвищена пітливість, слинотеча, тахікардія, підвищення АТ.
Диференціальна діагностика з алкогольним делірієм грунтується на анамнестичних даних, відмінностях у характері переживань і динаміці зазначеного психопатологічного стану. У цьому разі порушення свідомості короткотривалі, не мають добових коливань. Галюцинаторні образи зазвичай не мають загрозливог о або іншого неприємного характеру, відсутній зв'язок з алкогольною тематикою.
Лікування: внутрішньом'язово вводять сибазон у дозі 4—8 мл або аміназин у дозі 2—4 мл, проводять детоксикаціині заходи.
Деліріозоподібні стани можуть виникати у хворих на токсикоманію, що вживають токсичні речовини інгаляційним способом. Найчастіше вони витікають після інгаляції парів клею і мають мультиплікаційний характер. Хворі, зазвичай діти 8— 12 років, іноді старші, загальмовані, із цегляно-червоним кольором обличчя, гіперемією кон'юнктиви та характерними слідами клею на носо-губному трикутнику.
Лікування полягає в седації (внутрішньом'язово вводять сибазон у дозі 2—4 мл залежно від поведінки хворого), проведенні масивної детоксикації та введенні гепато- протекторів на ранніх етапах лікування.
Онейроїдні стани характеризуються наявністю сценоиодібних галюцинацій з подвійним орієнтуванням хворого (одночасно і учасник, і спостерігач).
Найчастіше з онейроїдними станами лікарі стикаються при шизофренії (ката- тонічна та пароноїдна форми). Для таких хворих характерні ступорозний або суб- ступорозний стани, “придивляння” та “прислухання”. У деяких випадках спостерігають безглузді мімічні рухи. Продуктивний контакт з пацієнтом неможливий, інколи він мимовільно уривчасто розповідає про свої переживання.
При канабіоловому онейроїді хворі малорухливі. Міміка полярна та дещо утрирувана, швидко змінюється. Інколи пацієнти викрикують окремі слова та фрази.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особливості спостерігання за збудженими хворими“ на сторінці 3. Приємного читання.
