У “Хармідах” Платон писав: “...величезною помилкою в лікуванні захворювань є те, що є лікарі для тіла і лікарі для душі, оскільки одне неможливо відділити від іншого... Адже там, де ціле почуває себе погано, частина його не може бути здоровою”.
Понад 2000 років потому гіппократівська школа Коса протиставила динамічно- і гуморально-духовну (за своєю сутністю — психосоматичну) концепцію механістич- 1 но-органному спрямуванню школи Кнідоса.
Знамениті філософи Декарт, Спіноза, Лейбніц підтвердили перспективність поглядів Платона, Коса та їхніх послідовників. Так, Декарт розвинув теорію психофізичного дуалізму, створивши вчення про взаємозв'язок тіла та свідомості. Спіноза в антропологічній теорії стверджував: усе, що відбувається з тілом, має відповідність у душі, а власне душа є нічим іншим, як “ідеєю тіла”. Лейбніц підгрунтям психофізичної взаємодії вважав гармонію тілесних і душевних процесів.
Ці й багато інших історичних наукових орієнтацій стали основою сучасних поглядів на психосоматичні та соматопсихічні розлади.
Психосоматичними (термін запропонував І. НеіпгоШ, 1918) називають вторинні функціональні й органічні розлади внутрішніх органів і систем, першопричиною виникнення і загострення яких є психологічні чинники.
Соматопсихічними (термін М. Якобі, 1822) є психічні розлади, що розвиваються вторинно під час соматичних недуг, які не стосуються мозку. До останніх належать захворювання серцево-судинної, дихальної, травної, сечової та статевої, ендокринної систем, опорно-рухового апарату, очей, крові, шкіри, а також екстракраніальні онкологічні захворювання, патологія вагітності та післяпологового періоду тощо.
За даними експертів ВООЗ, майже 50 % стаціонарних лікарняних ліжок у світі займають пацієнти із психосоматичною патологією.
Як свідчать результати власних досліджень (О.К. Напрєєнко, 1991), майже у 70 % соматично хворих виявляють психічні порушення різного регістру та ступеня тяжкості.
Але показники поширення психосоматичних і соматопсихічних розладів неоднорідні через розходження в поглядах на їхні клінічні межі, різноманітність епідобста- новки в тих або тих регіонах, неоднакове трактування цих станів різними фахівцями.
Етіологія і патогенез
Для розуміння причин і механізмів розвитку зазначених розладів доцільно нагадати особливості нормальних психосоматичних відношень. Лише засвоївши їх, вдається визначити ту хитку межу між нормою і патологією.
У нормі взаємовплив психіки та соми найвиразніше виявляється під час емоційних реакцій: радощів, гніву, страху тощо. Якщо людина занадто схвильована, кажуть: “стиснулося серце”, “підкотив клубок до горла”, “став білим, мов крейда” або “почервонів, як рак”, “мов камінь з душі” та ін. Усі ці образні висловлювання вказують на соматичні зміни, що виникають під час емоційних переживань. При цьому спостерігають психосоматичні відхилення від емоційного компонента. Наочно продемонстрували подібну реакцію малолітні бешкетники, які прогулювалися перед духовим оркестром з лимонами в руках, чим змусили музикантів припинити грати через посилення слиновиділення. Цей приклад сідчить про можливість психосоматичних реакцій, які виникають за участі першої сигнальної системи. Але початковим пунктом може бути і дія через другу сигнальну систему. Наприклад, під час словесного описання лимона вторинно виникає в уяві його образ, а відтак — і відповідна реакція соматичної сфери.
Фізіологічні реакції на психічні процеси можуть відбуватися в різних органах і системах організму: серцево-судинній (зміни серцебиття та артеріального тиску, звуження або розширення судин, унаслідок чого людина блідне або червоніє); дихальній (прискорення, сповільнення, затримка дихання); травній (посилення або сповільнення моторики шлунка та кишок, нудота, блювання, посилення або припинення виділення слини); статевій (ерекція, люмбрикація та ін.); м'язовій (тремтіння, заціпеніння, збудливість) та ін. Як приклад поєднання соматопсихічних процесів можна навести відчуття голоду, що виникає за порожнього шлунка. З'являються невдоволення, напруження, підвищується психічна та фізична активність, спрямована на досягнення відчуття ситості. Відповідною точкою фізіологічного механізму цього відчуття є гіпоглікемія, що розвивається в разі недостатнього надходження їжі в організм. Деяким чином вона впливає на клітини мозку. Подібні психічні зміни відбуваються й за дефіциту в організмі рідини, коли людина відчуває спрагу.
Психосоматичні взаємовідносини можуть набувати і стійкого патологічного характеру. Наприклад, відчуття страху зумовлює прискорене серцебиття, що своєю чергою наводить на думку про ураження серця. Така підозра сприяє збільшенню страху та посиленню неприємних відчуттів у ділянці серця. У цьому разі йдеться про так званий позитивний зворотний зв'язок.
Характер цих взаємовідносин багато в чому залежить від конституціальних особливостей суб'єкта. Так, у відповідь на емоційне навантаження можуть виникати серцево-судинні реакції, реакції з боку органів травлення або ж м'язові та ін.
Можна навести чимало прикладів незвичного прояву патологічних психосоматичних впливів.
Так, У. Кеннон спостерігав у Центральній Африці плем'я вуду, яке протягом багатьох поколінь існувало ізольовано. Зрештою його члени так звикли один до одного, що найстрашнішим покаранням було відлучення від племені. Це була справжнісінька катастрофа для психіки нещасних — через кілька діб самотності вони гинули без будь-якого фізичного насильства.
Найімовірніша причина смерті — зупинка діяльності серця внаслідок аритмії та спазму вінцевих судин. Таку раптову смерть було названо на честь зазначеного племені — “смерть вуду”.
Цікавий випадок трапився із французьким письменником Г. Флобером. Описуючи отруєння героїні свого роману миш'яком, він так яскраво уявив собі цю картину, що деякі ознаки отруєння виникли в нього самого.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 25. ПСИХОСОМАТИЧНІ ТА СОМАТОПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ“ на сторінці 1. Приємного читання.
