Синдромальні прояви афективних і маячних психозів пізнього віку було описано Крафт—Ебінгом (1878), Котсердом (1882), Шуле (1886) та ін. Але як самостійну нозологічну форму інволюційної меланхолії їх виділив Е. Крепелін (1896). В описанні психозу відображено тривожно-депресивні стани пізнього віку.
Маячні психози пресенільного віку характеризували багато психіатрів (Клейст, 1913; Альбрехт, 1914; Серко, 1919). Але нині поширеною є точка зору щодо неправомірності поділу їх на дві вікові підгрупи, через що й бракує даних про поширення інволюційних психозів.
Інволюційна меланхолія розвивається в 45—55 років. Початок її повільний. Інволюційний період триває від кількох тижнів до року, характеризується депресією з млявістю, дисфорією й іпохондричними розладами. Поступово наростає тривога з побоюваннями та напруженим очікуванням нещастя. З часом збільшується тривожна депресія з ажитацією та ідеомоторним збудженням. Психоз із такою самою клінічною картиною може маніфестувати гостро, коли йому передує психічна травма або гостре соматичне захворювання. Поєднання депресії з тривогою і монофазний характер недуги вважають важливими клінічними особливостями інволюційної меланхолії. Тривога позбавлена предметного змісту, грунтується на недобрих передчуттях. Вони посилюються надвечір і вночі. Зміни звичної обстановки посилюють тривогу. Ажитацію розглядають як важливу клінічну ознаку інволюційної меланхолії. Руховий неспокій може доходити до шаленства. Мовлення стає незв'язним, безглуздим набором слів, схожих за звучанням. Останнім часом ажитацію спостерігають рідше. У багатьох хворих тривожно-тужлива депресія супроводжується млявістю, малорухомістю, невиразністю мовлення. Тривожно-депресивний афект характеризується депресивним маячінням (ідеї самозвинувачення, осуду, загибелі, іпохондричні). Можливі ідеї переслідування, отруєння, втрати, ревнощів. Іноді, особливо в старшому віці, розвивається маячіння Котара. Це нігілістичне маячіння мас фантастичний характер: хворі стверджують, що в них немає внутрішніх органів.
Їжа “провалюється в черевну порожнину і не перетравлюється". Панни мі можуть висловлювати ілеї злої могутності (пророкують страждання і загибель світу: "люди страждають, задихаючись в отруйних випарах, що їх виділяє хворий"). Часю спостерігають ідеї болісного безсмертя (мов грішники в пеклі). Хворобливі ідеї можуть мати мегаломанічний характер: охоплювати всю країну, планету, всесвіт. Синдром Котара с ознакою глибокої та тяжкої депресії. Вербальні ілюзії відповідають депресивним переживанням. Після формування синдрому тривожно-маячної депресії став хворих зазвичай стабілізується і стає одноманітним із “засиплою" картиною афективних, маячних і рухових розладів. Хворі висловлюють одні їі ті самі скарги, в яких виражені страхи і тривога, часто заламують руки, стають метушливими, іноді "пінять опір. Після стабілізації стану можлива поступова редукція психічних розладів. Явища ажитації втрачають афективне наповнення, ослаблюються тривога і страх, настають пригнічення, байдужість, апатія. Повне одужання в разі складних і затяжних депресивно-маячних психозів спостерігають рідко. Психотнчний стан змінюється психічною слабістю з постійно пригніченим настроєм, зниженням психічної акт ивності та емоційної чутливості. Унаслідок прееенільних психозів психічне життя ніби “застигає на дуже звуженому базисі'“, але може різнитися за ступенем вияву нівелювання особистості. Разом із тяжкими формами інволюційної депресії спостерігають відносно доброякісні монофазні тривожні депресії, що завершуються одужанням. Це інволюційні меланхолії з ясною реактивною ситуаційно забарвленою депресивною симптоматикою.
Рідкісні, але дуже злоякісні пресенільні депресії проявляються шаленим тривожним збудженням з незв'язним мовленням, розгубленістю, онегофоїдним розладом свідомості та прогресуючою кахексією. Прогноз цих депресій несприятливий.
Інволюційні маячні психози (параноїд, параноя, пізні галюцинапюрно-параноїдні, галюцинаторні форми). При інволюційному параноїді основою клінічної картини є маломасштабне маячіння переслідування (отруєння, різного характеру шкідництво, ревнощі), стосунку. Маячення спрямоване на конкретну особу і часто буває інтерпретивним, тобто таким, яке пояснює безліч фактів і подій (паранояльним). Маячні ідеї розвиваються повільно. Система їх зазвичай проста і конкретна. У разі інтерпретації фактів з минулого маячіння стає ретроспективним. Хворі переконані, що “переслідувачі” крадуть і підміняють їхні речі, вдираються до кімнати, роблять усе, щоб їх позбутися. Часто спостерігають маячне переконання пацієнта в тому, що його хочуть отруїти. Воно супроводжується чуттєвими обманами (нюховими, смаковими ілюзіями). Хворі стверджують, що отруту “запускають” через вентиляційний отвір, замкову шпарину; переслідувачі намагаються відібрати житлову площу. Маячення містить конкретну думку про втрату з ідеями неповноцінної мотивації. З'являються викривальні ідеї з пасивним захистом (переселення, встановлення додаткових замків, заяви до міліції тощо). Переважає оптимістичне тло настрою (з деякою дратівливістю), але помітні тривога та пригнічення. Поза сферою маячення хворі зберігають соціальні зв'язки, обслуговують себе.
Особливістю пізнього параноїду є відсутність помітних органічних психічних змін. Психоз має хронічний або хвилеподібний перебіг. Деякі автори до інволюційних психозів зараховуючі, синдром пізньої кататонії, що характеризується виникненням каїаіопічноіо ступору у міні 45—50 років, інші дослідники вважають його проявами пізньої шизофренії.
Функціональні психози старечого віку. Психоз, зумовлений біологічними та соціально-психологічними наслідками старіння, без органічного ураження психіки і недоума ва. може розвиваюся після 60 65 років. Клінічні прояви старечих психозів дуже близькі до таких при інволюційних депресіях або параноїді. Одні психіатри кваліфікую і ь їх як пізні прояви прееенільних психозів, інші — як функціональні психози старечого віку. У сенільний період можливі функціональні психотичні розлади різної структури. І (є сенільний делірій (конфабуляторна форма), оптичні, вербальні, тактильні та нюхові галюцинози, гострі стани сплутаності з дезорієнтуванням у навколишньому середовищі, з уривчастими галюцинаціями та маячінням, руховим неспокоєм і амнезією на пемхотичмий період.
Деліріозна форма (сенільний делірій) характеризується деліріозним розладом свідомості. Ллє при цьому він бідний на ілюзії, галюцинації та фантастичні уявлення. У деяких випадках сенільний делірій з нечітким ілюзорним сприйняттям оточення набуває характеру професійного, в разі тяжкого перебігу — муситуючого. Порушення предметної орієнтації посилюється надвечір і, особливо, вночі. Нічна метушливість з дезорієнтацією і зсувом ситуації в минуле, збиранням у дорогу і відповідними формами ділової активності характерна для старечого делірію, або псевдоделірію. Синдро- мальні прояви в старечому віці мають редукований, рудиментарний або дисоційований характер, тому страху і рухового збудження при старечому делірії зазвичай не спостерігають.
Конфабуляторна форма, або пресбіофренія Верніке, супроводжується ейфорією, метушливістю і грубими конфабуляціями. Спостерігають жвавість і веселе збудження, що нагадує гіпоманіакальний стан, нездатність орієнтуватися в навколишньому середовищі. Наприклад, хворий, який, повернувшись з їдальні, не може знайти свого ліжка в палаті, вільно цитує цілі сторінки класичних творів або вражає знанням хронології не надто відомих історичних подій. Для хворих з глибокими розладами пам'яті властива амнестична дезорієнтація.
Галюцинози зараховують до функціональних психозів старості на підставі спільних для сенільних психозів критеріїв. Передусім це первинне виникнення в пізньому віці і несхожість з ендогенними галюцинозами. Ознаками, що об'єднують сенільні галюцинози, є хронічне галюцинування на тлі непорушеної свідомості, зв'язок із ма- ломасштабним маячінням переслідування. Лише в групі сенільних психозів можна спостерігати трансформацію однієї форми галюцинозу в іншу.
Частка сенільних галюцинозів становить 1,2 % від усіх форм психозів, які розвиваються після 60 років, у тому числі слуховий — 0,5 %, нюховий — 0,5 %, тактильний — 0,09 %, зоровий — 0,1 %.
Зоровий галюциноз виникає раптово, характеризується образністю і яскравістю. Нерідко хворий “бачить” панорамні картини за участю багатьох осіб. Ставлення до галюцинацій неоднозначне: пацієнти розуміють, що це ознака хвороби, але водночас поводяться так, начебто сприймають “побачене” за реальність. Під час загострення галюцинозу формується маломаспітабне маячення переслідування.
Тактильний галюциноз супроводжується “появою” на шкірі або під шкірою якихось комах або сторонніх предметів. Такі хворі не здатні критично оцінювати свій стан. Галюцинації супроводжуються ідеями переслідування побутовою характеру.
Нюховий галюциноз з'являється раптово та характеризується стійкістю. Часто хворі скаржаться на неприємні запахи, від яких вони мусять шукати захисту. І ця форма галюцинозу виникає в конкретній ситуації і зникає після її зміни.
Слуховий галюциноз відображає побутову ситуацію, формує маломаспітабне маячення. Симптоми психічного автоматизму для цього виду галюцинозу не характерні.
За трансформації одного виду галюцинацій в інший структура маячення не змінюється. Це свідчить про схильність до галюцинування. Має також значення периферійний рецепторний аналізатор, а саме: у всіх хворих відбувається зниження слуху при слухових й ослаблення зору при зорових галюцинозах.
Гострий стан сплутаної свідомості з галюцинаціями та маяченням зазвичай спостерігають у пацієнтів із соматогенним радикалом (3,4 % загальної кількості хворих, старших 60 років). Соматогенність у цьому разі відіграє особливу роль. Але сплутаність свідомості при цьому може бути проявом не органічних, а функціональних психозів.
Гострому початку передують епізоди нечіткої орієнтації, а згодом розвивається картина аменції з чіткими порушеннями орієнтації та руховим неспокоєм. Незв'язність мислення та мовлення хворих визначає особливості контакту з ними. Часом хворі впізнають родичів, але плутають теперішнє з давно минулим. Навколишнє сприймають як загрозливе і просять допомоги. Зазвичай це триває 15—20 діб. Надмірна збудливість нерідко призводить до додаткових ускладнень з летальним наслідком (близько 50 % випадків). Але сплутаність свідомості може і не мати прямого зв'язку із соматичними чинниками. У цьому разі йдеться про психогенії, сенсорну ізоляцію, судинні порушення.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Пресенільні психози“ на сторінці 1. Приємного читання.
