Краніографія — рентгенографія кісток черепа — дає змогу за непрямими ознаками зробити висновок про наявність органічного ураження мозку. Так, посилення пальцеподібних втиснень є ознакою тривалого підвищення внутрішньочерепного тиску. Ділянки надмірного звапнення виникають після ЧМТ.
Пневмоенцефалографія (ПЕГ). Рентгенографію мозку виконують після того, як частину спинномозкової рідини випускають і замість неї вводять повітря або кисень, які заповнюють шлуночки мозку та підпавутинний простір. Таким чином вдається виявити спайки в оболонках головного мозку, деякі пухлини, атрофічні зміни. З появою комп'ютерної томографії голови до зазначеного методу не вдаються як до застарілого.
Ангіографія судинної системи мозку. Через сонну артерію вводять контрастні або радіоактивні речовини і виконують рентгенографію. Це дає змогу виявити ушкодження мозкових судин, а також локальні ушкодження мозку (пухлини та ін.).
Комп'ютерна томографія голови — автоматизоване пошарове рентгенологічне дослідження тканин мозку з аналізом показників на ПК і утворенням об'ємного зображення на спеціальному екрані, що дає змогу встановити локалізацію вогнищ ураження в головному мозку. Призначають для діагностики пухлин мозку, атрофічних процесів, абсцесів тощо.
Позитронію-емісійна томографія ґрунтується на різниці розщеплення радіонуклідів, якими мітять під час уведення глюкозу, нейромедіатори або інші препарати. Метод дає змогу визначити локальні зміни метаболізму мозку, нейрорецепторів, кровопостачання та ін. Показники синтезують на ПК. Це один з найперспективніших діагностичних методів, можливості якого розкрито ще не повністю.
Лабораторні дослідження
Діагностичні лабораторні дослідження в психіатрії призначають для оцінювання соматичного стану хворого на різних етапах лікувально-діагностичного процесу, а також виявлення соматичних недуг, зумовлених психозами, або тих, що їх супроводжують.
Об'єкти дослідження (кров, сеча, спинномозкова рідина та ін.), а також більшість методів — такі самі, що і в інших галузях медицини.
Загальні аналізи крові та сечі проводять передусім для того, аби не пропустити інфекційне або інше захворювання. Це особливо важливо, оскільки психічнохворі рідше скаржаться на погіршення загального стану.
Потрібно враховувати, що для гострої нипофренії (фебрильна форма) крім підвищення відносної густини сечі характерні лейкоцитоз і збільшена ШОК. токсична зернистість нейтрофілів, тоді як при хронічних шизофренічних процесах частіше спостерігають лімфоцитоз. У хворих на епілепсію відразу після нападу можна виявити лейкоцитозну реакцію крові, а в сечі — білок і глюкозу.
Під час лікування психотропними засобами виникають, хоча й рідко, порушення функції органів кровотворення та нирок. Так, описано випадки, коли під час лікування аміназином та іншими похідними фенотіазину, а також ленонсксом (клозаніпом, азалептином) і меліпраміном розвивався агранулоцитоз, тобто різко зменшувалася кількість нейтрофілів у крові (аж до повного їх зникнення) за відносного лімфоцитозу. Тривале лікування галоперидолом може спричинити лімфомоноцитоз.
Клінічні аналізи сечі вкрай потрібні для того, щоб своєчасно виявити ураження нирок зі стертим перебігом. Така патологія може стати протипоказанням до лікування психотропними засобами й інсуліном.
Біохімічні зміни в крові та сечі спостерігають при різних психічних захворюваннях. Психомоторне збудження супроводжується гіперглікемією, підвищенням вмісту глюкокортикоїдів і катехоламінів тощо.
Вміст глюкози в крові визначають не лише за підозри на цукровий діабет або для виявлення інтоксикації гашишем (гіпоглікемія), а й під час інсулінокоматозної терапії з приводу психозів.
Якщо лікування аміназином триває довго, потрібно визначити протромбіновий індекс (є небезпека розвитку тромбоемболічної хвороби).
Для психіатричної клініки характерним є дослідження вмісту літію в крові під час лікування цим препаратом афективних розладів. У цьому разі потрібно регулярно (раз на місяць, а потім — раз на 2—3 міс.) визначати його концентрацію в крові. У нормі вона становить від 0,6 до 1,2 мекв/л.
Аналіз спинномозкової рідини призначають за підозри на органічну патологію мозку (сифілітичного, пухлинного, запального генезу або з іншої причини). Поперековий прокол (люмбальну пункцію) проводять лише за згодою хворого, а якщо він не може її дати через потьмарення свідомості або тяжкий психічний розлад — за згодою рідних чи близьких. Виконує його лікар спеціальною голкою (з мандреном). Її вводять у кінцеву цистерну спинного мозку між III і IV або IV і V поперековими хребцями (у дітей — між V поперековим і І крижовим) у положенні сидячи або лежачи. Після проколу, вийнявши мандрен, беруть для аналізу 4—8 мл спинномозкової рідини. Виділення її дуже частими краплями, а тим паче витікання струменем свідчить про підвищений внутрішньочерепний тиск. У разі крововиливів у підпавутинний простір і мозок спинномозкова рідина мас вигляд “м'ясних помиїв”. Свіжа кров може потрапити в неї з ушкоджених під час проколу дрібних судин.
Після пункції пацієнт протягом 2—3 год має лежати, не піднімаючи голови. Постільного режиму варто дотримувати протягом доби.
Цитоз (у нормі — 3—5 клітин в 1 мкл рідини) різко наростає при гострому гнійному менінгіті (від 150 до кількох тисяч клітин в 1 мкл; у нормі — 0—5 клітин, переважно лімфоцитів), меншою мірою — при енцефаліті та пухлинах мозку. Цей показник значно зростає при гострих гнійних процесах, тоді як при хронічних (арахноїдит, нейросифіліс) спостерігають помірну лімфоцитарну реакцію (10—100 клітин а 1 мкл).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Нейрорентгенологічне дослідження“ на сторінці 1. Приємного читання.
