Загальна харатеристика. Загальні діагностичні принципи визначають аномалії особистості як стани, які неможливо пояснити значним ушкодженням або захворюванням мозку, або іншим психічним розладом. Вони мають відповідати таким діагностичним критеріям:
• а)дисгармонія в особистісних позиціях і поведінці, що охоплює зазвичай кілька сфер функціонування, наприклад, афективність, збудливість, контроль імпульсів, процеси сприйняття та мислення, а також стиль ставлення до інших людей;
• б)хронічний характер аномального стилю поведінки, який виник давно і не обмежується епізодами психічного розладу;
• в)всеохоплюючий аномальний стиль поведінки, що значно порушує адаптацію до широкого діапазону особистісних і соціальних ситуацій;
• г)виникнення вищезазначених проявів у дитячому або юнацькому віці, збереження в зрілому, можливе виникнення загострення або згладжування аномальних особистісних рис у похилому та старечому віці;
ґ) значний особистісний дистрес, спричинений розладом, проте він може проявитися лише на пізніх етапах перебігу;
д)значне погіршення професійної та соціальної продуктивності внаслідок розладу (розвивається не в усіх випадках).
Загальні діагностичні критерії розладів особистості:
• емоційна нестійкість;
• слабкість контролю потягів;
• зниження соціальної толерантності;
• помірні когнітивні порушення.
Акцентуації можна розташувати на межі характерологічної норми та патології. На думку А.Е. Лічко, вони відрізняються від клінічної патології характеру тим, що:
• 1) проявляються не завжди і не всюди, а лише у тих випадках, коли складні життєві ситуації висувають підвищені вимоги до “місця найменшого опору” в характері індивіда;
• 2) не перешкоджають задовільній соціальній адаптації особистості або ж такі порушення адаптації мають тимчасовий, швидкоплинний характер;
• 3) в певних життєвих ситуаціях можуть навіть сприяти соціальній адаптації (наприклад, особистість із демонстративною акцентуацією добре адаптується, реалізувавшись в акторській професії).
За ступенем вираженості А.Е. Лічко виділяє явні та приховані акцентуації. Явна акцентуація — крайній варіант норми. Риси характеру при цій акцентуації достатньо виражені впродовж усього життя, але за відсутності психотравми декомпенсації не відбувається. Прихована акцентуація — звичайний варіант норми. Риси характеру цього типу проявляються переважно за умови психотравми, але хронічної дезадаптації не спостерігають.
Самі по собі акцентуації характеру не є предметом психіатричної діагностики і лікування, але можуть стати підгрунтям для виникнення патологічних реакцій на гострий і хронічний стрес, невротичних розладів, патологічного розвитку особистості тощо, тому ця категорія хворих часто є предметом заходів первинної і вторинної психопрофілактики (психолого-педагогічна корекція, профорієнтація з урахуванням особливостей характеру, тренінги навичок спілкування, подолання стресу, індивідуальне психологічне консультування тощо).
На відміну від акцентуацій розлади особистості характеризуються стійкою соціальною дезадаптацію за незначних стресових впливів або навіть без них.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Специфічні розлади особистості“ на сторінці 1. Приємного читання.
