Надзвичайні ситуації негативно впливають на організм людини через ураження не лише специфічними екологічними чинниками, а і супровідними психогенно травмівними обставинами. До них належать:
• безпосередня загроза життю або здоров'ю;
• опосередкований вплив подібної загрози внаслідок чекання її реалізації;
• інші фрустраційні ситуації;
• ситуації депривації (емоційної, соціальної, сенсорної, рухової тощо), зумовлені, наприклад, зміною умов життя, зокрема розлукою з близькими, втратою роботи, зміною місця проживання, навчання та ін.;
• біль та інші неприємні відчуття, втрата фізіологічних функцій. Патогенність ситуацій-стресорів багато в чому визначається їхньою інтенсивністю, тривалістю, значущістю для конкретної особи, раптовістю виникнення. Мають значення також конституціально-типологічні властивості особистості (акцентуйовані, інфантильні, психопатичні) та соматоневрологічне обтяження, а також неадекватність механізмів психологічного захисту в певній ситуації.
Психогенні розлади при катастрофах: психогенні реакції (непатологічні, тобто в межах резервів особистості, і патологічні); стійкі невротичні (власне неврози) і психопатичні декомпенсації; невротичний і психопатичний розвиток; реактивні психози. При цьому виділяють: гострі афективно-шокові реакції (афективний ступор, афективне збудження, сутінкові розлади свідомості, синдром Ганзера); затяжні реакції у вигляді психогенної депресії, параноїдного і паранояльного синдромів, шизо- формних і шизофренічних реакцій, астенічного і ананкастичного синдромів, різних істеричних реакцій; епілептиформні реакції — афект-епілепсія; варіанти психогенно-ситуаційного розвитку — паранояльний, ананкастичний, іпохондричний, депресивний, істеричний.
Згідно з МКХ-10, ці розлади включено до рубрик F40—F48, F60—F69; F23; F28; F29; за SDM-ІV-TR—до 300; 301; 307; 308.3; 309; 295.40; 297.1; 298.8.
У 1 % потерпілих унаслідок катастрофи психічні порушення сягають психотично- го рівня. Кількість осіб, у яких виявляють ті або ті психічні порушення невротичного рівня, варіює у широких межах — від 3 до 35 %.
Ю.А. Александровський і співавт. (1991, 1997), В.М. Гарнов (1994) і М.В. Коркіна (1995) за динамічним принципом виділяють три періоди розвитку життєво небезпечної ситуації.
У гострий (ізоляційний) період в осіб, які перебували в епіцентрі катастрофи, можуть виникнути такі психотичні стани: афективно-шокова реакція, психогенний ступор, психомоторне збудження, реактивна сплутаність, істеричний психоз. Реактивне психогенне збудження зазвичай супроводжується фугіформними реакціями (у перекладі з пат./і^а — втеча). Якщо кілька осіб охоплено психогенним збудженням, то подібну ситуацію називають панікою. (Термін “паніка” походить від імені грецького бога Пана. За переказами, усе живе, почувши звуки його ріжка-труби, жахалося, кидаючись урозтіч.) У більшості людей на момент катастрофи спостерігають епізоди поліморфної психопатологічної симптоматики невротичного рівня, основним елементом яких є тривожно-фобічні розлади в поєднанні з вегетативними порушеннями.
У підгострий період, початок якого збігається з моментом організації рятувальних робіт і триває до евакуації в безпечні зони, у більшості потерпілих знижується інтенсивність тривожно-фобічних реакцій, що сприяє соціальній адаптації. Але в деяких випадках тривожно-фобічні реакції трансформуються в невротичні стани, які оцінюють як неспецифічні (гіпоманіакальні, обсесивно-фобічні, істеричні, астенічні, депресивні, іпохондричні).
Третій період (період наслідків) починається після евакуації потерпілих до без- ! печних районів. У цей час у багатьох пацієнтів відбувається складне емоційне та розумове переосмислення пережитої ситуації, посилюється біль від утрати близьких, j Стійкі психогенні порушення непсихотичного рівня можуть виникати внаслідок зміни звичного стереотипу через те, що доводиться жити в інших умовах. При цьому нерідко соматогенні психічні розлади мають підгострий характер. Відбувається со- матизація багатьох невротичних порушень. Особливо часто розвиваються різноманітні страхи, тематично пов'язані з екстремальною ситуацією, а також з'являються нав'язливі спогади про пережите. Ці стани можуть тривати довго, то стихаючи, то знову загострюючись. А надто в тих ситуаціях, які хоча б чимось нагадують пережите. За такими самими механізмами може виникнути або загостритися істерична симптоматика. Нерідко зберігаються порушення сну із жахливими сновидіннями. Психогенні впливи можуть також реалізовуватися у вигляді психосоматичних розладів. Згідно з МКХ-10, перераховані вище розлади включено до рубрик F40—F48, F60— F69; F28; F29; за DSM-IV — 300; 301; 307; 308.3; 309. Рубрикацію психосоматичної патології наведено у відповідному розділі.
У 1980 р. М. Horowitz і співавт. ввели термін “післятравматичний стресовий синдром”, коли описували психопатологічні наслідки війни у В'єтнамі. Згодом діагностичну категорію “післятравматичний стресовий розлад” (Posttraumatic stress disorder — PTSD) було включено до американської психіатричної класифікації DSM-III,a потім — у DSM-IV-TR (309.81) та MKX-10(F43.1). Що довший вплив психічної травми, то більша ймовірність розвитку PTSD.
У класифікації Е. Крепеліна синдроми так званих неврозів переляку та травматичного неврозу об'єднано поняттям “симбантопатії”. Е. Bleuler під симбантопатіями описав так звані психози від зрадливої долі, а саме: травматичний переляк, псевдоде- менції після нещасних випадків, травматичну істерію та ін.
Під час обстеження солдатів, які брали участь у Першій світовій війні та скаржилися на нічні кошмари, було висловлено припущення, що ці сни є відображенням первинної локалізації “травматичних образів”, а їх повторення — інфантильною формою захисту.
Схематичні формування таких розладів, за 3. Фрейдом, виглядають таким чином: зовнішній вплив — спогади — хворобливий ефект — захист. Ці порушення 3. Фрейд кваліфікував як травматичний невроз.
Схема М. Horowitz має такий вигляд: травматичний стрес — заперечення — повторне переживання — засвоєння. Симптоматично “заперечення” проявляється амнезією, порушенням уваги, загальною психічною загальмованістю, бажанням уникнути будь-яких нагадувань про травму або асоціацій, пов'язаних із нею. Симптоматика “повторного переживання” характеризується повторними нав'язливими спогадами, розладами сну, зокрема й нічними кошмарами, з'являються дисоціативні епізоди повторного переживання ситуації-стресора (flashback), відчуття тривоги.
Американський психіатр R.J. Lifton (1967), який вивчав психіатричні наслідки атомного бомбардування в Хіросімі, дійшов висновку, що катастрофи зумовлюють тривалі психічні порушення. Такі стани було кваліфіковано як “синдром тих, хто вижив” (survivor syndrome). Психічний стан хворих може бути різним — від зомбо- подібного психічного заціпеніння (zombie-like psychic numbing) і різких змін особистості загалом до реакцій, які відповідають психічній адаптації практично здорових людей за достатньої соціальної активності. R.J. Lifton на підставі проведених психіатричних досліджень запропонував парадигму психопатологічної поведінки: процес “психічного заціпеніння” як наслідок технологічного насильства й абсурдної смерті. Згідно з думкою автора, психоаналітичну теорію варто переглянути в контексті поточних історичних подій. Фрейдистській парадигмі пригнічення сексуальності потрібно протиставити теорію необмеженого технічного насильства й абсурдної смерті, з якими стикається сучасна людина. Виділений автором “процес заціпеніння” уражує функції символізації та формування образу і зрештою призводить до психічних розладів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Психогенії та концепція післятравматичного стресового розладу“ на сторінці 1. Приємного читання.
