Проводять їх для збільшення тривалості періодів ремісії, соціальної реадаптаціїта запобігання рецидивам. Для цього після основного лікувального курсу протягом багатьох місяців і навіть років найчастіше призначають ті самі препарати, за допомогою яких було досягнуто ремісії. Широко застосовують нейролептики пролонгованої дії (галоперидол-деканоат, модитен-депо, клопіксол-депо, флюанксол-депо та ін.) і атипові антипсихотичні засоби (рисперидон, зипрекса, соліан). При цьому дозу поступово знижують (раптове значне зменшення дози може спричинити повернення психотичного розладу — синдром відміни).
Допоміжним методом лікування шизофренії є індивідуальна психотерапія, роль якої зростає в міру виходу хворого із гострого психотичного стану. Психотерапевтичні бесіди (раціональна психотерапія) спрямовані на заспокоєння хворих, запобігання небезпечним діям, переконання в потребі лікуватися, дотримувати певного режиму, навіювання впевненості в одужанні, відвертання уваги пацієнта від хворобливих переживань, уявлень, а пізніше й формування критичного ставлення до них.
Поведінкову терапію проводять для відпрацювання повернення професійних навичок. Групова психотерапія сприяє зменшенню соціальної ізоляції, відновлює відчуття реальності та ін.
Велику роль відіграє сімейна психотерапія. Її проводять для гармонізації взаємин у родині, усвідомлення родичами пацієнта хворобливості мотивів його поведінки, потреби в наполегливому лікуванні, навчання правил поводження з психічнохворими, а також для обміну досвідом членів сімей різних хворих.
Одним із методів лікування та реабілітації, що найбільше виправдав себе при шизофренії, є трудова терапія (соціотерапія). Вона має психотерапевтичний корекційний вплив на хворого, особливо в хронічному дефектному стані. Завдяки систематичному застосуванню працетерапії вдається підвищити позитивну активність хворого, впорядкувати його психомоторні функції і зменшити явища аутизму. Таким чином, з одного боку, праця має бути важливим елементом компенсаційного впливу на психічні функції, що стимулює загальну активність, а з іншого — відволікає пацієнта від хворобливих переживань.
Оскільки при шизофренії виявляють функціональну недостатність ендокринної системи, порушення з боку вегетативної нервової системи, недостатність бар'єрних функцій, дефектність кровопостачання всього організму в цілому і мозку зокрема вважають за доцільне здійснювати неспецифічний влив на хворих для загальної стимуляції та відповідної перебудови організму. Для цього можна використовувати методи лікування, що активізують загальний обмін речовин і тонізують ендокринну систему, зокрема корисно призначати препарати ендокринних залоз, зокрема екстракти статевих залоз. Деяким хворим зі зниженою функцією щитоподібної залози показано обережне застосування тиреоїдину протягом певного періоду.
У 1935 р. угорський психіатр А. Медуна уперше використав метод лікування шизофренії, який полягав у штучному спричиненні епілептичних нападів. Теоретичним обґрунтуванням так званої електросудомної, конвульсивної, або епілептогенної, терапії є те, що, як стверджував А. Медуна, між цими двома захворюваннями існує певний антагонізм. Так, у хворих на епілепсію добре розвинена мезенхіма і спостерігають тенденцію до розростання нейроглії, тоді як для шизофренії характерні недостатність мезенхіми та слабкість реакції нейроглії.
У 1935 р. віденський психіатр М. Закель запропонував інсулінотерапію. У хворих на шизофренію провокують розвиток гіпоглікемічного шоку шляхом уведення великих доз інсуліну. Але нині цей метод майже не застосовують.
Фізіотерапія, якій поки що не надають належної уваги в активній терапії психічних розладів, не знайшла достатнього застосування при шизофренії. Виняток становить лише гідротерапія у вигляді тривалих теплих ванн, які ще з часів Е. Крепеліна з успіхом застосовують для лікування хворих у стані збудження. З інших гідротерапевтичних процедур, які рекомендують пацієнтам у такому стані, в деяких закладах використовують вологі обгортання. Поряд із цими процедурами увагу психіатрів починають привертати й інші фізіотерапевтичні методи, що позитивно впливають на перебіг шизофренії, наприклад загальносвітлові ванни.
Було запропоновано лікування ультракороткими хвилями та рентгенізацією базальних гангліїв. Останні два методи поки що перебувають у стадії дослідження.
Оскільки фізіотерапевтичні методи активно впливають на лімфо- і кровообіг центральної нервової системи, проникність гематоенцефалічного бар'єра, вегетативні функції і ретикуло-ендотеліальну формацію, є підстави вважати, що в майбутньому вони посядують важливе місце серед методів терапії психозів взагалі і шизофренії зокрема.
Виснаженим хворим призначають препарати заліза, фітин та інші загальнозміцнювальні засоби. Організм хворого на шизофренію особливо потребує вітамінів, зокрема аскорбінової кислоти та тіаміну.
Якщо пацієнт відмовляється від їжі, апетит іноді стимулюють завдяки введенню невеликих доз інсуліну. Але в окремих випадках доводиться вдаватися до штучного годування через зонд, інколи — протягом тривалого часу.
Прогноз
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Підтримувальна терапія та реабілітація“ на сторінці 1. Приємного читання.
