Розлад поведінки, що обмежується колом сім 7 (F91.0)
Наявні загальні критерії розладу поведінки, але вони проявляються лише в сімейній обстановці, при цьому соціальні відносини дитини поза сім'єю — у межах норми.
Несоціалізований розлад поведінки (F91.1)
Спостерігають відсутність ефективної інтеграції в групі однолітків (це відрізняє цей вид розладу поведінки від соціалізованих порушень поведінки), що проявляється: уособленням від інших дітей і (або) непопулярністю серед них, відсутністю близьких друзів або постійних емпатичних взаємних зв'язків з однолітками. У стосунках із дорослими є тенденція до прояву незгоди, жорстокості й обурення. Схильні до хуліганства, надмірної дратівливості, грубості, індивідуалізму і неадекватного опору авторитетам, вибухів гніву та неконтрольованої люті з руйнуванням майна, підпалами, жорстокості до інших дітей і тварин.
Соціалізований розлад поведінки (F91.2)
Для нього характерні: антисоціальна активність на тлі адекватних, тривалих взаємин з дітьми приблизно такого самого віку. Часто, але не завжди, такі неповнолітні здійснюють делінквентні або інші дисоціальні вчинки, створюють групи подібних однолітків, у середовищі яких формується субкультура, що схвалює таку деструктивну поведінку. Однак це не є необхідною вимогою для встановлення подібного діагнозу. Особа із соціалізованим розладом поведінки може входити й до складу неделінквентної групи однолітків, але здійснювати антисоціальні дії поза її межами. Спостерігають тенденцію до поганих взаємин із тими дорослими, які обіймають керівні посади, з іншими ж складаються нормальні стосунки. Емоційні розлади на мають бурхливих проявів, порушення поведінки можуть (або ні) проявлятися в сім'ї.
Опозиційно-зухвалий розлад (Р91.3)
Клінічні діагностичні критерії: постійно негативістична, ворожа провокаційна і брутальна поведінка, що спостерігається переважно в препубертатний період. Вона не є нормальною для дитини цього віку і не відповідає соціокультурним умовам проживання таких підлітків. Відзначають часте й активне ігнорування суспільних правил, прохань дорослих і навмисне докучання іншим людям, надмірну вразливість і безпідставне звинувачення інших за свої власні помилки і труднощі. Спостерігають низький рівень фрустраційної толерантності, легку втрату самовладання, провокаційну поведінку, небажання конструктивної взаємодії з іншими.
Психологічні критерії діагностики розладів поведінки
Для визначення типів і внражсності акцентуації характеру або варіантів психопатичного розвитку в підлітковому віці застосовують методику “Патохарактеро- логічний діагностичний опиту вал ьник” (А.Є. Лічко) й особистісний опитувальник Шмішека, для виявлення структури особистісного конфлікту — особистісний опитувальник Роджерса.
Особливості сімейного виховання визначають за допомогою тесту родинних взаємин. Аналогічні дослідження проводять для вивчення особистісних рис батьків.
Параклінічні діагностичні критерії розладів поведінки
Специфічних порушень ЕЕГ, РЕГ, ЕхоЕГ при цих розладах не виявлено. Основою встановлення діагнозу має бути клініко-психопатологічне дослідження, а параклінічні методи мають значення для визначення наявності супутньої патології та для диференціальної діагностики.
Диференціальна діагностика розладів поведінки
Розлади поведінки можуть виникати при депресивних і маніакальних станах, шизофренії, розладах особистості, внаслідок органічного ураження центральної нервової системи та при легкій розумовій відсталості. У цих випадках діагностику полегшує ретельний аналіз анамнестичних даних (преморбідні особливості особистості, спадкова обтяженість ендогенною патологією, відомості про перенесену черепно- мозкову травму чи інше органічне ураження головного мозку, про вроджений або набутий на ранніх етапах розвитку дитини дефект інтелекту тощо) та провідних психопатологічних проявів (наявність симптомів афективного розладу, основних ознак шизофренії, проявів церебрастенії, низького рівня інтелекту).
Лікування розладів поведінки
Лікування розладів поведінки має бути комплексним, включати психотерапевтичну корекцію та медикаментозну терапію. Якщо немає “біологічного ґрунту”, основним методом лікування є психотерапія, яку проводять в умовах медико-психо- логічних кабінетів дитячих поліклінік, психолого-медико-соціальних центрів та дитячих і підліткових консультативних центрів. За наявності “біологічного ґрунту” лікування проводять напівстаціонарно у відкритих закладах психіатричного профілю (реабілітаційні відділення, денні стаціонари при психоневрологічних диспансерах), у психолого-медико-соціальних центрах і медико-психологічних кабінетах дитячих поліклінік (за помірної вираженості поведінкових розладів), за вираженої агресії або ажитації показане лікування в умовах психіатричного стаціонару. Тривалість лікування в амбулаторних умовах — за показаннями, до досягнення стану компенсації, в умовах стаціонару і напівстаціонару — А—12 тиж. Фармакотерапію призначають лише у разі виражених поведінкових розладів, а також за наявності супутніх емоційних розладів і соматовегетативних порушень. Переважно використовують седативні засоби м'якої дії з рослинної сировини: персен, екстракт валеріани, хомвіо-нервін, ново-пас- сит, а також відвари з трави пусгирнику, кореня валеріани або спеціальних зборів заспокійливих трав, які випускає фармацевтична промисловість.
У разі їх неефективності можуть бути використані транквілізатори бензодіазе- пінового ряду з вегетостабілізувальною дією: феназепам, медазепам, діазепам, лора- зепам та їх аналоги. За відсутності позитивної динаміки в психічному стані на тлі терапії вищезазначеними засобами протягом 2—3 тиж. або у разі розвитку парадоксальної реакції на ці препарати, їх замінюють нейролептиками м'якої дії в невеликих дозах: неулептил, терален, тіоридазин. Імпульсивність експлозивних афективних реакцій, їх часта повторюваність можуть бути показанням для додаткового призначення карбамазепіну. Усі лікарські засоби застосовують у вікових дозах з урахуванням маси тіла хворих.
Якщо розлади поведінки формуються на тлі декомпенсації резідуально-орга- нічної недостатності центральної нервової системи, проводять розсмоктувальну та дегідратаційну терапію, призначають ноотропи і ГАМК-ергічні препарати (піраце- там, фенібут, пантогам, пікамілон та ін.).
Однак центральною ланкою лікувального впливу при розладах поведінки є психотерапевтичний комплекс, що включає різноманітні методи і методичні прийоми: одночасне або послідовне застосування раціональної, сімейної, гіпносугестивної, осо- бистісно-реконструктивної психотерапії, аутогенного тренування, психотерапії творчим виразом та ін.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Етіологія та патогенез гіперкінетичного розладу“ на сторінці 7. Приємного читання.
