Це психічна патологія, яка проявляється в підлітковому віці стійким типом ди- соціальної, агресивної або опозиційно-девіантної поведінки, що триває не менше 6 міс., з нехтуванням спокоєм та правами інших людей, порушенням характерних для цього віку соціальних норм і правил. Кожний розлад цієї групи характеризується специфічністю клінічних проявів соціальної дезадаптації. У хлопців розлади поведінки спостерігають частіше, ніж у дівчат.
Кількість дітей з подібними відхиленнями поведінки нині різко зросла. Розлади поведінки часто поєднуються з несприятливим психосоціальним оточенням, у тому числі з незадовільними взаєминами в сім'ї, проблемами в школі, грубістю у ставленні до вчителів, батьків і однолітків, недисциплінованістю на уроках та прогулами занять.
Поняття "поведінка, що відхиляється від суспільно прийнятих норм ” зазвичай ототожнюють з поняттям "дезадаптація ", проявами якої є виражена неуспішність у життєво важливих сферах (сім'ї, міжособистісних стосунках, здоров'ї), конфлікти із законом, соціальна ізоляція.
Девіантна поведінка — це система вчинків або окремі вчинки, які протирічать прийнятим у суспільстві нормам і проявляються у незбалансованості психічних процесів, неадаптивності, порушенні процесу самоактуалізації, або у вигляді ухиляння від морального й естетичного контролю за власною поведінкою. Для того щоб оцінити типи девіантної поведінки, потрібно уявляти, від яких саме норм суспільства вона може відхилятися.
Норма — це явище колективної свідомості у вигляді спільних уявлень і суджень членів групи про вимоги до поведінки та соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття цієї групи. Розрізняють такі норми, яких дотримуються люди:
• 1. Правові норми.
• 2. Моральні норми.
• 3. Естетичні норми.
Правові норми оформлені у вигляді законів і передбачають покарання за їх порушення. Моральні та естетичні не регламентовані настільки жорстко, і в разі їх недотримання можливий лише осуд з боку суспільства. Окремо в межах кожної їз зазначених норм існують норми сексуальної поведінки, які регулюються як на рівні права, так і на рівні моралі та естетики.
Таким чином, девіантною вважають таку поведінку, за якої спостерігають порушення хоча б однієї із суспільно прийнятих норм.
Клінічними формами девіантної поведінки є агресивна поведінка, автоагресивна (суїцидальна) поведінка, вживання психоактивних речовин, порушення харчової поведінки, сексуальні девіації, надцінні психологічні (“трудоголізм”, колекціонування, фанатизм) і психопатологічні захоплення (“філософська інтоксикація'', кверулянт- ські тенденції, клептоманія, дромоманія та ін.), характерологічні та патохарактеро- логічні реакції (емансипації, опозиції, групування та ін.), комунікативні девіації (аутизація, конформізм та ін.), аморальна поведінка, неестетична поведінка тощо. Останнім часом спостерігають появу нових форм девіантної поведінки, пов'язаних з комп'ютерними іграми та релігійними сектами.
В.Д. Менделевій (1998) пропонує виділяти п'ять типів девіантної поведінки: де- лінквентна, адиктивна, патохарактерологічна, психопатологічна та на основі проявів гіперздібностей (таланту, геніальності).
Делінквентна поведінка — різновид девіантної поведінки, що проявляється протиправними діями (дрібними правопорушенями), які не караються кримінальним кодексом. Психологи виокремлюють такі групи делінквентних осіб: індивіди, які здійснюють правопорушення під впливом певних обставин чи людей, які їх оточують; особи з достатнім рівнем правосвідомості, але пасивним ставленням до інших порушників і правових норм; люди, що випадково здійснюють правопорушення; особи, які свідомо порушують правові норми.
У людей з делінквентною поведінкою через індивідуально-психологічні особливості відбувається порушення або блокування здатності передбачати результати своїх деліктів (вчинків). Часто делінквентні дії опосередковані ситуаційно-імпульсними або афектогенними мотивами. В основі ситуаційно-імпульсних протиправних дій — тенденція до вирішення внутрішнього конфлікту, під яким розуміють наявність незадоволеної потреби. Ситуаційно-імпульсні мотиви реалізуються, як правило, без етапу планування, вибору адекватної мети та програми дій.
Адиктивна поведінка — форма девіантної поведінки з формуванням прагнення до втечі від реальності завдяки штучній зміні свого психічного стану (вживання пси- хоактивних речовин) або постійній фіксації уваги на певних видах діяльності, що спрямовані на розвиток та підтримку інтенсивних емоцій.
Патохарактерологічний тип девіантної поведінки — поведінка, зумовлена патологічними змінами характеру, що сформувалися в процесі виховання. У таких осіб дисгармонійність рис характеру змінює структуру психічної діяльності людини. Під час вибору власних вчинків така людина керується не реалістичними, адекватно зумовленими мотивами, а значно зміненими “мотивами психопатичної самоактуалізації”.
Психопатологічний тип девіантної поведінки ґрунтується на психопатологічних симптомах і синдромах, які є проявами психічних захворювань.
Девіації, зумовлені гіперздібностями, проявляються ігноруванням реальності. Такі люди часто є непристосованими до труднощів повсякденного життя, до вирішення побутових проблем тощо.
У МКХ-10 до розладів поведінки (F91) зараховано: розлади поведінки, обмежені колом сім'ї (F91.0), несоціалізований розлад поведінки (F91.1), соціалізований розлад поведінки (F91.2), опозиційно-зухвалий розлад (F91.3).
Етіологія та патогенез розладів поведінки
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Етіологія та патогенез гіперкінетичного розладу“ на сторінці 4. Приємного читання.
